Війна і мир і опера. Чи може Україна дерусифікувати європейські сцени і в який спосіб

Війна і мир і опера. Чи може Україна дерусифікувати європейські сцени і в який спосіб

Імена російських класиків та сучасників не сходять зі сцен найкращих театрів та концертних майданчиків світу. 5 березня у Баварській державній опері відбулась прем'єра опери за романом росіянина Льва Толстого "Війна і мир".

"Наташа кажется зовут ее!" співав громадянин Молдови посеред імітованого центру для біженців на знаменитій мюнхенській сцені. "Ведь лучше этой ночи не бывало!" – відповідала йому неймовірним сопрано громадянка України. Глядачі у залі та загальноєвропейського телеканалу Арте, де транслювалась прем'єра, занурювались у твір шестиразового володаря Сталінської премії, радянського композитора українського походження Сергія Прокоф'єва. Постановку у Мюнхені здійснили росіяни Володимир Юровський та Дмитро Черняков...

Європейські, британські та американські афіші наповнені російськими творами – від варіантів "лайт" на кшталт "Сплячої красуні" Чайковського або "Царської нареченої" Римського-Корсакова до вельми сумнівних рішень – таких як відкриття сезону міланської Ла Скала "Борисом Годуновим" Мусоргського чи згаданої прем'єри "Війни і миру" Прокоф'ва. Не кажучи вже про те, що імена російських зірок – і вірних путінців на кшталт Анни Нетребко, і обережніших у висловлюваннях, але цілком інтегрованих у російський культурний істеблішмент, як Ільдар Абдразаков чи Теодор Курентзіс – хоч і почали з'являтися на афішах рідше, остаточно з них так і не зникли.

Чи треба Україні щось робити із цим, чи можемо ми щось зробити і в який спосіб? Разом з авторкою УП.Життя Катериною Щоткіною міркують:

  • керівник Національної опери України Анатолій Солов’яненко;
  • менеджерка музичних програм Українського інституту Любов Морозова;
  • заступниця міністра культури та інформаційної політики Галина Григоренко.

Війна та спів

Президент Італії Серджіо Матарелла з донькою, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, прем’єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні, голова італійського парламенту Ігнаціо Ла Русса і мер Мілана Джузеппе Сала на відкритті нового сезону Ла Скала 7 грудня 2022 року оперою «Борис Годунов» російського композитора Модеста Мусоргського. Фото: прес-служба італійського президента via Getty Images

Навіть поверхове ознайомлення з репертуарами світових оперних сцен переконує в тому, що "скасування російської культури", про яку трублять у медіа, сильно перебільшене. Не лише Ла Скала – майже у всіх провідних оперних театрах Італії ви знайдете російський репертуар та російських виконавців.

ВІДЕО ДНЯ

У Ла Скала, крім Мусоргського, співають "Онегіна", танцюють "Лускунчика", "Лебедине озеро" та "Ромео та Джульєтту" Прокоф'єва. На афішах флорентійського Maggio Musicale – Стравінський. Неаполітанський Teatro di San Carlo обіцяє публіці в жовтні концерт Анни Нетребко (до жовтня, втім, ще є час передумати). Окрім неодмінного Чайковського (якого і співають, і танцюють), в афішах вам також зустрінуться Рахманінов, Глінка, Римський-Корсаков.

І це вже стосується не лише італійських театрів. Така ж ситуація у найкращих залах США, за винятком Метрополітен опера. У лондонському Ковент-Гарден дають "Сплячу красуню" (у класичній постановці Петипа, зробленої для імператорського російського балету) і "Попелюшку" Прокоф'єва. У Мадриді ви зможете подивитися принаймні дві вистави на музику Шостаковича.

Про Німеччину та Австрію й говорити не доводиться – тут завжди тремтіли перед "переможцями". Втім, все одно зуміли здивувати. У той момент, коли писалися ці рядки, західні колеги вже писали рецензії на прем’єру "Війни ті миру" Прокоф’єва у Баварській державній опері. Більшість із цих рецензій – дуже доброзичливі чи навіть захоплені.

Разом із російським репертуаром залишаються "при справах" і російські виконавці. Так, Ла Скала, відмовившись від співпраці з диригентом Валерієм Гергієвим, замінила його іншим російським диригентом – Тимуром Зангієвим, який благополучно поєднує роботу в європейському театрі та у Росії. З погляду каси заміна майже рівноцінна. Гергієв, звичайно, безперечна зірка. Але Зангієву ще немає і 30, а публіка ласка на юних геніїв. Тож театр, мабуть, уник збитку.

