Без світла, але з куражем: як живе наймолодший музей України

Малієвецький палац, що захований у мальовничих скелях Хмельниччини і справді наймолодший музей України – це не статус, а факт: відреставрований палац відкрили відвідувачам 30 вересня 2021 року.

Радянський туберкульозний санаторій перетворили на туристичну принаду зусиллями громади Маліївців під натиском і керівництвом нинішньої директорки музею Анастасії Донець.

Війна і відключення електроенергії натиску Анастасії не послабили – музей відновив діяльність, залучив до команди тимчасових переселенців, влаштовує костюмовані екскурсії при свічах та приймає чи не менше туристів, ніж знаменита на всю Україну Кам'янець-Подільська фортеця. Двіж у Малієвцях зафіксувала в тексті і на фото Ірина Пустиннікова спеціально для УП.Життя.

Пів на п'яту вечора. Анастасія Донець, директорка Малієвецького обласного історико-культурного музею, в променях вечірнього зимового сонця підфарбовує вії та поправляє пишне жабо перед дзеркалом у різьбленій рамі. Дзеркало старе, але не старовинне – з антикварними меблями у класицистичному палаці графів Орловських після радянського господарювання не склалося. Світла у палаці немає вже не одну годину – планове відключення, обіцяють дати після 19:00.

"Нема – ну і добре, воно нам і не потрібне", – впевнено каже Анастасія і одягає трикутного капелюха з плюмажем, як у героїв фільмів про піратів.

Анастасія Донець поправляє жабо

Інтернет в палаці теж не ловить.

"Так який інтернет, у нас тут ХІХ століття", – говорить Наталія Ярова, наукова співробітниця музею. Вона вже у декольтованій сукні з корсетом. За півгодини Наталія стане графинею Орловською, а поки зав'язує метелика на шиї сина Марка, студента Львівської політехніки. Він теж братиме участь у костюмованій вечірній екскурсії маєтком у Маліївцях. Буде партнером графині по полонезу.

Палац Орловських

Рівно о 17:00 біля бічних воріт палацового комплексу Анастасія з своїм заступником Іваном Федоровичем (пенсне, капелюх-котелок, переносна колонка під пахвою) зустрічають зі смолоскипом туристів. Дві групи сьогодні – з Хмельницького та Тернополя. Очікували, що буде людей зо двадцять, приїхали ж усі 35. Не страшно. От кілька тижнів тому було одночасно вісімдесят гостей на екскурсії – тоді й справді було тісно.

Анастасія голову тримає гордо, позує впевнено – туристи не в курсі, що вона директорка. Для них це мандрівниця у часі, котра поведе групу за собою у вотчину Орловських.

Найперша вечірня екскурсія для туристів у листопаді 2022 року. До цього від початку вторгення їх проводили вимушеним переселенцям, яким надавали прихисток в палаці

Палац у колишньому Дунаєвецькому, а зараз Кам’янець-Подільському районі Хмельниччини ще кілька років тому був річчю культовою – широко відомою у вузьких колах туристів та краєзнавців. Тоді у його стінах розміщувався обласний дитячий протитуберкульозний санаторій. Потрапити всередину більшості туристів було зась. Довгі роки завідував закладом лікар-пульмонолог Леонід Юнь – батько Анастасії. А потім "санаторію", як кажуть у Маліївцях, закрили – у рамках медичної реформи.

За радянщини панські маєтки по віддалених селах віддавали під диспансери, профілакторії чи санаторії. Леонід Юнь і зараз впевнений, що без профілактичної роботи країну чекає епідемія дитячого туберкульозу. Він би волів, щоб у Маліївцях і далі оздоровлювалися діти. Але Настя – вперта, вся в батька, вона вирішила, що у покинутій садибі буде музей. Інакше спочатку почне протікати дах, потім з палацу без охорони винесуть все, що погано лежить, а далі – далі руїна.

Маєток Орловських та парк довкола.

Тому мабутня директорка локомотивом сунула вперед – і наприкінці 2021 року таки отримала те, що бажалося: музейний статус садибі і сім кілометрів розкішного асфальту до воріт комплексу від траси Н03. Раніше замість дороги в село вела колекція з ям, по ній екскурсійні бусики не дуже б їздили. А зараз он, туристи вже подіставали мобілки – і знімають все, що відбувається.

Донець і Федорович жваво звертаються до них віршами – вся екскурсія заримована. На вірші біографії графів Орловських поклав Леонід Юнь.

"Як в "Омені", – шепоче одна літня туристка іншій. З колонки долинає таємнича атмосферна музика, з боку палацу до гостей вже рухаються... Ні, хто рухається не скажемо, щоб не заспойлити дійство тим, хто у Маліївцях ще не був, але хотів би побувати.

Водоспад - ще одна принада палацу. Для вечірніх екскурсій йому запалюють романтичне освітлення.

