Неоголошена війна мозаїкам: як українці втрачають свою спадщину глибоко в тилу

Мозаїкам Равенни, Риму чи Константинополя понад 1500 років – і вони існуватимуть, поки існує людська культура. Мозаїки українського модернізму не старші за півстоліття і вони масово помирають по всій країні. Деякі знищують росіяни, як то мозаїки Алли Горської у Маріуполі. Деякі українці нищать самі, як то мозаїку Богдана Сойки у Львові у будинку видавництва "Вільна Україна" напочатку жовтня цього року, мозаїчне панно на столичному ВДНГ влітку. Чи зовсім свіжий приклад – знищення мозаїки Івана Кляпетури на приміщення пожежної частини Кам'янця-Подільського.

Знищення яскравого, унікального і, врешті решт, дорогого за собівартістю виду мистецтва часто виправдовується декомунізацією. Хоча у мозаїчних зупинках вздовж українських доріг чи на фасадах шкіл та будинків культури не має ані червоних прапорів, ані серпів та молотів. Історію про знищені мозаїчні панно в Кам'янці-Подільському та його автора підготувала для УП.Життя Ірина Пустиннікова.

Втрата за втратою

Мозаїчні катастрофи останніми роками сипляться як з драного мішка. Під час "Великого будівництва" назавжди зникли з українських доріг десятки мозаїчних зупинок. Влітку цього року зруйнували мозаїчне панно у пожежній частині № 26 у Києві. Після розголосу Головне управління ДСНС вирішило панно відновити.

2 жовтня у Львові – черговий голосний випадок. Там бізнесмен Сергій Васечко самовільно знищив мозаїку "Інформаційний простір" у приміщенні видавництва "Вільна Україна" авторства Богдана Сойки. Місто звернулося до правоохоронців, президента та прем'єр-міністра, була написана заява у поліцію.

Мозаїка у будинку видавництва "Вільна Україна". Фото: Jurko Voloshchak/Facebook

Спеціалісти підрахували і вартість матеріалів, котрі знадобляться для відновлення панно: до 1600 гривень за 1 кг смальти. На 1 кв м панно потрібно 25 кілограмів. Панно мало площу 18 кв м. Отже, лише на матеріали доведеться витратити кілька мільйонів гривень.

У Львові активісти давно наполягали на створенні реєстру міських мозаїк. Міськрада внесла туди 236 творів. Але механізму їхнього захисту не продумала. Тож реєстр у справі з Васечком не допоміг.

Мозаїка "Інформаційний простір" художника Богдана Сойки після знищення. Фото: Jurko Voloshchak/ Facebook

Творам модернізму у мегаполісах трохи легше: їх є кому захищати. В провінції справи значно гірші. Кам'янець-Подільський нехай буде за приклад.

"Фігури" на павільйонах

Чимала частка не надто великого модерністського спадку Кам'янця-Подільського пов'язана з іменем Івана Кляпетури, всебічно обдарованого подільського митця. Він у 1970-1980-х рр. працював у хотинському відділенні Чернівецьких художньо-промислових майстерень. Пізніше творив у Кам'янці та ріних Кадиївцях за 7 км від міста – аж до смерті у січні 2023 р.

Іван Кляпетура – автор багатьох графічних та живописних робіт, вітражів, скульптур – і мозаїк. Якщо картини бачать тільки відвідувачі виставок, то мозаїки доступні всім. Колибаївка, Жванець, Чотири Корчми, Хотин, Каскада, Гаврилівці, зруйновані вже зупинки в Мар'янівці та Гукові – всі його. І всі дуже впізнавані, бо теми обирав улюблені: м'який, теплий і дуже людяний народний гумор, козацтво та архітектурні пам'ятки Поділля. Ніякої ідеології, ніяких ленінів та гасел.

Іван Кляпетура на фоні мозаїк. Фото надане авторкою

У 2020 р. пощастило розпитати художника про роботу над монументальними творами. Пан Іван незадовго до того переніс інсульт. Говорити йому було важко, він подовгу підбирав слова, але коли згадував роботу над зупинками, усміхався. Казав, що над кожною бригада з художника та декількох помічників працювала не менше 2-3 тижнів. Сюжети викладали смальтою – крихітними шматками непрозорого кольорового скла. Це був рідкісний та дефіцитний матеріал. Зверху та з боків у декорі використовували керамічну плитку.

