Український театр за кордоном: вистави і проєкти, які створюють враження про Україну

Столиця європейського міста. 700 кілометрів від Києва. Дівчина і хлопець жваво обговорюють, на яке число купити квитки у театр – на виставу українського режисера. Бо "на сьогодні" все давно продано. Український театр за кордоном став не просто бажаним гостем, а повноцінним учасником міжнародного театрального процесу. Як це не парадоксально, але через повномасштабну війну.

УП. Життя розповідає про вистави і проєкти, які реалізували українські режисери, актори, драматурги 2022 року за кордоном. Не претендуючи на рейтинг чи вичерпний перелік, намагаємося зафіксувати важливі тенденції і процеси.

Однією з перших масштабних подій театральної культурної дипломатії став "Місяць українського театру у Європі", у межах якого впродовж червня вистави "Погані дороги" (реж. Тамара Трунова), "Зальот" (реж. Юрій Радіонов, Малий театр) і "Каліки", (реж. Стас Жирков, театр "Золоті ворота") побачили у Каунасі, Алітусі, Клайпеді, Вільнюсі, Ризі, Штутгарті, Мюнхені і Празі. Проєкт "Місяць українського театру у Європі" відбувся завдяки ініціативі Ukrainian Artistic Task Force, яку створили українські митці Стас Жирков, Ксенія Ромашенко, Катя Савицька, Дмитро Весельский, за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України.

Одразу ж після початку повномасштабного вторгнення багато європейських театрів запропонували різний формат підтримки для українських митців: колаборації, резиденції, створення вистав, участь у фестивалях. Як зазначається на порталі "Театральна риболовля", який веде театральний блогер, аналітик Сергій Винниченко, наразі закордоном налічується 29 прем’єр театральних робіт (вистави і читання) за участі українських митців протягом 2022 року.

Основні країни Німеччина, Польща, Литва, Латвія. Також вистави/проєкти були представлені у Британії, Франції, Словаччині.

Польща

Польща ще до повномасштабного вторгнення була зацікавлена у спільних копродукціях з українським театром. 2022 року тут свої вистави випустили українські режисери, зокрема: Роза Саркісян у Театрі Повшехни "Radio Mariia"; Юлія Маслак вистава "5:00.UA" у Шльонському театрі в Катовіце. Також у Бидгощі показали виставу за п'єсою української драматургині Лєни Лягушонкової "Життя на випадок війни" у постановці режисерки Улі Кіяк.

"Вторгнення"

Головна режисерка київського Театру на Лівому березі Тамара Трунова в грудні випустила виставу "Inwazja"/"Вторгнення" у польському Білостоці. Команда Лівого берега поставила проєкт спільно з Драматичним театромом Алєксандра Венґєрка та Муніципальним театром в Алітусі (Литва). Маліна Пшеслюґа для вистави написала п’єсу. Акторський склад теж міжнародний: Олеся Жураківська, Анастасія Євтушенко, Христя Люба, Беата Хичевська, Моніка Заборська.

"Inwazja"/"Вторгнення" це історія про українських жінок, які тікають до Польщі від жахіть війни. Там їх прихистили польки і намагаються усіляко допомогти адаптуватися у новій країні. Але війна, яка несе страждання, психічні розлади і відчуття самотності, не знає географічних кордонів. Це хвороба, яка інфікує різною мірою всіх. У виставі деталізується емоційно-психологічний стан героїнь настільки глибоко, щоби глядач сприйняв цю трагедію як власну.

Важливий фокус вистави людяність на тлі зламаного життя та зневіри. Разом з потужною командною роботою це сприяє міцній емпатії з боку глядача. Потенціал цієї постановки має перспективи більш широких показів у інших країнах.

У грудні 2022 в місті Білосток вийшла вистава режисерки Тамари Трунової "Inwazja"/"Вторгнення".

Фото: Facebook Театру драматичного ім. Алєксандра Венґєрка

"Я норм"

У межах 26-го Міжнародного фестивалю театрів для дітей та молоді "Корчак сьогодні" у Варшаві у жовтні Харківський театр ляльок показав виставу "Я норм" режисерки Оксани Дмітрієвої за п’єсою драматургині Ніни Захоженко.

