Мистецький опір в окупації. У Львові відкрилася виставка херсонських художників

На цій вистаці лише одна оригінальна робота, решта – копії. Оригінали, як і їх автори, розпорошені по світу. Проте це не зменшує ані силу висловлювання виставки "Херсон. Мистецтво в окупації", що відкрилась у Львівському муніципальному мистецькому центрі. Ані важливості історії підпільної мистецької резиденції, яка діяла в Херсоні під час окупації. УП.Життя зафіксувало цю історії на відкритті виставки.

Ця історія почалась через два тижні після захоплення росіянами Херсона, коли містяни встигли трохи оговтатися від шоку, розповідає арткритикиня та кураторка місцевої Громадської організації Urban Re-Public Юлія Манукян. Десь всередині березня вона вирішила організувати резиденцію для митців.

Усе – щоби фіксувати події, які відбувалися за вікном, рефлексувати через мистецтво, підбадьорювати один одного, спілкуватися. А ще – щоби не зійти з розуму.

Вона кинула клич художникам, з якими часто працювала. Спочатку до "резиденціі в окупації" прєднались шестеро митців. Згодом доєднувалися ще люди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фотографувались з картинами про Луганськ та згадували минулі роки. Як цьогоріч минув День селфі в мезеях

Вони збиралися непостійно в одній із майстерень – коли виникала можливість та коли щось ставало тригером, аби творити. Тим часом колаборанти охоче здавали росіянам усіх нелояльних до "нової влади" жителів. Тож треба було бути максимально непублічними.

Зрештою, за два місяці Юлії вдалося виїхати з окупації. Згодом команда Urban Re-Public придумала проєкт "Анімація артопору в окупації" – роботи, створені в окупації відцифрували та анімували.

Потім відцифровані копії роздрукували і зараз вони виставляються у Львівському муніципальному мистецькому центрі до 30 січня.

У кожного своя історія

"Ми думали, що покажемо ці роботи, заберемо й поїдемо. Але мистецький центр вмовив нас їх залишити у вигляді виставки. У Києві нам сказали так само. Нам було дуже незручно, адже це не оригінали робіт. Ми мріємо привезти на виставку авторів і оригінали їхніх праць", – розповідає співкуратор проєкту, дослідник історії Херсона Сергій Дяченко.

Він говорить, що виставка має можливість показати львів'янам, що Херсон – це місто, наповнене українською культурою. А головне – розповісти історії людей, які жили в Херсоні під час окупації: що вони думали й бачили, що їх тішило та що боліло.

"У цих роботах ідеться про те, як люди живуть під час жахів, обстрілів, смерті, небезпеки, ризику. Унікальність цих робіт, зокрема, у сміливості", – доповнює колегу Юлія Манукян.

У сюжетах творів маже немає боїв чи кривавих сцен. Натомість ідеться про побутові речі, які, на перший погляд, можуть здаватися неважливими.

Роботи Юлії Данилевської. Фото: Львівський муніципальний мистецький центр

"У кожного з художників своя історія. Наприклад, хтось відчуває провину за те, що виїхав із Херсона й залишив там рибок, кота чи собаку. Як-от, зображені рибки в артбуці на керамічних плитках "My (de)occupation" Юлії Данилевської. Ще один із наших художників повернувся в Херсон, бо там залишилися його пси. Їх треба годувати", – розповідає Сергій.

На іншій ілюстрації Юлії Данилевської зображені маріупольські збирачі снігу. Коли художниця почула, що збирають сніг, то засмутилася. Адже це означало, що скоро настане весна й людям не буде де набирати воду.

Також в артбуці є ілюстрація про те, як у Херсоні зруйнували водогін і в херсонців зникла вода. Люди були вимушені ходити за кілька кілометрів до Дніпра, набирати воду й тягнути великі бутлі додому.

Роботи Юлії Данилевської. Фото: Львівський муніципальний мистецький центр

Ще один кахель – це думки-ставлення до того, що під час війни працюють бари та ресторани. Мовляв, не можна забувати, що в цю секунду десь в Україні гинуть люди. Мисткиня асоціює це з танцем на скелетах.

Також є кахель-реакція на Бучу. Коли окупанти зривали прикраси навіть із мертвих тіл. У Херсоні, каже Сергій, так вчиняли й із живими людьми.

Загалом артбук Юлії – це хроніка окупаційних "буднів" на кахлях 15х15 см. Мисткиня малювала маркером у "коміксно-наївному стилі", як ідеться в описі.

