Що там у кіно: Лауреати Венеції та "Докудейзів", нові стрічки Рідлі Скотта та Веса Андерсона і ще 2 фільми жовтня

З 14 жовтня

"Людина, яка продала свою шкіру"

режисер Каутер Бен Ганія

Фільм постановниці з Тунісу, відомої за документальними стрічками та ігровій картині "Красуня та пси", що характеризуються правозахисною проблематикою, є саркастичним і пронизливим осмисленням війни і Сирії, "кризи біженців" та сучасного мистецтва. 

Головний герой стрічки, молодий сирієць, через легковажну витівку змушений рятуватися втечею від гебістів Башара Асада. Знайомство зі знаменитим європейським художником, який постає таким собі Мефістофелем контемпорарі-арту, дозволяє йому отримати право на легальне перебування у вільному світі у якості ходячого шедевра – спритний маестро робить на його спині татуювання шенгенської візи.

Цей гучний політичний перформанс, покликаний звернути увагу громадськості на тяжке становище біженців в Європі, перетворює героя в безправного в'язня художніх галерей.

Актор Яхья Махайні, біженець із Сирії, як і його герой, був нагороджений за краще виконання чоловічої ролі на МКФ у Венеції. Українська прем'єра картини відбулася на кінофестивалі в Одесі.

З 21 жовтня

"Остання дуель"

режисер Рідлі Скотт

Один з найбільш іменитих британських постановників продовжує реалізовувати свій потяг до середньовіччя, [оча його картини "Царство небесне" і "Робін Гуд", чия дія розгорталася в кінці XII століття, були сприйняті аудиторією досить неоднозначно.

На цей раз події зустрічають нас в кінці чотирнадцятого століття, у Франції. Повернувшись з військового походу, лицар Жан де Карруж (Метт Деймон), що відстоював честь королівських лілій у війні з англійцями і турками, виявляє, що його сімейне вогнище спіткало нещастя.

Дружина лицаря (Джоді Комер) звинувачує його друга Жака Ле Грі (Адам Драйвер) у зґвалтуванні. Розгніваний де Карруж волає до королівського суду про справедливістm, яку і отримує відповідно до уявлень часу: йому необхідно битися з віроломним другом, щоб Саме Провидіння вирішило, хто з них гідний перемоги.

Драматична історія цієї судової дуелі була описана в багатьох вчених працях і белетристиці, від "Хронік" Жана Фруассара, що став свідком поєдинку, до книги американського дослідника Еріка Джегера "Остання дуель: правдива історія випробування битвою в середньовічній Франції", яка і стала літературним першоджерелом фільму.

З 28 жовтня

"Минулої ночі у Сохо"

режисер Едгар Райт

Наша нездатність перенестися в епоху, яку ми вважаємо втіленням наших інтересів і естетичних поглядів, можливо, не така прикра, як нам здається. Принаймні саме до такого висновку приходить героїня нового фільму автора "Зомбі на ім'я Шон" і "На драйві", дизайнер (Томасіна МакКензі), фанатично захоплена шістдесятими.

Одного разу вночі вона до свого скоріше захоплення, ніж подиву, переноситься на півстоліття назад, щоб в тілі співачки з нічного клубу (Аня Тейлор-Джой) віддатися звеселянням лондонській богеми в її зоряний час.

Ця подорож у часі, надто реалістична, щоб бути сном, повторюється раз за разом, проте радість дівчини починає зменшувати відчуття, що життю тієї, в кого вона перевтілюється, загрожує небезпека, яка починає тяжіти і над існуванням героїні у 2021-м.

Прем'єра фільму відбулася на кінофестивалі у Венеції, де він заслужив похвали кінокритиків.

"Генделик"

режисер Тарас Дудар

Повнометражний дебют Тараса Дударя присвячений природі творчості, тій хиткій межі, що відокремлює в свідомості письменника світ його вимислу від реальності, породження його фантазії – від пам'яті про реальних людей і події.

Центральний персонаж оповіді, сценарист (Владислав Мамчур), який переховується від замовника, що вимагає в найкоротші терміни завершити черговий текст, знаходить притулок у питному закладі, чиї відвідувачі, здається, так і просяться на папір.

Особливо це стосується молодих дам, чарівних та ексцентричних. Натхнений таким оточенням, він заправляє в друкарську машинку чистий аркуш і береться за справу, але в якийсь момент починає підозрювати, чи не народжені нові знайомі його уявою.

Картина, яка, судячи з трейлеру, на жаль, виявилася витриманою у телевізійній стилістиці, звичній режисерові, який раніше знімав серіали, створена за мотивами оповідань померлого у 2017-му році Олександра Столярова, одного з найобдарованіших і при цьому маловідомих за межами фестивальної аудиторії вітчизняних кінематографістів, чиї ігрові та документальні картини ("Моя дружина хвора на шизофренію", "Я- Хармс") були створені до підйому вітчизняного прокату.

""Французький вісник" від "Ліберті, Канзас Івнінґ Сан""

режисер Вес Андерсон

Якщо попередня ігрова картина одного з найбільш популярних представників американського авторського кінематографа була присвячена імперсько-богемній розкоші Європи початку минулого століття, стертій кошмарами світових воєн, його новий фільм постає оммажем американській журналістиці часів соціально-політичних метаморфоз 1960-х.

При цьому звичний для Андерсона ностальгічний декоративний флер, що дозволяє згладити, вгамувати шум і лють епохи, створюється завдяки місцю дії. Американські акули пера трудяться у французькому корпункті, так що їм доводиться писати не про антивоєнні демонстрації і боротьбу за расове рівноправ'я, а про студентські бунти, чий паризький епіцентр далекий від провінційного містечка, в якому вони живуть.

Хоча видання, в якому працюють головні герої, є вигаданим, більшість історій, що склали оповідь, засновані на статтях з журналу "The New Yorker".