Попіл стукає у двері: уроки Голокосту
Як показує сьогодення, дистанції в кілька поколінь може бути достатньо, щоб історія та її уроки забулися, а страх минулого повторився. Це стало очевидним, наприклад, 7 жовтня 2023 року, коли бойовики ХАМАС убили щонайменше 108 осіб, зокрема жінок, дітей і навіть місячних немовлят, поблизу сектора Газа в кібуці Беері.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
А також на початку російсько-української війни, коли я побачив фотографії біженців із одного району Донбасу: жінки з дітьми на руках, літні люди з клумаками й валізами, інвалід на милицях... Ті кадри нагадали мені фотографії єврейських біженців часів Другої світової війни. Я знайшов ці знімки в архіві й жахнувся їхній схожості. Тоді я сказав своєму колезі: "Яка страшна катастрофа – українці у XXI столітті зазнають долі євреїв першої половини XX століття". І ставлення деяких країн до нашої війни сьогодні нагадує ставлення світу до Голокосту.
Міф про те, що знищення шести мільйонів євреїв могло статися лише через волю одного злочинця або однієї нації, давно розвінчаний. Вільям Перл у своїй книзі "Змова Голокосту" (1989) описує світ 30-40-х років як "розбійницьку слобідку", де за євреєм із сокирою ганяється вбивця, а інші захлопують перед ним двері. І продовжувалась ця гонка не день і не місяць, а довгі шість років. Вся "слобідка", весь світ брав участь у цій "грі"…
Конференцію у французькому Евіані, що відбулася з 5 по 16 липня 1938 року, з надією чекали євреїї Німеччини та, поглиненої Гітлером Австрії, особливо 600 000 євреїв, вже загнаних нацистами в концтабори. Конференція мала відповісти на питання, що світ готовий зробити для порятунку жертв нацистів? І відповідь була дана: НІЧОГО.
Керівник британської делегації лорд Вінтертон чудово розумів, що його країна має ключ до вирішення проблеми: найочевиднішим притулком для євреїв мав бути їхній власний національний будинок у Палестині. Однак він жодного разу навіть не сказав про це. Уряд Чемберлена, який готувався через два місяці після Евіана купити в Мюнхені, ціною зради Чехословаччини, мир з Гітлером, гранично обмежив еміграцію до Палестини євреїв.
Через чотири місяці після конференції Гітлер зробив нову спробу вигнати євреїв з Рейху – він організував 14 листопада 1938 року погроми "Кришталевої ночі". Як цивілізований світ відреагував – тільки ще більше посилив імміграційні обмеження…
В травні 1939 року, за три місяці до початку війни, Гітлер дозволив лайнеру "Сент-Луїс" з 931 єврейським біженцем на борту відплисти з Гамбурга на Кубу. Багатьом пасажирам, щоб придбати кубинські візи та квиток на лайнер, довелося витратити всі свої заощадження. Деякі прибули на корабель з концтаборів, звідки їх викупили родичі. Діставшись Гавани, пасажири дізналися, що уряд анулював їхні візи. Простоявши на рейді чотири дні, корабель рушив до США. Але адміністрація Рузвельта прийняти біженців також відмовилася.
"Сент-Луїс", із приреченими євреями на борту, кидався біля берегів Флориди, а сторожові кораблі США відганяли його, прирікаючи євреїв на повернення в Європу і загибель. Так і сталося – близько половини пасажирів "Сент-Луїса" віддали свої життя у вогні Катастрофи...
У перші два роки війни, коли нацисти вбивали польських євреїв, Німеччина та СРСР були союзниками. До літа 1941 року на території СРСР проживало понад три мільйони "радянських" євреїв", плюс євреї із завойованих СРСР на початку війни Прибалтики, східної Польщі, Бессарабії та північної Буковини. Десятки тисяч євреїв з анексованих територій ще до війни були депортовані до Середньої Азії та Сибіру. В основному це були сіоністи та члени соціал-демократичної організації "Бунд". Тоді вони ще не знали, як їм пощастило, що їх зарахували до небажаних елементів. Усього було депортовано близько 250 тисяч євреїв.
При наближенні німців євреї намагалися втекти з Прибалтики. Хоча наразі це була одна країна, а вони були радянськими громадянами, на кордоні прибалтійських республік їх зустріли прикордонники. Біженці благали прикордонників пропустити їх, пояснювали, що вони повноправні радянські громадяни, але нічого не допомагало: прикордонники мали суворий наказ не пропускати нікого. Багатьом із тих, хто дійшов до кордону, довелося повернутися до своїх домівок, де їх убили нацисти.
Протягом перших двох років радянсько-німецького альянсу СРСР блокував будь-яку інформацію, яка виставляла німців у непривабливому світлі. На новини про масові вбивства євреїв у Польщі та інших країнах, у радянських ЗМІ було накладено табу. Якщо на Заході цю інформацію іноді применшували, то СРСР її виключали повністю.
Завдяки цій інформаційній блокаді радянською владою, нацистам вдалося вчинити найконцентрованіший їхній злочин – Бабин Яр. Провину за ці жертви поділяє й радянська інформаційна блокада. З мільйонів євреїв, які загинули на окупованих німцями радянських територіях, багато хто міг би врятуватися, не працюй радянська пропаганда заодно з нацистською.
Голокост – подія не одного дня. Довгих шість років євреї Європи стукали на всі двері, благаючи їх впустити. Сьогодні стукає їхній попіл.
Евакуація в Україні в 2024 році
Нобелівський лауреат Елі Візель в одному зі своїх виступів на церемонії пам'яті жертв Катастрофи пояснив, чому трагедія Голокосту – це не лише єврейська трагедія, а й трагедія всього людства:
"Якщо людство досі не винайшло ліків від раку, не освоїло Марс і не подолало голод, то це тому, що ті єврейські генії, які могли зробити ці відкриття, згоріли в печах Освенциму".
