Як це жити з хворобою, що може обірвати життя будь-якої миті – аневризмою головного мозку

17-річна Віра, студентка музичного інституту, два роки тому дізналася, що в її мозку чатує аневризма.

Це такий маленький кров'яний мішечок, який може вибухнути у будь-яку мить та спричинити катастрофічні наслідки для людини.

Саме це сталося з мамою дівчини і змінило життя усієї родини. Віра теж може опинитися на її місці, що викликає у неї та її рідних тривогу та страх.

Ця історія починається не з Віри, а з її мами Ніни.

Стабільна робота бухгалтерки у великій приватній фірмі, двоє дітей та коханий чоловік, з яким було одне хобі на двох – опікуватися тваринами.

Молодший син приносив з вулиці хворих собак та кішок, знайомі віддавали хом'яків та морських свинок, коли їхали у відпустку.

Удома завжди було весело та затишно, і дружню атмосферу доповнював солодкий аромат випічки, над якою чаклували мама з донькою.

Але якось два роки тому жінка стала сильно знервованою та втомленою. Вона приходила додому виснажена і одразу лягала спати, ігноруючи чоловіка, який турботливо готував поїсти їй та дітям.

Коли прокидалася, могла нагримати на дітей за іграшку не на своєму місці, непомиту вчасно чашку або за погану оцінку у школі, хоча раніше реагувала на маленькі непорозуміння з усмішкою.

Аневризма може вибухнути у будь-яку мить та спричинити катастрофічні наслідки для людини. Фото Victor_Tongdee/Depositphotos

Ніхто і не думав звертати на це увагу – хіба мало причин переживати у сучасному світі.

На той час Ніна мала багато клопотів на роботі у бухгалтерії, де стрес – частий гість. Списали симптоми на перенавантаження на роботі. Але це був не тимчасовий поганий настрій, а серйозні зміни у її здоров'ї.

Аж поки одного дня Ніна не втратила свідомість. Перед тим жінка кілька годин мучилася незвично гострим головним болем, її постійно нудило, й ані спазмолітики, ані анальгетики не допомагали.

Батько з дочкою негайно викликали швидку допомогу та поїхали з мамою до лікарні.

– Ми з татом тоді навіть не думали, що це може бути настільки серйозно. Перелякались, але намагались не думати про погане. Бо ще зранку все було добре. Не вірилось, що те, що сталося – насправді.

Лікарі запідозрили аневризму – направили на комп’ютерну томографію з ангіографією (спеціальне рентгенологічне дослідження судин з контрастною речовиною).

Дослідження підтвердило діагноз, але оперувати не поспішали. Лікарі поставили кілька крапельниць одну за одною, сподіваючись, що проблема "розсмокчеться" у буквальному сенсі.

Мотивували рішення тим, що втручання у головний мозок не таке просте і не слід робити його одразу.

Але вливання рідини не допомогло. Сподівались на крихітний шанс, що заспокоїться саме, але марно. Почали готувати жінку до операції.

Аневризма, цей кров'яний мішечок луснув, і кров вилилася у оболонку мозку. Надмірна рідина стиснула інші судини, і це спричинило спазм, який і призвів до геморагічного інсульту. Це найбільш частий наслідок розриву аневризми, який у половині випадків закінчується смертю.

БІЛЬШЕ ПРО ІНСУЛЬТ: Коли частина мозку помирає: що не так з лікуванням інсульту в Україні

Втручання було складним та тривалим, дістатися аневризми можна було тільки виконавши трепанацію черепа, що і зробили нейрохірурги.

Це стандартна процедура у випадку розриву аневризми, але це не робить її менш ризикованою. Наслідки крововиливу у мозок прибрали завдяки пункціям.

Кілька годин Олександр з дітьми провів біля дверей реанімаційного відділення. Він з острахом очікував повідомлень від лікарів, і новини були невтішними. Життя жінки врятували, але наслідків уникнути не вдалося – паралізувало праву руку та відібрало мову.

Іншим пацієнтам "щастить" ще менше – 50% людей просто не виживають при розриві.

І тільки дуже малий відсоток хворих може повернутися до звичного життя навіть після насиченої програми процедур та ретельного догляду.

Медсестри перешіптувалися та робили припущення про те, як швидко молодий 46-річний та здоровий чоловік покине свою хвору жінку задля пошуків нової сім’ї. Але Олександр продовжує опікуватися дружиною та двома дітьми.

Реабілітація

У лікарні довелось провести два місяці.

