Горор родом із 4chan. Чи стануть "Залаштунки" новим словом у своєму жанрі?
Учора в український прокат вийшов горор "Backrooms: Залаштунки", знятий інтернет-вундеркіндом Кейном Парсонсом. Кінокритик УП.Культура Дмитро Десятерик вважає, що цей фільм — ні більше ні менше — є новим словом у жанрі кіножахів.
Діється 1990 року. Кларк (Чиветел Еджіофор), мешканець каліфорнійського передмістя, – невдаха. Не відбувся як архітектор. Дружина виставила з дому. Має магазин дешевих меблів з пишною назвою "Оттоманська імперія капітана Кларка" (і живе там само), але покупців немає. Сесії у психотерапевтки Мері (Ренате Реінсве), здається, не дуже допомагають.
Одного вечора Кларк, спустившись у підвал, цілком випадково виявляє, що може пройти крізь стіну. По інший бік є чимала кімната без вікон, зі стінами хворобливого жовтого кольору, освітлена настирливо деркотливими лампами зі стелі, а всі меблі – такі самі, як у магазині, – звалені докупи посередині. Далі – ще більше кімнат, коридорів, сходів, дверей, дивним чином спотворених предметів. І це тільки початок.
Історія створення "Залаштунків" сама по собі кінематографічна. 12 травня 2019 року анонімний користувач опублікував на /x/ - інтернет-форумі 4chan, присвяченому паранормальним явищам, фотографію порожнього приміщення колишнього магазину в Ошкоші, штат Вісконсин – люмінесцентне освітлення, підвісні стелі, тьмяно-жовті шпалери – і попросив коментаторів під цим знімком "публікувати тривожні зображення, які викликають химерний ефект". Повідомлення спричинило лавину відгуків. Користувачі не просто постили фотографії страхітливих порожніх просторів, а й писали цілі оповідання про те, що там може коїтися. Дуже швидко це все оформилося як окремий феномен, названий backrooms, що можна перекласти як "замежжя", "позасвіт".
Кейну Парсонсу лише 20 років. Чи не наймолодший режисер-дебютант у Голлівуді, він з'явився на світ в один рік із YouTube. Доступ до інтернету він отримав у вісім років і відтоді запоєм дивився незалежні короткометражки на тому-таки YouTube, а також фільмував власні відео. Тих дитячих авторських спроб у нього сотні; як зізнається сам Кейн, він витрачає більше часу на створення контенту, ніж на його споживання.
7 січня 2022-го Парсонс опублікував на своєму YouTube-каналі 9-хвилинну стилізацію під стару відеозйомку The Backrooms (Found Footage) про кіноаматора, який у 1990 році раптом провалюється в монотонний жовтий інтерʼєр і безуспішно намагається вирватися звідти. У відео не пролито ані краплини крові, зйомка йшла субʼєктивною камерою – тобто актор не зʼявлявся в кадрі, але фільм пронизує шалений саспенс, і атмосфера тут справді лякаюча. Відео миттєво стало культовим і набрало 78 мільйонів переглядів.
Кейн продовжив із незмінним успіхом фільмувати нові й нові короткі метри, де розкривав різні сторони світу жовтих кімнат, – і вже у 17-річному віці отримав пропозицію від студії А24 щодо повнометражного дебюту. Компанія виділила хлопцеві досвідчених менторів: режисерів горорів Джеймса Вана ("Пила: Гра на виживання", "Астрал", "Закляття") й Осгуда Перкінса ("Довгоніг", "Гретель і Гензель"), котрі стали й продюсерами нового проєкту. Для зйомок побудували масивну декорацію загальною площею 2800 квадратних метрів.
Нескінченні заплутані кімнати й коридори, в яких ти губишся, які розчавлюють своєю порожнечею, приховують найгірших чудовиськ і найнебезпечніші пастки, – не нова історія. Досить згадати нашумілий трилер "Куб" (1997). Загалом, сюжет блукань у велетенській ворожій споруді вшитий у світову культуру ще з античності; тільки-от Мінотавром у лабіринті можеш бути ти сам. Жовті кімнати – не просто паралельний вимір чи чергове Задзеркалля: це простір як зовнішній, так і внутрішній.
Перейти від короткометражок до голлівудського повного метра, працювати з відомими акторами, удвічі від тебе старшими, – поріг, об який можна легко розбитися; але Парсонс перейшов у вищу лігу на диво безпроблемно. "Залаштунки", як і годиться, лякаюче порожні, однотипно зловісні; пряме насильство більш акцентоване, ніж у YouTube-версіях, та все одно зведене до мінімуму; напруга скажена.
До всього цього Кейн додає вміло згущувану атмосферу божевілля: чим далі, тим більше ця реальність стає схожою на безконтрольну галюцинацію, просочену образами класиків сюрреалізму Френсіса Бекона, Іва Танґі, Макса Ернста. Цей фільм наче кошмарне сновидіння, яке утоплює тебе в собі наяву і візуально, і акустично (сугестивний саундтрек, створений режисером і Едо Ван Бріменом), що, втім, не скасовує інтелектуальної насиченості.
Структура алюзій Backrooms схожа на його простір – увесь час відчиняються нові й нові двері. Можна згадати новелу Шарлотти Перкінс Гілман "Жовті шпалери", де замкнена в чотирьох стінах жінка починає бачити іншу жінку, яка живе в стінах, обклеєних жовтими шпалерами, "Соляріс" Лема, де мислячий океан будує в собі цілі світи, оповідання Борхеса "Безперервність парків" про те, що всі парки у світі – одне ціле, і навіть "У пошуках утраченого часу" Пруста, бо тут памʼять є ключовим, але вкрай ненадійним і навіть моторошним поняттям.
Парсонс впорався так само і з розширенням драматургії, вперше працюючи з акторами в тривалих епізодах діалогів і конфліктів. "Залаштунки" не були б настільки цікавими, якби обмежилися лише антуражем. Бо емоційна основа історії – це якраз протистояння Мері й Кларка. Перша, переживши ще в дитинстві жахливий надлам (божевілля матері), пропонує вийти за межі замкненого кола одних і тих самих рішень і моделей поведінки. Другий прагне в цьому колі залишитися. Двічі в цілком різних обставинах вони грають у владу й упокорення – коли Мері вдає Кларкову дружину, аби той сказав їй усе у вічі. По факту, ця розмова, повторена вже в Замежжі, стає емоційною кульмінацією фільму, коли і Кларк, і Мері нарешті чесно визначають глибину своїх травм і межі свого безсилля.
До речі, для Ренате Реінсве, яка є зіркою європейських психологічних драм на кшталт "Найгірша людина у світі" і "Сентиментальна цінність", Backrooms є теж свого роду дебютом; і, можна сказати, вона з її вмінням працювати на межі емоційного виснаження ідеально вписалася в безумний залаштунковий лабіринт, давши йому саме ту людську інтонацію, без якої навіть найфантастичніші всесвіти мертві.
Чи розпочнуть "Залаштунки" революцію в Голлівуді – можна сперечатися, але це точно нове слово в жанрі горору, який давно потерпав від браку свіжих ідей.