Мова йде про звичайних українських підлітків у Бучі, які переживають перші дні вторгнення Росії. Кожен з них намагається щось робити, аби скоріше повернутися в мирне життя. Це вистава про супротив як зовнішньому ворогу, так і про внутрішню боротьбу з болем і страхом. Відкритість, загострене відчуття свободи, юнацький максималізм і потужна психологічна стійкість до нових випробувань.

Актори Лілія Осєйчук, Даниїл Нікіфоров, Яков Озеров і Катя Пінчук створюють мікросвіт, який масштабується до емоційного стану всієї України.

Режисерка Оксана Дмітрієва після показу у Варшаві під час обговорення з глядачами розповідала, що виставу створювали за два тижні, коли майже кожного дня Харків обстрілювали. Публіка дивилася виставу з тактичною обережністю, а потім гучно аплодувала, захоплюючись, як під час ракетних "дощів" створюється якісний продукт.

Читайте також: Прифронтовий культурний Миколаїв: не виживає – живе

Фестивальний двіж

У Білостоці у жовтні пройшов вже вшосте театральний фестиваль "Напрямок Схід", де Україну представили Київський театр на Лівому березі з виставою "Клас" Стаса Жиркова і театр "Золоті ворота" з виставою "Ін-Ші" Андри Каваліускайте.

З 28 серпня до 5 вересня у Кракові відбувся IX Міжнародний фестиваль українського театру "Схід-Захід", тема якого "Знімаючи маски". У ньому взяли участь 15 театрів з України, зокрема з Вінниці, Маріуполя, Львова, Сум, Харкова, Хмельницького. В межах заходу збирали кошти на медичні вертольоти для українських військових.

У Гданську 27 липня 6 серпня збирався щорічний Міжнародний Шекспірівський фестиваль. Окрім іншого, там відбулась важлива дискусія "Театр під час війни". Міжнародна публіка фестивалю почула про трансформацію українських театрів у центри гуманітарної підтримки українцям. Говорили режисер Ростислав Держипільський, актори Надія Левченко та Роман Луцький (Івано-Франківський Драматичний театр Франка), режисерка ProEnglish Theatre Тетяна Шелепко, режисерка Тамара Трунова (Театр на Лівому березі), куратор Gogolfest та театру "Дах" Андрій Палатний, режисер і актор Андрій Май.

Німеччина

Штутгарт "Мать Горького"

У листопаді 2022 в німецькому Штутгарті режисер Максим Голенко поставив виставу "Мать Горького" за п’єсою Лєни Лягушонкової. Вистава розповідає про токсичний вплив Росії на Схід України. Похмура історія про дорослішання в суворих умовах Донбасу 1990-2000-х, де "ніколи не було гемінгвеїв", бо не було шаф і власного житла. Назва апелює до відомого роману російського, радянського письменника. Проте від Горького у виставі залишається лише назва і примарний, вкарбований у затавровані радянщиною "уми" "образ взірцевої матері", яка заради сина здатна на все. У центрі сюжету – токсична любов Діанки, котра у невеликому ПГТ на Донбасі народила Женю (втілила акторка Євгенія Доляк) від "красівого грєка" і присвятила синові все життя, фактично руйнуючи життя всіх оточуючих: сусідів, невістки, онуків...

"У нас образ "матері Горького" – це втілення токсичного впливу на обивателя. Промивання мізків, божевілля, любові до чогось неправильного. Женьок – це таке втілення русского мира – дуже красиве, але мертве всередині. А матір – це любов до нього, попри все, всупереч логіки, всупереч усьому. Зробили Женю падшим янголом – він божественно красивий, такий дивний чоловік-жінка. Він у нас такий собі демон, як Врубелівський…той, хто безкінечно спокушає і той, хто приводить всіх до смерті. Акторка, яка грає Женю, володіє вокалом – і вийшла така барокова історія. Бароко це той час, якого не було ніколи на Донбасі", – розповів режисер Максим Голенко.

