Голоси окупантів на Берлінале: режисерка "Мирних людей" Карпович пояснює міжнародний резонанс

На 74-му Берлінському кінофестивалі український фільм "Мирні люди" (Intercepted) режисерки Оксани Карпович отримав дві спеціальних відзнаки у конкурсній програмі Forum – від Amnesty Award та від Екуменічного журі. 

Майже одразу після прем'єри фільму на Берлінале в мережі з'явився відгук від російської кінокритикині Катерини Барабаш, яка з фестивалю пише для російського видання Republic.ru. За останні дні її думки та спробу переказати цитати з фільму переклали українською та активно поширюють як в соціальних мережах, так і в медіа просторі.

Кінооглядачка УП.Культура Єлизавета Сушко поговорила з режисеркою в Берліні, щоб розібратися, чому тягнути "хороші" російські наративи в український медіапростір – це перший крок на шляху до дегуманізації. 

"Мирні люди" – документальний фільм, змонтований зі статичних кадрів, які Оксана знімала в Україні, рухаючись з півночі на південь та схід та фіксуючи життя цивільних в розрусі, яку залишає російська армія.

Контрапунктом стає аудіальна частина фільму – перехопи телефонних розмов російських військових з їх родинами. Найчастіше з тої сторони звучать жіночі голоси – дружин та матерів, які не тільки підтримують війну, але і підбадьорюють своїх чоловіків вбивати українців. 

Нашу розмову з Оксаною ми розпочали одразу після одного з показів фільму на фестивалі. І вона з великою долею обурення почала з медійності, яку набирає фільм не з того джерела. 

"Ця жінка написала хороший пост, навіть цитуючи фільм. Її допис в оригіналі російською, але сотні людей в Україні і навіть медіа поширили його в автоперекладі. Її цитати напам'ять – неточні, але я розумію, що це все тому, що вона не записувала їх під час фільму. Вона перемішала діалоги перехопів між собою. Але мене обурює та шокує інше, – розповідає Оксана, – Коли це почали поширювати звичайні люди, я подумала, окей, я можу зрозуміти  емоційний стан нашого суспільства, яким хочеться говорити про такий фільм. Але коли це почали поширювати медіа, я була обурена, що в нас ще можливо так працювати. Це вперше в житті, коли до мого проєкту прикута увага медіа, та мені боляче, що так робиться".  

Прочитати повну рецензію кінокритикині неможливо безкоштовно, але і її допис в Фейсбуці, і початок тексту у виданні звучить як підтримуючий фільм та українські наративи боротьби. Але сьогодні ми знаходимося на точці наелектризованої позиції щодо питання "хороших руських" та інформаційної гігієни. 

"Мене засмучує риторика, яку наші люди використовують, коли вирішили перепощувати її допис про фільм, не бачивши його. Бо, на жаль, вони використовують таку гіршу риторику, яку використовують наші вороги. Зрозуміло, що ми знаходимося в невимовному болі та люті та я її підтримую. Бо лють – дуже продуктивна емоція, яка сприяє діяти. Але як ми можемо використовувати за думки продукт нашого ворога? Я хочу, щоб люди цього не робили, тому і зробила фільм, де росіяни говорять самі за себе", – зазначає режисерка. 

Риторика ворога пробирається та вкорінюється в нашому суспільстві все глибше в інших сферах, зокрема, в радикальних позиціях проти ЛГБТК+ спільноти. Один з часто повторюваних наративів в перехопах – думка росіян про "Гейропу", висловлення про українців як "під*рів" та інших малоприємних європейському вуху слів. Після нещодавніх пікетів проти фільму "Уроки толерантності" в Києві, Харкові та Чернівцях цю тему ми не оминули і з Оксаною Карпович. 

"Називаючи росіян "під*рами" та "нелюдами", ми тільки тягнемо у наше життя те, як росіяни кажуть на нас. І вони використовують їх у фільмі та почують її там".

Наразі невідомо, коли в Україні можна буде побачити фільм, але Оксана ділиться своїми думками про майбутню реакцію українського глядача вже сьогодні: 

"Коли я працювала над фільмом, мене весь час дуже підтримувала мою психотерапевтка. І періодично ми з нею проводили сесії. Одного разу вона спитала мене, як я хочу, щоб українці відреагували на фільм. В той момент я вже спостерігала таке явище в нашому суспільстві, як полювання на тих, хто коли-небудь працював з росіянами. Мені було від цього сумно, бо ми шукали всередині суспільства, кого покарати. Мій фільм – це урок для нашого суспільства про те, як не стати росіянами, а значить протистояти тоталітаризму, гомофобії і всьому тому, чим так насичений наш ворог. 

"Мирні люди" – це історія дегуманізації, яка починається не на війні, а в росії, в їхньому суспільстві через пропаганду. І я думаю, що одне з наших завдань у боротьбі з росіянами – це не стати росіянами. І не втратити нашу гуманність. І мені шкода, що зараз те, що я бачу, це, на жаль, дуже прикро. І це йде від людей, які ще навіть не бачили фільму".