Оголосили Нобелівського лавреата з літератури: хто це і з ким конкурував

Лавреатом Нобелівської премії з літератури у 2023 році став норвезький письменник та драматург Йон Фоссе. Про це оголосили на церемонії оголошення у Стокгольмі у четвер, 5 жовтня.

Читайте також: Нобелівська премія з літератури: між скандалом і генієм

Зазначається, що Фоссе нагородили Нобелівською премією за "його інноваційні п’єси та прозу, які висловлюють невимовне".

Хто такий Йон Фоссе?

Йон Фоссе (Jon Fosse) – норвезький письменник та драматург, що пише новонорвезькою мовою "nynorsk". Вважається одним із представників постмодернізму в норвезькій літературі. Дебютував як письменник 1983 року романом "Червоне, чорне", що порушив тему самогубства і багато в чому задав тон його подальшій творчості. Загалом Фоссе написав чотири романи. Особливий стиль його прозових творів навіть отримав окрему назву – "мінімалізм Фоссе".

Йона Фоссе називають найсильнішим драматургом Норвегії після Ібсена. Фото: Tom A. Kolstad

Крім того, пише книжки для дітей, новели та вірші. Він є одним із найзатребуваніших європейських драматургів, його п'єси ставлять у багатьох країнах світу – Німеччині, Франції, США та Японії. Також Фоссе почесно називають найсильнішим драматургом Норвегії після Ібсена.

"Радикально скорочуючи мову і драматичну дію, він виражає найпотужніші людські емоції тривоги і безсилля в найпростіших повсякденних термінах. Саме завдяки цій здатності викликати втрату людиною орієнтації, і тому, як це парадоксальним чином може забезпечити доступ до глибшого досвіду, близького до божественності, він став вважатися головним новатором у сучасному театрі", – пише про творчість Фоссе Шведська академія.

Книги Фоссе, представлені в Шведській академії після оголошення його лавреатом Нобелівки. Фото: Jonathan Nackstrand/AFP via Getty Images

Фоссе є лауреатом багатьох премій та нагород: премії Ібсена (1996) за п'єсу "Ім'я", премії Міністерства культури Норвегії у галузі дитячої літератури (2001) за книгу "Сестра", премії Мельсома за популяризацію новонорвезької мови (2001) у творі "Ранок та вечір", Скандинавської театральної премії (2002), премії Шведської академії (2007) тощо.

В українському перекладі можна почитати лише один роман Фоссе "Ранок та вечір". Його у 2007 році опублікував журнал "Всесвіт".

З ким конкурував Фоссе?

Напередодні вручення британська The Guardian назвала найімовірніших претендентів на Нобелівську премію з літератури. Розповідаємо, з ким конкурував Йон Фоссе.

Цань Сюе (справжнє ім’я Ден Сяохуа) – китайська письменниця-авангардистка та літературна критикиня, яка зійшла на літературну сцену у 80-ті роки ХХ століття. Вона народилася 1953 року в родині китайського інтелектуала, що був репресований у період Культурної революції в КНР.

У молодості працювала на металургійному заводі та разом з чоловіком організувала невеличкий кравецький бізнес. Почала писати у 1983-му і видала своє перше оповідання "Мильні бульбашки в брудній воді" у січні 1985-го. Того ж року опублікувала ще два оповідання та обрала собі псевдонім, який дозволив їй писати, не розкриваючи своєї статі.

У 1990-х її абстрактний стиль і нетрадиційна форма оповіді привернули увагу критиків. Її твори інтерпретували як політичну алегорію, знаходячи там натяки на Культурну революцію та інші рухи ранньої КНР. Утім, сама авторка каже: "У моїх роботах немає жодного політичного підґрунтя".

Наразі її вважають найвидатнішою китайською авторкою експериментальної літератури. Уже двічі – у 2019 і 2021 році – вона потрапляла в лонгліст Міжнародної Букерівської премії: за роман "Любов у новому тисячолітті" та збірку оповідань "Я живу в нетрях".

Українською мовою перекладів книжок Цань Сюе поки немає. Її твори ставали предметом досліджень українських студентів, що вивчають китайську мову.

Харукі Муракамі – японський письменник і перекладач. Він навчався класичній драмі на факультеті театральних мистецтв університету Васеда. У 25 років відкрив свій джаз-бар, але через шість років продав його, вирішивши заробляти своїми творами.

За два роки – у 1982-му – завершив свій третій роман "Погоня за вівцею", який відкрив Муракамі шлях до мільйонних тиражів і всесвітньої популярності. Удома ж за цей твір його відзначили літературною премією Номи для письменників-початківців.

Англійські переклади відкрили західному читачу магічний світ його творів. На сьогоднішній день його твори перекладені понад 50 мовами світу. Українські переклади Муракамі виходили у видавництві "Фоліо", а його останньою книгою в українському перекладі стала "Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі".

