Відома історія про невідомого митця. Рецензія на фільм "Сентиментальна подорож до планети Параджанова"
В український прокат вийшов новий фільм Тараса Томенка "Сентиментальна подорож до планети Параджанова". Щойно ми оговталися від успіху стрічки "Будинок "Слово", як режисер презентує документальне кіно про улюбленого митця.
Це невеликий фільм, що подає відомі факти з життя режисера Сергія Параджанова, залучаючи архівні матеріали, проте робить це за допомогою лялькового театру.
Кінокритикиня УП.Культура Соня Вселюбська розповідає, чим робота Томенка вирізняється з-поміж сили-силенної фільмів про Параджанова, які побачили світ останніми роками. А також пояснює, чому ця стрічка є чудовим базовим знайомством із особистістю відомого режисера.
Останні кілька років творчість Сергія Параджанова оточена надзвичайною увагою. Його фільми реставрують і демонструють на провідних творчих майданчиках світу. "Колір граната" не зникає з топів найкращих фільмів усіх часів. Усе більше українських і міжнародних дослідників обирають його об'єктом своїх досліджень.
Обговорювати, вивчати й показувати творчість Параджанова – це справа нескінченна. Адже його таємниче авторське бачення, складна національна ідентичність і доволі бурхливе особисте життя мають невичерпну, а отже й недосяжну в своїй ідеї мету – розгадати філософію митця.
До того ж, повномасштабне вторгнення з його переосмисленням і увагою до української культури підсилило інтерес і до цієї постаті, нагадуючи про її українську складову. Здавалося, Параджанов – всюди, але поступово наближалася дата великого ювілею.
9 січня 2024 року відзначали 100 років від дня народження майстра. Окрім натхненних кінокритиків і синематек, величезна кількість режисерів із різним бекграундом взялася знімати фільми, присвячені митцеві. Кіноіндустрія охоче підтримувала створення й показ таких стрічок. Останній рік ім'я генія з'являлося у фестивальних програмах настільки часто, що від нього легко було втомитися. Або навіть розчаруватися в тому, як його представляють.
Чимало режисерів використовували постать Параджанова для просування власних інтересів. Приміром, фільм "Я помщуся за цей світ любов'ю – С. Параджанов" Зари Цзянь із програми Венеційського фестивалю минулого року. Режисерка, яка після багатьох років еміграції повернулася до Вірменії, створила документальний щоденник про себе, звертаючись до творчості відомого режисера, ніби ототожнюючи свій і його досвід.
Інший приклад із цьогорічного Роттердамського кінофестивалю – фільм "Бузковий вітер Параджанова" узбецького автора Алі Хамраєва. В ньому Хамраєв не прагнув вшанувати постать митця, а радше використовував її, щоби похвалитися власними зв'язками з ним.
Ці та інші документальні фільми про режисера також перенасичені архівними матеріалами, які роками перекочовують із фільму в фільм. Як заповнити прогалини між загальновідомими архівними фактами, розповісти щось нове і при цьому не спекулювати на постаті митця – залишалося актуальним питанням.
Українському режисеру Тарасу Томенку, одному з небагатьох, вдалося знайти творчу альтернативу. Після десяти років роботи над "Будинком "Слово"" і за підтримки телеканалу "Суспільне" він узявся за фільм про Параджанова. Від Томенка загалом не варто чекати тривіальних проєктів, тому і ця його стрічка має оригінальну рису – Параджанов у ній постає як лялька-маріонетка.
"Сентиментальна подорож" – це художньо-документальний фільм-омаж, побудований на відомих архівах, які поєднані з виступами Параджанова-маріонетки. Мініатюрні театральні сцени заповнюють прогалини в архівних даних, продовжують історії, не зафіксовані на камеру, або просто супроводжують начитаний матеріал. Протягом 80 хвилин приємний закадровий голос акуратно й хронологічно проходиться сторінками відомої біографії героя. І оминає території невідомі.
У своїх інтерв'ю режисер раніше зізнавався в надзвичайній любові до Параджанова, а також усвідомленні того, наскільки його постать є таємничою та недосяжною. Ці почуття Томенку вдалося перенести у свій фільм. Він також ділився, що боявся знімати стрічку про митця, і "кожен кадр давався важко". Цей страх, імовірно, також лежить в основі виняткової простоти історії, яку оповідає фільм.
Прикметник "сентиментальна" стоїть у назві не заради лишень поетичності. Розповідаючи біографію Параджанова, режисер зупиняється на найтрагічніших моментах, ніби розділяючи з ним смуток. Лялька-режисер майже завжди знаходиться в мініатюрних театральних мізансценах (чудово знятих Юрієм Дунаєм) на самоті зі своїм обуренням, спрямованим проти політичного режиму.
Особливу увагу режисер приділяє історії навколо "Тіней забутих предків", обрамленої політичними протестами, а також подальшим арештом митця. Те, як Параджанов виступав на захист української культури та її інтелектуалів і зрештою сам зазнав переслідувань, це і є українською стороною його особистості, яку підкреслює режисер.
Водночас показово, що Томенко не привласнює Параджанова винятково українській культурі, як це часто роблять нині, а навпаки – наголошує на його мультикультурності.
І хоча фільм не запропонує нічого вражаюче нового, саме в його обмеженій амбітності криється секрет успіху. Томенко дуже тактовно й винахідливо резюмує основні факти з життя Параджанова в стислому та приємному форматі. Тому, якщо ви якимось чином оминули знайомство з цим режисером, "Сентиментальна подорож" є чудовим шансом нарешті відкрити для себе Параджанова.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