Овації і квіти виконавцю головної ролі у "Борисі Годунові" Ільдару Абдразакову. Поруч із ним Каспер Холтен та Ріккардо Шайї. Ла Скала, 7 грудня 2022 року. Фото П'єтро Д'Апрано/Getty Images

Цікава ситуація трапилася у Ла Скала також з Ільдаром Абдразаковим – зіркою "Бориса Годунова". Всього три місяці тому він відкривав сезон у присутності вершків італійського товариства і заслужив 13–хвилинну овацію. А днями стало відомо, що Ла Скала вирішила перервати його виступи, бо співак скомпрометував себе участю у державних заходах у Росії. Сам Абдразаков стверджує, що "пішов сам" – і з Ла Скала, і з Метрополітен опера, протестуючи в такий спосіб проти бойкоту російських колег – зокрема, Анни Нетребко.

Цікаво, що коли перед прем'єрою "Бориса Годунова" на театр чинила тиск спільнота, бо вважала недоречним відкривати сезон російською оперою під час війни Росії в Україні, керівництво Ла Скала відчайдушно захищала своє право і на спектакль, і на російських зірок. Головний диригент театру Ріккардо Шайї навіть заявив, що "особисто приймає всю відповідальність за це рішення на себе".

Що змінилося за ці три місяці? Що трапилося нового у біографії Абдразакова? І яку відповідальність тепер готовий нести маестро Шайї?

Протести перед театром Ла Скала у Мілані проти відкриття сезону російською оперою "Борис Годунов" 7 грудня 2022 року. Фото: П'єро Кручіатті/Getty Images

Відповіді, на жаль, очевидні. Театр зняв вершки з прем'єри і отримав дивіденди зі скандалу, який, скоріше за все, свідомо спровокував – адже це вперше за всю історію театру сезон був відкритий саме російською оперою. Всі цілі були вражені: квитки продані, зал набитий, публіка не шкодувала ані долонь, ані гаманця. Зрештою, після пандемії люди згадали, яке це задоволення – слухати оперу у гарному залі. "Мавр зробив свою справу ..." Втім, "мавр", напевно, не в накладі.

Більшість європейських афіш, у кращому випадку, не відображає воєнного часу ("це не наша війна"? "мистецтво за політикою"? "Чайковський не винен"?). У гіршому – підігріває скандалом інтерес глядача.

Втім не можна сказати, що в афішах зовсім нічого не змінилося – деякі імена з них, все ж таки, зникли. Не варто було очікувати, що світові театри викинуть з афіш усе російське. Тож, дякувати і за те, що викидають хоча б виконавців-путіністів. Саме так проводиться лінія європейської культурної толерантності – за контуром особистої відповідальності. З цього погляду Нетребко заслуговує на бойкот, а Чайковський – ні.

Звісно, відмовитись взагалі від виконання російської музики – хоча б на час війни – було би яскравим жестом солідарності з Україною. Але солідарність – не та річ, якої можна вимагати. Це завжди справа доброї волі.

Читайте також: Сопрано Путіна у Вісбадені. Невдача бойкоту українцями фестивалю з Нетребко

Голоси імперії

Виступ Сергія Полуніна, зірки російського балету українського походження у Севастополі у квітні 2019 року. Зараз на його тілі три татуювання з портретом Путіна, два останні він зробив під час широкомасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Фото: ForPost

Мертві композитори перебувають у кращому становищі, аніж живі виконавці – їм не потрібно нічого доводити. Не знаю, як Ріккардо Шайї за Абдразакова, але Чайковський не несе жодної відповідальності за Сергія Полуніна, татуйованого портретами Путіна.

Але є одне "але". Російський репертуар – та частина музичного поля, на якому традиційно "пасуться" російські виконавці. І це не самі лише росіяни: "російська виконавська школа" – розкішна підкладка "спільної" імперської шинелі.

"Забанений" Полунін в одному має рацію: світ нікуди не подінеться від російського мистецтва і від росіян у мистецтві, поки на найкращих сценах танцюють Чайковського.