Групи нарешті заходять у палац: він весь освітлений свічками. Так, як було і за Орловських. Попереду полонез у розцяцькованій ліпниною бальній залі, розповідь про подільських диваків та культуртрегерів, ще купа сюрпризів та несподіванок – і довгий спуск темним парком до водоспаду, родзинки маєтку в Маліївцях.

Там до групи несподівано приєднується Борсук – дуже розумний пес, що прибився до музею кілька місяців тому. Він весело скаче навколо скрині з таємничим еліксиром і зовсім не боїться вогняного шоу від команди Dragon Slayer.

Щоб спуститися у підземелля, гостям треба одягнути плащі з каптурами.

Під кінець екскурсії, на частуванні у палаці, туристи оплесками вітають всіх, хто влаштував для них пірнання у давнину. А це весь невеликий колектив наймолодшого музею України. Навіть пані бухгалтерка Альона Гєрасімова – і та робить реверанс у пишній сукні. Вона допомагала готувати частування для екскурсантів. Анастасії хтось протягує букет. Це перші квіти, які подарували гості вечірньої екскурсії.

Колектив музею готується до екскурсії

...Світло дадуть вже по сьомій – і лише хвилин на десять. Переодягатися та прибирати зі столу так і доведеться при свічках.

Це вже другий варіант вечірньої екскурсії за три місяці. У попередньому романтичний граф Орловський шукав у темних залах палацу втрачене кохання. Коли графа, кам’янецького режисера та актора Валерія Свереду, призвали до армії, сценарій довелося міняти.

Свій яскравий костюм Донець називає "сльози реконструктора": звичайно, що це не відтворення одягу якоїсь історичної епохи. Відтворення коштують великих грошей, може, колись і вони у музею з'являться. Тоді і будуть вручну пошиті сукні та сюртуки.

Шити є кому – юна Поліна Шунтуєва з дизайн-студії історичного костюму у Кам'янці-Подільському співрацює з музеєм у Маліївцях. До приїзду туристів колектив якраз вибирав, яке з приміщень другого поверху віддати під кімнату модистки.

У Поліни сьогодні день народження – 22, але святкуватиме наступного дня, у неділю. Сьогодні – робота. Поліна з своєю великою родиною опинилася у Кам'янці в 2014–му: тікали з Сімферополя. На Поділлі вже давно як вдома, щебече з подільським акцентом, хоча жити таки мріяла б десь біля моря.

Поліна Шунтуєва затягує корсет графині – Наталії Яровій

Палац за останній рік до переселенців вже звик: весною та влітку 2022-го він надав прихисток понад 200 людям з різних регіонів країни. Хтось пробув тут лише ніч чи дві, хтось затримався на місяць, хтось дотепер на Поділлі, знайшовши хату у сусідніх селах або містечках.

Яна Клименко, журналістка із Запоріжжя, прибула сюди восени і затрималась у палаці дотепер. Підпрацьовує лісовою феєю на нічних екскурсіях: готична врода, корона з ялинкових гілок, смолоскип в руці, шляхетна постава. Зірка туристичних фотосесій.

Шукати прихисток не у гуртожитках райцентрів, а у палаці-музеї в подільській глушині – не найочевидний спосіб. На історико-культурний музей виходили переважно через Facebook: знали Анастасію ще з мирного життя, були у неї на екскурсіях (раніше вона проводила їх у Кам'янці). Не відмовляла нікому.

Переселенцям, що знайшли прихисток в палаці, проводили екскурсії, вони потрохи допомагали розчищати старий графський парк з мальовничим озерцем. І не лише вони: на толоки у Маліївці приїздять волонтери і з Хмельницького, і з Кам’янця–Подільського. За кілька годин праці у парку їх, як правило, чекає концерт класичної музики, пікнік чи безкоштовна екскурсія палацом.

Водоспад біля палацу Орловських вдень

Парк з фантастичним водоспадом і палац – два основних магніти заповідника, але ж не єдині. Островські мали непоганий смак – і навіть водонапірну вежу у маєтку стилізували під башту лицарського замку. Навколо неї – старий яблуневий сад і загончик. Місце проживання барана Соуса з гаремом та дітками.

А поруч із садом – мурована приземкувата споруда. Місцеві старожили називали її коровайнею – не від хлібо-булочних виробів, а від корів. Корівник себто. Але Анастасія Донець вважає, що це були графські стайні: на місці сучасної кількаповерхової споруди поруч Орловські мали манеж. Коні у маєтку вже теж є: красиві, нагодовані.

Музей у Маліївцях

Коли розмовляєш з Донець, складається враження, що досягти можна всього – і все буде добре. І у Маліївців, і у країни в цілому. Такі б розмови у картонну упаковку та в аптеки – продавати безрецептурно у відділі із заспокійливими.

