Час "Ч" для консерваторії Чайковського. Що з нею не так і чому проблема не лише у назві

Надією на "російський бунт в серці Києва" стали для московської пропаганди... ні, не залишки фракції ОПЗЖ в парламенті. А цілком неполітичні на перший погляд керівники та викладачі Національної музичної академії України, яка досі носить назву російського композитора Петра Чайковського.

Небажання колективу колишньої консерваторії позбутись імені російського композитора у назві та гучний корупційний скандал засвідчили глибоку кризу навчального закладу, якому годилося бути провідним. Ця криза вкрай негативно впливає і на всю музичну галузь, і на репутацію України за кордоном.

У цьому переконалася музична оглядачка Наталка Писанка. Спеціально для УП.Життя вона поспілкувалася з експертами і композиторами, щоб дослідити цю кризу та зрозуміти, як музична спільнота та орган, якому підпорядковується НМАУ, Міністерство культури та інформаційної політики можуть її подолати.

Навіть такі ще донедавна непорушні твердині, як пам`ятник Катерині ІІ в Одесі, ім’я Пушкіна у назві Харківського драмтеатру та російська драма в Театрі Лесі Українки розчинились у минулому. Проте столична консерваторія продовжує вперто чіплятися за ім’я "трубадура" російської імперії Петра Чайковського. Він і справді, поміж іншим, мав українське коріння, проте впевнено називав себе росіянином і просував російський імперський міф. Згадаймо хоча б його оперу "Мазепа", яка вслід за пушкінською "Полтавою" мала на меті назавжди закріпити за видатним українським гетьманом статус "зрадника" і виставити за двері російської історії.

Незадовго до повномасштабного вторгнення музакадемії відреставрували фасад

Відчайдушно чіпляється київська консерваторія не лише за Чайковського, а й за всю імперську та радянську спадщину. І навіть війна Росії проти України не спонукає її цієї спадщини зректися.

Відголоски грудневого засідання, коли колектив Національної музичної академії відмовився прибрати ім’я Чайковського з назви, чути і дотепер. Днями стало відомо, за який саме Статут НМАУ проголосував тоді колектив навпомацки – без ознайомлення та обговорення. Виявилося, що в його текст внесли історію створення іншого закладу: "Історія Національної музичної академії бере свій початок з відкриття у 1868 році Київського музичного училища...". Хоча ще у 2013 році Консерваторія святкувала своє лише 100-ліття від дня заснування – з дня перейменування училища в консерваторію Головною дирекцією Імператорського російського музичного товариства.

Скрін з частини Статуту Національної музичної академії. Поки невідомо, чи затвердить його в такому вигляді Міністерства культури та інформаційної політики.

В документі, який потрапив нам до рук, автори не цураються згадати без рефлексій і інститут імені українського композитора Лисенка, чиє ім’я зникло з вивіски, і орден Леніна, і 1940 рік. Щоправда, не зазначаючи, за яких умов ім’ям Чайковського нарікли вищий музичний заклад освіти.

Це ім`я Київській державній консерваторії було присвоєно сталінським урядом. Здається, відтоді керівники консерваторії зберегли радянські методички, щоб і нині, під час повномасштабної війни Росії проти України, виправдовувати присутність Чайковського в серці Києва, на Майдані Незалежності.

Після ІІ Світової війни музакадемію перемістили на Майдан Незалежності (тоді Майдан Калініна) у відреставрований готель "Континенталь" з добудованою концертною залою. Фото 1967 року з сайту "Київ від минулого до майбутнього"

"Не буде Чайковського – не буде і фінансування", "Чому ми маємо віддавати Чайковського Росії, як свого часу Крим?" – майже блюзнірське ставлення до питання яскраво окреслилося під час конференції трудового колективу НМАУ у грудні 2022-го. Попри спротив музичної громадськості, всесвітньо відомих випускників і студентів консерваторії, умовна більшість трудового колективу вирішила, що прибирати ім’я Чайковського не на часі.

І ненароком у своєму річному звіті ректор Академії Максим Тимошенко "забув" згадати про корупційний скандал за участі своїх підлеглих, зокрема і проректора.

Читайте також: На хабарі викрили проректора і директора студії музакадемії імені Чайковського

Ця ситуація яскраво освітила кризу усієї мистецької освіти в Україні, вважає композиторка і викладачка НМАУ Алла Загайкевич. Вона виступає і за перейменування, і за реформування закладу.