Загалом із початку своєї кар'єри Муракамі написав 15 романів та майже стільки ж збірок оповідань. Багато з його творів ставали основою для екранізації: наприклад, "Слухай пісню вітру", "Стовідсоткова дівчина", "Палаючий" тощо. Останній фільм, створений за оповіданням Муракамі, "Кермуй моїм авто" отримав приз за найкращий сценарій на Каннському кінофестивалі 2021 року та "Золотий глобус" як Найкращий фільм іноземною мовою.

Із початком пандемії коронавірусу Муракамі повернувся до свого юнацького захоплення - став ведучим спеціального шоу на радіо, яке мало піднімати настрій нації. У 2022 році він провів спецвипуск свого "Радіо Муракамі", щоб підтримати Україну, яка зазнала повномасштабного вторгнення Росії.

Джеральд Мурнейн – австралійський письменник-романіст. За 84 роки свого життя майже ніколи не покидав свій рідний штат Вікторія.

У 2018 році The New York Times випустила про нього велику статтю, де назвала імовірним Нобелівським лауреатом та "найвидатнішим із нині живих англомовних письменників, про якого більшість людей ніколи не чула". Українською твори Мурнейна теж не перекладені.

Перші дві його книги – "Тамарисковий ряд" (1974) і "Життя на хмарах" (1976) – це напівавтобіографічні розповіді про дитинство і юність. У 1982 році він видає роман "Рівнини", що став одним з його найвідоміших творів. Він оповідає про режисера, який подорожує Австралією та хоче фільмувати рівнини під патронатом багатих землевласників. Цю оповідь критики називають метафізичною притчею про видимість і реальність, а також пародійним дослідженням традицій.

Зробивши паузу в художньому письмі майже на 15 років, у 2009-му Мурнейн повернувся з книгою "Ячмінна латка", слідом за якою вийшли "Історія книг" у 2012 році та "Мільйон вікон" у 2014-му. У виданні Music & Literature ці три романи розглядають як єдиний, безперервний проєкт, що уникає сюжету та персонажів.

У 2018 році його автобіографічний роман "Прикордонні райони" увійшов до шортліста премії Майлза Франкліна. Цього ж року Мурнейн випустив розмовний альбом Words in Order, центральним елементом якого є його авторський паліндром з 1600 слів, який він декламує під мінімалістичний музичний супровід.

Маргарет Етвуд – канадська письменниця, поетеса, літературна критикиня, активістка захисту довкілля та жіночих прав. Двічі Лавреатка Букерівської премії: 2000 року за роман "Сліпий убивця" і 2019 року за роман "Заповіти".

Перші твори написала у 6 років, а у 16 вирішила стати письменницею. А через два роки вступила до Вікторія Колледж Університету Торонто, де на сторінках журналу Acta Victoriana почала публікувати власні вірші та статті.

Один із найвідоміших творів Етвуд – роман-антиутопія "Оповідь служниці" (1985). Він мав екранізацію 1990 року, зняту режисером Фолькером Шлендорфом, а знятий за твором серіал, що вийшов 2017 року, став хітом. Серіал став таким успішним, що письменниці довелося дописувати продовження для сценарію нових сезонів.

У 2018 році Етвуд підписала звернення Американського ПЕН-центру на захист викраденого та ув'язненого Росією режисера Олега Сенцова. А з початком повномасштабного вторгнення публікує інформацію про війну в Україні в своїх соцмережах.

Українською перекладено чотири романи письменниці, всі вони вийшли у видавництві КСД.

Салман Рушді – британський письменник, критик, публіцист індійського походження, засновник Міжнародного парламенту письменників.

Його перший роман "Ґрімус" вийшов у 1975 році й не мав комерційного успіху. Але вже друга книга Рушді "Опівнічні діти" (1981) принесла йому популярність. За цю книгу він отримав багато нагород, серед яких Букерівська премія. Пізніше, у 1993 році, за цей же роман Рушді відзначили "Букером Букерів" – нагородою за найкращий роман, що коли-небудь удостоювався Букера.

У 1989 році був опублікований четвертий, найзнаменитіший і найскандальніший роман письменника "Сатанинські вірші". Він викликав резонанс у всьому світі, а в Індії, Судані, Єгипті, Саудівській Аравії і багатьох інших мусульманських країн заборонили видавати книги Рушді. Від рук релігійних екстремістів загинув японський перекладач, були поранені італійський перекладач і норвезький видавець, біля магазинів з книгою в Англії підривали бомби.

Сам Рушді довгий час ховався від імовірних переслідувачів. Втім, 12 серпня 2022 року чоловік напав на письменника прямо на сцені під час виступу в США. У нього була пошкоджена печінка, перерізані нерви на руці, поранене око. Нападником виявився 24-річний Хаді Матар із Нью-Джерсі, він зізнався, що прочитав лише дві сторінки "Сатанинських віршів".