Читайте також: Німці питали, де межа токсичного впливу Росії: у Штутгарті показали виставу "Мать Горького"

Ефектний тандем Голенко-Лягушонкова свого часу зробив сенсацію в Україні, критики високо відзначали історії, над якими вони вже встигли попрацювати. Німці побачили роботу тандему вперше. Очевидно, що "фірмове" залучення мемів і міфологем, як зокрема і у "Матері Горького", більше зчитується українським глядачем - німецька публіка відчуває історію більш загально, опираючись лише на свої знання про Україну та новинні сюжети "нашої війни".

"Для мене "Мать Горького" – це про вплив, про те, що зараз відбувається на Донбасі, як ми до цього прийшли і як цей світ зайшов туди, зруйнував – бачимо саме процес вгризання й помирання", – прокоментував Голенко.

Виставу показували 3 дні поспіль. На обговоренні після показу – німці активно цікавились сюжетом вистави. Тож локальна історія починає відкриватись на більш широкий загал.

У Штутгарті показували виставу "Мать Горького". Фото: Facebook Лєни Лягушонкової

Берлін – "Озброюючись проти моря лих"

Подією для обговорення стала прем’єра українського режисера на знаковому європейському майданчику – театрі Шаубюне (Schaubuehne) в Берліні. У вересні там зреалізували спільний проєкт з Театром на Лівому березі – прем'єру вистави "Озброюючись проти моря лих" за твором Павла Ар’є. Поставив Стас Жирков.

Взяли участь київські акори Олег Стефан, Дмитро Олійник та Хольгер Бюлов (Holger Bülow) з театру Шаубюне.

Тема – болюча для креативного середовища: як на війну реагують творчі люди, яку ціну за неї платять. Текст Павло Ар’є створив на основі реальних історій українських театральних акторів, які після 24 лютого пішли захищати країну.

"Що відбувається з вашим власним тілом і вашою власною психікою, коли ви берете до рук зброю?"відповідь на це питання шукали українською, англійською та німецькою мовами з українськими та німецькими субтитрами.

Проєкт став подією, яку висвітлювала українська та німецька преса. Новини з України, на яких грунтується уявлення іноземців про повномасштабну війну Росії, оживили, "проговорили зрозумілою глядачу мовою" – давши реальні приклади докорінно змінених доль митців.

Виставу "Озброюючись проти моря лих" показали в театрі Шаубюне.

Фото: пресслужба Театру на Лівому березі

Мюнхен – "Новини з минулого"

У листопаді Стас Жирков створив ще один спільний німецько-український проєкт "Новини з минулого" у Мюнхені. За основу взяли твір Павла Ар"є й Марини Смілянець. Партнером став Мюнхенський камерний театр (Münchner Kammerspiele). Головні ролі зіграли актор театру на Лівому Березі Дмитро Олійник та акторка театру "Золоті ворота" Віталіна Біблів.

П’єса "News from the past" ("Вісті з минулого") повертає глядача в 1931-1945 роки та розпочинає пошук спільної українсько-німецької історії. Голодомор, Розстріляне відродження, окупація, депортації, шлях до влади Гітлера, Бабин Яр...

За сюжетом, четверо акторів зустрічаються задля запису радіофільму. Вони запитують себе: як можна розповісти про надзвичайне насильство? Як говорити про страждання, не повторюючи його?

Читайте також: Найкращі події української класичної музики 2022 року

Актори по черзі розповідають історії своїх країн в цей період – новини з минулого, які формують майбутнє. Виставу грали українською та німецькою мовами з німецькими та українськими субтитрами.

У цих діалогах з минулим зчитуються алюзії на нове зло, яке зараз атакує Україну. Деякі періоди української історії для іноземного глядача відкрились вперше. І це дає уявлення, хто такі українці і за що вони воюють, що їх боротьба триває протягом кількох століть.

"Працюю в Німеччині з 2016 року, і за цей час зрозумів важливу річ – Німеччина і більшість світу практично нічого не знають про нашу історію, зокрема про нашу роль в СРСР, і що це була окупація взагалі. Тому разом з Мартіном (драматург Münchner Kammerspiele - прим.) ми придумали проект, де два українських актори та два німецькі актори", – прокоментував тоді Жирков.

У виставі "Новини з минулого" розповідають про драматичні сторінки історії України й Німеччини.

Фото: пресслужба Театру на Лівому березі

Латвія

"Собачий дім"

Виставу "Suņa māja/Собачий дім" у Латвійському національному театрі (Рига) за п'єсою української драматургині Марини Смілянець поставила режисерка Лариса Семирозуменко.