"Музичний навчальний заклад є частиною суспільних та мистецьких процесів. У ситуації навколо перейменування юридична "автономія" музичної академії виявилась фактично толеруванням застою, узаконила ігнорування суспільного життя країни та сучасних мистецьких процесів в Україні та світі", – вважає Алла Загайкевич.

Алла Загайкевич, лауреатка премії імені Лисенка, заслужена діячка мистецтв, лауреатка Національної премії імені Довженка, голова асоціації електроакустичної музики України, доцент НМАУ. Фото: Kyiv Daily

На противагу позірній зовнішній "автономії" навчального закладу, викладацький склад академії демонструє повну залежність від керівництва. Показовим є голосування за Статут Академії без попереднього ознайомлення.

Рівень цієї залежності композиторка вважає загрозливим. Ані деколонізація, ані декомунізація не торкнулись більшості викладацького складу консерваторії:

"Наші викладачі інструменталісти, співаки, симфонічні диригенти дуже рідко насправді розуміють мистецький сенс української класичної музики. Вона для них ще залишається десь на маргінезі від "умовного Чайковського". Атмосфера нашої академії така, що орієнтується "на викладача". У світі ж "на студента".

Орієнтація на викладача – одна з причин кризи музичної освіти, вважає композиторка.

Загайкевич пояснює це на прикладі студентів-композиторів, які не залучені до реальної музичної практики консерваторії, їхні твори непомітні для музичної спільноти.

"Студенти-композитори в Києві почуваються зайвими, чужими, несоціалізованими в загальну структуру закладу. Натомість наші випускники за кордоном (чи студенти, що опинилися там в результаті російського вторгнення) одразу залучаються до спільних проєктів з виконавцями, диригентами, музикознавцями. Я мрію, що кожен твір студента звучатиме на студентських концертах".

Алла Загайкевич викладає не лише в Києві, а й в Австрії та Латвії. Як запрошена лекторка вона відвідала музичні академії Франції, США, Канади, Німеччини. Музикантка вважає, що консерваторія ігнорує також і сучасні процеси викладання:

"У сучасних моделях музичної вищої освіти програми постійно змінюються, а педагогічний колектив оновлюється. Окрім постійних викладачів, запрошують з коротким курсом чи окремою лекцією колег-іноземців. Це дає можливість "тримати руку на пульсі часу". Реагувати на все, що відбувається в світі.

У них практично відсутні немузичні дисципліни, рутина, "реферати для галочки". Студенти на рівні з викладачами розробляють спільні проєкти. Студенти значно ініціативніші, відповідальніші, вільніші…"

І в результаті продуктивніші. За спостереженнями Загайкевич, студент-композитор магістратури Монреальського університету, наприклад, пише 60 хвилин музики на рік. Студент київської музичної академії – вдвічі менше.

Невтішною є ситуація з матеріальним забезпеченням.

"Рівень шуму в аудиторіях у Києві – найбільший з усіх мені відомих навчальних закладів. Технічне забезпечення (комп’ютерна техніка, електроакустичні засоби) теж практично ігнорується. Це при тому, що в нашій Академії відкрита перша в Україні студія електроакустичної музики в 1997-му, ми щороку виконуємо музику студентів на концертах електроакустичної музики і в Україні, і за кордоном, тільки не в НМАУ.

Лабораторія фольклору Академії має унікальний архів, але розробили і опікуються ним етномузикологи практично самотужки. Йдеться про технічний бік – сучасні засоби архівування вимагають значних коштів", – каже Загайкевич.

Держава й досі демонструє "сталінські підходи" до національної культури, фінансуючи великі, ще радянські колективи, водночас ігнорує питання збереження автентичного фольклору.

"В Академії дуже маленькі курси вивчення фольклору. Є великий відділ народних інструментів, але навчитися народній фольклорній інструментальній традиції певних українських регіонів зараз в Академії неможливо", – пояснює композиторка.

Зберігати і передавати досвід, не лише фольклорний, – одне з першочергових завдань консерваторії, закладене у самій назві (лат. conservare – зберігати). Проте у Київській консерваторії спостерігається ефект "консервації" викладачів і навчальних програм.

На думку музикознавця Юрія Чекана, одна з причин спротиву у перейменуванні Академії – страх вийти за межі власного комфорту, адже всі вчилися на музиці Чайковського.

Сучасна система освіти вимагає адаптивності від викладача і студента, а це – оновлення навчальних програм. В академії деякі з них десятиліттями не змінювалися.

Юрій Чекан, музикознавець, доктор мистецтвознавства, лауреат премії імені Миколи Лисенка, професор кафедри історії світової музики НМАУ

Юрій Чекан уточнює: "Сучасність – це ж не лише про сучасну музику. Це може бути історично поінформоване виконавство, наприклад, бароковий спів. У нас на вокальному факультеті немає жодного фахівця, який би займався бароковим співом. Вважають, що це дурня, бо навчені романтичною радянською школою. Тому студенти їдуть закордон, де потрібні їм спеціалізації є".

У консерваторії є своя сильна сторона – індивідуальні заняття з викладачем. Але водночас немає гарантії, що студент потрапить до того викладача, який дасть йому потрібні знання і навички.

Якщо репертуар викладача обмежений класико-романтичним періодом, чи може він працювати зі студентом, що прагне грати, наприклад, сучасну українську музику?

"Чому б не вивчати інші практики, наприклад, ненотовану фольклорну або хіп-хоп культуру? А викладачі часто бояться відірватися від нот", – каже Юрій Чекан.

На думку Юрія Чекана, слід зберігати наявний "безцінний досвід", але не обмежуватися лише ним. Потрібна змінність кадрів, нормальна система стажування для викладачів і система контролю – теж для викладачів. Така практика – оцінка студентами курсу і викладачів – розповсюджена у багатьох навчальних закладах у світі. Це і є так званий зворотній зв'язок.

Боротьба між прихильниками Чайковського і поціновувачами здорового глузду триває. Після того, як консерваторію вчергове не перейменували, а міністр культури обмежився декларативним незадоволенням, на сайті Президента створили петицію про перейменування. Ініціатор петиції Олег Приходько пропонує прибрати ім’я Чайковського з назви, не додаючи жодного іншого імені. Наразі петиція зібрала менше тисячі голосів.

Інші небайдужі збирають підписи під відкритим листом до Президента. Саме він своїм указом може змінити назву закладу.

Читайте також: Найкращі події української класичної музики 2022

Поки точиться ця боротьба, музикознавець і композитор Олексій Войтенко пропонує поміркувати про "майбутню консерваторію нашої мрії".

На його думку, більш ефективною була б децентралізована мережа умовних Вищих шкіл, кожна з яких спеціалізується на певному музичному напрямку.

Музична освіта здорової людини має спиратись на спільну методичну базу та активні переклади і видавництво сучасних музикочнавчих творів.

Олексій Войтенко, композитор, музикознавець, лауреат премії імені Л. Ревуцького, старший викладач кафедри теорії музики НМАУ

Кожен співробітник "консерваторії мрії" має отримувати достойну заробітну платню і пенсію, аби максимально зосередитися на фаховій роботі і не думати про "підробітки". Навчальне навантаження має бути раціонально розподілене, з акцентом на фахові дисципліни.

Зрозуміло, що процес розбудови цієї "консерваторії мрії" тривалий і може затягнутися років на 20-25.

"Результатами таких освітніх новацій можуть скористатися наші онуки, але суттєві зрушення побачать вже й наші діти", – пише Олексій Войтенко.

Наразі діюча Національна музична академія України поки що імені Чайковського існує у двох вимірах. У першому – уявному – заклад процвітає: на методичних засіданнях регулярно роздають почесні звання і нагороди, на офіційному сайті пропонують долучитися до боротьби з корупцією, хизуються міжнародною співпрацею.

В іншому ж – дійсному вимірі – проблеми прикриваються ремонтом фасаду, декоративними гаслами і підміною понять. Консерваторія потребує ефективного кадрового оновлення. Завдяки якому студенти стануть повноправними учасниками процесу і отримуватимуть усі необхідні знання і навички у стінах академії.

Для цього Національній музичній академії України не обов'язково мати чиєсь ім'я на табличці, важливо, щоб у неї було своє обличчя.

Читайте також: "Росіяни від нас вже не сховаються": розмова про європейський тріумф української сучасної опери з композиторами Opera Aperta

Реклама:

Головне сьогодні