10 років кримського спротиву. Як сучасне українське мистецтво розповідає про Крим
26 лютого 2014 року під будівлю Верховної Ради Криму вийшли тисячі людей, аби підтримати територіальну цілісність України. Ця дата стала Днем спротиву окупації Криму.
Зараз, за 10 років, 26 лютого – нагадування про те, що сталося, і можливість наблизитися до історії Криму різними способами, зокрема й завдяки мистецтву. УП. Культура розповідає про 11 робіт сучасних українських митців, які осмислюють тему Криму і його окупації. Серед них, зокрема, твори Павла Макова, Жанни Кадирової та Марії Куліковської.
Імерсивна інсталяція "Сад тепер траса" commercial public art і Світланки Конопльової
Світланка Конопльова – одна з учасниць мистецького колективу commercial public art, проте саме її історія лягла в основу створеної інсталяції. Сама Світланка з Сімферополя, і через окупацію міста не може туди потрапити з 2014 року. Тих місць, які залишилися в її памʼяті, уже немає. Одне з них – яблуневий сад біля дому, який окупанти знищили, аби побудувати широку транспортну розвʼязку.
Інсталяція побудована з великого екрану із зображенням довгої траси. Якщо дивитися на неї протягом тривалого часу, здається, вона не закінчується. На землі лежать поламані гілки – як символ порубаного окупантами яблуневого саду.
Ця інсталяція про те, як сильно російська окупація змінює звичні для нас ландштафти і призначення доріг, якими ми раніше подорожували. Адже тепер цими шляхами їздять російські танки.
Серія "Крим і Дім" Ренати Асанової
Батько Ренати – кримський татарин, якого депортували з Батьківщини. Сама художниця в Криму ніколи не була, і це стало одним зі стимулів створити серію живописних робіт, присвячених півострову: "Цей проєкт також є моєю особистою подорожжю в пошуку відповідей на питання "хто я є" і як моє коріння та ідентичність впливають на моє мистецтво та життя".
Такі питання актуалізуються й у часи повномасштабної війни, коли рідні місця через окупацію стають недосяжними.
Одна з картин серії – "Ріки розуму" – зображує величезне дерево з червоним стовбуром і товстими гілками. Художниця пояснює: "Я не маю родинного дерева, тому зобразила його зі своєї уяви, віддзеркалюючи рефлексії про власні корені та ідентичність".
Мисткиня показує, наскільки схожими є цінності українського народу та кримських татар, і це те, що нас обʼєднує. Окрім самоідентичності, серія підсвічує питання збереження культурної спадщини, яку ми можемо втратити через російські злочини.
Проєкт-інсталяція "Кілька історій та об'єктів" Лесі Хоменко
Роботи в проєкті Лесі Хоменко розповідають про життя в Криму через історії людей. Між собою вони діляться на два табори: у першому – публічні люди, які народилися в Криму, проте більше не можуть жити там через російську окупацію; у другому – російські діячі культури, які не можуть потрапити до України, бо відвідували Крим після його анексії.
Простір інсталяції побудований так, аби він був інформаційно насиченим, і герої в ньому конфронтують між собою. Ми бачимо тло та дійових осіб, тому робота дедалі більше нагадує театральну сцену.
Люди в інсталяції Лесі Хоменко стають обʼєктами, тому що втрачають свою субʼєктність, натомість виконуючи певну роль в історії мисткині. Вони сперечаються, на них тисне інформаційний шум, а отже, ми не в змозі розпізнати, що в сказаному ними правда, а що – маніпуляція.
Графічна робота "Сімферопольський пейзаж" Павла Макова
Сімферополь – місто, у якому Павло Маков провів свої юнацькі роки, у 70-х роках навчаючись у Кримському художньому училищі. Офорт "Сімферопольський пейзаж" Маков створював на одному з Седнівських пленерів 1988 року. Їх організовувала Спілка художників УРСР у містечку Седнів на Чернігівщині.
Композиційно робота побудована за зразком Вавилонської вежі: зображене нагадує хаос і скупчення деталей, які зʼєднуються в трикутник посередині. Серед них – фасади будівель, архітектурні елементи, чаша. Вихор, у якому все губиться, як і відчуття міста, що більше тобі не належить.
Скульптура "Без назви" Жанни Кадирової
Осмислення минулого та історичних травм за допомогою мистецтва є характерною темою для практики Жанни Кадирової. "Без назви" – одна зі спроб осмислити, що відбувається з країною у воєнних умовах, коли вона змушена постійно оборонятися.
Скульптура побудована у формі мапи України, проте її кордони розламані й обпалені. На підлозі лежать відколоті від неї частини. Саму скульптуру Жанна вирізала з цегляної стіни закинутого заводу, один із боків якої обвуглений, а інший зберіг залишки радянських шпалер. Так робота дозволяє провести причинно-наслідкові звʼязки між тим, що стається зараз, і регулярними утисками української незалежності в минулому.