Робота Олександра Жуковського "пукін" – також реакція на події в Бучі. Автор зізнається, що створював цю роботу в емоційному стані.

Робота Олександра Жуковського. Фото: Львівський муніципальний мистецький центр

"Я особливо зненавидів цього нелюда, коли побачив усі ці страшні речі, які сталися в Бучі та у всіх селах та містах, куди дотягувалися руки виконавців його волі – "визволителів" Вільної України. Зображуючи це чудовисько за ґратами, я хотів, щоб моє бажання виповнилося якнайшвидше. Водночас я помазав йому лоба зеленкою. Це означає засудити до смерті", – пише Олександр.

Ще одна робота Жуковського – "Гуманітарна ОРКупація", яку він написав у самому розпалі окупації, у травні, коли спротив херсонців придушувався.

"Через вибухи гранат, автоматні черги, газові атаки, викрадення людей, залякування та фізичне насильство впереміш із "гуманітарною допомогою" від руzького світу у вигляді подачок продуктів поганої якості. І все це під соусом "порятунку" від якихось нацистів, яких ніхто й ніколи й у вічі не бачив у вільному Херсоні", – коментує художник.

Художниця під псевдонімом Mona створила роботу "Перехід" як реакцію на обстріл Одеси у квітні 2022 року, коли в одній квартирі загинули три покоління жінок. Авторка зобразила новонароджену дівчинку зіркою. Дівчина, яка там загинула, також із Херсона та була знайома з художницею.

Виставка "Херсон: мистецтво в окупації". Фото: Львівський муніципальний мистецький центр

"Мені страшно. Щодня страшно від вибухів, а ще більше – від невизначеності. Я не знаю, яким буде сьогоднішній день, я не знаю, яким буде завтра. Херсон – окупований. Місто нібито живе, працюють люди, їздить транспорт. Але я не почуваюся у своїй домівці. Я не почуваюся захищеною, не почуваюся вільною. Дні зливаються і, здається, повторюються. Виникає почуття замкненої клітки. Бракує повітря, щоб спокійно дихати. Хочеться кричати", – пише авторка.

Тоді як Olson Olberburg наприкінці березня створила комп’ютерний колаж "Подивись".

"Тоді ми ховалися від ракет і ще був інтернет, тож я вирішила спробувати розповідати про свої відчуття комп'ютерною мовою. У перші дні війни ми всі намагалися розповісти про те, що відбувається, своїм знайомим і родичам із росії, думали, це допоможе зупинити війну, але мої родичі не вірили. Вони казали: "От скоро станете росією і будєт у вас хорошая жизнь", – пише авторка.

У домі, у якому вона жила, згорів сусідній під’їзд, померли люди. Окупанти обстріляли будинок і почалася пожежа, вони не пускали пожежну машину, а сусідам було страшно.

"Людям потрібна була вся їхня мужність, аби наважитися вийти з квартири і врятувати тих людей… Врятували не всіх. Перед будинком були розстріляні автівки з людьми, які не встигли з’їхати з дороги, якою сунулися БТРи. Весь цей жах я бачила на власні очі. Я показувала й розповідала про це родичам, а вони казали, що це фейк. Тоді я створила серію "Подивись", взявши фотографії зруйнованих українських міст і фрагменти з одного зі своїх ручних колажів. Це був мій внутрішній крик", – коментує Olson Olberburg.

Роботи Лі Білецької. Фото: Львівський муніципальний мистецький центр

Фотографка Лі Білецька робила фото з перших днів окупації. На фото "Херсон накрило побєдобєсієм" зображена дівчина, накрита червоним прапором. Так, рашисти намагалися "святкувати 9 травня".

Російські документалісти хотіли створити начебто щасливий документальний фільм про окупований Херсон. Лі все шукала, як назвати це українським словом, але не знайшла. Натомість є слово, яке пасує лише росії. Авторка накинула червону ганчірку на свою дитину і сфотографувала її.

"Білборди з брехнею про "рускій Хєрсон", червоні ганчірки, завезені з Криму, "радісні херсонці" для зйомок "побєдної" документалки… Місто затамувало подих на 1,5 доби, аби тільки перечекати це божевілля", – коментує Лі Білецька.