Спочатку за Ніною, яка не могла підвестися з ліжка, доглядали медсестри та чоловік з дочкою.

Потім необхідно було переходити до подальшого лікування.

Два тижні реабілітації оплатив благодійний фонд. Із жінкою працював логопед, їй робили лікувальний масаж та займалися з нею фізкультурними вправами.

Ці заходи дали мінімальний терапевтичний ефект, і потрібно було продовжувати терапію. Але за один день перебування у стаціонарі з такими процедурами треба було викласти 1500 грн, чого родина не могла собі дозволити.

Тому маму забрали додому у тісну квартирку.

ВАЖЛИВЕ ПО ТЕМІ: Реабілітаційні послуги: які вони нині в Україні та світі, і чи змінить ситуацію новий законопроект

У рідних стінах жінка не "ожила", попри оптимістичні очікування. Навіть не завжди впізнавала рідних, лежала і дивилась в одну точку і часто плакала. У чомусь вона схожа на маленьку безпорадну дитину у свої 42 роки.

– Ходила з нею ще раз до логопеда, бо потрібно працювати над мовою. Мама дуже незрозуміло говорить, зовсім не розібрати що каже. Але 500 гривень за один раз – це для нас дорого.

Купили дитячу абетку з картинками, показую їй букви, але вона тільки плаче і сердиться.

Злість і байдужість – це ті дві емоції, які найчастіше проявляє жінка. Складно сказати, про що вона думає.

Її чоловік та донька постійно намагаються вгадувати її бажання та хоч якось підтримати, але найчастіше все марно. Показують старі фото, роблять спроби розговорити, але Ніна у кращому випадку говорить односкладно, відповідаючи "так" або "ні".

Нещодавно лікарі повідомили рідним, що точка неповернення пройдена, і подальша реабілітація не дасть жодних результатів. Надто багато часу пройшло. Можна тільки підтримати у тому стані, в якому вона зараз.

– Буває так, що в мами просвітлення, якщо можна так сказати…

Нещодавно намагалася зварити суп однією рукою. Поставила каструлю на плиту, шукала овочі в холодильнику, хоча більшу частину часу не розуміє, що з нею відбувається.

Аневризма може передаватися у спадок, варто обстежуватися. Фото corbacserdar.gmail.com/Depositphotos

Віра

Над Вірою нависла така ж загроза. Дівчина також пройшла діагностику, на яку її направили лікарі, бо проблема може передаватися у спадок.

Підтвердились найстрашніші побоювання – у неї теж аневризма, яка так само може зненацька розірватися.

У такій ситуації як вона – багато людей, і більшість не знає про свій діагноз. За статистикою, аневризма головного мозку зустрічається у 1,5-5% населення, що означає, що від 600 тисяч до 2 мільйонів мешканців України мають таку ж проблему.

Якби не захворювання мами, Віра навряд би звернулася по обстеження. Якщо у неї і були якісь неприємні відчуття, то нічого незвичного або такого, що змусило б бити на сполох. Іноді паморочиться у голові, темніє в очах, скаче тиск – звичайні скарги до невропатолога.

Але у пострадянських країнах чи не кожному другому підлітку ставлять неіснуючий у цивілізованому світі діагноз "вегето-судинно дистонія".

А от аневризма мозкових судин – реальна і підступна патологія. Довгий час вона може лишатися непомітною.

Найчастіші її прояви – головний біль, запаморочення, нудоту та навіть сплутаність свідомості нерідко відносять на рахунок інших хвороб, і не проводять належну діагностику.

Разом з тим, будь-яка аневризма несе в собі ризик крововиливу, наслідки від якого можуть стати фатальними, тому операція на аневризму – часте рішення при її виявленні.

Емболізація і кліпування – два варіанти хірургічного втручання.

Перший – малоінвазивне втручання, післяопераційний період короткий і легкий, пацієнт проводить у лікарні у середньому два-три дні.

Під час втручання катетер з пластиковими котушками направляють зі стегнової артерії в уражені судини головного мозку. Платинові спіралі блокують кровотік в аневризмі, і вона більше не становить небезпеки.

Емболізація "вставляє" платинові спіралі, які блокують кровотік в аневризмі. Фото vampy1/Depositphotos

Другий варіант – затиснення шийки аневризми крихітною кліпсою-"прищіпкою" з медичного заліза для того, щоб виключити хвору судину з загального кровотоку.

