Пекельний рай бійця або Порцелянова війна митця. Рецензія на фільм
Цьогорічний номінант на Оскар, документальний фільм "Порцелянова війна" режисерів Слави Леонтьєва та Брендана Белломо вийшов онлайн на платформі Тakflix. Але і в кінотеатрах його ще можна застати.
"Це вже далеко не перша документалка про війну в наших кінотеатрах. Але вона дає відмінний, значно ширший кут зору на війну, Україну і людське життя під час війни", – пише про цей фільм Ярослав Підгора-Гвяздовський.
В своїй рецензії кінооглядач УП.Культура і військовий ЗСУ пояснює чому варто дивитись "Порцелянову війну".
Цим фільмом можна легко пишатися, як ми пишаємося видатною дитиною. Чому? Бо "Порцелянова війна" – із того кіно, що після перегляду, не порпаючись в кишені за вдалим словом, відразу називаєш "класним". Клас – високий ґатунок і якість – визначається і поліфонією назви, до різних сенсів якої ми повернемося пізніше, і виглядом кожного кадру та їх монтажем. Сприймаєш це з характерним рухом губ, як фізіологічної оцінки в стилі "ого", "круто", "супер".
За звичай ми так "на око" оцінюємо американське кіно, давно означене у нас в голові стандартом high level (високий рівень). І відсутність помилки в такому сприйнятті підтверджує факт роботи над "Порцеляновою війною" американського режисера-початківця – а так журналіста-професіонала – Брендана Белломо. Власне, він придумав "режисерську хореографію", а камери вклав до рук самих героїв, вже після зйомок змонтувавши фільм в Сполучених Штатах.
Втім, "зовнішність", слідуючи за крилатим висловом, є лише першим для позитивного сприйняття, а без другого – подальша увага змарніє. Тому на поміч виходить історія, головна складова фільму, заради якої Белломо і затіяв великий фільм. Історія про життя родини Слави Леонтьєва.
Насправді Белломо шалено пощастило знайти Славу, адже він – окремий, мініатюрний шматок часопростору, в якому вкарбовані суттєві для розуміння буття події. І ці події, що важливо, відбуваються впродовж певного часу і в різних локаціях. Для кіно і для глядача це є ідеальним. Це не просто документ моменту, як життя-тут-і-зараз, а документ руху історії, життя-в-ретроспекції-часу.
Кадр з фільму "Порцелянова війна"
У головних персонажів, Слави Леонтьєва та його дружини Ганни Стасенко є важливе для фільму і багатомірне минуле – цивільне, військове і мистецьке. Є тривале в кадрі ще більш складне та значуще сучасне – війна на фронті йде зараз, а мистецтво стає як метафора важливості тилу. І є зрозумілим майбуття, бо мистецтво продовжується, і до всього додався фільм, що мандрує світом на славу Славі та всій Україні.
Тепер це треба розпакувати.
Першою, ще до зйомок фільму, була географічна локація Крим (минуле), де герої жили і працювали – Слава ліпив та обпалював у пічі чудернацькі фігурки коників, пегасів та черепашок, а Ганна їх вигадливо і кльово-кольорово розписувала (це ми вже бачимо в сьогоденні фільму).
Кадр із фільму "Порцелянова війна"
Другою локацією став Харків – там герої живуть після анексії Криму. І це вже стосується не тільки їх життя, а всього українського народу. Паралельно з цим ми бачимо військове життя Слави, який пішов в ЗСУ, став інструктором і почав допомагати ССО. Це великий пласт.
На предметному рівні цей пласт додає фактури і деталей війни, зрозумілим на пальцях, що у свою чергу додає психологічності – глядачу фільму про війну легше вірити саме військовому, тим паче військовим легше повірити собі подібним. А Слава, як персонаж, цінний саме тим, що знаходиться ніби на межі світів. Він дивиться і в один бік, і в інший, він наполовину цивільний (за своїм минулим) і наполовину військовий (за сьогоденням). І його мистецтво поєднує одне з іншим в метафоричній формі, так влучно вираженій назвою – порцелянова війна. Адже, як може бути війна – порцеляновою, якщо порцеляна така крихка й тендітна?
Кадр з фільму "Порцелянова війна"
Поєднуючи непоєднане, цей літературний троп, оксюморон, одночасно охоплює мале і велике, перетворюючи слабке в сильне, а страшне – в поборне, таким чином ніби виводячи Давида проти Голіафа, чий результат протистояння відомий, мов день після найтемнішої ночі. Мирна людина, що пішла боротися проти озвірілої армії, творець, який протистоїть смерті.
В історії Слави важливим є момент рекурсії – повторення того, що вже було, загрожуючи вічним продовженням одного й того ж самого: Слава втік від війни з одного місця, але війна його наздогнала, виганяючи його з нового дому. Але щоб ця ситуація не потроїлася – і далі до безкінечності, – довелося взяти до рук зброю.
Подібне стається часто, і так само сталося з одним моїм побратимом, родом з Афганістана, чиє дитинство припало на війну з Радянським Союзом. Батько врешті відіслав його до іншої країни, України, аби знайти ліпше життя. Але і тут його дістали росіяни, загрожуючи відібрати його новий дім. І він вже не захотів втікати, пішов в тероборону, перевівся в штурмову, брав участь в контрнаступі...
"Порцелянова війна" саме про прийняття бою, коли бій почали вже у твоєму домі, а відступати нема куди, або безглуздо. І байдуже, хто ти – художник, журналіст чи програміст.
Фільм Брендана Белломо і Слави Леонтьєва показує це з усіх можливих сторін: зі сторони звичайних кінематографістів, митців, які забезпечили класну, потрібну для приваблення уваги картинку, і зі сторони бійця ЗСУ, котрий не на екрані, а в реалі бере участь в боях з кулями, вибухами і смертями.
Гадаю, на могилі Путіна (не)відомий боєць поставить саме порцелянову фігурку... Хоча ні, яка фігурка – її не буде де ставити, бо могила буде в пеклі.
