"У мене фантастика в крові". Режисер Жеремі Перін про свій мультфільм "Марс-Експрес", істеричну анімацію та успіхи французьких мультиплікаторів

В український прокат виходить французька анімація "Марс-Експрес". Також цю стрічку можна побачити на фестивалі глядацького кіно Миколайчук OPEN, що якраз триває у Чернівцях. Це дебютна повнометражна робота аніматора Жеремі Періна, який до того працював як продюсер та сценарист у кількох міжнародних мультиплікаційних проектах та створив анімований серіал за відомим французьким коміксом Lastman.

"Марс-Експрес" – мультфільм жанру науково-фантастичний нуар, створений у гібридному форматі міксу 2D та 3D-анімації. Прем'єра мультфільму Періна відбулася на Каннському кінофестивалі 2023 року, після чого в його трейлері з'явився такий компліментарний припис від медіа: "Один з найкращих сюрпризів Канн".

Режисер та автор сценарію Жеремі Перін пропонує глядачу детективну історію, яка розгортається у 23 столітті між двох планет – Землею та Марсом. Тут люди майбутнього живуть і працюють поруч із роботами та штучним інтелектом. Втім, попри ідилічну картинку, одні проти інших ведуть таємну війну на смерть.

За сюжетом, до головної героїні, детектива Алін Рубі, та її напарника, андроїда Карлоса, що повертаються з робочого відрядження на Землю, звертається родина 18-річної студентки кібернетики Джун Чоу з проханням знайти їхню доньку. Дівчина зникла кілька днів тому. На шляху розслідування детективи відкривають для себе вражаючу темну сторону Марса: "мозкові ферми", роботизовану проституцію, космічну корупцію та благодійників-перевертнів.

Журналістка УП.Культура Марія Кабацій зустрілася з Жеремі Періном в Парижі за кілька місяців до української прем'єри та поговорила про червоні прапорці людству, на які натякає режисер, майбутнє в стилі Ілона Маска, анімацію, що може викликати тривожність, та розквіт французької мультиплікації.

– На початку вашого фільму звучать такі слова: "Земля – це місце для безробітних". Гадаю, це не дуже гарні новини для нас усіх.

– Так, не дуже гарні.

– Тож хочу вас спитати: а яким ви особисто бачите наше майбутнє?

– Насправді я не маю жодного уявлення. Для свого фільму мені довелося дещо перебільшити можливі наслідки нашого сьогодення. Але також було важливо протиставити Землю ситуації на Марсі, що виглядає яскраво, і здається, що там безтурботне життя.

Втім, очевидно, що це також спосіб бити на сполох і сказати: якщо ми нічого не зробимо прямо зараз, таке цілком може статися. Що люди залишаться без роботи, тому що ШІ або роботи забрали всю роботу. Кліматичні зміни не припиняються. Скрізь маємо забруднення навколишнього середовища. І багато іншого. Тож так.

У фільмі це більше заради художньої мети. Але у реальному житті, сподіваюся, ми все ще можемо щось змінити, поки світ не стане таким.

– Тобто це ніби червоний прапорець, але нам ще не час пакувати валізи?

– Ще ні. Я вважаю, що ми повинні працювати над тим, щоб на Землі не було так, як у цьому фільмі. Я проти ідеї оселитися на Марсі, перш ніж ми вилікуємо Землю, розумієте?

Події у стрічці відбуваються через двісті років, тож ми з вами точно не будемо так жити. Однак оптимістичний погляд на мій фільм полягає в тому, що в майбутньому люди все ще будуть існувати :)

– "Марс-Експрес" – ваша перша повнометражна анімація після роботи над серіалами. Як сталося, що ви обрали для дебюту саме таку історію? Що надихало вас та які референси ви мали в роботі?

– Разом із співавтором сценарію Лораном Сарфаті ми завжди хотіли зняти науково-фантастичний фільм. Але наукова фантастика – величезна тема. Тут є багато можливостей: можна зняти постапокаліптичний фільм або більш схожий на фентезі тощо.

Тож коли у нас з'явилася можливість написати сценарій і зробити фільм, ми подивилися на сучасний ландшафт наукової фантастики в кінематографі. Коли почали писати, побачили, що чогось не вистачає.