Замовлення на зупинки Кляпетура отримав наприкінці 1970-х років. Тоді влада взялася ошляхетнювати траси перед проведенням Олімпіади-80. Завданням автодору було збудувати з цегли та бетону саму зупинку. Художники-монументалісти штукатурили її, а потім прикрашали. Мозаїки ніколи не повторювалися.

Ескіз художник відсилав у Київ на затвердження. Пану Івану найбільше подобалися сюжети з "фігурами" – зображеннями людей. І цікавіше робити, і отримати за таку можна було більший гонорар. Стилістика Кляпетури опиралася на народне мистецтво та наїв. Пізніше, вже у панно на пожежній частині Кам'янця-Подільського, до наїву додалися обертони творчості Василя Кандінського.

Замовлення на зупинки Кляпетура отримав наприкінці 1970-х. Фото надане авторкою

Якісно виконана мозаїка, запевняв художник, здатна витри­мати погодні катаклізми та тішити око впродовж багатьох десятків, якщо не сотень років. Це дороге технологічно мистецтво, але і довговічне. Оббивання модерністських мозаїк Іван Кляпетура вважав варварством. Адже твори монументального мистецтва можна дбайливо підтримувати, а не просто заштукатурити фасад, "аби охайніше було". Тішився, коли чув, що його лінькувато­го козака Мамая на автобусному павільйоні у Гаврилівцях включали до десятки найкращих мозаїчних зупинок країни.

Хутір Козак

Перша робота сина пана Івана, заслуженого художника України Сергія Кляпетури, була якраз на одній з таких зупинок на колишньому хуторі Козак (зараз село Довжок біля Кам'янця). Батько дозволив хлопцю викласти смальтою чобіт козака. Зупинку зруйнували влітку 2021 року в рамках "Великого будівництва". Це сталося вже після великого "мозаїчного" скандалу з Укравтодором. Навесні того ж року було зруйновано два автобусних павільйони на північній околиці Кам'янця-Подільського авторства вінницьких художників. Ще не менше шести зупинок було знищено на ділянці дороги Н03 між Кам'янцем-Подільським та Хмельницьким. Тодішній голова Укравтодору О. Кубраков тоді пообіцяв, що більше жодну мозаїчну зупинку чіпати не будуть. Та пройшло кілька місяців – і бульдозери знесли павільйон "Хутір Козак". Замість нього відразу поставили безлике бетонне одоробало. Можливо, його потім розмалюють на свій смак селяни – так відбувається в багатьох селах. І це найчастіше не творчість, а суцільний іспанський сором. Мозаїка ж, техніка вартісна, в Довжок уже навряд чи повернеться.

Як і більшість мозаїчних зупинок, "Хутір Козак" була у аварійному стані. Смальту заліпили рекламні та політичні оголошення. Іван Кляпетура був впевнений, що засмічувати мозаїки плакатами та оголошеннями стали цілеспрямовано у часи президентства Леоніда Кучми. Хоча версія про те, що саме в той час масово почали з’являтися принтери, теж має право на життя. Зупинку часом використовували як громадський туалет. Бетон, з котрого робили павільйони, був невисокої якості, протікав дах, а фрагменти мозаїки відвалювалися. Та все ж невеликим коштом і цю, і всі інші зруйновані зупинки можн було б привести в порядок без втрати художньої цінності.

Засмічувати мозаїки плакатами стали у часи президентства Кучми. Фото надане авторкою

З усіх своїх творів павільйон "Ху­тір Козак" сам майстер бачив найчастіше, бо жив у сусідньому селі Кадиївці. Там і народився 27 серпня 1948 року. Малювати обожнював із ранньо­го дитинства. Батьки-колгоспники творити не забороняли. У шкільні роки щосуботи та щонеділі добирався до Кам’янця – займатися у художній студії в міському парку. Коли пішки, коли на велосипеді, взимку – на лижах. Рвався до навчання з другом Костянтином Прохоровим (1947-2002). Той пізніше багато років очолював Херсонську обласну організацію Спілки художників України. У Кам’янці вчителями кадиївських талантів були знані художники Сергій Гайх та Семен Розенштейн (його мозаїчні оформлення фасадів багатьох установ частково збереглися дотепер). Бажання стати професійним художником змусило аж чотири рази вступати на художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту ім.К.Ушинсь­кого. Заковика була з диктантами. Домігся, вступив. А далі творив і собі. І людям на радість.