А ті, хто хоче танцювати справжній класичний балет, змушені звертатись саме до Чайковського. А також до Прокоф'єва, Стравінського, Петіпа, Дягілєва, Ніжинського... Тому що в точному розумінні слова "класичний балет" – це саме "російська школа". Подобається це нам чи ні, у класичного – "російського" – балету у світі достатньо шанувальників, готових платити за щастя споглядати "Сплячу красуню". А отже, театри її ставитимуть. І наповнюватимуть свої трупи умовно "російськими" кадрами, натасканими саме на "російську школу танцю".

Те саме відбувається в оперному мистецтві. Хоча конкуренція в умовного Мусоргського в оперному світі вища, ніж в умовного Чайковського – в області балету, попит на російську оперу не в'яне. Відкриття сезону в Ла Скала "Борисом Годуновим" говорить саме за себе. Як і "Війна та мир" у Мюнхенській опері.

Українка Ольга Кульчинська (у центрі, Наташа Ростова) та молдавський баритон Андрій Жилиховський (у центрі, князь Андрій Болконський) під час генеральної репетиції вистави Баварської державної опери «Війна і мир». Прем’єра вистави за мотивами однойменного роману Льва Толстого відбулася 5 березня 2023 року. Фото: Свен Хоппе/Getty Images

Як це працює, яскраво демонструє кейс "Війни та миру". На відміну від прем'єри в Ла Скала, тут ви не знайдете "сумнівних" імен в афіші. Більше того, на відміну від "Бориса Годунова" в Ла Скала, де майже всі головні партії виконували російські солісти, баварська постановка Прокоф'єва дотримується принципу різноманітності. Поруч із російськими іменами (зокрема, диригента та режисера–постановника) значяться уродженці Молдови, Литви, України, Вірменії – усього представники 12 націй, підкреслено в прес–релізі – весь колишній радянський інтернаціонал зливає свої голоси...

...у прославленні російської зброї та її "великої перемоги". Бо скільки не "переосмислюй" сюжет та намір композитора (дуже компліментарний стосовно особисто Сталіна), неможливо уникнути контексту – війни, яку Росія веде проти України.

Сцена з опери "Війна і мир" Сергія Прокоф'єва у постановці росіян Володимира Юровського та Дмитра Чернякова у Баварській державній опері, Мюнхен, березень 2023. Фото Sven Hoppe/ Getty Images

В чому полягав політичний задум головного диригента та режисера–постановника? Можливо, залучивши виконавців різних національностей, вони намагалися уникнути докору у великорусському шовінізмі. Але в такому випадку вони досягли прямо протилежного ефекту: прославили російський імперіалізм, проспівали чергову оду "міруміру".

Представники "нетитульних націй" (пригнічених народів) виявляються втягнутими у розвиток та просування "універсальної" культури імперії та, в даному випадку, наративу від "хороших росіян": "немає ніяких ворогів – всі вороги вигадані" (версія режисера-постановника Дмітрія Чернякова).

В результаті, цінність українського, вірменського, литовського виконавця для Заходу полягає, насамперед, у тому, що він добре виконує російську музику (по-перше, він говорить російською як рідною, по-друге, його вчать, головним чином, на російській музиці). Тож не варто дивуватися тому, що випускники українських консерваторій на світових сценах задіяні насамперед в операх Чайковського та Римського–Корсакова. У світі є попит на російську музику, і всі, хто вміє добре її виконувати, матимуть можливість творчої самореалізації за пристойний гонорар.

Отже, коли ми говоримо про "деколонізацію" щодо музики, особливо музичного театру, нам треба говорити та думати паралельно (або навіть насамперед) про реформу музичної освіти. І це будуть дуже важкі думки та ще важчі рішення, бо поки що вітчизняні консерваторії працюють, головним чином, "на експорт". А "експорт" наш задовольняє, головним чином, "російський попит".

Читайте також: Час "Ч" для консерваторії Чайковського. Що з нею не так і чому проблема не лише у назві

Українська опера. Майбутнє

Прем'єра "Травіати" Джузеппе Верді в Національній опері України у постановці Анатолія Солов'яненка, 2022 рік. До 170-річчя "Травіати" її вирішили осучаснити. Фото Facebook Національної опери

"Російські компанії через серйозні фонди фінансують та лобіюють своє мистецтво на світовій сцені", – говорить художній керівник Національної опери України Анатолій Солов’яненко. "Подобається це нам чи ні, але так воно є: росіяни дуже потужно працюють над просуванням своєї культури вже принаймні сто років. На жаль ми в цьому поки що недопрацьовуємо. Тому є багато об’єктивних причин, але факт лишається фактом: вони працюють, і нам нелегко з ними конкурувати.

Що же з цим робити, зокрема, як вплинути на західні сцени і переконати їх переглянути репертуарну політику? Вимагати, стукаючи черевиком по трибуні, щоб західні театри негайно припинили танцювати Чайковського і співати Римського-Корсакова? Це найпростіше. Втім, в такий спосіб ми навряд досягнемо успіху. Треба вдаватися до інших – творчіх – шляхів. Розвивати та просувати на західні сцени українську оперу. Але чи є в нас відповідні потужності?

"Є певні напрацювання, і досить давні", – стверджує Анатолій Солов’яненко. "Ще у 1982 році головний диригент Національної опери України – тоді ще Київскього оперного театру – Степан Турчак поставив за умову участі українскього театру на фестивалі у Вісбадені виконання опери Миколи Лисенка "Тарас Бульба". А у 2014 я особисто наполіг на виконанні опери "Наталка Полтавка" на престижному феcтивалі Оперні дні у Сааремаа. Також усі концерти, які Національна опера має за конрдоном – нещодавно, наприклад, це був гастролі найбільшими містами Японії – ми скрізь включаємо українську музику".

Археологічна опера "Чорнобильдорф" від української лабораторії OPERA APERTA, створеної композиторами Романом Григорівим та Іллєю Разумейко. Показ у Австрії, літо 2022 рік. Фото: Facebook OPERA APERTA

Втім, всього цього замало для того, аби забезпечити стабільне "експортозаміщення Чайковскього" на західних сценах. Навіть зважаючи на "хайп" довкола України. Причина доволі проста і прикра – у національному музичному доробку немає достатньо великого вибору творів в оперному жанрі.

"Напочатку повномасштабного вторгення, ми зверталися до західних театрів та фестивалів, концертних організацій з проханням не виконувати російську музику", – розповідає заступниця міністра культури України Галина Григоренко. "Тоді ж ми звернулися до наших оркестрів та театрів з проханням надати для виконання якісь українські твори. Та нічого не знайшлося. Навіть опера Лятошинського "Золотий обруч", який хотілося би поставити – в першу чергу тут, в Україні – виявилося, що це неможливо. Немає повністю готової партитури. Є твори Лисенка чи Гулака-Артемовського, але їх треба переосмислювати – це велика робота. Тому я не можу сказати, що ми наразі маємо, чим конкурвати на західних сценах. Треба провести для цього велику домашню роботу."

Прем'єра опера Одеського театру опери та балету"Катерина" Олександра Родіна у постановці Оксани Тараненко, 17 вересня 2022 року. Фото Дмитра Скворцова

Ця прикра ситуація пояснюється доволі просто – імперською політикою стосовно України, зокрема, впродовж найбільш "опреної" доби в історії музики. Та й сучасна ситуація лишається далекою від ідеалу.

"Якщо спробувати подивитися на оперу під композиторським кутом зору, то виявиться, що це ледь не єдиний жанр, який неможливо писати "у стіл", – пояснює музикознавиця і музична експертка Українського інституту Любов Морозова. "Автори, чиї твори сьогодні входять до постійного репертуару театрів по всьому світові, "виписалися" десь на 3-5 творі. А до того мали можливість співпрацювати з найкращими музикантами та постановниками на найкращих (часто-густо – імператорських) сценах. Тому я особисто не вірю в можливість появи шедевра на порожньому місті. Скажімо, наш корифей Микола Лисенко написав 11 опер, але через незгоду перекладати їх російською, вимушений був слухати їх в аматорському виконанні, та й то не всі. У часи Незалежності мовних перепон нібито вже не було, але ж присмак меншовартості, глибоко укорінений Росією в нашій свідомості, заважав менеджменту театрів позбутися зверхнього ставлення до національної опери".

