"Всі вчаться жити в нових реаліях": нотатки із конференції про збереження культурної спадщини

Днями в Києві відбулася непересічна конференція "Спадщина: простір для роботи", яку в колаборації організовували Мистецький арсенал, фонд "Ізоляція", Харківський літмузей, Одеський національний художній музей. Її провели за підтримки Фонду "Партнерство за сильну Україну". 

Метою події стало прагнення допомогти громадам ідентифікувати та переосмислити місцеві культурні ресурси, музейні колекції, меморіальні, туристичні та різного роду культурні об'єкти.

Окрема тема – релокація культурної спадщини з зони бойових дій, враховуючи болючий досвід і злочинну бездіяльність 2022 року. Більше про це розповідали учасники, презентуючи пілотні проєкти своїх громад.

Трохи вражень. Ентузіасти з Чернігівщини ділилися, як вони з громадою зберігають і відтворюють унікальну менську говірку: "Літературна українська мова прекрасна, але це як одяг, який носиш на роботу. А приходиш додому, перевдягаєшся в піжамку і зручні капці та говориш своєю місцевою говіркою. Не треба її соромитися". А ще видали книжку з віршами говіркою, організували фестиваль.

Співробітники Капитолівської бібліотеки організували сеанси документального кіно і дискусії. Так, після спільного перегляду фільму про Голодомор мешканці села зацікавилися трагічними історіями своїх родин (Харківщина, Донеччина) й зізналися, що раніше ніхто з них взагалі не замислювався про причини трагедії.

А ще односельці створили мурал-втілення мрії письменника Володимира Вакуленка. Серед місцевих він вважався диваком, але дуже багато робив для громади і дітей. Під час окупації в селі закатували щонайменше 8 мешканців, одним з них був Володимир. Й це стало великим потрясінням для багатьох людей.

Донеччина мало бачила українського мистецтва, що вплинуло на створення стереотипів та наративів, як вважають представники
Авдіївського етнографічного музею. Вони дуже важко переживають окупацію рідного міста. Придумують акції, на які б прийшли переселенці, наприклад, організували фестиваль авдіївської каші.

Тим часом Покровський етнографічний музей релокувався до Дніпра. Музейні фонди вивозили протягом 2 років. З найцінніших експонатів вивезли сухарницю – таріль Леонтовича й інші цінні речі.

елоковані музеї роблять особливу ставку на ВПО, нагадуючи, що вони не самі. Вони вчаться жити в нових реаліях. Музейники Покровська розробили свій онлайн квест і намагаються тримати постійний звʼязок з переселенцями.

Для всіх музеїв, що релокуються, дуже гостро стоїть проблема приміщення і людей. Всі вони звертаються до міністерства і парламенту щодо уваги і допомоги. А згодом вивозять експонати власними силами і з підтримкою волонтерів!

Вулиці в Харкові й досі носять імена російських письменників, й це не про культуру, а про політику. Саме так імперія маркувала свої території. Тому в Харкові створили виставку "Власні назви". Також Харківський ЛітМузей представив проєкт "Іменем міста" – колаборацію з митціями, яка включає художню виставку, документальний фільм, комікс, музейний маршрут містом й культурологічний есей.

На 300-річчя народження Григорія Сковороди записали музичний альбом SKOVORODANCE на вірші філософа – в колаборації Сергія Жадана й Юрія Гуржи в стилі реґі.

У Харківського літературного музею, попри весь трагізм ситуації в регіоні, є унікальні проєкти популяризації літературної спадщини письменників. І вони пов'язані з містом, зокрема, фестиваль
"Харків (не)релокована культура".

Представники музеїв розповідали, як вони ховали експонати. Евакуюють цінності власними силами та за допомогою донорів. Є музеї, які були повністю зруйновані, але вони продовжують працювати. Як наприклад, Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди в селі Сковородинівка Харківської області. Музейне зібрання налічувало кілька тисяч експонатів. На території комплексу у 18,2 гектара були розміщені пам'ятки історії, архітектури, монументального та садово-паркового мистецтва XVIII століття національного значення.

6 травня 2022 року приміщення музею було зруйновано прямим влучанням російської ракети. Тоді вціліла лише статуя Григорія Сковороди. Як розповідає команда, наразі музей втратив форму, але не втратив змісту і працює, адже запускає "Музей майбутнього". Тепер його можна відвідати онлайн…

Коли українські музеї сховали й законсервували свої колекції, їхні співробітники зосталися в порожніх приміщеннях. А втім, якщо знати історію, то розуміємо, що таке відбувається не вперше.

Музей Ханенків мав такий самий порожній вигляд у 1943 році, і він зміг відновитися. Зараз історія повторилася, але працівники не здаються. Розповідають, що комунікувати музейну порожнечу виявилося цікавим завданням й одним з викликів. За порожнечею музейних кімнат стоїть своя історія. А ще новий простір, як-то відкритий внутрішній дворик музею, що останні роки не був доступний публіці.

А також з екскурсій порожніми залами, які назвали "Тіні і стіни".

Українські музеї сьогодні експериментують, багато працюють з сучасним мистецтвом. Кав’ярня – бар "Сквот17Б" запропонувала зробити музею Ханенків проєкт "Коктейль із кураторкою". Це були лекції в дуже легкому форматі, а бармени зробили нові напої "Інфанта", "Таємна мозаїка", "Бодхісатва". З продажів передавали невеличкі кошти, щоб музей міг працювати.

Українські митці повинні голосніше говорити про себе світу. І ми всі маємо їм в цьому допомогти.

Одеський національний художній музей відкрили 1899 року, тоді це був Музей мистецтв на 5 експозиційних залів. Його зібрання дуже збідніло протягом Другої світової. Під час окупації румунськими й німецькими військами втрачено велику частину робіт: 1116 ікон, 389 картин, 2 278 книжок і альбомів, 217 одиниць порцеляни, 206 творів із бронзи, 57 російських і перських килимів, 61 археологічний експонат й ін.

Експозиція Одеського художнього музею, остаточно сформована в кінці 1970-х років, 2018 року директором музею став Олександр Ройтбурд.

Перше, що він зробив – дістав з підвалу роботи Марії Примаченко й Ганни Собачко-Шостак, перемістив їх на другий поверх. Він майже щотижня діставав щось із фондів, а після підготовки з реставраторами мистецтво з'являлося в залах музею. Так, одним з хайлайтів Одеського музею свого часу стала робота Василя Яковлєва "М’ясо", яку Ройтбурд перемістив в експозицію.

Ще один приклад позитивних змін – скульптура Йосипа Мормоне. Олександр побачив її в пітьмі грота, у кутку. Скульптуру дістали в експозицію буквально за день, і вона також стала одним з улюблених експонатів музею.

Головне, що змінив Ройтбурд – експозиція музею, яка раніше розповідала про мистецтво Російської імперії та Радянського Союзу. Тепер вона розповідає про історію мистецтва в Одесі, яка є частиною України. І це дуже чітко зчитується.

В час війни важливо зберегти нашу спадщину, переосмислити і зробити її більш відомою Україні і світу. Світ десятиліттями будував свою емпатію до росії, базуючи її на любові до "великой русской культуре", яку завжди використовувала як політику. Українську культуру, літературу і мистецтво світ не знав – й прийшов час це виправляти.

Сьогодні варто подякувати нашим міжнародним партнерам за підтримку українських мистецьких інституцій. Протягом 2023-2024 років ФПСУ інвестував більше 1 млн фунтів у культурні проєкти.

Ірина Геращенко, народна депутатка, співголова фракції Європейської солідарності, спеціально для УП.Життя.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.