Одним із перших руйнацію зупинки "Хутір Козак" помітив син майстра Сергій Кляпетура. Батьку казати побоявся: той мав не найкраще здоров’я для таких новин. Кляпетура-старший свого часу боляче пережив руйнування зупинки у центрі Хотина. Красивий павільйон із зображенням Хотинської фортеці зніс у 2008 р. місцевий підприємець, котрий поставив на його місці МАФ. Шматки смальти та керамічної плитки з тієї зупинки просто викинули за паркан сусіднього коледжу. Там вони лежать дотепер.ґ

Колодязь у Хотині. Фото надане авторкою

У Службі автомобільних доріг у Хмельницькій області тоді заявили, що у серпні 2021 року в.о. директора житлового господарства Кам'янець-Подільської міськради Олександр Бондар не висловив зауважень щодо демонтажу зупинки. На запитання, чому ж в обстеженні не брали участі мистецтвознавці, а лише люди, далекі від розуміння культурної спадщини, відповіді не було. У відписці Бондаря йшлося: "Щодо листування мешканців зі Службою автомобільних доріг та обговорення можливого збереження зупинок відомо не було, під час обстеження не повідомлялося. Безпосередньо до департаменту житлово-комунального господарства такі звернення не надходили". Хочете, щоб модерністська спадщина жила - рятуйте її самі, пишіть листи, пильнуйте біля мозаїк. А влада просто вмиє руки.

На смерть зупинки тоді відреагувала мистецтвознавиця, кандидатка архітектури Інна Березіна: "Мозаїчні зупинки, всі без винятку, смальтові чи з полив’яної плиточки, є унікальними пам’ятками українського монументального мистецтва. Історія їх створення, оригінальність виконання, етнічна приналежність – за цим стоїть авторська робота – перетворює ці зупинки на особливе надбання української культурної спадщини. Знищення їх – це неві­гластво ХХІ століття, нічим не виправдане і, на превеликий жаль, незворотне. Цей процес важливо не тільки зупинити, а й перенаправити на збереження та охорону".

Нова жертва охайності

Та хто ж би то чув. Нещодавно мозаїку на приміщенні пожежної частини на проспекті Грушевського у Кам'янці-Подільському зафарбували сірою фарбою. Охоронного статусу твір не мав. Пресофіцерка ДСНС Кам’янеччини Марія Заболотна заявила, що "панно вже не підлягало реставрації. Однак, за потреби, ми зможемо легко прибрати будматеріали і відновити попередній вигляд мозаїки". Знати б ще, як виглядає та потреба, котра б врятувала мозаїку від охайного покращання.

Такою була мозаїка у Кам'янці-Подільському. Фото надане авторкою

Більшість українців не бачить у мозаїках ніякої цінності. У іноземців, котрі знайомляться з модерністськими мозаїками уперше в житті, враження діаметрально протилежні. Британський фотограф Кристофер Гервіг (Christopher Herwig) 2015 ро­ку видав книгу "Soviet Bus Stops", над котрою працював 13 років. Видання стало таким популярним, що за два роки з'явився другий том "Зупинок". А мрія Гервіга – щоб сотня найкращих зупинок на пострадянському просторі отримала номінацію у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Чи потрапили б у список мозаїки Кляпетури? Для цього треба усвідомити, що перед нами не лише функціональна річ, а й мистецький витвір, який заслуговує на збереження. Треба, щоб позбавлена смаку тотальна епідемія "охайності" обі­йшла мозаїки. Саме бажан­ня зробити "охайно" вбиває наші дере­в’яні церкви, що пріють під вагонкою чи бляхою. Намагання зробити "охайно" позбавляє старі будинки декору та родзинки. І зупинкам дістається: мозаїки оббивають (бо ж "неохайно") або забі­люють. А дарма: галерею під відкритим небом варто зберегти.

А так її зафарбували. Фото надане авторкою

Читайте також: "Всю красу розбили молотками": на ВДНГ знищили радянську мозаїку з пожежниками