Це був жанр hard sci-fi, тобто наукова фантастика, близька до прагматичних, наукових ідей. Це щось більш правдиве, більш реальне. Тому що вся фантастика, яку ми бачили, була схожа на "Зоряні війни" або фільми Marvel, в яких фантастика – це швидше магія, ніж щось інше.

Тема освоєння космосу втратила свою колишню популярність. Про неї говорили хіба що деякі люди, наприклад, технологічні мільярдери, такі як Ілон Маск чи Джефф Безос. І ми вирішили в своєму фільмі подумати: які суспільства ці хлопці зможуть побудувати?

– Тож це ще один червоний прапорець?

– Так, саме так.

Нам здавалося, що цим хлопцям потрібно щось на кшталт похмурого кіберпанківського суспільства, але замість кіберпанківської похмурості, воно було б яскравим, як Діснейленд. А насправді іржавим усередині.

Ми були в захваті від цієї ідеї і намагалися її втілити. Також ми зустрічалися з вченими, щоб розпитати їх про планету Марс і потрібні нам деталі. Ми хотіли бути правдивими, а не просто фантазувати і показувати глядачу небо червоного кольору.

– Тобто, щоб створити свій мультфільм "Марс-Експрес", ви мали провести щось схоже на дослідницьку роботу?

– Так, ми досліджували тему.

Також вивчали фільми про приватних детективів. Я гадав, що таких фільмів більше не знімають. Насправді історії про приватних детективів зараз більше зустрічаються в серіалах, ніж у фільмах. Але оскільки я не дивився серіали занадто довго, то думав: "О, ніхто більше цього не робить".

Що стосується референсів. Лоран, я і художній керівник Мікаель Робер – у всіх нас фантастика в крові. Тож коли глядачі бачать якісь відсилання до фантастики – звісно, вони є.

Але ми навіть не думали про конкретні відсилання, коли робили свій фільм. Вони вискакують з нас несвідомо. Насправді ми не хотіли свідомо "підморгувати" глядачам, бо знаємо, що все має бути якомога природніше. Тому наші референси більше стосувалися наративної структури сценарію багатьох фільмів-нуар, таких як "Чайнатаун", "Довге прощання", "Цілуй мене на смерть".

Ми багато аналізували, як побудовані нуарні детективи і як у них пояснюється розслідування справи. Тому що детектив повинен відновити історію з багатьох шматочків, що розкидані в неправильному порядку. Тож це найскладніша частина написання такої історії: ви маєте вигадати всі частинки і перемішати їх так, щоб при цьому не втратити аудиторію.

– Ваш мультфільм візуально вирізняється з-поміж анімацій, що виходять у кінотеатрах зараз. Він має таку дещо олдскульну картинку. Чому ви обрали саме такий стиль?

– Можливо, у мене оцей олд-стайл стиль малювання, я не знаю. Гадаю, що аудиторія здебільшого вважає, що сучасна анімація – це 3D та CGI (computer-generated imagery – спецефекти, створені за допомогою комп'ютерної графіки – УП.Культура). Але у французькій анімації ми ніколи не припиняли робити 2D-анімацію, мальовану анімацію, тому для нас це сучасна анімація.

Якщо говорити про саме стиль малювання, то мої зразки більш пов'язані з мальованою анімацією, наприклад, японською, навіть американською і, звісно, французькою.

– Я маю на увазі, якщо порівнювати "Марс-Експрес" та якийсь мультфільм від Pixar, наприклад.

– Це радше питання технології, яка використовується в інших анімаційних фільмах, особливо в популярних. Багато студій вирішили, що майбутнє за комп'ютерною графікою, і вони вкладають всі гроші в такі фільми. Навіть Disney припинив робити мальовану анімацію.

Але, знаєте, люди з CGI-студій також захоплюються анімацією. Навіть у Pixar свого часу намагалися переконати Disney не припиняти робити мальовану анімацію. Втім, на жаль, там керують маркетологи, а не аніматори.

У "Марс-Експрес" є і 3D, і специфічні технології, які ми не могли б використовувати ще кілька років тому. Там є специфічні 3D-речі та особливий рух камери. В 90-х роках ми не мали би змогу це зробити.

Тож це просто особливість фінальної картинки, яка, можливо, нагадає вам деякі старі фільми. Але насправді технологія, що стоїть за цим, геть не та сама.

– Цікаво, що попри те, що за сюжетом у вашому мультфільмі відбуваються жахливі речі, візуальна картинка все одно дає відчуття спокою.

