Юстина Соболевська про культ літератури в Україні та нову культурну політику в Польщі

Польський книжковий ринок – взірець і джерело заздрощів для багатьох українських видавців. За статистикою, в Польщі 2-2,5 тисячі видавництв, із них 300 – з оборотом понад мільйон злотих (більше 6 млн гривень) на рік.

Популярні видання виходять у Польщі 150-тисячними накладами. Крім великих Варшавського й Краківського книжкових ярмарків, тут проводиться також низка регіональних літературних фестивалів. На додачу до успіхів на внутрішньому ринку польська література добре знана та запитана за кордоном.

Перекладами та зовнішньою промоцією займається державний Інститут книги. Проте у квітні 2016 року ця установа позбулась голови – новий міністр культури звільнив із посади директора інституту Ґжеґожа Ґаудена.

Поміж багатьох письменників, журналістів і просто небайдужих, що виступили проти цього рішення, була Юстина Соболевська – знаний літературний критик і оглядач, авторка "Книжки про читання", український переклад якої став бестселером.

У своїй колонці Соболевська попередила міністра: "Ви запам’ятаєтесь як той, хто з особистих і партійних інтересів зіпсував те, що служило польській культурі".

УП.Культура поговорила з Юстиною Соболевською про конфлікт навколо польського Інституту книги, смаки польських читачів і про те, в чому Польща може позаздрити Україні.

"Тепер Польща буде вирішувати, що світ має читати"

Велике зрушення польського книжкового ринку сталося після 1989 року – ми почали наздоганяти Захід. Але це також був період хаосу. Тоді виникли видавництва, які зараз є вагомими для польського ринку, розвалилися державні – не всі, деякі досі доживають.

Польський літературний критик і оглядач, авторка "Книжки про читання" Юстина Соболевська. Всі фото: Марія Волкова

Я б не сказала, що польський книжковий ринок функціонує блискуче. Книжки є доволі дорогими, автори не знають, скільки заробляють на книжках, немає закону, що регулював би цей ринок, як у Німеччині, Франції чи Великій Британії.

Словом, ринок досить непрозорий. Так, він більший за український, але щодо читачів у нас не найкраща статистика. На Форумі видавців у Львові в мене виникло враження, що у вас є голод на літературу – в Польщі такого не побачиш.

Видається, що ви шанобливо ставитесь до письменників. У нас таке ставлення можна було спостерігали в 1960-х роках. Зараз – хіба що до лауреатів Нобелівської премії. Мені сподобалось, що на зустрічах в Україні були квитки: так робиться в Європі, але в Польщі ніхто б не прийшов. У вас є культ літератури.

Розвиток культури в Польщі централізовано фінансується державою. На відміну від, наприклад, Німеччини, де культура розвивається та фінансується більш автономно. Польський Інститут книги фінансує переклади, є міністерські дотації для письменників. І це певною мірою стимулює наш ринок. Як на мене, ідея виділяти кошти з бюджету на переклади, роблячи рекламу нашій літературі, була доброю. Така практика існувала з 2004 року.

Та зараз, коли політична ситуація в країні змінилась, ми боїмося, бо не знаємо, що відбуватиметься з Інститутом книги й іншими установами, які займаються промоцією польської культури за кордоном.

Колишнього директора Інституту Ґжеґожа Ґаудена, попри протести письменників і викладачів із цілого світу, звільнили. Нові люди, які працюють у цих установах, вважають, що культура дотепер фінансувалася "через друзів і для друзів". Це, звісно, неправда.

Нове Міністерство культури має інший підхід до промоції польської книги за кордоном. Вони вважають, що це Польща буде вирішувати, що світ має читати. Раніше, наприклад, західне видавництво, захоплене рецензіями на нову книгу Ольґи Токарчук, зголошувалося до Інституту книги, отримувало гроші й робило переклад.

"На відміну від Польщі, в Україні є культ літератури"

А нова влада сама говоритиме: цей письменник є важливим, і ви повинні його видати. Але ж це нікого не обходитиме! І що буде далі, невідомо.

"Польща більше стежить за американською літературою, ніж сусідською"

У Польщі домінує англосаксонська література. Продати, наприклад, німецького письменника важко. Звісно, якщо йдеться про відомі прізвища, то все гаразд, але французький, наприклад, бестселер має бути дуже популярним, щоб його купили.