Ця операція проводиться на відкритому мозку, що тягне за собою ризик ненавмисного пошкодження інших частин мозку та зміну особистості людини.

Усе це Вірі розповіли лікарі. Дівчина мужньо і по-дорослому поставилася до діагнозу. Принаймні, так здається зі сторони. Знає, що можливо їй доведеться робити планову операцію, щоб не опинитися на місці мами.

Раз на півроку Віра робить УЗД судин голови і шиї, аби контролювати стан своєї аневризми. На знімках вона зовсім маленька – всього 4 мм, але несе у собі серйозну загрозу.

Поки Вірі немає 18-ти років, обстеження буде безкоштовним, але з повноліттям за нього доведеться платити.

Окрім регулярних перевірок та спостереження у невропатолога, Віра має приймати препарати для розрідження крові та дотримуватися дієти. Виключено все, що може підвищувати холестерин – таке саме харчування призначають усім, хто має проблеми з судинами.

В іншому Віра веде життя таке ж, як і її однолітки. Навчання в інституті, відпочинок та інколи зустрічі з друзями.

Серед захоплень – кулінарія та малювання. Дівчина обожнює солодку випічку та перевіряє рецепти, знайдені в інтернеті.

А у дитинстві закінчила ще й художню школу, хоча давно не діставала з шухлядки олівці і фарби.

Музика

Багато років тому шестирічна Віра з мамою прийшла до музичної школи. Хотіли записатися на гітару, але на цей інструмент брали тільки дітей з 10-ти років – у молодших ще надто маленькі руки.

Вирішили не чекати і записатися на іншу спеціальність – домру, яка сподобалася ще більше.

– До цього я взагалі не знала про існування цього інструменту, дуже сподобалось звучання.

Я рада, що мене не взяли на гітару. Хто знає, може я б узагалі закинула музику, не вступивши на домру.

Коли мама перенесла розрив аневризми, дівчині було 15 років. Попереду була підготовка до ЗНО, вибір вишу для вступу та перші плани на доросле життя. Але гроші, відкладені на навчання, витратили, та й у самої Віри попереду, можливо, операція.

Порадившись із батьком, дівчина вирішила вступати до музичного інституту, тому що ця справа вдавалася їй найкраще.

Розглядалось тільки місце на бюджеті, яких було всього два на кілька десятків охочих.

Але Віра ретельно попрацювала над програмою, склала іспит зі спеціальності на 195 балів з 200 можливих, і стала студенткою інституту імені Глієра.

– Тато пишається мною. Хочеться думати, що і мама теж. Вона завжди казала, що головне, щоб я була щасливою.

Дівчина стала професійним музикантом

Хоча й часу на підготовку стало менше, дівчина бере участь у конкурсах.

Якось викладачка віддала Вірі свої черевики, щоб їй було що взути на сцену. У повсякденності студентка носить старенькі кросівки та не користується косметикою – для неї це розкіш.

Віра дає уроки сольфеджіо. Раз на тиждень вона приходить додому до дівчинки, яка займається у музичній школі та пояснює їй теорію. Робота дається нелегко, але приносить по 150 грн за заняття.

У планах – стати частиною оркестру, грати для аудиторії та отримувати за це гроші.

Вірі заборонені будь-які хвилювання. Питаю, чи можна їй виходити на сцену, бо це неодмінно переживання, а для деяких страх публічних виступів настільки сильний, що не обійтися без заспокійливих препаратів. Але дівчина тільки усміхається, і каже, що за роки постійних екзаменів у музичній школі звикла бути спокійною як сфінкс.

Та і такого сильного нервування, як інші, більш вразливі однокласники, ніколи не знала. Кожен вихід на сцену для неї – велика відповідальність, але разом з тим і велика радість.

У жодному разі дівчина не збирається відмовлятися від музики.

Гра на домрі для неї – невід’ємна частина життя. У майбутньому Віра мріє вступити до консерваторії, підготувати сольну програму та зіграти її для великої аудиторії.

Якщо, звісно, до того часу не вибухне бомба, яка невпинно тікає в її мозку.

Анастасія Нестеренко, журналістка, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина vampy1/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Рак мозку. Особистий досвід боротьби з діагнозом

Коли частина мозку помирає: що не так з лікуванням інсульту в Україні

COVID-19 може спричиняти проблеми з мозком та нервовою системою. Дослідження

COVID-19 в нашому мозку: чому депресія, безсоння та інша неврологія ходить разом з коронавірусом

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".