"Зерно нелюбові, посіяне батьками, проростає братовбивством": Театр Заньковецької оновився "Землею"

У Львові відбулась очікувана прем’єра – Національний театр Заньковецької показав першу виставу під керівництвом нового очільника Максима Голенка. Відомий театральний режисер, який "переїхав" до Львова з Одеського Театру Василька цього червня, вже встиг залучити до команди колег з київського театрального середовища.

Вистава "Земля" за повістю Ольги Кобилянської стала цією прем’єрою. Її поставив Давид Петросян, режисер-постановник столичного Театру Франка, разом із Даниїлою Колот (сценографія, костюми) та Ольгою Голдис (пластика). Афішу для вистави створив Сергій Маслобойщиков.

Загалом Голенко і команда анонсували щонайменше 16 нових постановок, які мають поступово трансформувати театр. На його думку, "у театрі імені Марії Заньковецької сформувалась певна естетика, у ній присутні елементи традиційності, великий прошарок комедійного, постколоніального контенту. Я вважаю, що треба це міняти. Нам треба приводити нового глядача, який ніколи не ходив в цей театр…Ми розуміємо, що цей процес слід дуже обережно просувати".

У Львові показали "Землю" за повістю Кобилянської. Фото: Руслан Литвин

Робити це Максим Голенко планує, спілкуючись із аудиторією: "..ми маємо вести діалог із глядачем. Ми живемо у час раптової катастрофи, йде війна. Тому в театру є обов’язки: він не може і не має права тільки розважати. Слід розуміти, де театр має зняти стрес із глядача, а де він повинен розмовляти із ним про той простір, де ми усі разом зараз існуємо."

Серед запланованих прем’єр 106 сезону – "Доця" Тамари Горіха Зерня від Ігоря Білиця, "Життя прекрасне" Фредеріка Строппеля у постановці В’ячеслава Жукова, "Я, "Побєда" і Берлін" за твором Кузьми Скрябіна (Андрія Кузьменка) від Вероніки Літкевич, Влада Белозоренко поставить "1984" Джорджа Орвелла.

Читайте також: Чи рятує казкове забуття від пекельної реальності? Нотатки з "Конотопської відьми" у театрі Франка в Києві

Сам Голенко працюватиме щонайменше над двома виставами. Це – "Вороги. Історія любові" за Ісааком Башевісом Зінгером, яку можна буде побачити вже у цьому році, та "Червона Рута" за п’єсою Наталки Ворожбит, яку готують до дня народження Володимира Івасюка у березні.

Про "Вороги. Історія любові" Максим Голенко розповідає, що дія відбуватиметься у просторі античної трагедії. Розкриває й інші деталі: "вистава буде екзистенційною мелодрамою, препарованою єврейським чорним гумором. Про такий важкий час так (з гумором) легше говорити. Згадайте перші місяці війни – скільки дивного чорного гумору з’явилось, і як він нас рятував."

Виставу "Земля" поставив у Львові Давид Петросян. Фото: Руслан Литвин

У цій виставі глядачі зможуть побачити Юрія Хвостенка, для якого це буде перша велика роль після повернення на львівську сцену. До роботи у постановці Максим Голенко запросив Римму Зюбіну, Марка Дробота, Анастасію Євтушенко. Режисер сподівається, що у вистави буде гастрольне майбутнє і в Україні, і закордоном.

Все ж сезон прем’єр вирішили відкрити "Землею". За словами Голенка, для нього було важливим "почати працювати на полі національного театру з української класики, а Давид Петросян – це людина, яка вміє і любить працювати із класикою, і може її адекватно модернізувати."

Сам режисер Давид Петросян пояснює вибір твору лаконічно: "Земля" – мій улюблений твір української класики. Після першої проби втілити повість (Давид Петросян поставив "Землю" у 2018 році на камерній сцені київського театру імені Івану Франка – ред.), мені дуже хотілось до неї повернутись і поставити інакше. Тому коли Максим Голенко запросив в театр, я одразу подумав про "Землю"...

Вперше Давид Петросян поставив "Землю" в Києві у 2018, тепер новий варіант вистави презентували у Львові. Фото: Руслан Литвин

Для мене Кобилянська, як і Леся Українка, це – дійсно світова література, в якій біблійні сюжети трансформуються через призму української ідентичності… Поєднання тонкої психології та епічного масштабу трагедії не може не спонукати звертатись до твору Кобилянської."

Для Давида Петросяна – це перший досвід роботи із заньківчанами: Андрієм Козаком (Батько), Любов’ю Боровською (Мати), Володимиром Пантєлєєвим (Михайло), Ярославом Дерпаком (Сава), Оксаною Козакевич (Анна), Діаною Каландарішвілі (Рахіра). Для Оксани Козакевич та Діани Каландарішвілі вистава – двічі прем’єрна, адже акторки долучились до трупи театру лише цього сезону.

Читайте також: Фестиваль "Мельпомена Таврії" повертається до деокупованого Херсона

Режисер відзначає, що "після того, як ми пройшли з акторами разом цей шлях, я можу лише сказати, що вони – чудова команда, якій я сміливо можу довіряти. Дуже дисципліновані та віддані. Їхньому терпінню просто позаздрити можна". Терпінням мали запастись і глядачі, адже "Землею" театр імені Марії Заньковецької розпочинав довгоочікувані зміни.

