Війна до війни: як To Die To Live повертає у 2014-й і запрошує в майбутнє
5 вересня Одеський міжнародний кінофестиваль роздав свої нагороди. Тріумфатором фестивалю стала стрічка To Die To Live (з англійської – "померти, щоб жити") режисерки Юлії Гонтарук, яка отримала Гран-прі та статуетку "Золотий Дюк".
Цей документальний фільм розповідає історію трьох добровольців, які пішли захищати Україну ще у 2014 році, і охоплює період від 2015 до 2026 року. Кінокритик УП.Культура Кирило Пищиков у своїй рецензії міркує про природу цього "флешбеку" в часи до повномасштабного вторгнення.
To Die To Live – справжній довгобуд української документалістики, робота над яким почалася ще 12 років тому, у 2014 році, коли Російська Федерація розпочала війну проти України. Його режисерка Юлія Гонтарук починала знімати це кіно під назвою "Залізна сотня", яка пізніше змінилася на "To Die To Live".
У своїй історії Гонтарук слідкує за трьома добровольцями "Азову": Шахтою (Сергій Кутраков), Поттером (Андрій Паторжинський) та Танцором (Олексій Олексюк). Глядачу пропонують прожити з героями часи від наступу "Азову" під Широкиним у 2015 році і аж до сьогодення у 2026 році.
Попри те, що "To Die To Live" охоплює увесь цей великий період часу, основний акцент у фільмі зроблений на поверненні головних героїв до умовно цивільного життя між участю у бойових діях, коли ті ще називалися АТО, та повномасштабним вторгненням. І такий довгий погляд на героїв фільму дозволяє роздивитися не тільки зміни та трансформації, які вони проходять, а й поступові зміни в країні.
Тема повернення воїна з війни – універсальна та вічна, як мінімум, від часів Гомера (а нині ще й особливо популярна). Шахта, Танцор і Поттер повертаються в цивільне життя, шукають себе, долають різноманітні життєві складнощі. Звісно, деякі перипетії героїв можуть здатися аж занадто знайомими – хіба глядачі не бачили вже чогось подібного в іншому кіно?
Якби ця стрічка була ігровою, можливо, її було б доречно посварити за те, що вона використовує образ ветерана, який не може знайти себе у цивільній реальності. Однак стрічка Гонтарук документальна, тому всі подібні претензії варто відкидати за беззмістовність.
Ба більше, у фільмі "To Die To Live" є одна безперечна перевага, адже він черговий раз нагадує про те, що російсько-українська війна почалася не у 2022 році, а набагато раніше. І головне, ставить у центр оповіді людей, які добровільно пішли захищати країну ще тоді.
Стрічка Юлії Гонтарук є болісним нагадуванням про геть інший час, в якому чітко зафіксоване провалля між військовим та цивільним життям до повномасштабного вторгнення. Попри те, що фільм фокусується на особистих історіях кожного з героїв, йому також вдається фіксувати ледве помітні деталі, які так чи інакше розворушують пам'ять незалежно від того, яким життям тоді жив глядач: чи то цивільним, чи то військовим.
Десь ці деталі про якісь мінімальні та буденні речі, як-от дротові навушники, через які слухає музику Шахта – у 2026 році вже майже екзотика. Є, звісно, і елементи серйозніші, як-от мова фільму – чим ближче до повномасштабного вторгнення, тим рідше починає звучати російська.
В фіналі ж Гонтарук взагалі вдається за десять хвилин показати, як змінюється сама війна — поступово ми бачимо, як конвенційні механізовані операції відходять на другий план, поступаючись дронам.
Втім, "To Die To Live" страждає від однієї суттєвої проблеми — у фільмі доволі нерівний темпоритм через нерівномірно розподілений хронометраж між героями. Центральним персонажем із чіткою лінією стає Шахта, адже саме в нього відбуваються життєві трансформації, у той час як лінії Танцора та Поттера залишаються десь на другому плані. Час від часу деякі фрагменти фільму відчуваються дещо затягнутими, а інші — закороткими. Здається, фільм міг би бути покращений на монтажному столі.
Ближче до фіналу у фільмі "To Die To Live" з'являється ще один неочікуваний, але при цьому моторошний рівень – а саме саспенс самого життя. Коли хронологія фільму підходить до повномасштабного вторгнення, фінальні титри очікуєш із тривогою, бо саме там може бути приховане найгірше. Однак Гонтарук завершує фільм досить обнадійливо і показує, як склалися долі героїв у 2026 — хтось із них все ще воює, а хтось виробляє дрони для війська.
"To Die To Live" безумовно вдалий фільм, який не просто показує минуле та повернення Шахти, Поттера та Танцора в мирне життя, а ще й акуратно привідкриває глядачам майбутнє — рано чи пізно війна закінчиться, і тисячі військових повернуться до цивільного життя, і їм усім доведеться пройти шлях головних героїв фільму. Часом таке повернення може здаватись нескінченним, але рано чи пізно воно все одно станеться.
