Підтримай нас, щоб ми без обмежень могли продовжувати роботу – долучайся до Клубу УП!
Підтримай роботу журналістів

Пекельний рай бійця або Порцелянова війна митця. Рецензія на фільм

Кадр з фільму "Порцелянова війна"
Пекельний рай бійця або Порцелянова війна митця. Рецензія на фільм

Цьогорічний номінант на Оскар, документальний фільм "Порцелянова війна" режисерів Слави Леонтьєва та Брендана Белломо вийшов онлайн на платформі Тakflix. Але і в кінотеатрах його ще можна застати. 

"Це вже далеко не перша документалка про війну в наших кінотеатрах. Але вона дає відмінний, значно ширший кут зору на війну, Україну і людське життя під час війни", – пише про цей фільм Ярослав Підгора-Гвяздовський.

В своїй рецензії кінооглядач УП.Культура і військовий ЗСУ пояснює чому варто дивитись "Порцелянову війну".

Цим фільмом можна легко пишатися, як ми пишаємося видатною дитиною. Чому? Бо "Порцелянова війна" – із того кіно, що після перегляду, не порпаючись в кишені за вдалим словом, відразу називаєш "класним". Клас – високий ґатунок і якість – визначається і поліфонією назви, до різних сенсів якої ми повернемося пізніше, і виглядом кожного кадру та їх монтажем. Сприймаєш це з характерним рухом губ, як фізіологічної оцінки в стилі "ого", "круто", "супер".

За звичай ми так "на око" оцінюємо американське кіно, давно означене у нас в голові стандартом high level (високий рівень). І відсутність помилки в такому сприйнятті підтверджує факт роботи над "Порцеляновою війною" американського режисера-початківця – а так журналіста-професіонала – Брендана Белломо. Власне, він придумав "режисерську хореографію", а камери вклав до рук самих героїв, вже після зйомок змонтувавши фільм в Сполучених Штатах.

РЕКЛАМА:

Втім, "зовнішність", слідуючи за крилатим висловом, є лише першим для позитивного сприйняття, а без другого – подальша увага змарніє. Тому на поміч виходить історія, головна складова фільму, заради якої Белломо і затіяв великий фільм. Історія про життя родини Слави Леонтьєва.

Насправді Белломо шалено пощастило знайти Славу, адже він – окремий, мініатюрний шматок часопростору, в якому вкарбовані суттєві для розуміння буття події. І ці події, що важливо, відбуваються впродовж певного часу і в різних локаціях. Для кіно і для глядача це є ідеальним. Це не просто документ моменту, як життя-тут-і-зараз, а документ руху історії, життя-в-ретроспекції-часу.

Кадр з фільму Порцелянова війна

Кадр з фільму "Порцелянова війна"

У головних персонажів, Слави Леонтьєва та його дружини Ганни Стасенко є важливе для фільму і багатомірне минуле – цивільне, військове і мистецьке. Є тривале в кадрі ще більш складне та значуще сучасне – війна на фронті йде зараз, а мистецтво стає як метафора важливості тилу. І є зрозумілим майбуття, бо мистецтво продовжується, і до всього додався фільм, що мандрує світом на славу Славі та всій Україні.

Тепер це треба розпакувати.

Першою, ще до зйомок фільму, була географічна локація Крим (минуле), де герої жили і працювали – Слава ліпив та обпалював у пічі чудернацькі фігурки коників, пегасів та черепашок, а Ганна їх вигадливо і кльово-кольорово розписувала (це ми вже бачимо в сьогоденні фільму).

Кадр із фільму Порцелянова війна

Кадр із фільму "Порцелянова війна"

Другою локацією став Харків – там герої живуть після анексії Криму. І це вже стосується не тільки їх життя, а всього українського народу. Паралельно з цим ми бачимо військове життя Слави, який пішов в ЗСУ, став інструктором і почав допомагати ССО. Це великий пласт.

На предметному рівні цей пласт додає фактури і деталей війни, зрозумілим на пальцях, що у свою чергу додає психологічності – глядачу фільму про війну легше вірити саме військовому, тим паче військовим легше повірити собі подібним. А Слава, як персонаж, цінний саме тим, що знаходиться ніби на межі світів. Він дивиться і в один бік, і в інший, він наполовину цивільний (за своїм минулим) і наполовину військовий (за сьогоденням). І його мистецтво поєднує одне з іншим в метафоричній формі, так влучно вираженій назвою – порцелянова війна. Адже, як може бути війна – порцеляновою, якщо порцеляна така крихка й тендітна?

Кадр з фільму Порцелянова війна

Кадр з фільму "Порцелянова війна"

Поєднуючи непоєднане, цей літературний троп, оксюморон, одночасно охоплює мале і велике, перетворюючи слабке в сильне, а страшне – в поборне, таким чином ніби виводячи Давида проти Голіафа, чий результат протистояння відомий, мов день після найтемнішої ночі. Мирна людина, що пішла боротися проти озвірілої армії, творець, який протистоїть смерті.

В історії Слави важливим є момент рекурсії – повторення того, що вже було, загрожуючи вічним продовженням одного й того ж самого: Слава втік від війни з одного місця, але війна його наздогнала, виганяючи його з нового дому. Але щоб ця ситуація не потроїлася – і далі до безкінечності, – довелося взяти до рук зброю.

Подібне стається часто, і так само сталося з одним моїм побратимом, родом з Афганістана, чиє дитинство припало на війну з Радянським Союзом. Батько врешті відіслав його до іншої країни, України, аби знайти ліпше життя. Але і тут його дістали росіяни, загрожуючи відібрати його новий дім. І він вже не захотів втікати, пішов в тероборону, перевівся в штурмову, брав участь в контрнаступі...

"Порцелянова війна" саме про прийняття бою, коли бій почали вже у твоєму домі, а відступати нема куди, або безглуздо. І байдуже, хто ти – художник, журналіст чи програміст.

Фільм Брендана Белломо і Слави Леонтьєва показує це з усіх можливих сторін: зі сторони звичайних кінематографістів, митців, які забезпечили класну, потрібну для приваблення уваги картинку, і зі сторони бійця ЗСУ, котрий не на екрані, а в реалі бере участь в боях з кулями, вибухами і смертями.

Гадаю, на могилі Путіна (не)відомий боєць поставить саме порцелянову фігурку... Хоча ні, яка фігурка – її не буде де ставити, бо могила буде в пеклі.

Реклама: