"Страшно веселий" і трошки критичний: яким вийшов фільм про Скрябіна
13 серпня в український прокат виходить нова документальна стрічка від кінокомпанії Knife! Films – "Кузьма: Страшно веселий", що показує життя та творчість музиканта, лідера гурту "Скрябін", письменника й телеведучого Андрія Кузьменка, також відомого як Кузьма Скрябін.
Вочевидь, на стрічку чекає великий успіх у аудиторії, адже вже третій рік поспіль Knife! Films випускають фільм про культового музиканта або гурт (Назарій Яремчук у 2024, "Океан Ельзи" у 2025), та й ніхто не скасовував популярності самого Кузьми та його музики.
Перед режисером Артемом Григоряном ("Яремчук: Незрівнянний світ краси", "Океан Ельзи: Спостереження шторму") вчергове стояло непросте завдання, що завжди стоїть у такому кіно – розкрити свого героя і зробити з цього хороший фільм. Однак чи взагалі реально було зробити цілісне кіно про Скрябіна за 133 хвилини?
Цим та іншими питаннями задався кінокритик УП.Культура Кирило Пищиков у своїй рецензії.
Постать Андрія Кузьменка в українській культурі ще за його життя була культовою, а після його трагічної загибелі в автокатастрофі Кузьма подекуди став персонажем міфологізованим, але аж ніяк не однозначним. Навіть сьогодні легко можна натрапити на черговий срач про те, ким він був насправді.
Власне, "Страшно веселий" теж намагається відповісти на питання: а ким же був Кузьма Скрябін? Неймовірним талантом? Амбітним лідером? Запроданцем? Пристосуванцем? Список питань можна продовжувати ще довго, але факт того, що навіть після своєї смерті Кузьма залишився важливою фігурою в українській попкультурі, годі заперечувати.
Власне, це одна з найцікавіших рис фільму "Кузьма: Страшно веселий" – майже до самого фіналу фільм показує свого героя так, ніби він все ще з нами. Завдяки тому, що за життя Андрій встиг дати велику кількість інтерв'ю та залишити по собі купу відеоматеріалів, ми постійно чуємо саме його голос та пряму мову. В цьому сенсі у стрічці "Страшно веселий" значна частина хронометражу відчувається десь так само, як і в минулорічному "Океан Ельзи: Спостереження шторму", де головні герої фільму впивалися спогадами та коментували різні події історії гурту.
Різниця, звісно, в тому, що Кузьма, на відміну від Вакарчука, не може вплинути на це з об'єктивних причин, і в цьому сенсі він набагато чесніший. Можна вірити або не вірити всьому сказаному у фільмі Кузьмою, але нічого зі сказаного ним не було сказано суто для цього фільму, чого не скажеш про героїв фільму про "Океан Ельзи". І справа навіть не в тому, що основні спікери в "Спостереженні Шторму" були нещирими, а в тому, що людська пам'ять — хитра і підступна штука, що намагається згладити кути у вигідному для себе світлі. У випадку Андрія Кузьменка єдиними, хто може згладжувати або, навпаки, загострювати кути, можуть лише спікери стрічки, що діляться власними спогадами, емоціями та переживаннями у фільмі.
І тут варто відзначити ще одну особливість стрічки – в ній повністю відсутні класичні для жанру популярної документалістики "говорячі голови". Тобто в "Страшно веселому" ви не побачите поважну медійну особистість на стільчику чи в кріслі, що з ностальгічним ентузіазмом коментує чергову байку про те, які ж бідні були музиканти і як вони героїчно за велике "дякую" записували альбом вночі на студії.
Ну, тобто самі історії у фільмі будуть, але архівний відеоряд не буде перебиватися записом у студії з Іриною Білик чи Михайлом Хомою. Натомість всі спікери, від знаменитостей до рідних, коментують стрічку за кадром, а на екрані з'являються лише на тих самих архівних відеозаписах та фото. Власне, тому цей фільм для Knife! Films та режисера Артема Григоряна стає навіть невеличким проривом у подачі матеріалу.
Але там, де радує подача, не зовсім радує форма. "Страшно веселий" – це чергова історія про бідних талановитих молодих музикантів, які попри всі обставини і негаразди пробиваються до успіху та слави, а коли її досягають, їхня дружба розпадається, як і колектив.
Як мінімум, перша половина стрічки йде строго за цією формулою – тією самою, за якою був зроблений "Океан Ельзи: Спостереження шторму". Слід відзначити, що ця половина достобіса якісна, і видно, що автори фільму набили руку на попередніх проєктах. Так, це повтор, але повтор якісний, і він, попри те, що може дратувати, все одно працює.
Справжні ж проблеми в "Страшно веселому" починаються з другої половини, в яку потрібно впихнути "невпихуєме", а саме решту життя та творчості Кузьми від розпаду першого складу "Скрябіна" аж до самої смерті. Стрічка змінює свій темп і після ностальгійно-прискіпливої першої половини починає метушитися від однієї теми до іншої: ось Кузьма-ведучий, а ось Кузьма-агітатор за Януковича, а ось Кузьма-мандрівник, а ось Кузьма-волонтер, а от іще Кузьма-сім'янин.
Зовсім непогано, що автори стрічки вирішили показати всі іпостасі Андрія Кузьменка, але в другій половині стрічки істотно відчувається поспіх і бажання все це вмістити в трохи більше ніж дві години. І це викликає доволі дивний контраст між двома половинами фільму. Взагалі відчувається, що в авторів "Страшно веселого" на руках було матеріалу не те що на повнометражний фільм, а на повноцінний документальний мінісеріал на 3-4 епізоди.
Загалом же "Кузьма: Страшно веселий" – це безумовно якісна та професійна попдокументалістика, яка водночас показує як найкращі сторони цього жанру, так і його ліміти. Як не крути, але нікуди не подітися від коментаторів, що так чи інакше інтерпретують для глядача все показане в стрічці, розжовують і вкладають сенси в голову. На перших хвилинах в архівному інтерв'ю Андрій Кузьменко каже, що хотів би зробити фільм про себе і щоб цей фільм вийшов критичним. Цей фільм таким не став, але й робив його не Кузьма.
