Що варто знати про київського шістдесятника Григорія Гавриленка?
З 4 червня по серпень 2026 року Музей Ханенків представляє проєкт "Григорій Гавриленко. Нове життя". Назва експозиції походить від знакової серії творів художника-шістдесятника – ілюстрацій до "Vita Nova / Нове життя" Данте (1965). Це перша за майже двадцять років виставка, яка звертається до творчості Гавриленка й представляє понад 100 робіт автора з приватної колекції Едуарда Димшица. Кураторкою виставки стала історикиня мистецтв Лізавета Герман.
Григорій Гавриленко (1927–1984) – український художник-шістдесятник. Його художня практика поєднала живопис, графіку та книжкову ілюстрацію.
УП.Культура зібрала 10 цікавих фактів про Григорія Гавриленка – одну з ключових постатей київського мистецького середовища другої половини 20 століття.
Спільне походження
У 1945–1949 роках Гавриленко навчався в Республіканській художній школі в Києві (нині Київський державний художній ліцей імені Т.Г. Шевченка), де серед його однокласників була українська художниця та дисидентка Алла Горська, а серед вчителів — член Спілки радянських художників України Володимир Бондаренко, учень Федора Кричевського та засновника "бойчукізму", національного мистецького стилю, що поєднував візантійські традиції з європейськими новаціями та українським народним мистецтвом Михайла Бойчука.
Тиша історії
Гавриленко був одним із полюсів тяжіння культурного середовища Києва своєї доби. Серед людей його найближчого кола – художники Георгій Якутович, Валерій та Аліна Ламахи, кінорежисер Сергій Параджанов, композитори Валентин Сильвестров і Віталій Годзяцький, диригент Ігор Блажков, поети Іван Драч і Микола Бажан. Відомий серед своїх сучасників, Гавриленко лишив по собі дуже мало прямої мови та фотографій. Досі немає цілісного аналізу його творчості.
Виставка "Григорій Гавриленко. Нове життя" представить понад 100 творів художника, а також доповниться каталогом, який розкриває практику художника для нових глядачів.
Художник книги
Гавриленко заробляв на оформленні книжок. За життя художник працював над оформленням 32 книжок, 27 із яких нині вдалося ідентифікувати кураторці і дослідниці художника Лізаветі Герман. Серед них – ювілейне видання "Кобзаря" Шевченка (1963), "Витязь у тигровій шкурі" Шота Руставелі (1966), "Казки" Даниїла Хармса та "Доробок" Миколи Бажана.
На одній із архівних фотографій Григорій Гавриленко зображений із Миколою Бажаном – поетом та перекладачем. Саме він запросив художника до роботи над книгою "Vita Nova" Данте Алігʼєрі, яка залучила Віталія Коротича, Івана Драча, Дмитра Павличка, самого Миколу Бажана та відомого редактора Григорія Кочуру.
Італійський слід
У 1960-х, побачивши репродукції графіки італійського художника Джорджо Моранді, Гавриленко розробив власну своєрідну манеру в техніці туш-перо, яку в його оточенні називали "сіткою".
За спогадами учня Миколи Кривенка, штрихи він наносив тільки прямі й тільки під певними кутами: 45 градусів з лівого верхнього кута та 45 – з правого верхнього кута, вертикально, горизонтально, а зрідка – під кутом між 45 градусами, вертикаллю і горизонталлю. Така техніка дозволяла відобразити інтенсивність світла та "теплохолодність", не використовуючи колір.
Тихий чоловік
Шістдесятник регулярно писав жіночі портрети з натури. У нього були постійні професійні позувальниці, але також він рисував приятельок, серед яких була відома поетеса Людмила Скирда. Процес роботи над її портретами закарбований у її вірші "Мене малює тихий чоловік".
Також Гавриленко створив три станкові мозаїки з характерними для нього жіночими образами – вони увійшли до оформлення незавершеного фільму Сергія Параджанова "Київські фрески".
Троянда Параджанова
За спогадами Катерини Рапай, Гавриленко створив живописне полотно, що зображує кущ троянди, яке згодом художник подарував своєму близькому другові Сергію Параджанову, який забрав його із собою до Тбілісі.
Втім, пізніше Параджанов вирішив, що картина має залишитися в Києві, і передав її скульптору Миколі Рапаю. Від родини Рапаїв робота згодом потрапила до колекції Димшица.
На виставці в Музеї Ханенків робота експонується в ошатній рамі, яку, ймовірно, оформлював сам Параджанов. Це єдина робота на виставці, що представлена в оригінальній рамі.
Майстерня
У Києві Гавриленко спочатку жив у підвальному приміщенні на вулиці Чкалова (нині Олеся Гончара), яке Спілка художників надала йому як майстерню. З 1965 року він оселився в однокімнатній квартирі на щойно збудованому Лісовому масиві. Це житло, яке художник отримав за сприяння Миколи Бажана, водночас слугувало йому і робочим простором.
Лише у 1983 році Григорій нарешті отримав окрему професійну майстерню в будівлі Спілки художників на Оболоні. Вправний тесля, Гавриленко власноруч змайстрував полиці для зберігання робіт і великий дерев’яний стіл для роботи з аквареллю. Однак попрацювати там йому судилося недовго. Уже наступного року художник передчасно помер від ускладнень хронічної хвороби.
Колекція за крок до арешту
У 1990-х роках Едуард Димшиц, який був куратором колекції Градобанку, вирішив доповнити її творами художника Григорія Гавриленка. Колекцію, яка налічувала кілька сотень робіт, серед яких Пікассо, Далі, Кандинського, Шагала, Богомазова, Пимоненка, Мурашка та багатьох інших, почали формувати у 1990-х.
Родина митця погодилася передати близько 300 найкращих робіт, адже вони завжди хотіли, щоб твори художника були в музейній колекції, а також щоб їх представили на виставці та видали альбом художника.
Першим кроком до співпраці стала експозиція 100 творів у київському приміщенні "Золоті ворота" взимку 1996 року.
Тоді ж Градобанк закрили. Основну художню колекцію банку під заставу забрав Національний банк України.
На момент арешту активів Градобанку родина ще не отримала кошти на рахунок, тож формально роботи ще не перейшли у власність установи. Тож Димшиц вирішив вивезти роботи зі сховищ і повернути їх братові художника. Так, твори уникли арешту й залишилися в родині.
Через 20 років твори з Нацбанку передали до Національного художнього музею України. А Едуард почав формувати власну колекцію робіт шістдесятника та поступово купував картини в родини Гавриленків.