Так робота дозволяє провести причинно-наслідкові звʼязки між тим, що стається зараз, і регулярними утисками української незалежності в минулому. Зараз цю роботу можна побачити на подвірʼї Мистецького Арсеналу.
Акція "Пліт "Крим" та перформативна скульптурна інсталяція "Зоряний Пил" Марії Куліковської
Марія Куліковська – художниця родом із Криму, яка у 2014 році через російську окупацію переїхала до Києва.
У 2016 році мисткиня влаштувала акцію "Пліт "Крим", дрейфуючи на саморобному човні вздовж берегів Дніпра. Марія планувала провести на плоту три дні без їжі та води, таким чином показуючи умови, у яких перебувають внутрішньо переміщені особи й наскільки їхній добробут залежить від оточення. Човен, як і людина, теж мігрує, і в ньому немає жодних ознак звичного для нас дому з нашими фотографіями, одягом і улюбленими речами.
"Пліт "Крим" також став нагадуванням про те, що кожен може опинитися в загроженому становищі й втратити дім. Упродовж акції різні люди приносили їжу для художниці, проте жоден зі спостерігачів так і не сів із нею до плота.
Основним медіумом для скульптурних робіт Марії Куліковської є її власне тіло. Його вона використала і для інсталяції “Зоряний Пил”. Марія створює власну карту Керченського півострова, наповнюючи її різними матеріалами: деревом, піском, морською сіллю, корисними копалинами, землею.
На вигинах цієї мапи – зліпки з тіла Куліковської. Художниця ніби розщеплена в просторі рідного міста, а матеріалу для того, щоби зʼєднати себе, – немає.
Серія Qirim Сергія Бурбели
Сергій Бурбело часто бував у Криму до його окупації. Той образ півострова, яким він його памʼятає, утілює на серії пейзажів Qirim – "Крим" кримськотатарською.
Працювати над нею Сергій почав у 2013 році й говорить, що не бачить кінця серії. На кожній виставці, де експонують Qirim, додаються нові елементи, і це допомагає сприймати півострів відповідно до його трансформацій під впливом окупації.
Наприклад, більшість пейзажів початково задумувалися художником як змалювання місячної ночі в Криму, однак зараз на ці зображення накладаються інші конотації, і нічна романтика нагадує морок.
На одній із виставок у Києві серія була оточена колючим дротом. Він уособлював відсутність доступу до Криму як у людей, які живуть в Україні, так і тих, які залишилися в окупації.
Пʼєса "Поза зоною досяжності" Олександри Тетеріної та однойменна вистава від театру PostPlay
У своїй пʼєсі Олександра Тетеріна описала історію Криму у вигляді коротких нотаток і напружених розмов із прикордонниками. З цих лаконічних рефлексій і діалогів оприявнюється відчуття війни, дотичне авторці. Виставу за її пʼєсою поставив PostPlay – документальний театр, проєкти якого засновані на реальних історіях і подіях.
Головну чоловічу роль у виставі зіграв ветеран АТО й громадський активіст Сергій Вікарчук. Режисер вистави Пьотр Армяновський говорить, що чекати хепі-енду від вистави не варто, але в сюжеті все одно присутня надія.
Інсталяція "Хайтарма. Повернення" Рустема Скибіна
Рустем Скибін – кримськотатарський кераміст. "Хайтарма. Повернення" для нього стала першим проєктом такого великого масштабу. Робота складалася з обʼєктів, які безпосередньо формували інсталяцію, і перформативної частини, де разом із херсонськими художниками Рустем створював орнамент, який символізує дорогу.
В інсталяції можна побачити тканини з різнокольоровими кримськотатарськими орнаментами, написи кримськотатарською "любов" і "Крим", великі квіти, які слугують зупинками посеред шляху, де можна постояти й подумати. Основа роботи – це тротуарні плитки, і всього їх 9. Девʼятка для кримських татар уособлює початок, матеріальне і духовне багатство.
"Хайтарма. Повернення" осмислює історичну памʼять через повернення, віднайдення шляху до своєї території, культури, мови, родинних звʼязків.
Аудіовізуальна робота "Ніхто не острів" Олі Михайлюк і SK.EIN
Художниця Оля Михайлюк і саунд-артист SK.EIN відтворили Крим на звук. У їхній аудіовізуальній роботі можна почути шум хвиль, трав, вітру, мушель у Криму, кримськотатарську музику.
“Оскільки у нас немає можливості потрапити в Крим, ми вирішили принаймні максимально наблизитися до нього. Зібрати звуки, кольори, фактури на кордоні у вигляді аудіо- та відеофайлів, і з цього розпочати роботу”, – говорить Оля.
Основний матеріал записали на півострові Хорли, за 30 км від Криму. Зі своїми імпровізаціями до проєкту долучилися музиканти Мустафа Кизилделі, Сурен Восканян і Андрій Левченко.
З одного боку, аудіовізуальна робота має медитативний настрій, з іншого – створює тривожний простір для осмислення власних травм і спогадів. А ще стає одним зі способів переміститися до Криму, коли туди немає фізичних доріг.
