"Це все не матиме змісту, якщо у мене не буде країни". Репортаж з фестивалю "ЧекаFest 2.0" у Львові
30 травня у Львові вдруге відбувся благодійний музично-освітній фестиваль "ЧекаFest 2.0". Подія присвячена бойовій медикині добровольчого медичного батальйону "Госпітальєри" та Героїні України Ірині Цибух із позивним "Чека". Вона загинула 29 травня під час ротації на Харківському напрямку за два дні до свого дня народження.
Раніше УП.Культура розповідала про історію фестивалю та особистість Ірини Цибух. Про те, яким був цьогорічний день пам'яті бойової медикині – у репортажі.
Навколо співають пташки, а в повітрі розливається приємна прохолода. Це простір фестивалю, який став територією живої пам'яті та любові – "ЧекаFest 2.0". Цьогоріч подія зібрала майже 4 тисячі відвідувачів.
"Любов. Причина, чому ми досі є і маємо сили боротись. Любіть, воюйте, стійте твердо, чиніть спротив, вбивайте підле зло і цінуйте своїх, бо одного дня ваші дні разом залишаться спалахом миті у спогадах", – зі збірки цитат Ірини Цибух.
"ЧекаFest 2.0" – це спроба втілити заповіт Чеки, створити кілька днів памʼяті разом зі своїми. Це місце, де люди зможуть почути те, що було важливим для Ірини, та продовжити її справу – через дію і підтримку тих, хто сьогодні боронить Україну.
"Пам'ять – це дієслово"
Подію розпочали з хвилини мовчання на Марсовому полі. Згодом перейшли до Шевченківського гаю, де відвідувачів зустріли різнокольорові стрічки, що вказують шлях до освітньої сцени. Прямуючи за вказівками, зустрічаєш людей у вишиванках та з усмішками. Саме так би хотіла Ірина.
Біля сцени влаштували меморіал памʼяті Ірині Цибух з її фото та речами, а з іншого боку – стенд "Тут вас бракує", де можна роздрукувати фото тих, кого з нами вже немає. На стільцях на галявині сидять люди. Порожніх місць зовсім немає, окрім двох із написом "тут міг сидіти той, кого вважають зниклим безвісти" та "тут міг сидіти той, хто зараз у російському полоні".
Освітню частину з фокусною темою "Пошук і формування ідентичності" відкрила ведуча Наталя Некипіла у розмові про шлях пошуку себе та формування ідентичності з рідними Цибух – братом Юрою, мамою Оксаною та побратимом Ірини "Лютим". Це було інтимно, чуйно та з любовʼю, адже цей фестиваль зародився з неї. Рідні ділилися спогадами про Чеку та розказували, як вона вплинула на формування їхньої особистості.
"З кожним роком війни вона мовчала все більше, але мені було достатньо, щоб вона просто була поруч", – мама Ірини Оксана Цибух.
Продовжили програму українська літературознавиця Ірина Старовойт та журналіст Володимир Бєглов із темою "Ким ми є – і чим готові бути?". Звідси хочеться забрати з собою цитату з вірша Ліни Костенко: "Ми є тому, що нас не може бути". Як ніколи суголосна сьогоднішньому дню формула української ідентичності, яка існує не завдяки, а всупереч обставинам.
Третя панель за участі військового Масі Найєма та співзасновниці організації "Вшануй" Катерини Даценко, де вони шукали відповідь на питання: "Памʼять формує суспільство чи суспільство – памʼять?". Під час цієї розмови люди ділилися тим, про що вони думають під час хвилини мовчання. Хтось згадує загиблого побратима, хтось намагається згадати всіх загиблих поіменно, а хтось думає про померлого друга.
"Людина схильна до забуття. Пам'ять – не вічна, тому її потрібно постійно стимулювати. І цей фестиваль, на мою думку, ідеальний обряд пам'ятування, який допомагає зберігати моменти", – ділиться відвідувачка фестивалю Анна.
Завершальною подією блоку стала розмова з дисидентом Йосифом Зісельсом та журналісткою Даркою Гірною про ідентичність як зброю та свідомий вибір бути українцями в умовах війни.
"Мене захоплює те, наскільки ми всі єдині та об'єднані навколо ідей, які сповідувала Іра, і те, що ми готові бути тими людьми, які постійно про них пам'ятають і діють", – поділилася відвідувачка фестивалю Ірина.
Музична частина
Прогулюючись Шевченківським гаєм, можна побачити "Простори памʼяті" від організації "Вшануй" та платформи памʼяті "Меморіал", які присвячені полеглим захисникам і захисницям України.
Біля музичної сцени розташований ярмарок українських брендів, майстрів і ветеранських бізнесів, де понад 28 майстрів та майстринь представили кераміку, прикраси, аксесуари, вироби з дерева, текстиль, шкіру, вишивку, декор, книжки та інші речі ручної роботи. Повсякчас тебе оточує музика та вирій смачних запахів.
О 5 годині вечора відкрили музичну сцену, де виступили улюблені виконавці Чеки: гурти "Шепіт", "ЩукаРиба", "Пиріг і Батіг", "ДахаБраха" та подруга Ірини – Марина Круть.
Артистів слухали, сидячи в гамаках і на зеленій галявині – на карематах, а часом і светрах чи шоперах. Музична програма перетворилася на своєрідний рекреаційний пікнік. Це було про памʼять з любовʼю. Саме так би хотіла Ірина.
Формат фестивалю нагадав мексиканські традиції Дня мертвих, який переосмислює пам'ять про тих, хто пішов, не через скорботу, а через світлі спогади, культуру та відчуття безперервного зв'язку між поколіннями.
У перервах між виступами Марина Круть та ведучі Дарʼя Коломієць і Данило Хомутовський проводили аукціони. Одного разу Марині навіть довелося зачитати реп. Вона пообіцяла зробити це, якщо ставка на капелюх ручної роботи від гуцульського майстра досягне 50 тисяч гривень. І гості прийняли виклик.
Головною благодійною метою цьогорічної події було зібрати 1 800 000 грн на два наземні роботизовані комплекси (НРК) для 503-го окремого батальйону морської піхоти, з яким Ірина працювала під час ротацій. Збір організували спільно з БФ "Повернись живим", і наразі зібрано близько 780 тисяч, але організатори ще підбивають підсумки.
Увечері Марина Круть зібрала відвідувачів біля багаття, аби виконати 10 пісень із заповіту подруги. Слухачі співали пісні в унісон, серед яких були хіт Володимира Івасюка "Пісня буде поміж нас" та народна "Сонце низенько, вечір близенько". Хтось плакав, хтось усміхався, хтось обіймався.
"ЧекаFest" проводять для того, щоб продовжувати жити й боротися так, як це робила Ірина Цибух, проте подія плекає памʼять не лише про Чеку, а й про кожного загиблого у війні за незалежність. Тут щоденні цифри в новинах знаходять людські обличчя та досвід. Поки памʼятники фіксують факт смерті, цей фестиваль зберігає памʼять та дозволяє спільно прожити біль втрати.
