Скандал в університеті Карпенка-Карого: чи є шанс зупинити некроз системи
Софія Сапожнік, яка зробила неймовірної сміливості крок і заговорила про досвід сексуального харасменту, який вона зазнала від свого колишнього педагога Андрія Білоуса (режисера, керівника національного театру в Києві), звісно не хотіла відкривати браму в це пекло.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
Йшлося про справедливість та покарання винного. Я щиро сподіваюся, що Софія досягне своєї мети попри весь опір системи.
Однак двері в пекло винесло зсередини потоком затхлого повітря та багатолітніх системних законсервованих проблем.
Вчорашня зустріч адміністрації КНУ театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого та публічне обговорення вже моделей поведінки керівництва та студентів ЗВО, а також збільшення переліку взаємних претензій в геометричній прогресії, це черговий сюжетний поворот в цій історії і я вдячна Валерію Філіпенко, який вів стрім в Інсті, аби можна було позазирати в цю безодню.
Знаєте, що я зробила першим після перегляду відео? Відкрила вкладку Наглядової ради на сайті університету. Ну бо Наглядова рада – це орган, який реалізує нашу з вами улюблену функцію "громадського контролю за діяльністю університету". Хочу нас всіх з вами привітати – в Наглядовій раді КНУ театру, кіно і телебачення ЖОДНОЇ ЖІНКИ. Тільки чоловіки. Безперечно, шановані. І беззаперечно мовчазні, бо щось я ще жодного коментаря не почула від них. НР мовчить, бо патріархальний світоустрій навряд чи передбачає рефлексії на таку "складну" тему.
Погоджуся, що НР та і загалом система корпоративного управління в культурі – це нова історія, яка поки радше "на вимогу закону", аніж для реальної допомоги. Але це нам до обговорення і до роздумів – який орган змінити найлегше і який орган мав би представляти нас із вами. Давайте спробуємо перезавантажити Наглядову раду для початку?
Над чим ще корисно подумати – чи хтось би був готовий інвестувати час, кошти, зусилля в незалежний аудит інституційної діяльності Університету? Це якраз про майбутнє і про спробу із холодною головою розібратися в тому, що зараз відбувається в ЗВО, який продовжує вважати себе лідером на ринку освітніх послуг в сфері мистецької освіти. Можливо, це спільний з НАЗЯВО аудит, можливо, це має бути повністю автономне дослідження – але чого мені не вистачає, так це системного погляду на "все погано", "треба все змінювати", "вони всі ідіоти".
Я знаю, що у п. Кочарян [Інна Кочарян, ректорка Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, заслужений працівник культури України – УП.Культура] є бажання до системних змін, що є внутрішні зусилля, які докладаються до того, аби контролювати якість освітніх послуг, якість змістів освітніх програм. Але судячи з того, що вчора говорили студенти_ки, – цих зусиль не достатньо і, звісно, як і всі зміни, ці зміни повільні. Можливо, занадто повільні – і це поглиблює некротичні процеси зсередини.
І щоб не забути і не забувати – всі проблеми Карпенка-Карого – це ДЕСЯТИЛІТТЯ слабкого управління. Це не пост в підтримку п. Кочарян, ми навіть не знайомі. Але я б не перекладала відповідальність тільки на одну людину. Пан Ростислав Пилипчук і пан Олексій Безгін багато зробили, аби ця система була саме такою. Також інституційна пам'ять – це і про структурні підрозділи. Оця пані завлаб, яка хайпанула на пів Фейсбука – це про відповідальність факультетів і кафедр та їх (багатолітніх) очільників, рідше очільниць.
І правий був той (та), хто нещодавно застерігав не думати, що догана тій, яка не промовчала, це автоматична ліквідація проблеми. Бо повторюся, більшість поки що мовчить, вочевидь, очікуючи "неспростовних доказів". Як вчора було зрозуміло на зустрічі – норми закону та трудового права це те, що буде завжди (або поки ми не змінимо) стояти вище інтересів конкретної людини та інституту репутації.
Я тішуся, що "правова держава" таки правова, але я не вірю, що винний буде покараний (вибачте, я скептична). Але цікаво, що буде далі. Бо це вже не тільки про Софію історія, це про нас всіх.