"Цього міста достатньо для самопізнання": огляд на новий фільм про деокупований Ізюм очима Гамлета Зіньківського
В український прокат, на радість любителям гарного кіно, виходить документальний фільм "Обережно! Життя триває" Антона Штуки. Це один із головних претендентів на національну кінопремію "Золота Дзиґа" й увагу масового глядача. Кінокритик і військовий Ярослав Підгора-Гвяздовський розповідає, як саме режисер прокладає шлях до глядача.
Щоб поцілити в саме серденько глядача, режисер мусить віднайти не тільки форму подачі інформації, а й перекладача, який буде водночас і її співцем, і провідником до глядацького серця. Якщо такий знайдеться – вважай, пройшов пів шляху.
Антон Штука здолав цю путь за секунду. Кмітливо й далекоглядно він обрав собі за Харона, човняра зі світу цивільного у світ повоєнний, харківського "вуличного" художника Гамлета Зіньківського.
Гамлет – знаний містянами Харкова й Одеси. Його люблять за точність висловлювань і багатство сенсів у скупих малюнках на стінах, воротах, парканах, зупинках, гаражах, дверях і всіх можливих пласких поверхнях міської забудови, не обов'язково цілої й добре відкритої мешканцям, але завжди значимої.
Зрозуміло, що для правильної оцінки війни варто давати слово військовому. А втім, тоді цивільному не дуже буде зрозуміло. Або ж буде страшно чи просто нецікаво. А от щоб правильно оцінити наслідки війни, треба говорити лише з митцем, здатним "показати" все однією фразою, простою картинкою, багатозначною метафорою. Гамлет – саме такий провісник, сучасний біблійний Екклезіаст і український Бенксі.
За останні 15 років роботи Зіньківського можна було в доволі великій кількості бачити на вулицях українських міст. І всі його влучні вислови і власні афоризми раніше писалися російською. Та з війною і усвідомленням, що російська – мова окупанта, Гамлет все перемалював, адже для нього життя триває українською.
"Мистецтво – це гроші... щоб купувати тачки для ЗСУ", – задоволено регоче художник стріт-арту Гамлет перед тим, як написати на білому сміттєвозі іронічну фразу чорною фарбою: "Центр прийняття рішень". В цьому "центрі" на колесах, не лякаючись кацапських ракет і КАБів, Гамлет вирушає в мандрівку до Ізюму, міста в Харківській області. Він завжди його любив, ще з 2013 року, коли вперше сюди потрапив.
"Мені добре там, де я є", – написав він. А потім ще більш натхненно і відверто зізнався у своїй любові: "Цього міста цілком достатньо для самопізнання". Але тоді цей вислів він намалював на цілому будинку, тепер це залишки роздовбаного будинку. За його словами, наразі малювати на залишках життя – це цінніше за виставку в Нью-Йорку чи Лондоні.
Сміттєвоз, який сам собою вже є викликом російській агресії, ніби знущально закликаючи "бий по мені, як по центру прийняття рішень", – це фантастично цінний образ. Він – як символ свободи, як пересувний центр спротиву, деталь вільного світу, який виражається у мистецтві, духовно не можливому без волі. Вільному – воля, спасенному – рай!
Після того, як Збройні сили України звільнили Ізюм від російської окупації у вересні 2022 року, в масових похованнях було виявлено понад 400 закатованих і вбитих людей – від дітей до старих. Це чергова Буча і Бородянка, місце геноциду. Тепер сюди не можна не їхати – сюди їхати треба. Гамлет ходить Ізюмом, "ох...ає" від ступеню руйнувань, не може повірити, що наробила "й...на русня", розказує про кожен будинок.
З висоти польоту дрона показують частково спалене і розорене місто: ось це – вигоріла міськрада, ось – піцерія, "де піца була – вогонь", ось 4–5 поверхів спалених квартир і життів людей. Гамлет не зможе відновити це життя, але він робить те, що може. Він каже: "Малювання на деокупованих територіях, котрі продовжують обстрілюватися... я просто відчуваю, що це треба робити".
Цікаво, що на його футболці, заляпаній фарбою, написано "Мейкер свого міста". І це ще один влучний образ, який виходить за межі фільму так само, як фрази і малюнки Гамлета виходять за свої межі. Вони розпаковуються у сенс буття українця під час і після війни – у творця свого життя, у того, хто створить, відтворить нове місто. Якщо Єремія плакав перед стінами Єрусалиму, жалкуючи за ним, Гамлет малює новий Єрусалим, цим закликаючи інших творити.
Фільм дає настільки багато візуальної та текстової інформації, що глядачеві цілком можливо було б написати серію книг вражень, подібних до монументальних "пошуків утраченого часу" Марселя Пруста. Сповнений емоцій, Гамлет дуже близький глядачу і своїми словами, і манерою говорити, і виглядом.
Голомозий, він кумедно гаркавить, цілком сучасно вживає жаргонізми та легку лайку, але при цьому розумний, дотепно підмічає нюанси, а його багатослівність не напружує, бо слова точні й повні образів ("Надламані, але Незламні"). І його любить камера.
Загалом камера не переобтяжує фільм "надмірною" кількістю кадрів. Від нього не втомлюєшся, не виникає бажання й "порад" його зменшити, як імператор Австро-Угорщини просив у Моцарта "зменшити кількість нот".
"Обережно! Життя триває" Антона Штуки триває оптимальну годину екранного часу – рівно стільки, скільки треба для пізнання "русскаго міра" і його методів існування в Ізюмі.
Всі герої, ізюмчани, даючи коментарі, згадуючи часи окупації з квітня 2022-го по вересень. Вони не мовчазні свідки, натомість своїм життям, спогадами і силою духу вони дають надію, що вбивці отримають покарання – чи то на цьому світі, в міжнародному суді в Гаазі з наступного року, чи то у світі прийдешньому, на суді Божому.
У фільмі Штуки камера слугує судейським фіксатором, нотуючи на цифру свідчення злочинів. Часом вона просто їде дорогою, методично фільмуючи згарища будинків і рух людей повз них як невпинність життя попри все. Це нагадує ті перші чорно-білі й німі зйомки першої декади ХХ століття, коли тільки й було що фільмування життя, дивовижне вже тим, що існує і що його можна побачити на відстані, в часі, в майбутньому.
Сучасний український режисер кидає місток із минулого в майбутнє.
Життя триває – все дуже просто.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
