Жіноче тіло, війна і... магія. Навіщо художниця на ім’я Kinder Album створює з повсякденності мистецтво?
Повсякденності, яка стає мистецтвом, багато в роботах львівської художниці Kinder Album. Її роботи і справді нагадують малюнки з дитячого альбому, в якому намальовані геть недитячі сюжети.
Проте виставка "Магія всюди" в галереї The Naked Room особлива. Тут зібрані кераміка, дерев'яні об'єкти, графічні роботи й навіть гобелени з вичесаної собачої шерсті. Як заявлено кураторами, це "магічний простір для перезавантаження від щоденних трагедій".
Та наша реальність така, що в будь-якому звичному або казковому образі можна побачити небезпеку чи тригер. УП.Культура розповідає, як Kinder Album вдається працювати з дійсністю, яка ранить.
Псевдонім художниці – Kinder Album – надзвичайно влучний, коли йдеться про спосіб створення більшості її робіт. Як наприклад, в серії "Басейн", де вона оповідає про походи на плавання, бо так намагається здолати тривожність.
Виставка "Магія всюди" також відкривається чотирма картинами, що нагадують дитячі малюнки. Вони зроблені в березні минулого року. Проте дитячість не означає інфантильності, і образи, які конструює художниця, спонукають до роздумів про стереотипні суспільні ролі, нашу реакцію на повсякденні проблеми, тілесність.
Про це говорять і кураторки Марія Ланько та Лизавета Герман: "Конфлікт між провокативними образами та "дитячою мовою" їх художнього втілення повертає погляд туди, звідки його прагне відвести наша інтелектуальна цнотливість. Неспроможні самі опиняємося "голими та смішними", як недолугі дядьки, у легендарних рисунках-коміксах".
Серед таких образів – сонце, що опиняється в чашці кави, або ж чоловічок-каштан, який несе пакет із продуктами.
Поруч із ними бачимо картину "Косичка", де руда коса опиняється на спинці стільця. Це теж привід подумати про наше "я", чи справді воно прагне того. що хочемо саме ми, а не інші від нас. Завершує ряд картина "Спокуса", де жінка сидить на спині в чорта.
В умовах загострення російських обстрілів особливо відгукується акварельна картина “Кожної ночі”, де жінка стає мішенню посеред ножів, які впираються в стіну позаду неї. Мимоволі згадуються рядки поетки Вікторії Амеліної, що загинула минулоріч від російської ракети в Краматорську:
Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій.
Для жінки на картині справді відбувається "відбій" – жодний із ножів не зачіпає її тіла. Однак ці ножі обмежують її контури – кожна сьогоднішня рана сформує завтрашню реальність і залишить надріз.
Серед представлених робіт Kinder Album є декілька гобеленів. Усі вони осмислюють сексуальність і повсякденне проживання війни. Порожнеча всередині жіночого тіла. "У мені утворилася діра, крізь яку видно пейзаж України. Пейзаж зимовий, у якому я застрягла лютого 22 року, і ця зима тягнеться до сих пір, перетворюючи роки на хвилини", – пояснює художниця.
Разом із тим ми навчилися жити в побуті з війною. І інакше сприймаємо явища і слова-метафори: "Але ця діра не лишається порожньою. Вона заповнюється новою історією, новою любов'ю до країни, ніби Україна витіснила все зайве у душі та посіла належне їй місце. І мені комфортно з цією дірою".
Значну частину приміщення галереї займає платформа з керамічними, скляними та дерев'яними роботами художниці. Це - казковий мікросвіт, у якому хочеться роздивитися кожен фрагмент, зрозуміти, за якими принципами він працює, зануритись у цей світ, щоб відірватись від реальності.
Тут є "Живий циліндр" – капелюх, у якому є ніс, очі, рот і вуха. Або кістка, з якої проростає лілія. Кераміка "Шкірка апельсину" своєю формою, фактурою, реалістичністю теж запрошує до уважного розглядання. Її Kinder Album називає одним із творів, які вона “робила для душі”.
На цій же платформі бачимо роботу-омаж Клоду Моне – кераміку "Кувшинки". Якщо в Моне це водяний пейзаж із ліліями, у Kinder Album, як зазвичай, у центрі зображення опиняється жінка. І воду, лілії та листя ми спостерігаємо насамперед тому, що її тіло їх оприявнило. Та в будь-якій фантастиці існують і злі герої, як-от у керамічних роботах "Чорна нога", де щиколотка опиняється на ланцюгу, "Білий сліпий койот" з кров'ю на зубах і чорний "Ремінь", що лякає своєю грубістю та вагою.
Усі об'єкти сходяться в одну точку – "Червону кнопку". Вона ніби підважує всю вибудувану реальність, бо на кнопку можна натиснути, і все, що станеться після цього, – суцільна невідомість.
На одній зі стін розташували керамічний "Корсет" у вигляді жіночих грудей. Здається, ніби саме ж тіло стає тобі бронею, яке і захищає, і загрожене водночас.
Врешті "Навушник, що говорить" повертає до реальності. Це збільшений у декілька разів бездротовий навушник, з якого безперервно лунають фрагменти Єдиного марафону новин. Авторка називає свою роботу "вашим новорічним жахом", і це теж спосіб легше переживати воєнну реальність – іронізувати з її недоречних чи незрозумілих епізодів.
"Магія всюди", як і описували кураторки The Naked Room, справді виявляється цілісним висловлюванням Kinder Album. Воно говорить про реальність, у якій триває війна, у якій твої почуття, свідомість, спогади заточені на війні, але в якій ти не втратив уміння знаходити щось, що тебе підтримує і повертає до важливого. І кожен акт творення, який, попри руйнування та втрати, відбувся – це теж спосіб щодня перевинаходити себе.
Межа між магією і реальністю стирається, і у складний час ми врешті знаходимо те, із чим чи із ким можна розділити біль, тривогу й вразливість.
