"О, то ви українці?". Як королівські опера, філармонія та академія приймали фестиваль "Українська весна" у Швеції
У Стокгольмі завершився фестиваль "Українська весна". Цьогоріч він значно розширився – як за кількістю локацій, так і за діапазоном розкритих тем. Концерти, виставки, лекції та перформанси відбувалися в таких знакових культурних інституціях Швеції, як Королівська опера, Королівська філармонія, Національний музей, Королівська Mузична Академія, а також у просторі Stallet – Музика Світу і Музеї армії.
Мультидисциплінарність підкреслили дискусіями про Казимира Малевича і Сержа Лифаря – митців родом з України – та їхню спадщину в Швеції. Тут лунала різноманітна музика, починаючи від барокової доби і класики, завершуючи експериментальною електронікою й навіть танго.
Про найпомітніші події цьогорічного фестивалю розповідає оглядачка УП.Культура Наталка Писанка.
Третій рік поспіль Стокгольм відкриває двері для Європейського фестивалю "Українська весна" – культурної події, що представляє Україну не лише як націю, що бореться, але й як невід'ємну частину європейського мистецького контексту.
Художньою керівницею та ініціаторкою фестивалю є українсько-шведська піаністка Наталя Пасічник. Вона послідовно вибудовує фестиваль як діалог між минулим і сучасним, між традицією та експериментом, а головне – між Україною та Європою, до якої вона культурно належала завжди.
Цьогорічною темою заходу стало запитання: "Oh, you are Ukrainian?" (О, ви укрaїнець?) – фраза, що часто звучить у бік українців за кордоном із ноткою подиву, співчуття або нерозуміння. Вона стала відправною точкою для багатьох програм фестивалю – як інструмент ідентифікації, осмислення та деконструкції уявлень про українську культуру.
Після масштабного відкриття в залі Королівської філармонії фестивальна програма продовжилася подіями, що відкривали інші грані української культури – від експериментального звучання до класичної оперної спадщини.
Однією з центральних подій стала лекція-бесіда в залах Національного музею Швеції – розмова про Казимира Малевича та український модернізм у візуальному мистецтві. Креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська привернула увагу до українських коренів художника, який зазвичай фігурує винятково як "радянський" чи "російський" авангардист.
Вишиті орнаменти, сільські мотиви, фольклорні структури — все це, як показала Тетяна, закладено в саму тканину його творів. Цей погляд відкрив європейській аудиторії не лише Малевича по-новому, а й Україну як автономний модерністський центр.
Музична частина вечора продовжила цю розмову іншими засобами: звучали твори Бориса Лятошинського, головного новатора українського музичного модернізму, у виконанні скрипальки Софії Колупов і піаніста Франсіско Вілари.
Вечір українського танго в залі Stallet – Музика світу відкрив ще одну сторінку культурної мозаїки, яку фестиваль прагне розповісти. Програма була присвячена Богдану Весоловському – композитору, якого часто називають творцем українського танго.
Марія Стоколяс (вокал) і Остап Майчик (фортепіано), разом із шведсько-аргентинським інструментальним тріо "Tangarte", представили публіці найулюбленіші твори Весоловського в оригінальних аранжуваннях, створених спеціально для цього концерту. Марія зачарувала всіх присутніх не лише чуттєвим співом, але й історіями про Весоловського та його час: від юності у Львові, потрясінь воєнних років до еміграції в Канаді.
Це не був просто ретроконцерт. Це була спроба повернути Весоловському голос у сьогоденні. Українське танго – не лише про кохання, але й протест проти системи ("Повстанське танго") і туга за Батьківщиною, біль вигнання. Відвідувачі в залі емоційно реагували на кожну композицію, а виконання наприкінці програми відомого танго Ярослава Барнича "Гуцулка Ксеня" викликало шквал оплесків та вигуків "Браво!".
Здавалося б, чим ще можна здивувати шведську публіку? Проте програма "NORD/OUEST" провідної української композиторки Алли Загайкевич на сцені Королівськoi Mузичнoї Академії, де відбулося портретне представлення її творчостi, розкрила ще один, несподіваний пласт – світ електроакустичної музики, вплетеної в українську народну традицію.
Кожен із учасників музичного процесу – сама композиторка, народна співачка Ірина Клименко, мультиінструменталісти Сергій Охрімчук і Аркадій Готесман – жонглювали звуками і голосом, а мелодії Полісся, електроніка, звучання тереміна ("ілюзорного" музичного інструмента, на якому грають без фізичного дотику), вокал, перкусія, скрипка, сопілка – відносили до паралельних світів. Для багатьох відвідувачів це стало новим досвідом у пізнанні експериментальної сучасної музики.