Це історія про трьох братів, які втратили зв'язок один з одним і зустрілися у рідному домі, щоб пом'янути батька. Сюжет вистави не стосується війни напряму, але акцентує тему самотності, страждання і розірваних родинних зв'язків. Родинне дерево всихає без потомків, які покидають батьківський дім і намагаються поїхати у пошуках кращих перспектив. Дім як точка опори і власне місце життєвого тонусу – фокус вистави. У контексті мільйонів українських біженців, вимушених шукати прихистку у інших країнах, з незнайомою мовою і звичками – вистава набуває щемливої інтонації.

Собака Кубік (актор Гірт Яковлєв) стає камертоном вистави – він всім співчуває, але не може нічого ані сказати, ані вдіяти. Собача будка уособлює домівку, до якої бажають повернутися українці.

Вистава викликає емпатію у глядача (який у Латвії зазвичай стриманіший, ніж в Україні): і молодь, і поважна публіка виходять з зали, ледве стримуючи сльози. Особливо після пісні "Ніч яка місячна", яку майже без акценту співають українською актори театру.

Вистава "Собачий дім" у Латвійському національному театрі розчулила глядачів.

Фото: сайт Латвійський національний театр

"З цією виставою щось не так"

28 та 29 липня українські актори стали учасниками престижного міжнародного проєкту"З цією виставою щось не так" в Театрі Дайлес в Ризі. Це україномовна версія популярної лондонської комедії "The Play That Goes Wrong" – всесвітньовідомої франшизи, яка поставлена у понад 30 країнах світу.

Вистава – спільний проєкт трьох театрів: латиського Дайлес, британського Mischief Theatre та українського Театру на Лівому Березі.

Сім’ї українців, що знайшли в Латвії порятунок від війни з Росією, мали змогу подивитися виставу безкоштовно. Постановку здійснила британська режисерка Емі Марчант. Задіяні актори Театру на Лівому Березі: Андрій Ісаєнко, Дмитро Олійник, Дмитро Соловйов, Ірина Ткаченко, Катерина Качан, Костянтин Олексенко, Макар Тихомиров, Олександр Соколов, Сергій Кияшко, а також актор театру "Золоті ворота" Орест Пастух.

П’єса розповідає про драматичне товариство Корнлі та їхню прем’єрну постановку "Вбивство в маєтку Хавершем", під час якої все йде шкереберть: реквізит не залишається на стінах, актори забувають свої репліки, навіть підлога сцени провалюється. Незважаючи на форс-мажор, ентузіасти драми сповнені рішучості довести виставу до кінця.

Читайте також: Важливі прем'єри 2022: як українські театри творили дива під обстрілами

У спектаклі – британський гумор, суміш Монті Пайтона та Шерлока Холмса, де все швидко перетворюється з поганого на зовсім катастрофічне.

За два прем'єрних дні в Ризі "З цією виставою щось не так" подивились майже 2000 глядачів, здебільшого українців, що знайшли порятунок від війни з РФ в країнах Європи.

У коментарях, які отримав театр Дайлес після показів, глядачі писали, що ця вистава нарешті дозволила відволіктися від темряви думок про війну в Україні. Для багатьох проєкт з українськими акторами рідною мовою і повним залом земляків став певним чином терапевтичним зробив Україну трошечки ближчою.

Литва, Каунас "Земля"

У литовському Каунасі режисер Іван Уривський поставив "Землю" Ольги Кобилянської. Історія 120-річної давності зазвучала по-новому в контексті повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

"Дуже давно ношу у своєму режисерському портфелі цю повість. Хотів її втілити, бо багато української класики поставив, а з Кобилянською все якось не виходило... Звісно, після 24 лютого саме слово "земля" для нас стало дуже актуальним. Сьогодні як ніколи відчуваєш ціну й цінність землі. Це слово має багато сенсів. Про кожен намагався розповісти: земля як територія, як те, що дає нам життя, їжу, також вона про щось особисте.

Повість написана у 1901 році, але з роками не втрачає актуальності. Люди не сильно й змінились – проблеми й конфлікти лише додаються, на основі старих. В цьому й кайф класики – будь-яка історія це як попередження. Тема землі підійшла литовському глядачу – бо є точки, в яких ми перетинаємось", каже режисер Іван Уривський.

