Мистецькі змагання на Олімпійських іграх: історія, політика, пропаганда
Раніше на Олімпійських іграх проходили не лише спортивні змагання, а й мистецькі. Ця ідея належала засновнику Олімпійського руху П'єру де Кубертену. Завдяки йому з 1912 по 1948 рік на іграх вручали медалі за твори мистецтва, тематично пов'язані зі спортом. Змагання проводили у п'яти категоріях: архітектура, література, музика, живопис та скульптура. Набір нагород у п'яти категоріях назвали "П'ятиборство муз", а переможців визначало міжнародне журі.
УП.Культура розповідає історію Мистецьких змагань на Олімпійських іграх та як вони стали інструментом політичної пропаганди і продовжують ним бути.
Мистецькі змагання на Олімпійських іграх. Історія
Барон П'єр де Кубертен був переконаний, що спорт і мистецтво нерозривно пов'язані. За словами Річарда Стентона, автора книги "Забуті олімпійські мистецькі змагання", "особливо його вражала ідея, що бути справжнім олімпійцем означає не лише бути спортивним, а й бути майстерним у музиці та літературі", йдеться у виданні New York Times.
Кубертен вперше запропонував додати художні конкурси в 1906 році, однак одразу зіткнувся з опором, оскільки мистецтво, на відміну від спорту, неможливо оцінити за показниками і це більш суб'єктивно. Крім того, конкурс обмежував самих митців, позаяк вони мали створювати роботи, пов'язані зі спортом, а також до змагань не могли долучатися професіонали.
Зрештою, вперше медалі в художніх дисциплінах вручили на Стокгольмських іграх у 1912 році. У перший рік подалося всього 35 художників, що показує тодішнє ставлення до мистецьких змагань. А єдиним, хто тоді став олімпійцем, який отримав нагороду і в спорті, і в мистецтві, був Волтер Вінанс – аристократ американського походження, що виріс у Російській імперії, втім зберіг громадянство Сполучених Штатів. Він отримав срібло у змаганні "Командний біг оленя – один постріл" та золоту медаль за скульптуру "Американський рисак".
З роками з'являлися підкатегорії видів мистецтв: "драматична", "епічна" та "лірична" для літератури, "живопис", "гравюра" та "акварель" для образотворчого мистецтва. Архітектура стала окремою категорією з 1928 року.
Ставлення до художніх конкурсів змінилося у 1920-х роках, коли зросла кількість учасників. Відтак у 1924 році заявок на мистецькі змагання надіслали 193, а уже в 1928 році – 1100 робіт. На Олімпіаді у 1932 році в Лос-Анджелесі понад 384 000 відвідувачів відвідали Музей історії, науки та мистецтва, щоб переглянути подані роботи.
Як мистецькі змагання перетворилися на рупор пропаганди
Виключення Міжнародним олімпійським комітетом українського спортсмена Владислава Гераскевича з Олімпійських ігор пояснюють порушенням 50-ї статті "про політичні заклики" через те, що він приніс із собою шолом з портретами загиблих спортсменів в Україні. Утім, 90 років тому саме на Олімпійських іграх відбулося наймасштабніше пропагандистське політичне шоу, влаштоване Адольфом Гітлером.
1936 рік – остання Олімпіада перед Другою світовою війною проходила в Берліні. Тоді рішення провести Ігри в Німеччині було більше політичним, адже в такий спосіб країні дали можливість показати свою демократичність та перший вихід "у світ" після Першої світової. Чимало країн відмовлялося брати участь, адже Гітлер вів антисемітську політику, але змагання все ж провели. Заради цього диктатор навіть на кілька тижнів зменшив тиск на євреїв.
Відкриття Олімпійських ігор стало цілим шоу: усі вулиці були завішані емблемами Олімпіади та свастикою, відбувалися багатотисячні демонстрації та марші. Ідея полягала в тому, щоб піднести арійську расу. На стадіоні були театральні постановки, оркестр, парад команд та світлові шоу. Саме тут вперше відбулося запалення вогню та трансляція змагань.
Масштаби були вражаючими – на території Олімпійського селища збудували окремий розважальний центр із кінотеатром, концертною залою та кабаре.
П'єр де Кубертен назвав Гітлера "одним із найкращих творчих дієвців нашої епохи" і хотів зробити Німеччину постійним місцем для Ігор, як пише видання "Бабель". У відповідь Гітлер висунув барона на Нобелівську премію, а нацисти пожертвували 10 тисяч рейхсмарок у його олімпійський фонд.
У дисертації дослідниці спорту Александри Тумм, присвяченій цій Олімпіаді, зазначається, що націонал-соціалістична Німеччина намагалася представити країну як "провідну культурну націю, щоб здобути хорошу репутацію у світі та вивести Німеччину зі зростаючої ізоляції з боку демократичних країн Європи та США".