Анастасія розповідає, що любов до цього місця їй передала бабуся Олександра Соколова. Вона походила з розкуркуленої родини зі Знам'янки, а на Поділля потрапила за розподілом медичного вишу. Вступила туди несподівано, за компанію з подругою (подруга в результаті не пройшла) – і всупереч батькові, котрий вже підшукав для доньки гарну партію. Батько, Омелян Соколов, півроку з нею після такого вибрику не розмовляв. Хоча мав би бути до подібного готовим: одружився ж на не менш вольовій і власній Мотрі. Схоже, сильні жінки – домінантний ген у роду Донець.

Вівці в музейному загоні.

Вивчившись, Олександра просилася у місце з красивою рікою. В комісії сказали: на Поділлі Дністер є! Так бабуся опинилася у Маліївцях, де Ушку можна переступити, не замочивши взуття.

Читайте також: Фотографувались із картинами про Луганськ та згадували селфі з минулих років – як у в музеях провели День селфі

Хату обирала за бузком біля будинку, щоб красивий був. Бузок в Маліївцях розкішний, сортовий, Орловськими колись виплеканий. А у парку розсипався тисячами міні–веселок водоспад. Те, що він ще існує, заслуга Олександри Соколової. У Маліївцях в 1960–х гордість села, кар'єр повільно, але невпинно підповзав до водоспаду, зжирав шмат за шматом мальовничі сусідні скелі. Бабуся не побоялася встати на захист пам'ятки – і вдалося. Отриману за це чималу як на радянський час премію пустила на облаштування ринви для води, що стікає з водоспаду. Та ринва і тепер служить Маліївцям.

Тому, напевно, Анастасія Донець така вольова, владна і до безтями закохана у рідні Маліївці. Бо спочатку у неї була бабуся. І палац.

Музей у Маліївцях

Бабуся часто брала онучку з собою на роботу – в палац. Сюди мама, теж лікарка за фахом і естет за душевним покликанням, водила помилуватися парком. Батько на вихідних одягав рибацький костюм і ліз чистити фонтан з левовою пащею – з власної ініціативи. Тепер він зі стриманою усмішкою згадує, як вже в п'ять років Настя заявляла, що коли виросте, купить собі цей палац.

З "купити" не вийде, все-таки пам'ятка архітектури національного значення, чудовий зразок класицизму. Але хто ж у п'ять років чітко зрозуміє таку непросту мрію: "влаштую тут музей в рекордно короткі строки; стану його директоркою – а в планах матиму великий архітектурний заповідник".

Полонез при свічках

Колишня Дунаєвеччина ж бо – чи не самий палацовий регіон і Поділля, і всієї України, тут панські маєтки куди не поглянь, та й в самому ексрайцентрі Дунаївцях відразу дві старосвітські садиби. Тут є що рятувати і що оплакувати. Оплакувати встигнеться завжди, а рятувати треба вже.

І всі притомні люди це розуміли. І так само розуміли, що шляхів порятунку насправді майже немає. Коли закрилися схожі сусідні заклади у Соснівці й Великому Жванчику, Маліївці ще трималися. Хоча "санаторія" замість профілактики туберкульозу займалася чимось на кшталт короткої державної перетримки для дітей з неблагополучних родин. Коли вирок пролунав і для Маліївців, Анастасія в смерті санаторної системи побачила зародок нового життя – музейного.

Екскурсія палацом

Відкривати музей в наш час, в селі? Штат в 12 людей, державні кошти – та ви хоч розумієте, яка це відповідальність? А показувати вам є що там у тих Маліївцях? Десь так Анастасію екзаменували у кабінетах чиновників від туризму. Іспити вона здала без помилок. Була мрія, котра перетворилась на мету.

Ідея все ж відгукнулась чиновникам Хмельницької ОДА. За допомогою Департаменту культури пройшли процедуру реєстрації музею, ОДА погодилась прокласти до палацу дорогу. Анастасія говорить, що палац став її третім переможним Майданом. Що вражалась згуртованості і ентузіазму людей, котрі приїздили на толоки. Що як дитина тішиться, коли кам’янецький архітектор-реставратор Олександр Віштаченко віднаходить на стінах фрагменти старих фресок або стукко (декоративних штукатурок).

Анастасія Донець, Іван Федорович і Наталія Ярова на вечірній римованій екскурсії

Коли 2 жовтня 2021 року в бальній залі палацу Орловських концертом класичної музики відзначили реєстрацію Малієвецького обласного історико-культурного музею, Анастасія Донець розплакалася. А хто б втримався у мить здійснення дитячої мрії?

Приклад Маліївців поки що для країни унікальний. Він надихає тих, хто сам давно вже дивиться на сусідні руїни – і не знає, до якого берега пристати. Чи там, де безпорадність і розведення руками – чи там, де сила згуртованих спільним прагненням людей змінює реальність на свою користь і користь України.

Читайте також: Під звуки сирени й згадуючи повалену Катерину: в одеському театрі Василька репетирують гуцульський вестерн