– Американські анімаційні фільми набагато більш, вибачте на слові, істеричні. Рух камери, паніка, занадто багато активності. Здається, що кожен персонаж або навіть режисер не може на чомусь зосередитися, і йому доводиться весь час рухатися. Це стосується анімаційних фільмів для дітей, зроблених американськими студіями.

Так, мені теж не дуже подобається, коли я дивлюся на такі речі. Тоді хочеться сказати: "Та заспокойтеся вже, будь ласка". Тож так, я розумію, що ви маєте на увазі.

– У нас в Україні перспективи кінематографа загалом і анімації, зокрема, не дуже оптимістичні через війну, що досі триває. Як справи у французької анімації останнім часом?

– Останніми роками у французької анімації справи дійсно йдуть чудово. Все більше і більше анімованих фільмів та телешоу створюються повністю у Франції. Ще 20 років тому багато анімації робилося субпідрядниками за кордоном.

Знаєте, коли ви наймаєте якусь дешеву студію в Азії чи Східній Європі, платите цим працівникам менше, ніж французам. І це був спосіб зробити дешеву анімацію. Зараз ця ситуація має тенденцію до завершення. На мою думку, так буде краще. Тому що для мене такі речі схожі на колонізацію або щось подібне.

Згадаймо мультфільм Мішеля Осло "Кіріку та чаклунка". Це був повнометражний анімаційний фільм, знятий у 1998 році. Він мав величезний успіх, якого у Франції давно не мав жоден анімаційний фільм. На той час їх було не так багато. І раптом виходить цей мультфільм, і люди кажуть: "О, це чудово". Це дало поштовх багатьом французьким анімаційним студіям повернутися до створення анімаційних фільмів, тому що раніше вони більше займалися короткометражними фільмами або телевізійними шоу.

Тож цей фільм, а також "Персеполіс" (2007), гадаю, перезапустили французьке анімаційне кіно. Тоді у нас з'явилося багато можливостей, і крок за кроком, рік за роком, почали з'являтися нові мультфільми.

Відтоді у нас почало виходити багато різних мультфільмів. І це також специфіка французької анімації: жоден фільм не схожий на інший. Всі вони дуже різні. Наприклад, у нас є "Я втратила своє тіло" – він був на Каннському кінофестивалі, а зараз доступний на Netflix по всьому світу. У нас є "Ластівки Кабула" (переможець Міжнародного фестивалю анімації в Ансі 2018 року – УП.Культура). Багато анімаційних фільмів для дорослих, які дуже відрізняються один від одного. А тепер у нас є "Марс-експрес". І для мене це хороший знак.

Тож наші справи йдуть жваво, але я чув, що цього року буде трохи складніше. Можливо, буде трохи менше виробництва. Але, незважаючи на усе, Франція є третім виробником анімації у світі. На першому місці США, потім Японія, а потім Франція.

– З моменту прем'єри мультфільму в Каннах у минулому році, ви показували його на багатьох інших фестивалях – в Ансі, у Брюселі тощо. Як "Марс-Експрес" сприймають глядачі за межами Франції?

– Сприйняття більш-менш однакове. Відгуки критиків – французьких чи інших – дуже хороші. Наразі ми маємо дуже гарні відгуки від усіх критиків з усього світу. Але насправді відгуки з-за меж Франції менш численні, тому що менше людей за межами Франції подивилися його. Але я мав можливість прочитати деякі рецензії з Канн і з Ансі (фестиваль анімації в Ансі – УП.Культура), і вони всі були в захваті. Тож це була приємна несподіванка.

Іноді є один хлопець, який думає інакше. Але не слухайте його. Завжди є люди, яким потрібно відчувати себе особливими. Жартую.

Але так, людям подобається наш мультфільм. І це дуже приємно усвідомлювати.

– Наостанок хочу спитати у вас: хто з цих різноманітних персонажів "Марс-Експресу" є вашим улюбленцем?

– Це дуже складне питання. Тому що я вклав так багато себе в багатьох з них. Навіть про найгіршого хлопця у фільмі я думаю: "О, він як моя дитина", розумієте?

Я б сказав, що особливо головні герої – Алін та Карлос, звичайно. Мені також подобається Роберта. Гадаю, вона дуже кумедна. І Лем, її друг-робот, теж кумедний. Вони разом створюють гарний дует.