Нещодавно почали виникати малі видавництва, що займаються конкретними напрямками літератури – ентузіасти, завдяки яким у Польщі є переклади чеських, словацьких, балканських книг. Поза тим Польща більше стежить за американською літературою, ніж сусідською.

На зламі 1990-х і 2000-х на польському ринку з’явились українські автори – Юрій Андрухович, Наталка Сняданко та інші. Тоді на Україну була велика мода. Зараз, не тільки з політичних причин, Україна завжди присутня. Наприклад, нещодавно відбувся цикл зустрічей і подій – Дні Львова у Вроцлаві.

Ми маємо закорінену в пам’яті цікавість до письменників із вашої країни. Вони писали по-іншому – взяти хоча б галицький магічний реалізм, що простежується у творах Андруховича та Тараса Прохаська. Ми заздрили, бо бачили портрет інтелігенції, присутньої в українській літературі та поки що відсутньої в нашій. Це добрий матеріал, на якому можна збудувати попит на твори нових українських письменників.

Найбільше в Польщі продається популярна література – детективи, трилери; дедалі більше читають нон-фікшн. На порталі "Любимо читати", де кожен може написати свою рецензію чи відгук, нещодавно провели конкурс найкращої книги в кожному жанрі.

У жанрі художньої літератури виграла книга "Найгірша людина на світі" про те, як людина вийшла з алкогольної залежності. Це нон-фікшн, але люди сприйняли її як художню літературу. Зрештою, межі між цими жанрами дуже розмиті.

Ми маємо складну ситуацію із книгарнями. Багато з них були вимушені закритися чи створити коаліції, бо їх витіснили мережі, такі як "Матрас" та "Емпік". Останній – монополіст, що нав’язує свої правила цілому книжковому ринку. Наприклад, представники "Емпіка" кажуть: "Книга має опинитись на наших полицях 18 травня", – і всі видавництва виконують цю вимогу.

Певних книг "Емпік" узагалі не бере на продаж, пояснюючи це тим, що вони не продадуться. Наприклад, збірок поезії ви там не побачите. А видавництва ще й мусять купувати місця на полицях!

"Існує взаємна залежність читача і книги"

Мені б хотілося, щоб росли нові книжкові читачі. Я б хотіла заражати їх читанням, і тішуся, коли це виходить. Мій син любить читати, як і моя п’ятнадцятирічна племінниця. У них свої смаки: мій син, наприклад, читає Террі Пратчетта, якого я ніколи не читала. І я спокійна, коли дивлюсь на них: ці люди залишаться з книгою назавжди, й ніщо не замінить їм її.

"Найбільше в Польщі продається популярна література – детективи, трилери; дедалі більше читають нон-фікшн"

Існує взаємна залежність читача і книги. Коли ми читаємо, ми вже зовсім інші. Ми живемо з книгами – вони творять нашу автобіографію. І це мене найбільше приваблює: кожен із нас може подивитися на власне життя крізь призму книг, які прочитав і які вплинули на нього.

Важливою для читачів у Польщі є програма підтримки бібліотек, започаткована Інститутом книги. Адже саме в бібліотеки приходять читачі, для яких книжки у книгарні є задорогими.

[L]Бібліотеки перетворились на культурні центри. Проте їхня відвідуваність не відбивалась на показниках популяризації книги, і це стало одним із аргументів нової влади проти Ґаудена: мовляв, ваша провина, що у нас низька статистика кількості читачів. Але це нісенітниця: коли книжки такі дорогі, бібліотека – рятівний круг!

У певний момент здавалося, що зростатиме кількість читачів електронних книжок. Але за кілька років виявилось, що електронні не можуть конкурувати з паперовими. Статистика свідчить, що паперовій книжці ніщо не загрожує.У Німеччині попит на електронні книжки зменшується, а Amazon – найбільший продавець електронних книжок – береться за видання паперових і відкриття книгарень. Папір є непереможним! Якщо книга цікава, кожен читач захоче мати її на своїй книжковій полиці.

Юлія Кушнір, спеціально для УП.Культура