Українські фільми, на які варто чекати у 2026 році
Попри те, що уряд і парламент не виділив бюджет на продакшен Державному агентству України з питань кіно на 2026 рік, залишивши без змін раніше зазначені 91 млн грн на річну підтримку апарату, українське кіно продовжує розвиватися.
Деяким продюсерам вдається знайти підтримку через копродукцію (як у випадку з польською участю у фільмі "Демони" Наталії Ворожбит), інші знімають самотужки, залучаючи друзів і виступаючи ледь не у всіх можливих ролях (як у випадку з режисером Валентином Васяновичем і його фільмом "За перемогу!"), а хтось мудро використовує матеріал, який надає війні – військову техніку та зброю (як це зробив Любомир Левицький для свого екшену "K/ЛЛХАУС").
Є надії на краще. А підставами для надій слугують результативні збори в прокаті документальної "Антарктиди" та ігрового "Ти – космос". Кінокритик УП.Культура Ярослав Підгора-Гвяздовський зібрав список фільмів, які варто чекати у 2026-му.
Час підльоту, реж. Віталій Манський
Прокат: з 10 січня
Фільм одного з найвизначніших документалістів сучасності Віталія Манського розповідає про російсько-українську війну з усією відвертістю і болем. Розрахований радше для іноземного глядача, "Час підльоту" є картинкою із сучасного українського життя, яке ми добре знаємо, щодня виборюючи тут життя чи з життям прощаючись. Але фільм важливий саме цим поглядом зі сторони – на нас, які зупиняються, коли везуть когось "на щиті"; віддають шану полеглим; донатять, навіть не маючи багато за душею. Перебуваючи у Львові, Манський документує роботу військового оркестру, який грає на похованнях, вулиці з сотнями схилених на коліна людей, кладовище, яке розрослося до моторошних розмірів, ветеранів без кінцівок і новобранців, готових іти в бій. Це не веселе кіно. Але воно про нас, якими ми є, ким ми оточені, чим живемо і про що говоримо на кухнях і на роботі.
Фільм, зроблений у копродукції України, Чехії та Латвії, уже об'їхав десятки фестивалів по всьому світу, від Німеччини та Естонії до Японії та Сполучених Штатів.
За перемогу! реж. Валентин Васянович
Прокат: лютий
Називаючи свій новий фільм "антиутопією", Валентин Васянович знову повертається з тим самим сюжетним ходом – дія фільму відбувається після перемоги України в російсько-українській війні, так само, як і в попередніх двох повнометражних фільмах режисера, "Атлантида" і "Відблиск" (перший увійшов до рейтингу Довженко-Центру зі 100 найкращих українських фільмів за всі роки). На відміну від попередніх стрічок, "За перемогу!" пропонує більше занурення в політичний і соціальний контекст. Наприклад, за сценарієм, до влади приходять популісти, а підтримка України західними партнерами припиняється, через що країна занурюється в кризу. Дружина і донька головного героя, які на 3 роки евакуювалися до Відня, не мають бажання повертатися додому. Родина друга головного героя також остаточно вирішила залишатися за кордоном. Єдина розрада героя – зйомки кіно, якими він займається останні 20 років, і зустрічі з другом, рефреном яких є тости "За перемогу!".
Фільм знімався без грошей Держкіно, а Васянович виступав і режисером, і оператором, і актором. Акторами так само були друзі та творці фільму – другий оператор Михайло Любарський, звукорежисер Сергій Степанський, художник-постановник Владлен Одуденко, художник Володимир Кузнєцов та інші.
Тиха повінь, реж. Дмитро Сухолиткий-Собчук
Прокат: весна
Повнометражний документальний фільм "Тиха повінь" Сухолиткий-Собчук зняв після свого ігрового дебюту "Памфір" 2022 року, який був визнаний найкращим українським фільмом за версією Української кіноакадемії та Спілки кінокритиків. Але історія "Тихої повені" почалася задовго до "Памфіру", коли режисер відкрив у гирлі річки Дністер закриту християнську громаду, своєрідне відгалуження секти менонітів. Тоді йому було відмовлено в зйомках, а тепер, коли почалася російсько-українська війна, і громада була змушена взяти участь у суспільному житті – до прикладу, у зборах гуманітарної допомоги, – Сухолиткий-Собчук отримав дозвіл на вхід і право побачити громаду та показати її іншим через фільм. Цікаво, як в "Тихій повені" йдеться про докорінну зміну або значну переорієнтацію людей під впливом обставин, адже мова про пацифістську громаду, що, тим не менш, змушена взаємодіяти з реальністю війни.
Фільм показали в конкурсі одного з найбільших фестивалів документального кіно в Амстердамі IDFA.