"Земля" стала фактично першим актуальним представленням української класики у Литві. І вона показала, що її варто демонструвати на міжнародних платформах.

Фото: Перший міський

Вільнюс "Саша, винеси сміття"

"Саша, винеси сміття" режисера Стаса Жиркова стала одним із переможців фестивалю DramaFest 2021 року, а вже у квітні 2022 року цей "етюд" трансформувався у повноцінну виставу на сцені Вільнюського державного Малого театру. П'єсу написала Наталя Ворожбит після смерті улюбленого вітчима, який був полковником. Події резонують із переживаннями самої драматургині.

Головного героя Сашу втілив актор Томаш Стірна. За сюжетом він нещодавно померлий офіцер, який вважає, що смерть абсолютно не перепонв для людини, яка поклялася захищати свою батьківщину. Як наслідок, Саша рішуче налаштований повернутись і відповісти на чергову мобілізацію, піти захищати Україну на полі бою. Його вдова Катя (акторка Нєрінга Бутітє) і вагітна падчерка Оксана (акторка Міглє Полікєвічютє) з цим не згодні, вони не хочуть знову переживати біль втрати.

Читайте також: Як українська культура виходить з тіні Російської Імперії: пояснює креативна директорка Українського Інституту

Жирков поглянув на історію ретроспективно розмірковує, що саме стало відправною точкою у війні, яку Росія розв'язала проти України ще в 2014-му. На сцені інтер'єр типової кухні, на полицях шаф паперові білі лебеді, як символ крихкості. В абсурдно-трагічних діалогах Каті і Оксани ' невідворотне наближення війни. Яка вже тут і тому кухонний гарнітур перетворюється на могильні надгробки. Такий цвинтар людських душ символ-пересторога на тлі реальної війни.

Хоча задум вистави з’явився ще до 24 лютого, вона виявилась фокусом мистецько-документальної трансформації не тільки для України. Багатошаровість вистави від людських переживань до політично-безпекового рівняь є усвідомленням, що гарантій від війни, як і від її жахіть не має ніхто. Вистава Стаса Жиркова у репертуарі Вільнюського театру не тільки свідчення підтримки України, але й інструмент мистецького супротиву, враховуючи спільний історичний контекст наших країн.

Вистава "Саша, винеси сміття" режисера Стаса Жиркова у Литві.

Фото: сайт Вільнюського державного Малого театру.

Велика Британія

У Лондоні, у вересні 2022 року, встановили інсталяцію на підтримку українського балету, яка представляє собою балерину, що стоїть на купі мішків із піском і символізує стійкість культури та мистецтва України. Однією з танцівниць, залучених до проєкту, стала Христина Шевченко прима-балерина Американського театру балету.

В межах Worldwide Ukrainian Play Readings in London, який організував Джон Фрідман у Лондоні з 9 серпня по 3 вересня, були поставлені дві п'єси українських драматургинь: "Саша, винеси сміття" Наталки Ворожбит та "Кицька на спогад про темінь" Неди Нежданої.

1 квітня лондонський Royal Court theatre на знак солідарності з Україною провів читання драми "Погані дороги" Наталки Ворожбит із трансляцією на сайті The Guardian. Нагадаємо, що саме в цьому театрі у 2016 році поставили "Погані дороги".

Український режисер і актор Юрій Радіонов у Британії випустив у серпні документальну моновиставу "Земля Укрів" про початок повномаштабного вторгнення. Тут грає дружина режисера Шорена Шонія-Радіонова.

Частина історій українською мовою з англійськими субтитрами, частина англійською з українськими. Вистава складається з текстів 8 українських сучасних драматургів та письменників. Її зіграли у театрах: The Lowry, Partington Theatre, Sherman Theatre, Matlock Imperial Room.

Подружжя Юрій і Шорена Радіонови у Британії випустили документальну моновиставу "Земля Укрів".

Фото: Facebook Юрія Радіонова.

