Зникома в ядерних випробуваннях Арктика. В "Дукаті" показують північні твори Ади Рибачук і Володимира Мельниченка
Ада Рибачук і Володимир Мельниченко – або ж АРВМ, як вони підписували свої спільні твори – зробили чимало для того, аби мистецтво допомагало пам'ятати. В їхньому доробку меморіальний комплекс "Биківнянські могили" на столичному Броварському проспекті, "Стіна Пам'яті" на Байковій горі, проєкт пам'ятника "Дітям-героям" на Площі Слави в Києві.
Студентами, 1954 року, Ада й Володимир здійснюють подорож до Арктики, знайомляться із полярними краєвидами, побутом і віруваннями ненців – народності, що живе там. Вони створюють низку робіт, що розкривають Арктику як середовище з неймовірною природою та культурою, а також як місце, постраждале від радянських ядерних випробувань у 50-х роках.
У галереї "Дукат" відкрили виставку "Камінь-дерево-папір" із роботами "північного циклу" Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. УП.Культура рекомендує їх подивитись до 13 березня.
З прохолодної лютневої вулиці простір "Дукату" огортає тебе теплом. І світло галереї, і кольори робіт на виставці, і камерність місця відділяє відвідувачів від усього зовнішнього й ніби переміщує до майстерні Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Експозиція зустрічає спільною фотографією митців, де вони старанно вивчають і обговорюють папери за столом.
Роботи, представлені в "Дукаті", художники створювали на острові Колгуєв. У 50-х роках він став однією з локацій, яка постраждала від радіаційного ураження. Протягом 35 років на арктичному архіпелазі Нова Земля радянська влада здійснила 132 вибухи, потужність яких становила 94% від сили всіх ядерних випробувань на території СРСР. Це впливає і на Колгуєв: тут зникають тварини, руйнується екосистема, хворіють люди.
Подорожей до Арктики в Ади й Володимира було декілька: найперша – у 1954 році, а найбільш тривала – з 1957 по 1959 роки. Ці мандрівки, які спочатку виникали із зацікавлення іншою культурою, згодом перетворилися на повноцінні дослідження.
Їхній вплив позначається безпосередньо не тільки на творчості АРВМ, а й на житті ненців: Ада й Володимир малюють разом із дітьми на острові Колгуєв, а місту Нар’ян-Мар вони дарують 118 творів, що згодом складуть основу першого в Арктиці художнього музею.
"Камінь-дерево-папір" – матеріали, з яких створені роботи на виставці. Вони розміщені так, що нагадують простір, де можна когось вшанувати, згадати чи помолитися. Організатори в початковому описі виставки також відсилають до вірувань ненців: останні вважали, що в предметах довкілля зберігаються духи предків і ненароджених нащадків.
Кам'яні скульптури Володимира Мельниченка найдужче нагадують тотемні предмети. Перебуваючи біля них, мимоволі згадуєш язичницького Збруцького ідола або сюжетні храмові скульптури в Індії. Володимир створює кам'яні голови ненців – це монументальні зображення людей, котрі живуть на острові Колгуєв. Один із них – "Екі", що з ненецької означає "хлопчик"; ще один – обличчя мисливця.
Дереворитам Ади Рибачук теж властива сюжетність. Декілька її робіт мають назву "Сонце" (1962). На одній із них менший ненець сидить за кермом, тоді як його шию підтримує дорослий. На іншій узагалі розгортається життя й повсякденність ненців – вони ходять по снігу, вітаються одне з одним, пораються по господарству.
Угорі над ними – величезне сонце. Здається, усі мешканці острова знайомі між собою і якимось чином повʼязані. Взаємопідтримка, згуртована праця й міжлюдські стосунки для них стають наріжним каменем для існування. Співіснування.
У роботах Ади багато трагічності через ядерну загрозу. Один зі своїх циклів вона називає "Хіросіма. Ядерна трагедія", персоналізуючи катастрофу, адже зображує на дереві людські обличчя. Більшість із них із заплющеними очима, у скорботі й задумі.
Роботи Володимира й Ади насамперед про людей – ненців. Побут, природа, одяг, головні убори відходять на задній план. На деревориті “Чотири ненці” Ада Рибачук зображує чотири обличчя мешканців острову – вони зазвичай овальні, з гострими рисами, опущеними кутиками губ. Чималу роль у своїх роботах Ада відводить саме жіночим постатям: у неї є цикли “Сім жінок із семи чумів і президент острова Міра Іванівна” (1962-1963) та “Жінки острова Колгуєв” (1963).
На деревориті “Жінки острова Колгуєв” (1962) Ада поміщає пʼятеро жіночих облич, вертикально, одне за одним. Видно, що мисткині подобається працювати з їхніми фактурами, і для неї це один зі способів доторкнутися до ідентичності ненців, їхньої культури.
З-поміж усіх робіт найбільшу увагу привертає до себе величезне живописне полотно “Діти”, де зображено шестеро дітей-ненців. Їх ніби зупинили посеред вулиці, і вони, заскочені товариством митців, позують у теплому масивному одязі.
Роботи Ади Рибачук і Володимира Мельниченка дозволяють зафіксувати в часі ненецьку культуру саме через її носіїв. Ксенія Кравцова, голова правління фонду АРВМ, розповідає, що митці завжди прагли, аби їхня майстерня та творчість належали киянам, щоб люди приходили до них в гості. Час прийняти це запрошення.
