Просто фільм, просто краса. Рецензія на документальну стрічку "Антарктида" Антона Птушкіна
Новий документальний фільм Антона Птушкіна "Антарктида", що тільки-но вийшов в наших кінотеатрах, – рідкісне явище як в українському кінематографі, так і в кінопрокаті: він про радість споглядання вічної краси далекої природи, а не про болючий аналіз навколишньої реальності.
"Антарктиді" вдалося розминутися з війною приблизно так само, як "Ноосфері": українське науково-дослідне судно-криголам наприкінці січня 2022 року, за місяць до повномасштабного вторгнення, вийшло з порту Одеси. Це дало йому можливість продовжити існування, а саме – перевозити наукові експедиції до української станції "Академік Вернадський", що на острові Галіндез в Антарктиці. З такою експедицією, вже 30-ю, прибув з Чилі й Антон Птушкін.
Відомий за популярним шоу "Орел і решка" та минулорічним документальним фільмом "Ми, наші улюбленці та війна", він зняв наразі несподіване, але, видається, дуже потрібне кіно – "просто фільм", який дає можливість перепочинку від воєнних злочинів країни агресора, зустрічі диктаторів в Китаї та чергового удаваного незадоволення американського президента. Нам дали те, що хотілося – величну красу природи, приправлену гумором та щедро притрушену науково-пізнавальною інформацією.
Буквально відразу режисер (до слова, який все знімає самотужки, без оператора) дає можливість глядачеві посміхнутися, чим розслабляє, налаштовуючи на позитив – перетягує свої пожитки на "Ноосферу" і робить ремарку: "на відміну від ютюбу, де можна промотати нудні моменти, тут це зробити не вдасться, тож треба трохи потерпіти".
Грайливість зараховується, втім нудних моментів у 90-хвилинному фільмі взагалі нема. Легкість споглядання-споживання тут не поступається ютуб-шоу Птушкіна з Михайлом Кацуріним "Їжа України": кожний кадр "смачний", а історії цікаві та динамічні.
Ми, глядачі, 4 дні рухаємося з Чилі через Магелланову протоку, протоку Дрейка до Південного океану – головного джерела айсбергів на планеті. В процесі дізнаємося про 99-метровий корабель, який був британським, освячувався 1990 року самою королевою Єлизаветою II і був проданий Україні 1994 року з ласки британців за 5 млн доларів, а не за 12, як спочатку хотіли продавці.
Про морську хворобу, що розвивається через невідповідність між статичним баченням очима і фізичною реакцією організму на коливання з боку в бік. І про те, що назад, до Чилі, корабель повернувся з польськими полярниками, бо польського корабля не було.
Шалена океанічна краса хвиль, неба та айсбергів, знятих протягом 4-денного ходу "Ноосфери", були дотепно означені Птушкіним як те, що не є "зображенням, згенерованим комп'ютером". І саме це, ось ця краса, заради якої Птушкін і їхав так далеко – фізично на край землі – до найбільшого континенту світу, примушує наше естетичне єство купатися в задоволенні.
Раніше нам таке могли запропонувати хіба National Geographic чи Discovery Chanel. Синій лід, смугасті глиби льоду, зелені водорості з-під льодяних брил і темні скелі самого континенту, що височиють у видимій близькості поруч зі станцією "Вернадського" – теж, до речі, милостиво переданої українцям британцями.
Суттєвим і формальним доповненням слугують пінгвіни. Ці "ластівки, що пізно поїли" не лише контролюють два пірси станції. Їх довкола понад 6 тисяч і вони повсюду.
А ще пінгвіни, вірячи Птушкіну, можуть під час висиджування яєць вистрілювати какульками на пів метра від себе. Для чого? Щоб тримати гніздо в чистоті, бо ж відійти не можна – поморники зжеруть яйця. Потім, після вилуплювання яєць, батькам можна і відходити, і навіть втікати, якщо діти занадто багато вимагають їжі (як людські діти вимагають грошей). Все в природі нагадує людське життя...
Поєднуючи суто "національно-географічне" інформування з жартиками, і перебуваючи з усіх сторін під небом божественної чистоти, режисер зміг породити "просто фільм" про просто красу, ніби відокремлюючи нашу дійсність від вічного. Або навпаки, упаковуючи нас у вічність елементом "тут і зараз" з освітньою та науковими потребами.
Саме тому – оцінюючи кожну версію окремо – глядач може обрати більш прийнятну для нього зараз: наукову – з метеорологію, хімією, геофізикою, біологією і вивченням магнітного поля землі та даними для прогнозів погоди по всій планеті, чи просто красиву. Звісно, до кінця від актуальності відійти не вдасться. Цьому сприятиме і назва "Півострів Київ", і 10 російських баз на континенті, і майбуття Антарктиди, за власність над якою вже борються 7 країн, мріючи про багатющі поклади нафти, газу, нікелю, урану, золота та алмазів. Менше з тим, фільм не про це. І це справді радість.