Грузія, Поті: "Щоденник цивільного"

Влітку у грузинському місті Поті відбулась фестивальна прем‘єра моновистави "Щоденник цивільного". Стас Жирков поставив її за п‘єсою драматурга Павла Ар‘є. Твір з’явився майже випадково – з особистої болючої історії Павла. З початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України він щодня приходив до майже порожнього Театру на Лівому Березі, фіксував свої думки.

"Писав, щоб не втратити голову, почути власний голос у глухому шумі війни. Це був один із моїх ритуалів – триматися на землі", розповів тоді Павло.

В подальшому ці думки й стали "Щоденником цивільного" про два тижні виживання у Києві.

Стас Жирков, режисер вистави, пояснював перед прем’єрою, що такий погляд "зсередини" може змінити ракурс, температуру уваги світу до України.

"Цей текст Паші дуже важливий. В ньому ти з головою занурюєшся в атмосферу. Це, в гарному сенсі, такий атракціон, де за півтори години можна зрозуміти думки людини, що за 14 днів божеволіє і намагається вижити, в першу чергу, ментально", сказав Жирков.

Проєкт створили в партнерстві з Alytaus teatras та Театром Золоті ворота. За підтримки гранту Литовської Ради з питань культури "Стипендії для українських творців, що знайшли притулок у Литві". Втілив героя литовський актор Vaidas Praspaliauskas (Алітуський Міський театр).

Прем‘єра в Литві відбулась 16 вересня.

Франція Україна на Авіньйонському фестивалі

Однією з важливих подій українського театру за кордоном цього року стала участь у найпрестижнішому театральному фестивалі Аvignon La Manufacture off-festival у Франції, що проходив у липні. Саме тут збираються директори фестивалів, критики, театрали, щоби побачити нові колективи, а також домовитися про співпрацю або гастролі. У межах фестивалю презентують національні програми з різних країн. І цього року Україна вперше презентувала свій павільйон Pavillons du Futur.

Створення українського павільйону та шоу-кейс програми підтримали сам Фестиваль, а також Український Інститут, Французький Інститут та ONDA (Французьке бюро з поширення сучасного виконавського мистецтва).

Українська програма відбувалася у змішаному форматі: лише одна вистава була показана наживо, а решту презентували на відео через складність виїзду митців за кордон.

Зокрема, львівський Театр Лесі Українки оффлайн показав виставу режисера Дмитра Захоженка Imperium delenda est/"Імперія має впасти". Її поставили у львівському театрі у червні 2022 року. Спектакль про переживання українців саме зараз, під час війні. У виставі поєднується музика, сучасна поезія та акторські монологи.

Презентація інших проектів відбувалася у відеоформаті. Зокрема, опера "Чорнобильдорф" Романа Григоріва та Іллі Разумейка, документальні проєкти "МИ" Сашка Брами та "Крим. 5 ранку", "Rad Room" від команди Totem Dance Group, постдокументальний театральний проект "Н-effect" Рози Саркісян і Йоанни Віховської.

На закритті фестивалю виступив український гурт Dakh Daughters.

Читайте також: Із бомбосховища – в Карнегі-Гол: тріумфальне повернення "Щедрика" до США через 100 років після прем'єри

Dance Macabre, Владислав Троїцький

Ще до фестивалю, у Франції Троїцький випустив прем’єру Dance Macabre. Прем'єра відбулась у театрі "Одеон" в Парижі. Над "Танком смерті" Троїцький почав роботу ще до повномасштабної війни, а завершив виставу вже у вимушеній еміграції. Створення проєкту підтримало Міністерство культури Франції, до якого долучились внесками ще 6 французьких театрів, зокрема національний театр "Одеон".

Dance Macabre за визначенням самого Троїцького – вистава про кохання та смерть.

На прем’єрі в "Одеоні" була повна зала. Показ транслювали на Youtube.

Нові музичні композиції шість виконавиць поєднали з реальними історіями. Оповідають про свій досвід та пережиття інших українок, які зіткнулись із жахом війни.

Яскраві Dakh Daughters на сцені перероджуються зі звичних енергетично потужних, епатажних "торнадо" – на задумливих, тихих, сповнених туги – і назад на тривкі опори, відгуки, голоси України. Семе Україна стала майданчиком для божевільного танка смерті, ініційованого країною-терористкою.