Хоча організація та підготовка мистецьких конкурсів перебувала в руках Організаційного комітету Ігор, на них значно впливало Міністерство пропаганди Третього рейху та Мінкульт, який йому ж і підпорядковувався. Ці установи відповідали за склад Комітету мистецьких змагань. У результаті журі складалося з представників, які або лояльно ставилися до націонал-соціалістичного керівництва, або підтримували його.
Варто зауважити, що у 1936 році в Німеччині не було свободи в мистецтві. Тобто модерністські напрями там називали "дегенеративними", і це фактично обмежувало авангардистів у тому, щоб взяти участь у змаганнях.
Усі запрошені країни могли подавати свої роботи за умови, що вони були створені під час десятої Олімпіади. Тобто після 1 січня 1932 року. Також вони не повинні були брати участь в іграх у Лос-Анджелесі. Роботи мали зображувати спортивну подію, вправу чи рух. Не можна було показувати людське тіло у стані спокою без спортивного спорядження. Деякі країни, такі як Італія та Австрія, намагалися адаптувати роботи до цих рекомендацій, а, до прикладу, Франція та Британія відмовилися брати участь, хоча до цього ці дві країни мали численну кількість учасників на Мистецьких змаганнях.
Як наслідок, у живописі були роботи виключно натуралістичного зображення та повністю відсутні сучасні напрямки. На творах зображали ідеалізовані тіла, спортивну силу тощо. У скульптурі переважали фігури спортсменів, виготовлені за стародавніми взірцями і наближені до ідеалу. Авторка дисертації зауважує, що саме це і було притаманне уявленню про мистецтво націонал-соціалізму.
Найбільше нагород на Мистецьких змаганнях зібрала Німеччина. Нагороди отримували митці, які фактично підтримували режим. Зокрема, срібло отримав скульптор та улюбленець Гітлера Арно Брекер, а архітектор та творець Олімпійського стадіону Вернер Марх – золото.
Арно Брекер був одним із найвидатніших скульпторів націонал-соціалістичної Німеччини, а з 1938 року – найшанованішим скульптором Рейху. У рік Олімпіади він отримав замовлення на створення двох фігур: "Десятиборець" та "Переможниця".
"Десятиборець" – це оголена чоловіча фігура з правильними пропорціями, яка жодним чином не видає, що це спортсмен, окрім самої назви. Утім, задум був у тому, щоб показати ідеальну фізичну форму як ідеальний образ реальності, без фізичних навантажень або стану виснаження.
Також Олімпійський комітет замовив у німецької режисерки Лені Ріфеншталь зйомки документального фільму про Ігри в Берліні. Документалка під назвою "Олімпія" вийшла у 1938 році. Попри те, що стрічка має ознаки пропаганди, вона задала стандарти для зйомок спортивних змагань і отримала міжнародні нагороди. Фільм оцінили за звукові ефекти, якісний монтаж і гірські пейзажі.
Після завершення Олімпійських ігор у Німеччині поновили полювання на євреїв, а Гітлер вирішив будувати новий стадіон у Мюнхені, адже МОК погодив, щоб зимові ігри провели знову в Німеччині. Утім, цього не сталося. Наступного разу Олімпіаду провели лише через 12 років.
Скасування Мистецьких змагань на Олімпіаді
Після закінчення Другої світової війни Олімпійські ігри поновили у 1948 році в Лондоні.
Лондонська Олімпіада сильно відрізнялася від берлінської. Мистецькі виставки проходили у Музеї Вікторії та Альберта і були за масштабом скромнішими. Тоді художні роботи зосереджувалися на мирі, відбудові та буденності.
Того ж року змагання закрили через зменшення інтересу, а також через те, що учасниками частіше були професіонали, а не аматори, як того вимагали правила. Медалі з мистецьких конкурсів вилучили з офіційних олімпійських записів, а самі змагання перевели у неконкурсні виставки, що триватимуть протягом усіх ігор. Правило організовувати програму культурних заходів на Олімпіаді існує до сьогодні.
З того часу культура неодноразово ставала інструментом дипломатії або пропаганди. Наводимо кілька прикладів:
Олімпіада в Москві 1980 року
У розпал Холодної війни Олімпіада проходила в Москві. За кілька днів до старту ігор Радянський Союз відправив свої війська в Афганістан. Через це близько 66 країн бойкотували літні Олімпійські ігри в Союзі.
Попри це, яскраве шоу на відкриття та закриття ігор у Москві відбулося. Змагання відбувалися також у Києві, Мінську, Ризі та Таллінні, щоб показати щирість та відкритість. До Радянського Союзу прибула численна кількість іноземних студентів.
Під час підготовки до Олімпіади з Москви висилали політичних дисидентів, місцевих представників криміналітету, обмежували рух приватних автомобілів, у магазини завозили дефіцитні товари. Усе мало показувати ідеальну картинку.
