"Дерадянізація театрів і опер – домашня робота для їх керівників": заступниця міністра культури Галина Григоренко

4400
7 квітня 2023

Що робити з радянськими чи імперськими творами в репертуарі українських театрів? Цю дискусію активізував матеріал УП.Життя "Ярослав Мудрий" знову в Національній опері. Навіщо туди повернули радянський витвір, що прославляє тоталітаризм?" від Андрія Аблова

Опера "Ярослав Мудрий" була написана за поемою Івана Кочерги (1944) композитором Георгієм Майбородою. Відновлення постановки викликало жваве обговорення в спільноті поціновувачів та професіоналів класичної музики. Частина учасників дискусії побачили в ідеології опери – замасковане під історичний сюжет утвердження диктатури.

Згодом ще однією темою для обговорення стало "нове пришестя" в столиці "Запорожця за Дунаєм" – концертну версію твору Семена Гулака-Артемовського запропонувала глядачам Національна філармонія України. Премєра оригінального твору 1863 року відбулась в Маріїнському театрі в Петербурзі і, як тоді повідомляли, "мала успіх". 

Реклама:

Обидві установи – і Національна опера, і Національна філармонія керовані безпосередньо Міністерством культури та інформаційної політики. Якою є політика Міністерства стосовно фінансування з державного бюджету радянських чи імперських постановок? Про це УП. Життя поговорили із заступницею міністра культури та інформаційної політики Галиною Григоренко. До своєї роботи в Міністерстві вона була ініціаторкою та керівницею програми "Сезон прем’єр", а також співзасновницею проєкту Open Opera Ukraine.

– Нещодавно широкий резонанс у спільноті викликало відновлення в Національній опері опери "Ярослав Мудрий" за твором Івана Кочерги, створеним у радянський час – 1944. Чи планує міністерство проводити ревізію репертуару театрів на предмет наявності творів з певними радянськими, імперськими наративами, і який вигляд могла би мати така перевірка?

– Втручатись у вибір репертуару театрів, інших закладів культури міністерство ніколи не планувало і не буде планувати. Ми це не контролюємо. 

За законом про театри і театральну справу і за Конституцією України – вплив на репертуарну політику з боку держави – недоречний. Держава може регулювати, сприяти, допомагати, але не має права втручатись в репертуарну політику. Свобода творчості закріплена в нашій Конституції. 

З нашого боку ведеться діалог з керівниками театрів, які підпорядковані напряму Міністерству культури й інформаційної політики, і він може носити більш рекомендаційний характер. Здебільшого, на мою думку, це задача не стільки держави, а громадянського суспільства, і тих глядачів, які відвідують театри. 

Ситуація з оперою "Ярослав Мудрий" і підтвердила цю історію – глядачі в першу чергу висловили свою думку, як вони бачать розвиток зараз, у військовий час, театральної справи, і зокрема опери. Резонансним став відгук людини, яка залучена (йдеться про автора УП.Життя Андрія Аблова – ред), є поціновувачем опери, давно слідкує за репертуарною політикою. 

Реклама:

Не можу сказати, що я схвалюю чи не схвалюю вибір дирекції театру, але в мене дійсно є питання, чому саме ця опера була обрана для поновлення. Це не прем’єра, не нова постановка – це постановка, яка вже була в репертуарі. 

Якби там були закладені певні нові наративи або переосмислення цієї музики й цієї сценографії, костюмів і манери подачі – я би могла це зрозуміти. Але нинішній "Ярослав Мудрий" - репліка того, що було декілька років тому поставлено на сцені Національної опери, і в мене є питання до мети і доцільності поновлення цієї постановки на сцені національної опери у військовий час.

Читайте також: "Ярослав Мудрий" знову в Національній опері. Навіщо туди повернули радянський витвір, що прославляє тоталітаризм?

–  Виходить так, що міністерство не може ніяк вплинути на наявність радянських творів, що прославляють тоталітаризм, у репертуарі закладів культури. Як тоді Мінкульт впроваджує політику декомунізації?