Українською твори Рушді виходили у Видавництві Жупанського та Видавництві Старого Лева.

Ласло Краснагоркаї визнаний у світі угорський письменник, він є лавреатом Букерівської премії 2015 року. Ласло прославився своїми антиутопічними гротескними притчами про ізольованих від зовнішнього світу людей.

Йому 69 років, його твори знають від Сполучених Штатів до Японії. Американська письменниця та дослідниця постмодернізму Сюзан Зонтаг назвала Краснагоркаї "угорським майстром апокаліпсису, згадуючи Гоголя та Мелвілла", а німецький письменник Ві́нфрід Ге́орг Зе́бальд писав про нього: "Універсальність бачення Краснагоркая розвіює всі наші сумніви щодо сучасної літератури, пов’язаної з Гоголем, автором "Мертвих душ".

У 1993 році його "Меланхолія опору" стала найкращою книгою Німеччини за версією премії Bestenliste-Preist. В Україні немає жодного перекладу творів Ласло Краснагоркаї.

Людмила Уліцкая – російська письменниця. Їй 80 років, і в Україні вона відома тим, що у березні 2014 підписала звернення російських діячів культури проти окупації Криму, а 2018 року стала на захист українського режисера, на той момент політв’язня російської тюрми Олега Сенцова. Одразу після відкритого нападу Росії на Україну на початку повномасштабного вторгнення вона публічно заявила, що "Відповідальність людей, які сьогодні влаштували цей кривавий балаган надзвичайно велика... Я думаю, ...буде суд на кшталт Нюрнберзького чи Гаазького, який розглядатиме дії людей, які сьогодні цю війну затіяли". Врешті наприкінці 2022 року емігрувала до Німеччини.

За освітою Уліцкая біологиня. Пише книжки та кіносценарії з кінця 80-х років. Її твори перекладені на понад 30 мов. В українському перекладі вийшла її сімейна сага на основі біблійної легенди "Драбина Якова" у видавництві BookChief.

Румунському письменнику, літературному критику та поету Мірчі Картереску 67 років. Також він є теоретиком румунського постмодернізму. Його твори перекладені щонайменше на 23 мови світу. Його вже двічі висували на Нобелівську премію від румунської Спілки письменників.

Один з найпопулярніших творів Картареску є "Левант" (рум . Levantul) — поетичний героїчний епос, який, окрім цього, занурює читача в історію румунської літератури. Тут віршований виклад для Кертереску є способом підкреслити східні впливи в румунській культурі. Критики Картареску звертають увагу на вплививи Джеймса Джойса, Вірджинії Вулф, Данте, Біблії – загалом чи не найширшого кола світової класики, яка поєднується у творчості Картареску в неочікуваний та унікальний спосіб.

Його проза різноманітна – від фентезі до автобіографічних романів та оповідань. Проте жоден його твір українською не був перекладений. Автори цього матеріалу не знайшли прізвище Картарестку в списках гостей українських літературних фестивалів.

Томас Пінчон – загадковий американський письменник-постмодерніст, автор великої кількості прозових творів. Про нього мало що відомо: він не з’являється на люди, не дає інтерв’ю, у мережі є буквально сім його фото, і ніхто не знає, де і як він живе. Із того, що знаємо: йому 86 років, і народився він на північному березі Лонг-Айленду, штат Нью-Йорк. У Корнелльському університеті вивчав прикладну фізику, але не довчився, а пішов служити у Військово-морські сили США. А після служби змінює свою спеціальність на англійську літературу. Із 1960 по 1962 рік працював у Сіетлі на корпорацію "Боїнг", займаючись створенням технічної документації.

Українською його твори "Веселка тяжіння" та "Виголошення лоту 49" перекладені і видані Видавництвом Жупанського (2021 та 2017 роки). Збірка короткої прози "Нетямущий учень" виходила у "Темпорі" (2018 рік). "Смерть і милість у Відні" виходила 2015 року в журналі іноземної літератури "Всесвіт".

Хто ще отримав Нобелівську премію за 2023 рік?

У Стокгольмі триває так званий Нобелівський тиждень. Наразі Нобелівський комітет вже назвав лауреатів у кількох галузях.

Нобелівську премію з фізики отримали науковці П'єр Агостіні, Ференц Крауш та Енн Л’Юільє за "експериментальні методи, які генерують аттосекундні імпульси світла для вивчення динаміки електронів у матерії".

Тут оголошують Нобелівських лауреатів. Фото: Getty Images

А лауреатами "Нобеля" у галузі фізіології та медицини стали біохімік Каталін Каріко та імунолог Дрю Вайсман, чиї дослідження сприяли розробці ефективних мРНК-вакцин проти COVID-19.

Нобелівську премію з хімії 2023 року за відкриття та розробку квантових точок отримали вчені Мунгі Бавенді, Луї Брус та Олексій Єкімов.