Ольга Кобилянська відкриває повість цитатою норвезького драматурга Юнаса Льє: "кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша", присвятивши твір своєму батькові, Юліану Кобилянському.

Для двох акторок театру вистава "Земля" – прем’єрна. Фото: Руслан Литвин

Давид Петросян із командою переносять цей епіграф, як і тему відносин батьків та дітей, у виставу. Трактуючи твір по-своєму, вони подекуди відходять від оригіналу, проте філігранно витримують задум авторки, де земля – не так матеріальна цінність, як передусім метафора самого життя.

Побут родини Федорчуків (батька, матері, двох синів) обертається довкола землі. У безземельній Буковині кінця двадцятого століття вона – не лише символ достатку і поваги, але передусім – незмірної праці.

Читайте також: Зелений – колір любові і ненависті. Зірковий Франківський драмтеатр відкрив 85-й сезон

Батьки поклали ціле життя на те, щоби передати синам (Михайлу та Саві) у спадок землю, яку вони зможуть примножувати, проте як старший Михайло, так і молодший Сава мають свої уявлення про майбутнє – і в жодного воно не сходиться із батьківським. На непевному ґрунті ілюзій між батьками та дітьми ростуть непорозуміння, які тектонічними розламами сягають основ сім’ї і руйнують її.

У виставі світ буковинської родини має свій, чітко обмежений простір – чи то латочка поля, вкритого стернею, чи господарське обійстя після молотіння збіжжя, чи стріха хати, посічена негодою. Актори виходять на сцену – то майже невагомо пробиваючись паростками крізь ріллю, то тяжко піднімаючись під вагою не так праці, як почуттів, що каменями лежать на них.

"Землю" поставили в театрі Заньковецької у Львові. Фото: Руслан Литвин

Батько і Мати переживають за Михайла, якого забирають у військо. Михайло – за свою кохану Анну, яку, як і його вибір розпочати нове життя у місті, не приймуть батьки. Саву душить заздрість до брата і розуміння власної меншовартості в очах Батька і Матері. Рахіра тамує у собі бажання панування і відплати за приниження, які роками несе її рід. Анна – "тяжка" дитиною і передчуттям її нелегкої сирітської долі.

У кожного і кожної – своя ноша, яка виявляється непосильною. Давид Петросян готує глядачів до цього із самого початку: сім’я Федорчуків постійно латає стріху, що зяє вирвами дір, проте вони продовжують вдивлятись у майбутнє своєю чорнотою впродовж цілої вистави, ніби віщуючи про марність праці.

Читайте також: Театр на експорт: Як приймають наших театралів за кордоном протягом "воєнного" сезону та що вони розповідають світу про Україну

Цей сізіфів труд виклично контрастує з життєвим кредо Батька і Матері, які, не покладаючи рук, заробили і статки, і повагу у людей. Усталений побут сім’ї враз летить під укіс. Момент, коли Мати струшує яблука, щоби віднести їх Михайлу – чи не ключовий у виставі. Життя скочується стиглими яблуками із стріхи додолу. Земля, "жадаючи жертви", всотує його сік, щоби за деякий час знову забуяти плодами.

Символізм простору у виставі вражає. Покрівлею рідної хати режисер унаочнює чи не найглибшу прірву, що запала між батьками і дітьми: недолюбленості. Сава з’являється перед глядачами, крадучись, він підслуховує плани, молитви батьків, побивання за Михайлом, спостерігаючи за життям сім’ї ззовні.

У Львові показали оновлену виставу "Земля" режисера Давида Петросяна. Фото: Руслан Литвин

Між ним і батьками – стіна (чи то пак стріха?) нелюбові. Він відчуває цей бар’єр, може тому й залишається інфантильним переростком, який, бунтуючись, шукає прихистку в коханні Рахіри. Не випадково, що вперше до серпа, знаряддя вбивства у виставі, Сава береться саме після того, як необачно зронені Матір’ю слова западають йому у серце. Зерно нелюбові, посіяне батьками, проростає братовбивством.

У виставі Сава, бунтуючись проти батьків, підпалює хату, і таким чином пориває з традиційним укладом життя, який його гнітив. Дивовижно, але тут постановка перегукується із реальною історією, під враженням якої Ольга Кобилянська і написала повість.

Прототип героя Сави емігрував в Канаду. У виставі на згарищі старого світу видніється заграва нового. Земля, скроплена кров’ю, дає початок новому життю – в Анни від Михайла народжується дитина. Як каже сам Петросян: "після багатьох страждань, болю, загибелі завжди буде місце в чорній землі, де проросте ніжне та світле дерево. Все на землі циклічне".

Вистава Давида Петросяна – глибоке, символічне, сучасне бачення твору Ольги Кобилянської, "документу мислення нашого народу", як про нього писав Іван Франко. У відповідь на виклики війни вона звертається до наших коренів, пророче нагадуючи нам, що "ми – люди, що знаємо лиш землю", а отже ми знаємо, що вистоїмо і проб’ємося крізь чорноту ґрунту життям.