– Політика декомунізації й подолання наслідків русифікації й імперської політики РФ на нашій території – це загальнодержавна політика і вона вже закріплена в декількох законопроєктах. Один із них проголосований – він більше стосується топонімів – але це певний напрямок, з яким теж потрібно працювати. 

Загалом стосовно дерадянізації й деімперіалізації на наших сценах – це велика домашня робота в першу чергу для музикознавців, керівників та художніх керівників наших театрів – маю на увазі не менеджерів, які мають відповідати за фінансовий стан, збереження державного майна – а саме до керівників художніх. 

В Національній опері, про яку йшлось раніше, є керівних оперного цеху Анатолій Солов’яненко. Він власне й мав би керувати оперною репертуарною політикою театру й впливати на це. 

Що вони будуть ставити нового – я поки що не знаю. В тих оголошених планах, які ми чули – є "Кіт у чоботях" Юрія Шевченка, завершена у 2019 році. Нічого новозамовленого нема, на відміну від Львівської опери або Одеської опери – минулого року ці обидва театри поставили дві прем’єри українських композиторів, написані спеціально під їхнє замовлення: "Страшна помста" Євгена Станковича у Львові  і "Катерина" Олександра Родіна в Одеській. Це для мене цілком виправданий, зрозумілий крок особливо під час війни. Українські сучасні композитори пишуть роботу, коли переосмислюється наша з вами літературна спадщина – в одному випадку Гоголь, в іншому – Шевченко. 

А повертаючись до "Ярослава Мудрого" за Кочергою на музику Майбороди – мені здається без великої аналітичної дослідницької роботи з цим репертуаром – просто виносити його знову на сцену – недоречно. 

Але міністерство ніяк не має втручатись і диктувати. Це якраз може зробити критика – музична, оперна, театральна, і сам глядач, який чи голосує квитком, чи не голосує. Відповідно, оцей трикутник має працювати: глядач – інституція культури – критика.Нам треба над цим працювати – вибудовувати ось цю екосистему для взаємовпливу глядача, критика і художнього керівника.

Читайте також: Сопрано Путіна у Вісбадені. Невдача бойкоту українцями фестивалю з Нетребко

– А чи збирає міністерство дані, наскільки глядач дійсно голосує квитком. Бо часто чую думку, нібито "та хто направду ходить в оперу – роздаровують контрамарки та й по всьому. А гроші ми з податків платимо". Наскільки рентабельні на зараз скажімо ті ж оперні театри?

– Ми маємо звітність від тих, хто підпорядкований напряму Міністерству – кількість проданих квитків і які кошти вони заробили на свій спецфонд з продажу квитків. Згідно законодавства, театри, які підпорядковані Мінкульту, мають заробляти не менше 13 відсотків від загального доходу – своїми квитками й іншими комерційними послугами. 

Якщо вони заробляють менше, аніж планували на початку року – їм зменшується фінансування. На локальному рівні обласні або муніципальні органи управління можуть мати інші вимоги. 

Але під час ковіду й зараз під час повномасштабної війни ці обмеження зняли. В ковід певний час театри зовсім не працювали, потім – була посадка через одного-два глядача – вони не могли продавати повні аншлаги. Зараз теж обмежена можливість продавати весь зал, бо приймають лише ту кількість глядачів, яку вміщує їхнє бомбосховище.

Але ми постійно контролюємо звітність щодо доходів театрів, оскільки це державне майно, державні кошти – це завдання міністерства контролювати ці доходи і те, щоби заклади культури їх продукували, а не просто були на утриманні держави. Зараз знижені ці доходи, звісно.

Але театри заробляють, як і музеї продовжують надавати комерційні послуги – робити виставки, проводити екскурсії або ініціювати абсолютно нові види взаємодії з аудиторією. Всі заклади культури налаштовані продовжувати діяльність попри те, що в чомусь їх призупинили.