К/ЛЛХАУС, реж. Любомир Левицький
Прокат: з 23 квітня
Наша військово-екшенізована відповідь на американський "Сікаріо" чи французький "Загін особливого призначення". У "K/ЛЛХАУС" паралельно розвиваються дві сюжетні лінії: одна стосується української журналістки, яка під час репортажу з ЛБЗ потрапляє в полон до росіян, друга – української 14-річної дівчинки, яку викрадають на тимчасово окупованій території. Згодом лінії перетинаються, коли журналістка опиняється поруч з дівчинкою, і в операцію з їхнього звільнення вступають Сполучені Штати, адже чоловік журналістки має стосунок до ЦРУ. Задля визволення обидвох залучають Третю окрему штурмову бригаду ЗСУ, спецпризначенців СБУ та ГУР МО. Режисер Любомир Левицький вирішив залучити їх буквально: за його словами, до 80% всіх бойових сцен розігрують саме наші військові, а не статисти у формі. Так само і бойові сцени прописували у тісній співпраці з військовими, моделюючи їх на основі пропрацьованої тактики бою з використанням дронів та стрілецької зброї.
Українську журналістку грає американська журналістка Одрі МакАллін, яка так само, як і її героїня, робила репортажі з місць нашої війни. Інші ролі зіграли Сергій Стрельников ("Довбуш"), Денис Капустін ("Війна очима тварин"), Олександра Сорока ("Тримайся, Братику") та інші.
Демони, реж. Наталя Ворожбит
Прокат: осінь
Режисерський дебют Наталії Ворожбит, фільм "Погані дороги", відкрив їй добру дорогу до великого майбутнього. І "Демони", попри 20-літнє митарство сценарію, можуть до нього привести. Будучи екранізацією їй ж п'єси, свого часу поставленої в Одесі, фільм буде трохи іншим, адже тоді за сюжетом десь поруч із Сорочинцями з'являвся росіянин-безхатько, і це було по-гоголівськи смішно і містично. Після початку війни 2014-го все помінялося. А після повномасштабного вторгнення і поготів. Історія взаємовідносин приблуди-росіянина і місцевих українців набула не тільки філософського, а й практичного значення. Драматургічний талант Ворожбит, багато разів підтверджений постановками її п'єс на сценах Великої Британії, фільмом "Кіборги", де вона виступила сценаристкою, та її дебютними "Поганими дорогами", може в "Демонах" поставити дуже болючі й складні цивілізаційні питання про стосунки двох країн-сусідів.
Важливість "Демонів" полягає ще й в тому, що тут зіграла свою останню і головну роль чудова українська акторка Руслана Писанка, яка раптово і трагічно померла до того, як фільм дозняли. "Демони" стануть її епітафією.
Співають коники у житі, реж. Євген Хворостенко
Прокат: 26 листопада
Це спів про трагедію, про кошмар Голодомору, вчиненого росіянами майже сторіччя тому. "Співають коники" покажуть внутрішню кухню кровожерливого радянського режиму в 30-х роках минулого століття, коли за наказом Москви Україну в прямому сенсі морили голодом. У фільмі є місце і прямим свідченням злочинів росіян проти людяності, й художньо інтерпретованим сценам, бо ж сценарій писався на документах, хоч історія і є лише матеріалом для ігрового кіно. А проблематику у фільмі творить дилема одного з головних героїв, голови однієї з сільрад, ідейного комуніста, чия позиція змінюється під впливом монструозного лейтенанта міліції, покликаного виконати наказ із забезпечення збору зерна без жодного співчуття до життя. Буква закону, позбавлена духу, перетворює ситуацію на жах і, врешті, на смерть.
"Співають коники у житі" приурочений до річниці Голодомору і вийде у прокат в листопаді, аби служити пам'яттю про тих, хто невинно загинув.
В головних ролях знялися Валерія Ходос, Андрій Мостренко, Віктор Жданов, Андрій Клименков, Ксенія Данилова, Борис Георгієвський та інші.
Мої думки тихі – 2, реж. Антоніо Лукіч
Прокат: не буде
Шалена популярність авторського фільму "Мої думки тихі", який орієнтувався на відносно невелику аудиторію поціновувачів розумного гумору, цілком могла б дати продовження. Про що навіть йшлося в імпровізованому трейлері. Але, як повідомив мені режисер, фільм, "думаю, так і залишиться трейлером до неіснуючого фільму". Перший фільм вийшов взимку 2020 року, розповідаючи про кумедну пару матері (Ірма Вітовська) та сина (Андрій Лідаговський) та їхні ще більш кумедні стосунки, і зміг вдалося зібрати понад 10 млн грн у прокаті. А куплена для стрічки пісня Spice Girls і аранжована Лукічем для хору "Інспіратум", який виконав її в Олександрівському костелі в Києві, дала чарівного копняка музичному ринку – виявляється, так можна було! Другі "Думки" виникли як ідея, а Лідаговський навіть зробив вдалу містифікацію, говорячи, що, нібито зв'язаний контрактом і не має права розголошувати сюжет сіквелу. Була інтрига, але не більше.
З того часу Лукіч зробив хіт "Люксембург, Люксембург", Лідаговський дебютував як режисер короткометражкою в альманасі "Війна очима тварин", а Вітовська зіграла в купі фільмів, отримавши саме за "Мої думки тихі" премію "Найкраща акторка" від Спілки кінокритиків України.