Враження доповнює реквізит: немовля-манекен, великі валізи, "іграшкові" будинки, які необережно розкидає чорний вир.

"Змішуючи свої нові музичні композиції з цими історіями, Dakh Daughters і режисер Влад Троїцький посилено викривають весь жах і жорстокість конфлікту, що розгортається в Україні", – написали в описі вистави.

Dance Macabre вже вдалося показати глядачам у Люксембурзі, Швейцарії, Норвегії, Німеччини, Чехії, Грузії.

"Говорячи про жахи війни, ми намагались не давити на відчуття жалості. Коли тебе жаліють, це швидко закінчується, і тоді тебе починають уникати. Тому ми намагались показати, що, посеред цієї смерті, серця українців сповнені любові: до життя, до своїх близьких, до батьківщини, до свободи, до демократії. Тобто, до тих цінностей, які зараз виводять Україну в авангард Європи.

І після вистав глядачі кажуть: які ж ви круті, у вас є стільки сили та сміливості, щоб так безстрашно говорити про такі жахливі речі, ви не перетворюєтесь на машину ненависті…", – сказав Троїцький.

Словаччина Divadelná Nitra

У фестивалі Divadelná Nitra, що вже 31-й раз пройшов у вересні у Словаччині, – Україна була представлена проектом "Хроніки війни, ненависті та кохання". Колектив "МИ: медіатеатр" – Сашко Брама, Марія Ясінська та Люда Баталова з початку повномаштабного вторгнення Росії почали працювали з документальними матеріалами, зокрема свідченнями очевидців, інформаційними відео/аудіо матеріалами від СБУ.

Це не була вистава у традиційному розумінні, а скоріше перформативні читання – презентація матеріалу для потенційної вистави. Читання чергувалось з відео: наслідки обстрілів, розмови окупантів з перехватів СБУ. Все це відбувається у залі Нітранської синагоги, де глядач почуває себе ніби на засіданні трибуналу.

Наступного дня відбувалося обговорення побаченого у міжнародному колі критиків (серед яких і авторка УП.Життя). Багато критиків зауважили, що не вистачило від’єднання реальних фактів від рефлексій митців.

На фестивалі Divadelná Nitra колектив "МИ: медіатеатр" - Сашко Брама, Марія Ясінська та

Люда Баталова презентували "Хроніки війни, ненависті та кохання".

Імпульс драматургії

У Європі активно працюють українські драматурги Павло Ар'є, Марина Смілянець, Лєна Лягушонкова, Людмила Тимошенко.

Українські тексти перекладаються англійською, німецькою, польською і навіть французькою, драматурги вивчають мови країн, які виявили цікавість до сучасного українського театру. З виїздом митців за кордон через війну європейський театр знайомиться із сучасною драматургією, документальними, актуальними текстами.

Ми попросили театральну критикиню, голову експертної ради Всеукраїнського тетарального фестивалю-премії GRA Ольгу Стельмашевську прокоментувати минулий рік для українського театру:

"2022 рік "театру всередині війни" – приніс те, на що багато років орієнтувалися і обирали вектором свого розвитку провідні перформативні формації України.

Вони торували цей шлях практично самотужки й окремими резонансними сплесками. Оскільки, знайомство з театром України відбувалося у контексті порівняння з російським. Хотіли ми цього чи ні.

Війна нарешті остаточно прибрала цей "нюанс", що дало змогу явити себе європейцям – абсолютно самодостатніми, такими, які володіють актуальною театральною мовою. Нарешті український театр роздивилися у Європі. Важливо, що ці проєкти і колаборації сприймаються без нальоту поблажливості, викликаної співчуттям. Акценти помітно змістилися, надавши змогу створити біля 50-ти театральних подій.

Ті українські театрали, що активно працювали у Європі і до війни ніколи не страждали комплексом меншовартості – завжди намагалися створювати оригінальні й потужні проєкти.

Свідомо й більш цілеспрямовано до цих процесів почали вмикатися й державні інституції. Звісно, ефект буде пролонгований. Ми його вповні відчуємо за декілька років, але 2022 рік дає підстави стверджувати, що на мистецькому рівні – ми вже перемогли зовнішнього ворога", – прокоментувала театральна критикиня.

Реклама:

Головне сьогодні