Галина Григоренко розповідає, що вже зараз українське музичне співтовариство намагається долати ситуацію:

"Ми намагаємося вже зараз підтримувати та просувати сучасну українську оперу. Минулого року в нас було дві прем’єри – в Одеській опері "Катерина" Родіна та "Страшна помста" Станковича у Львові. Це наш орієнтир: замовляти сучасним нашим композиторам опери, ставити їх в наших театрах, щоби в подальшому інтегруватися у світовий музичний простір. А просто зараз я покладаю велику надію на Метрополітен опера, яка оголосила конкурс серед сучасних українських композиторів. Наші композитори подали 73 заявки – всі імена, які ви знаєте, є у цьому списку. Якщо все буде добре, принаймні, один з цих творів має шанс потрапити в репертуар Метрополітен опера".

Анатолій Солов’яненко дещо оптимістичніший у своїх репертуарних оцінках:

"Я працюю над відновленням опери Георгія Майбороди "Ярослав Мудрий" і можу вам сказати, що це дуже достойний твір, яки міг би конкурувати з "Борисом Годуновим". Окрім того, що твір достойний за художніми якостями, в ньому немає нічого, що ображає інших. Це, насправді, важливий момент. Уявіть, як зараз, зважаючи на політичний вектор нашої підтримки, наші союзники дивилися би на сюжети "Тараса Бульби" чи "Богдана Хмельницького". На це теж доводиться зважати".

Опера "Страшна помста" Львівської національної опери. Фото Львівська опера

Любов Морозова пропонує дещо інакшу візію репертуарних можливостей української опери та її "прориву" на західні сцени.

"Я оптимістично дивлюся на ті експерименти, які в останні роки відбуваються в деяких українських оперних театрах або в творчих лабораторіях", – розповідає пані Морозова.

"Ось вам приклад: чи добре знаємо ми литовську оперу? Принаймні я – ні. Але на 58–й Венеційській бієнале у 2019 році саме литовська опера–перформанс Sun & Sea отримала головну відзнаку – Золотого лева. І стало це можливим завдяки справжньому буму литовських камерних опер останніх років. Висновок у мене наступний. Чи можемо ми зараз витіснити російську оперу рівноцінним українським твором? На жаль, ні, хоча я і не вважаю Росію повноцінною "оперною державою", як–от Італію або Францію (взагалі "оперних держав" достатньо мало). Феномен культу російських опер в європейських та американських театрах ще потребує дослідження, мені особисто вони ввижаються дещо переоціненими. То що ж нам натомість робити? Розвивати сучасну сцену. З часом це принесе плоди (і, власне, перші ластівки – "Йов" та "Чорнобильдорф" вже пробили собі дорогу на світову сцену). Це може бути не опера в класичному розумінні, але зрештою в США переміг мюзікл, то чому у нас не може вирости новий перформативний жанр? Натомість у наших збочених сусідів, здається, вже давно нічого не росте".

Однак, судячі з репертуарів західних оперних театрів, масовий глядач має доволі консервативні смаки – він надає перевагу "класичній" опері, каже заступниця міністра Галина Григоренко:

"Ви бачите, що на сценах оперних театрів світу 90% репертуару – це класика. Верді, Пуччіні, той самий Чайковський. І потрошку – дуже потрошку – сучасної та старовинної музики. Це тому, що театри добре знають: на Верді та Пуччіні вони матимуть заробіток".

З цим погоджується й Анатолій Солов’яненко:

"Для театра це важливе питання – чи будуть ходити на виставу глядачі. Кожен притомний керівник театру, яку б політичну думку він не підтримував, завжди пам’ятає про свою відповідальність за комерційну успішність театру. Саме це впливає на його вибір – ставитиме театр "Запорожця за Дунаєм" чи "Травіату". Я впевнений, якби в нас була державна програма підтримки для постановок української опери і ми могли запропонувати європейським театрам готову продукцію чи, принаймні, ко–продукцію, було би легше.

Немає сумніву в тому, що в Україні знайдуться талановиті композитори, виконавці та режисери. За великого бажання можно знайти навіть необхідне фінансування. Та для всього цього потрібні глибокі реформи українського музичного театру та музичної освіти. Реформи, в якій в унісон злилися б політична воля та творчий ентузіазм. Це нелегко, не швидко та дорого. Воювати з Нетребко та хейтити Ла Скала за "Бориса Годунова" – і дешевше, і телегенічніше. Але якщо ми хочемо досягти реального результату, вивести українську музику з імперської тіні, захистити право на власну "школу", традицію, культурну репрезентацію, нам доведеться відмовитись від ефектних та легких рішень на користь складних, але ефективних.

Катерина Щоткіна, спеціально для УП.Життя

Реклама:

Головне сьогодні