Читайте також: Час "Ч" для консерваторії Чайковського. Що з нею не так і чому проблема не лише у назві

–  Повертаючись до питання оновлення репертуару. Чому все-таки, на вашу думку, театри, філармонії не пропонують глядачу твори забуті,  заборонені в радянський час – а вкотре грають те, що було й знане напам’ять. Скажімо, у Національній філармонії нещодавно представили "Запорожець за Дунаєм"…

– Питання більш широке – сказати, що в нас є велика кількість репертуару, який просто лежить в архівах і його треба дістати й почати грати – я не можу. Багато чого дійсно можна дістати з архівів, але при цьому проаналізувати, подумати, оцифрувати, набрати партитури, підготувати партії - і тоді вже почати з цим працювати на сцені.

Зокрема, як робить Львівський органний зал – керівники Іван Остапович і Тарас Демко – працюють над відновленням забутих і невідновлених до сьогодні творів Барвінського, Бажанського, інших галицьких композиторів. Дістають їх дійсно з архівів, переосмислюють і запускають знову на сцену. 

Якщо ж ми просто беремо партитури ті, що були редаговані в радянський час – а там були купюри, які були  спеціально радянською владою введені – то це очевидно не сприяє усвідомленню національного спадку. Тут питання в тому, що потрібна попередня домашня аналітична робота – музикознавців, художніх керівників, які потім будуть виносити на сцену мистецький вислів. І він має обов’язково резонувати з сьогоденням – мистецький твір сприймається, так чи інакше, завжди в контексті. 

І ми не можемо так само виконувати "Запорожця" як виконували 15 чи 30 років тому – його потрібно переосмислювати. Що буде на сцені Національної філармонії – ще не знаю, бачила що це буде концертна версія – як вона буде представлена, в який спосіб – можливо, нас очікує щось цікаве. 

Знаю, що у Львівській опері готується абсолютно нова постановка "Запорожця за Дунаєм" з Оксаною Тараненко. Гадаю, це буде цікаво, бо ми бачимо, що Львівська опера готова до експериментів, вони демонструють свій прогресивний підхід до осмислення спадщини. 

Не можу сказати, що будь-який твір, який був на сцені за радянських часів, не можна грати. Ні. Але його потрібно переосмислювати і вписувати в сьогоднішній контекст – ось це важливо.

Читайте УП.Культура у Telegram

–  А хто на державному рівні може сприяти відновленню забутих творів? Наприклад, стимулювати, заохочувати керівників театрів цим займатись? Чи сприяє в цьому Український культурний фонд, наприклад?

– УКФ не стимулює, а надає можливість відновлювати забуту спадщину. У них є, наприклад, лот з оцифрування спадщини – був запропонований цьогоріч на подачу заявок. І, власне, будь-який керівник закладу культури міг би подати заявку на оцифрування рукописів будь-кого з композиторів – у нас в Архіві спілки композиторів їх зберігається доволі багато. Можна звідти брати рукописи, аналізувати й оцифровувати – набирати заново партії, редагувати. 

УКФ – дає можливості, це інструмент для реалізації проєктів. Але ідеї проєктів мають виникати в полі, в секторі – УКФ не диктує ці ідеї. Скільки заявок подали на оцифрування нотної спадщини – зараз не можу сказати, не бачила ще статистики. 

З вдалих попередніх кейсів – той самий Львівський органний дім і ГО "Колеґіум Музікум" за кошти УКФ реалізували проєкт Ukranian Live – оцифровували партитури, виконували їх, збирали записи, які є в архівах – щоби показати, як виконували музику в середині 20 ст. і як її можна виконувати зараз. Інструменти для реалізації подібних проєктів в принципі є, головне – бажання.

Читайте також: "Сучасний твір про правду, фемінізм та антиімперіалізм": в Британії вперше переклали та поставили "Кассандру" Лесі Українки

–  Чи Мінкульт може рекомендувати займатись відновленням забороненої, зміненої за радянських часів спадщини?