Також на виставці є її робота "На дні", на якій зображена дівчина у ванній, яка наче скрутилася бубликом. Цю роботу Лі описує так:

"Безсилля. Я вже й не злічу, скільки разів воно мене збивало з ніг за всю війну. Збивало й каменем тягнуло на дно. Бо що можна вдіяти проти цієї нелюдської жорстокості. Ще і треба самій якось вижити. Але як виїжджаєш – легше не стає. Як зупинити звіра…".

А ось роботу Володимира Рейнхарта "Атака кавунів-месників" присвятили бажаному та неминучому звільненню всієї Херсонщини.

Окрім цих робіт, у мистецькому центрі представлені праці ще чотирьох херсонських митців, а також інші роботи вищеназваних художників і фотографів.

"Загалом ця виставка – результат богемної та тривожної тусовки. Ми робили це, коли навколо вибухало, було страшно. Ми хочемо показати, як усе було насправді. Ми не хочемо, щоби з митців робили героїв. Героїчність полягає лише в тому, що ти жив там, працював і не продався", – говорить Юлія Манукян.

Роботи Вікторії Березіної. Фото: Львівський муніципальний мистецький центр

Створені в Херсоні та розпорошені світом

Майже всі роботи херсонських митців, що представлені на виставці, створені в окупації. Є і роботи, створені до повномасштабного вторгнення, а деякі – після звільнення Херсона. Дехто ж виїхав з окупації за кордон і творив там.

До того ж є дві авторки, які досі живуть в окупації на Херсонщині, тому вони позиціюють себе під псевдонімами.

Тож і оригінали робіт залишилися в різних місцях. Один із художників, який писав картини у своїй майстерні, боявся за долю своїх творінь. Коли почалися обшуки, він вирішив зробити так звану капсулу часу. Тож вони досі в Херсоні. Деякі роботи разом з авторами в Литві та Швеції.

Тут є лише одна оригінальна робота "Гра в танчики" Олександра Жуковського, створена у 2011 році.

"Тоді всі захоплювалися грою про "танчики". У цій роботі є передчуття того, що щось станеться. Росія пропагувала цю гру, готуючи нас до війни. Ця робота пацифістська, але зараз ми сприймаємо її інакше", – коментує Юлія.

Зрозуміти, що пережили люди в окупації

"Окрім всього, цей проєкт мав на меті зібрати творчих херсонців, які розпорошені містами та країнами через росію. Ми хочемо підтримати їх і показати людям, що херсонці – це унікальна мистецька спільнота. Ми хочемо, щоби митці та відвідувачі відчули єдність, зрозуміли, що переживали ці люди в окупації. Але важко було й тим, хто виїхав", – розказує Юлія Манукян.

Юлія і сама прожила два місяці в окупації. Вона змушена була виїжджати, бо розуміла, що через журналістську діяльність, зокрема, "Херсонські щоденники" для Observer/Guardian, і її позицію до неї рано чи пізно доберуться росіяни.

"Мені пощастило, бо я виїжджала лише один день. А були люди, які витрачали на це тиждень. Усе – під кулями, снарядами й бомбами. Після виїзду вже наступного дня хотіла повернутися в Херсон. У мене було відчуття зради. Там залишилися мої друзі, сім’я, митці", – говорить Юлія.

Дехто з авторів виставки нині живуть у Херсоні, як-от Юлія Данилевська й Олександр Жуковський.

"Ми забрали їх на три дні в Київ, аби вони трішки відпочили. Вони в розпачі, обстріли в Херсоні ще щільніші, там відбувається жах. Вони трішки відірвалися від того стану, але через контраст між відносним спокоєм у Києві й неспокоєм у Херсоні їм дуже складно. У них там сім’ї та тварини, вони не доїхали до Львова, бо відчували цю відповідальність, тож повертаються в Херсон", – розказує Юлія.

Сергій і Юлія кажуть, що нині є програми для художників, різноманітні резиденції, де можна пожити кілька місяців. Вони вмовляють усіх херсонських художників переїжджати.

"Ті, хто зараз у Херсоні, відчувають іншу напругу. Вони, на щастя, уже в Україні, але щодня там страшно й небезпечно. Вони налякані. Але вони дуже приклеїлися до міста. Їм здається, що найжахливіші часи вони вже пережили. Людям, які там, важко зрозуміти, що є інший світ, без щоденних обстрілів і у відносній безпеці. Звісно, з того, що вони переживають, виникнуть нові роботи. Однак це дуже деформує свідомість, із цим важко жити щодня", – каже Юлія.

Анімації творів можна переглянути за покликанням.

Марія Марковська (Булейко), спеціально для УП.Життя