Фільм "Буча" як діагноз: художню стрічку презентували на фестивалі документального кіно Держкіно

Завершився новостворений фестиваль документальних фільмів Cinema for Victory від Держкіно під патронатом Офісу Президента. Він викликав багато обурень всередині кіноспільноти: Держкіно – інституція з нелегітимною Радою із підтримки кінематографії, невизначеною стратегією, втраченою репутацією – оголошує проведення фестивалю за кілька днів до його початку. І за цей час намагається набрати фільми в програму.

Подія проходить пафосно і під егідою Шона Пена як члена журі. Сам оскароносний мешканець Голлівуду до київського фестивалю не доїхав. Чи бачив усі фільми конкурсної програми – питання.

Розлого про ситуацію довкола цього фестивалю пише Влад Головко. А програмна директорка фестивалю Docudays UA Юлія Коваленко розвиває дискусію далі – про кризу культурної політики в країні.

В рамках фестивалю документальних фільмів відбувся закритий показ фільму художнього. “Бучу” очікували з нетерпінням – до фільму вже виникло багато питань. Але на показ в Українському домі було майже неможливо потрапити. Проте кінооглядачка УП Культура Єлизавета Сушко подивилась фільм. А також поспілкувалась з кінокритиками, які його бачили та і з режисером фільму і зібрала їх відгуки в цей текст.

Покази художнього фільму "Буча" вже відбулись у восьми містах США: у Вашингтоні, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, в Солт-Лейк-Сіті, Нью-Джерсі, Філадельфії, Сан-Дієго та Бостоні. Організатори називають ці покази закритими.

Непросто було потрапити і на прем’єру фільму “Буча” в Українському домі в Києві. Яка, врешті, прем’єрою не виявилась. На початку організатори фестивалю Cinema for Victory оголосили, що “Буча” стане фільмом-відкриттям. Але потім, напевно, здогадались, що фестиваль документального кіно не може відкривати художня стрічка.

Тож, показ був закритим. Всім, хто бачив “Бучу” на закритих показах, заборонено розповідати про її сюжет. Єдине, що ми можемо сказати: події фільму розгортаються в Київські області, коли та була окупована. 

Основа фільму – особиста історія на фоні глобальної – чоловік вивозитиме людей з окупованих міст та сіл попри небезпеку. 

Це кіно викликало багато питань ще на етапі ідеї і формування команди: створення ігрового фільму під час війни, запрошення очолити процес зйомок режисера, який до цього знімав комедії і продюсував шоу конкурсів краси. Найбільшим подразником для багатьох стала назва фільму.

“На мою думку, одна з головних помилок авторів фільму – назва. Багатьох тригерить згадка цього місця. Ця рана ще довго не затягнеться”, – ділиться враженнями один з небагатьох глядачів “Бучі” Артур Зайонц, автор видання Media Business Reports.

”Тому, коли вперше публічно стало відомо про виробництво цього фільму, звісно ж, це викликало бурхливу дискусію. Гадаю, назву можна було підібрати менш тригерну. Тим паче, що в фільмі говориться не тільки про Бучу”.

"Автори вирішили взяти гучну назву для привернення уваги, але вона дає хибні очікування",- ділиться своїми висновками і медіакритикесса Лєна Чиченіна, авторка видань Детектор Медіа та Еспресо TV. "Назвали б якось по-іншому, то і питань би не виникло. От є серіал "Перевізниця", наприклад. Там теж головна героїня вивозить людей з різних регіонів. Ну і назвали б умовно "Перевізник".

Оприлюднення постеру зчинило ще одну хвилю несприйняття – говориться про Бучу, а ілюструється Гостомелем. Події фільму і справді відбуваються не лише в Бучі. Але подібні неспівпадіння заважають фільму мати як кінематографічну цінність, так і пропагандистську.

"Після перегляду фільму я зробила висновок, що усіх цих скандалів можна було уникнути, якби його із самого початку позиціонували по-іншому", – говорить Чиченіна, 

"Якби так одразу і сказали, то в аудиторії б не склалося хибного враження, що їм від початку і до кінця розповідатимуть про усі ті жахіття, які відбувалися у місті. Вони частково показані, але явно не демонструють усієї жорстокості росіян, що, безумовно, применшує цю трагедію", – пояснює своє обурення Чічєніна, яка сама є мешканкою Бучі і рятувалась з окупації. 

Багато хто з моїх співрозмовників нарікає на неструктурованість сюжету фільму, який не розкриває персонажів. Надто казаха, який обирає шлях героя та допомагає українцям евакуйовуватися. Не розповідає цей фільм сповна і про фактичні найвідоміші бучанські трагедії, наприклад про загибель Ірини Фількиної. Саме фото фрагменту її мертвого тіла з характерним манікюром облетіло світ.

"Є у мене питання до сюжетних поворотів і персонажів, але їх поки не можна озвучувати, бо діє ембарго", – зокрема говорить Лєна Чичаніна. "Скажу лиш, що автори сяк-так розкрили тільки двох персонажів – головного героя та антагоніста, російського полковника. Усі інші, зокрема і бучанці – абсолютно безликі, другорядні люди, тому глядачам буде важко їм співчувати".

Тож, фільм не виконує ані своєї пропагандистської функції, про яку заявляє команда фільму, ані художньої. Можливо тому, що після перших закритих показів і обговорення "Бучу" суттєво перемонтовували – до такої думки схиляються деякі критики. Інакше навіщо міжнародній аудиторії показувати робочу версію фільму?

Режисер фільму Станіслав Туінов категорично відкидає закиди в перемонтажі: 

"По-перше, треба прояснити що таке перемонтаж. На мові кіно – це повторний або новий монтаж. Такого зі стрічкою "Буча" ніколи не було. Ще в грудні 2022 була розроблена режисерська експлікація. Потім, після освоєння локацій, було зроблено сторіборд, що і було основою знімального процесу і подальшого монтажу".

Проте, певних скорочень фільм зазнав. За словами режисера, з нього були видалені короткі сцени на фінальному етапі створення – після написання фінальної музики і кольорокорекції. Проте, переконаний Туінов, це не вплинуло на якість фільму:

Туінов переконує, що закриті покази, зокрема і в США, були потрібні не для того, щоб підігнати фільм під очікування аудиторії, а щоб переконатись, що "Буча" – потрібне кіно і змінює бачення людей.

Ще одна заувага глядачів фільму – спрощений, карикатурний образ ворога. Генерали російської армії в чорній формі та з чорними цигарками, які грають на піаніно та мають душу романтичного героя з російської літератури особливо викликають занепокоєння, коли йдеться про показ цієї стрічки іноземцям. 

"Шалений успіх у міжнародних глядачів, як на мене, сумнівний", – говорить Лєна Чиченіна. Фільм прагнули представити на міжнародних фестивалях класу А, але його туди не обрали. А покази за кордоном не масові, а закриті.

Тож, веде далі медіакритикесса, аудиторія фільму – не закордонна аудиторія: "Мені здається, що цільова "Бучі" – суто українці, і то далеко не всі. Вибагливому глядачеві стрічка буде здаватися занадто простою і схематичною, у багатьох моментах патетичною і карикатурною".

Команда фільму врешті полишила ідею з фестивалями класу А. Тепер вони шукають VLD платформу для просування стрічки. Але питання потенційного глядача залишається відкритим: для кого це кіно про рану, що болить, тим паче таке, яке хоче відтворити реальні історії в ігровій формі?

Подібного несприйняття щодо незнятого фільму ще не було в українській кіноспільноті. Наприклад, щодо фільму "Кіборги" Ахтема Сеітаблаєва за сценарієм Наталії Ворожбит. Хоч він і був знятий так само невдовзі після трагічної події, що оповідає – за 2 роки після боїв в Донецькому аеропорту.

Можливо, завдяки потужній команді проєкту, яка мала репутацію і вплив. Можливо, завдяки самому фільму, де реальним подіям додається авторської рефлексії. Саме її бракує "Бучі".

"Не всі люди в нашій країні підуть на "Мирні люди" Оксани Карпович або на інший складний фільм про війну", – Артур Зайонц переконаний, що "Буча" ще знайде свого глядача. 

"Це спрощена історія без глибини. Звісно, можна було зробити краще. І, я впевнений, будуть робити краще. Але я не згоден з повним кенселінгом цього фільму. Масовий глядач має щось дивитись. І хай він дивиться це, ніж російський контент. Ця стрічка може донести інформацію про жах, який там відбувався. Адже, з точки зору наративу, я не вважаю, що "Буча" перекручує факти чи показує щось, чого там не було".

Певною мірою з ним згодна і Чиченіна – люди,що шукають сентиментальних, нескладних історії мають лишитись задоволеними. 

"Це саме той контент, який викликає реакцію: "такий хороший фільм, ми плакали". Можливо, сльози для багатьох є певним катарсисом і це ок, але вони точно не є мірилом художніх та інтелектуальних чеснот мистецтва", – говорить Чиченіна. Проте її "вердикт" фільму звучить категорично. І її не можна за це засуджувати:

"Особисто мене як глядачку і мешканку Бучі цей фільм абсолютно не задовольнив – хотіла би бачити більш вдумливу і складнішу роботу".