–  Якщо говоримо про оперні театри, а майже всі оперні театри крім Дніпровської опери в підпорядкуванні Мінкульту – то з ними ведемо майже щотижневу роботу. Говоримо про те, які стратегічні пріоритети є у нас  – що нам важливо відновлювати спадщину, і водночас важливо виконувати музику сучасних композиторів. Для того, щоби вони були вписані в пріоритети діяльності цих закладів. 

Тут нема типових рекомендацій – але є постійна з ними робота на регулярній основі. Що стосується концертних організацій, зокрема, обласних філармоній, або Національної філармонії – які працюють з інструментальною чи вокальною музикою, тут рекомендація типових від нас не було. 

Але у 2021, коли я очолювала Держмистецтв,  ми проводили великий проєкт "Музика просто неба". Тоді залучили всі обласні філармонії, попросили сучасних українських композиторів подати свої партитури – щоби оркестри філармоній могли виконувати їх музику. 

Ми рекомендували, щоби концертні програми складались виключно з української музики. Пам’ятаю спротив – директори філармоній спочатку вважали, що ніхто не прийде, не буде слухати – якщо ми не поставимо Моцарта чи Штрауса, то глядачі буцімто не будуть зацікавлені. Тоді робили open air концерти протягом всього літнього періоду – і яке було їхнє відкриття, що публіка ходить, був попит, аудиторії було цікаво, люди слухали, чули нові імена, нові твори. 

Зараз ця робота з нашого боку ведеться – скоріше на рекомендаційному рівні. У вигляді ж письмових рекомендацій – скоріше ви це побачите в стратегічних документах, які цього року плануємо розробляти. Зафіксувати те, що пріоритетно на рівні держави, рекомендації рівня Міністерства – щоби донести це на місця. 

Міністерство напряму не керує всіма закладами культури в Україні – є багато муніципальних та обласних закладів культури – і вони мають розуміти основні пріоритети державної політики і впроваджувати в свої програми діяльності. А ми вже будемо моніторити, збирати звіти й аналізувати, наскільки вони відповідають цим пріоритетам.

Читайте також: Як Україна виходить з тіні Російської Імперії. Пояснює креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська

– І болюче й неоднозначне питання про репрезентацію України за кордоном. Ті наші митці, які виїхали, часто звертають увагу на засилля так званої "шароварщини" і такого штибу мистецького продукту, який радше спотворює імідж сучасної модерної України й часто не має мистецької цінності…

– Прекрасно розумію побоювання тих, хто зараз за кордоном. Особливо тих, хто жив в Україні до повномасштабного вторгнення і виїхав нещодавно. Вони розуміють, який контекст зараз тут, в Україні, а за кордоном бачать те, що часто ініціюється або нашою діаспорою, або людьми, які досить давно виїхали з України і перебувають трошечки в полоні того свого образу держави, який їм здається доречним. 

Звісно, це не буде в повній мірі відображати сучасну, модерну Україну – бо той поступ, з яким розвиваються мистецькі висловлювання в різних сферах – я кажу і про музику, і про візуальне мистецтво, і про театральні постановки – часто не помітний для закордонної аудиторії.

Сказати, що ми за один рік можемо пояснити, що таке Україна сучасна – це утопічна мрія. Бо на це потрібні роки й десятиліття системної роботи. Те, що робить Український інститут, постійно пропагуючи, відповідно до своєї стратегії, сучасну українську культуру – це величезна робота: як і коли говорити про те, що відбувається в різних мистецьких сферах. Дуже важливо відчувати цей камертон. 

Читайте також: "В Європі наші історії про війну споживають між світським прийомом і вечерею". Режисер Максим Наконечний про "Бачення метелика" та маскульт в українському кіно

Ми не можемо як держава – ані Український інститут, ані Міністерство заборонити ті висловлювання, які з’являються на сценах, від будь-яких наших діячів, які опиняються за кордоном. Бо навіть в Україні не можу сказати, що я цілком задоволена тим, що відбувається на концертних чи на театральних сценах. Нам всередині теж потрібно розвиватись. Маємо досить неоднорідну картину. 