Наступні дві події в Золотому фоє Королівської опери у Стокгольмі вшанували видатні постаті української музично-театральної історії: танцівника і реформатора балету Сержа Лифаря, а також оперні легенди Соломію Крушельницьку та маестро Модеста Менцинського.
Подія, присвячена Лифарю, відкрила перед публікою нові перспективи сприйняття українського сліду в історії європейського балету. Йшлося не лише про його біографію, а й про трансформацію танцю як мистецтво, яке він започаткував.
Видатні діячі французької сцени – прима Паризької опери Клермарі Оста та балетмейстер Королівського балету Ніколя Ле Ріш – поділилися своїм баченням внеску Лифаря в мову руху, яку він модернізував і вдосконалив. Їхні розповіді оживали у виконанні танцівників Королівського балету. Вечір завершився анонсом прем'єри балету "Suite en Blanc" – однієї з ключових постановок Лифаря, яку готує Королівська опера до наступного сезону.
На вокальному вечорі, присвяченому Соломії Крушельницькій та Модесту Менцинському, двом найвидатнішим оперним зіркам початку ХХ століття, їхні імена на сцені вшанували сопрано Софія Соловій, баритон Лутандо Каве та піаністи Мартін Хелстрьом та Жанна Микитка. Програма поєднала арії з репертуару обох митців, українські народні пісні й твори Лисенка.
Південноафриканський баритон Лутандо Каве захопив слухачів своєю харизмою і вокальною майстерністю, його проникливе виконання романсів Лисенка "Мені однаково" на слова Тараса Шевченка і народної "Ой, не світи, місяченькy" було настільки щирим і природним, що здавалося, ніби він проживає кожне слово так, ніби сам був з України.
Ведучий вечора, музикознавець Нільс Йоран Ольве, розказував про життєві шляхи двох видатних українських митців, ще більше про них можна було дізнатися з виставки у фоє театру. До речі, на концерт (за участю Швейцарського і Французького посольств) завітали прямі нащадки Модеста Менцинського, який багато років працював і жив у Швеції та вважав її своєю другою Батьківщиною.
Софія Соловій не лише вразила слухачів вокалом, а й звернулася зі словами вдячності за підтримку України. Її фраза "У нас з вами значно більше спільного, ніж однакові кольори на прапорах" стала однією з тих, які залишаються в пам'яті надовго.
Особливим моментом фестивалю стала презентація мистецько-дослідницького проєкту Sounding Wounds у стінах Королівської Музичної Академії. Ініційований піаністкою Наталею Пасічник проєкт художньо досліджує, як музика здатна осмислювати та трансформувати досвід колективної травми – як історичної, так і сучасної.
У переповненій залі слухачі стали свідками унікального перетину академічної музики та живої усної традиції. Програма була зосереджена навколо музики Бориса Лятошинського, створеної в часи політичного терору та ідеологічного тиску.
Давні народні пісні, які лягли в основу творів Лятошинського, у виконанні кобзаря Тараса Компаніченка чергувалися з інтерпретаціями його прелюдій і струнного квартету у виконанні викладачів і студентів Королівської Музичної Академії. Така взаємодія дозволила по-новому почути саму суть музичного матеріалу – не як артефакт минулого, а як живий організм, що несе пам'ять і біль поколінь.
Sounding Wounds став не просто концертом, а глибокою медитацією про роль музики як носія травми, свідчення і можливості зцілення. Після концерту багато хто залишився, щоб поділитися враженнями, поставити запитання, почути більше. В цьому відчувалася головна цінність події – відкритість до слухання, співпереживання і переосмислення.
Фестиваль завершився камерним концертом "Кобзар – епічна пісенна традиція України" серед історичних експонатів виставки "Культурні перехрестя: Швеція – Україна 1000 років" в Армійському музеї у Стокгольмі.
Кобзар Тарас Компаніченко провів слухачів унікальним музичним шляхом крізь століття – від середньовічних монодій до власних пісень, створених у відповідь на сучасну боротьбу України за свободу. Його виступ став не лише даниною пам'яті, а живим продовженням традиції, в якій кобзар постає як носій колективної пам'яті, співець народу, мандрівник і вартовий історії.
Пісні виконувалися поруч із експонатами з відповідної епохи, що створювало особливу просторову й емоційну глибину – коли музика не просто звучала, а ставала частиною самої історії.
Цей концерт, що зібрав уважну та вдячну публіку, став символічним фіналом European Festival: Ukrainian Spring 2025 – завершенням, у якому минуле і сучасність поєдналися в голосі, що не втрачає сили. Голосі, який не просто розповідає історію, а продовжує її — тут і зараз.