Символом тодішніх ігор став Олімпійський "Мішка", який символізував силу та наполегливість. Його створив ілюстратор Віктор Чижиков. Ведмедика зображували на значках, сувенірах, іграшках тощо. Велике зображення ведмедя зі сльозою склали люди у камуфляжній формі на закритті Олімпіади.
У відповідь на бойкот Москви наступні ігри в Лос-Анджелесі проігнорували інші комуністичні країни разом із Союзом.
Олімпіада в Пекіні 2008 року
Бойкотувати літні Ігри в Китайській Народній Республіці закликали представники Конгресу США, Барак Обама та Гілларі Клінтон, голова Європарламенту Ганс-Герт Петтерінг та президент Франції Ніколя Саркозі, правозахисні організації через порушення прав людини. Проте Олімпіада все ж відбулася в Пекіні.
Для проведення Ігор у Пекіні Міжнародний олімпійський комітет висунув кілька вимог: покращити ситуацію з правами людини, свободою медіа та якістю повітря. Хоча Китай пообіцяв усе виправити, правозахисні організації зазначали, що майже нічого не змінилося. Обіцянка про свободу слова не була виконана, і під час Олімпіади влада блокувала деякі сайти, де публікувалася інформація про автономність Тибет від КНР і рух Фалуньгун, який Пекін звинувачував у сектантстві. Китайський уряд пояснював, що заблоковані сайти не мають стосунку до Ігор, тому свобода журналістів висвітлювати Олімпіаду не була поставлена під загрозу.
Загалом Олімпіада в Пекіні супроводжувалася низкою протестів та демонстрацій з вимогою поліпшити ситуацію з правами людини, які відбувалися і в інших країнах, зокрема в Японії та на Філіппінах.
Паралельно з естафетою Олімпійського вогню відбувалася естафета "Смолоскип свободи Тибету", якою організатори хотіли показати масштаб контролю китайської влади над Тибетом. Естафета стартувала в Греції та проходила через 50 міст Європи, США, Канади, Мексики, Нової Зеландії, Тайваню, Уругваю та Індії.
За місяць до відкриття Олімпіади Amnesty International опублікувала доповідь, де зазначила, що КНР не покращила ситуацію з правами людини. Лише у 2007 році влада заарештувала тисячі людей, щоб "продемонструвати світові гармонійний образ і зберегти стабільність усередині країни", йшлося у доповіді організації.
Разом з тим у Китаї заявляли, що під час Олімпіади в Пекіні організують кілька майданчиків для проведення мітингів та акцій, утім, за словами очевидців, насправді поліція забороняла будь-які протести.
Попри численні порушення та протести, відкриття Олімпіади в Пекіні пройшло помпезно. До китайської столиці прибули спортсмени з 203 країн світу. Відкриття відбулося 8 серпня 2008 року (08.08.2008) о 8 годині 8 хвилин вечора – за китайською традицією це означає щасливий перебіг подій.
Шоу супроводжували художні композиції за участі 15 тисяч виконавців, а також яскраві феєрверки. Дійство відбувалося на стадіоні "Пташине гніздо", створеному з модерних сталевих конструкцій.
Олімпіада в Сочі 2014 року
Олімпіада 2014 року встановила абсолютний рекорд за вартістю. На підготовку було витрачено близько 51 мільярда доларів. Більшість інфраструктури – від доріг і тунелів до електростанцій та самих спортивних об'єктів – будували з нуля.
Напередодні Олімпійських ігор знову почалися протести. Понад 200 міжнародних письменників та письменниць долучилися до відкритого листа, у якому засуджували прийняті на той час закони проти гомосексуальності та богохульства, які, на їхню думку, порушували свободу. Лист оприлюднив The Guardian, видання зазначало, що усе це відбувалося на тлі презентації Олімпіади, коли Володимир Путін говорив про Ігри як про особистий проєкт, спрямований на те, щоб показати світові велич Росії та її здатність приймати такі масштабні заходи. Організації звинувачували російську владу у тиску на журналістів, зокрема їх змушували висвітлювати підготовку до Ігор лише позитивно.
Відкриття Ігор було грандіозним: участь у концертній частині взяли понад 3 тисячі артистів та 27 тисяч волонтерів. На стадіоні на кожну літеру алфавіту озвучували відомих російських діячів культури. Декорації уособлювали різні регіони Росії. На початку церемонії одна з п'яти сніжинок, що мали перетворитися на олімпійські кільця, не розкрилася. На стадіоні показали виставу "Російська Одіссея, або Сни дівчинки Любові".
Олімпійський гімн виконала оперна співачка Анна Нетребко, яка згодом виступила в анексованому Криму та в так званих "Л/ДНР". Зараз, попри заклики бойкотувати російських виконавців, Нетребко продовжує виступати у Франції.
А буквально за кілька днів до завершення Олімпіади російські військові вторглися до Криму.