Але нам водночас потрібно зберігати різноманіття, розмаїття й свободу висловлювань і тягнутись до найкращих зразків того, що зараз продукують наші українські фронтмени культури. Бо прекрасні проєкти, зокрема театральні, за кордоном створюють і Стас Жирков, і Тамара Трунова, і Влад Троїцький, і Opera Aperta

Так само з українською музикою, академічною в тому числі. Наприклад, у Швейцарії Міхеїль Менабде зробив великий музичний проєкт сучасних композиторів, фестиваль "Bouquet" вивозив за кордон концерти з творами українських композиторів. Тобто є окремі проєкти, які цілком відповідають нашому баченню, але є й більш традиційні, є комерційні речі.

Читайте також: Оскарівські номінанти склали "пазл війни": у прокат вийшла стрічка "Життя на межі"

–  Але ж ідеться не завжди про творчість діаспори або тих митців, які давно не в контексті. З початку повномасштабного вторгнення за кордон першими почали їздити, скажімо, ансамбль народного танцю Вірського й інші народні колективи. На перший погляд, здається, що за кордоном виступали ті колективи, які й так часто гастролюють. І тут також не йдеться про представлення сучасного мистецтва. Чи і в цьому випадку міністерство теж не має права втручатись у репертуар, який представляють за межами України? 

– Так. Ми лише сприяли перетину кордону, і не втручались в репертуар. Та в цьому і не було потреби – всі прекрасно усвідомлювали свої задачі і відповідальність. Вивозили не тільки Вірського – і Kyiv Symphony Otchestra, і капелу "Думка", і Національниий симфонічний, і були гастролі оперних театрів та обласних філармоній (Львівської, Чернівецької, Хмельницької та ін). І балетні вистави також. 

За 2022 за кордоном було проведено більше 1000 гастрольних подій державних і комунальних закладів культури. Зокрема, презентували і відновлені твори українських композиторів. Симфонія Лятошинського "Мир переможе війну" – один з яскравих прикладів. Часто звучала перша її редакція – не порізана радянською владою.

Читайте також: Міф про богоборця на фоні Маланки. Фільм "Памфір" нарешті вийшов у кінопрокат

–  Але ж нині Україна представлена за кордоном справді активно. А закордонний глядач часто не може відрізнити "хороше" українське мистецтво від "поганого". Які бачите шляхи виходу з цієї ситуації?

– Нам потрібно підтримувати авангард, щоби на нього потім могли орієнтуватись інші. Все-таки сфера культури – це тонка сфера, тут не можна від Міністерства очікувати наказів і чітких рекомендацій – що те можна, а те не можна. Наприклад, Український інститут формує свою програму, виходячи зі своєї стратегії й їхнього бачення, що має бути представлене саме від УІ.

На жаль, Міністерство не може робити так і підтримувати лише те, що Міністерству вважається за потрібне й доцільне. Тим більше, що бюджету в нас на представлення України за кордоном в принципі немає – це відповідальність Міністерства закордонних справ, Українського інституту й посольств, які знаходяться за кордоном. Ми можемо пропонувати той продукт, що є в Україні. Бо в першу чергу, завдання нашого міністерства – забезпечувати розвиток культури всередині країни.

Культурна дипломатія, згідно нашого Положення, не є сферою нашої відповідальності. Але пропонувати розвиватись найкращим тут і допомагати їм знаходити партнерства – щоби вони могли виїжджати за кордон і там презентувати свою діяльність – це наша задача. Це те, що ми зараз намагаємось робити на двосторонніх зустрічах з партнерами і міністерствами інших країн – ми постійно говоримо, що ось, будь ласка, контакти тих, хто спроможний, тих, хто готовий зараз виїжджати, хто володіє англійською мовою, хто зможе обговорити умови контракту та реалізувати проєкт.

Ось ці компетенції нам потрібно всередині розвивати. Бо запит на українську культуру за кордоном триває. Немає втомленості – попит потрібно задовольняти, відповідати запитам й вивозити найкраще. 



Реклама: