Долати рак у воєнних умовах – майже вирок: історії евакуації онкохворих дітей з України

7844
8 квітня 2022

Якщо від бомбардування чи артобстрілу ще є шанс сховатися в укритті, то від раку – ні. Українські діти, хворі на онко, мусять проходити одразу через дві руйнівних війни.

Благодійні фонди, які опікуються онконедужими дітьми, продовжують працювати. Їхнє основне завдання в воєнних реаліях – рятувати життя юних пацієнтів у буквальному сенсі.

Ще наприкінці лютого лікарі та медперсонал столичних Національного інститут раку та Охматдиту до останнього намагалися лікувати та навіть оперувати дітей вдома. Після влучання снарядів в клініки, дитсадки, житлові та пологові будинки, школи, стало остаточно зрозуміло, чого варті слова росіян про "мирному населению ничего не угрожает".

38 дітей та понад 100 їхніх рідних – стільки станом на кінець березня від початку війни було евакуйовано для закордонного лікування благодійним фондом "Запорука".

Маленьких українців приймають на постійне лікування різні європейські клініки завдяки підтримці міжнародної онкологічної спільноти. Про досвід порятунку юних українців з онко команда фонду розповіла "Українській правді. Життя".

У підвалі Національного інституту раку

Про лікування онкохворих дітей у перших 5 днів вторгнення військ РФ на територію України розповідає Григорій Климнюк. Він – дитячий онколог із майже 20-річним стажем, головний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю "дитяча онкологія". Очолює науково-дослідне відділення дитячої онкології Національного інституту раку, що в Києві.

Згадує, що від перших вибухів і до самої евакуації працівники відділення лікували в підвалі:

– Ми не втрачали надії, думали, що це не надовго. Робота була злагоджена. Ніхто не панікував. Батьки усвідомлювали всю небезпеку, допомагали, як могли. Кожний раз, коли доводилось спускатися до підвалу, команда працювала, як єдиний механізм. Зносили дітей на руках. Звуки сирени лише стимулювали.  

Проте лікар усвідомлював, що діти після складних хірургічних утручань, трансплантації стовбурових клітин і з ускладненнями від самого захворювання потребують чистої палати, стерильних умов, а також постійного нагляду.

– Так, ми облаштували підвал всім необхідним. Внутрішньовенне харчування, антибіотики, гемостатична терапія, переливання крові, тромбоконцентратів, оксигенотерапія – все це проводилось 24/7. Але… Але війна у випадку дітей з онко – справжня катастрофа. Долати рак у воєнних умовах – майже вирок.

Зараз Григорій Климнюк в евакуації в Тернополі. Тримає зв’язок зі своїми юними пацієнтами, яких завдяки зусиллям благодійних організацій вдалося евакуювати в безпеку – в закордонні клініки. 

 Денис Філіп. Остеосаркома, IV стадія, з метастазами в легенях. Попереду ще довга боротьба, оскільки через обстріли Києва лікування в столичному Національному інституті раку так і не вдалося розпочати

Евакуація №1

Наталія Оніпко, засновниця та президентка благодійного фонду "Запорука", яких вже 14 років допомагає дітям з онко, згадує, що рішення про евакуацію їхніх підопічних  ухвалили за годину.

– Фактично вирішували під бомбами. Або ми вивозимо дітей зараз, або… Звернулися до давнього друга "Запоруки" – телеведучого та активіста Сергія Притули. Почали шукати транспорт. "Укрзалізниця" відгукнулася. 

Знайшли місця у вагонах. Поки діти з рідними були в дорозі, ми перекладали їхні документи англійською, щоб відправити виписки безпосередньо за кордон, зокрема до Італії.

За словами Наталії, ця перша евакуація з Києва, організована на початку березня, була найстрашніша. На той день в Інституті раку було 16 дітей, коли у звичайний час – у середньому до 50 пацієнтів. Решта повернулися або за місцем проживання, або самостійно добиралися до більш безпечних місць.

– Ми не знали напевне, доїдемо чи ні. Але вірили. Всі разом провернули цю операція за 20 годин. Тобто за 20 годин знайшлися клініки, літаки, люди, які супроводжували та зустрічали дітей. Всі дуже швидко мобілізувалися, продемонстрували професіоналізм, готовність чітко діяти в кризових ситуаціях.

У Львові на дітей із родинами вже чекали волонтери. Як розповідає Оніпко, діти були дуже важкі, багато лежачих. Адже в Інституті раку якраз залишилися ті, хто потребував ургентної допомоги.

Хтось закінчував процедуру з трансплантації. Хтось докапував "хімію". Їх не можна було відключати від апаратів. Діти були ослаблені, не могли пересуватися самі. Люди зробили живий прохід, передавали дітей із рук в руки, щоб їх посадити в автобус до кордону.

Автобус з онкохворими пасажирами обов’язково супроводжував поліцейський конвой. Тоді на пунктах перетину державного кордону були кілометрові черги з біженцями. А онкохворим дітям не можна було втрачати жодної секунди.

Про роботу митників у воєнних умовах Наталія відгукується тепло:

– На кордоні митники – це окрема історія. З чим їм доводиться зіштовхуватися і як вони у цих умовах залишаються людьми… До кожного знаходять добре слово. Не бачили, щоб хтось поводився не по-людськи. Люди в стресі, знервовані, втомлені, діти ідуть пішки…

При переїзді в Польщу юних онкопацієнтів з України зустріли партнери. Підключилися українськомовні психологи. Родини з лікарень, тому їхали практично без речей. Замість валіз – пакетики та коробки з медикаментами.

 Максим Федченко. Пухлина верхньої частки лівої легені із поширенням у межистіння. Ще точно невідомо, карциноїд це чи лімфопроліферативне захворювання. Хлопчик з мамою чекають результати біопсії з Києва

Партнери в біді

Наталія Оніпко вдячна партнерам з Італії – фонду Soleterre Onlus, комадна якого провела безліч перемовин на рівні регіону Ломбардія та переконала місцеву владу в потребі надати місця в лікарнях для онкохворих дітей з України.Спершу виділили дві лікарні – Інститут раку в Мілані та дитячу лікарню в Павії.

Зараз активно долучився уряд Італії. Завдяки цьому усі лікарні, де є спеціалісти з дитячої онкології, готові брати українських пацієнтів. Координатором цього глобального руху призначено  партнера "Запоруки" – Soleterre Onlus.

Наталія описує механізм евакуації станом на сьогодні:

– Зараз це працює так. Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр, що у Львові, став пунктом прийому дітей не тільки з  онко, а й з іншими різними патологіями.

Якщо спочатку ми заздалегідь домовлялися з адміністрацією про прибуття евакуйованих, то нині машини просто приїжджають та "розвантажують" дітей. І там відповідно дітей вже розподіляють. Розміщують тимчасово, аби далі їх перенаправити через кордон до Польщі. Львівська обласна рада виділяє також автобуси.

Онкохворі діти сідають на літак до Ітадії

У безпеці

Єва Шкулка впродовж майже трьох років жила з мамою в київському центрі для онконедужих дітей та їхніх сімей "Дача", поки лікувалася в столичному Інституті раку.

Через гліому зорових нервів, виявлену ще у семимісячному віці, дівчинка поступово втрачала зір. Рік тому в Єви стався рецидив хвороби.

Єва Шкулка (зліва) в очікуванні вильоту у світ без сирен та вибухів

Дівчинка вже один раз тікала від війни з рідної Луганщини. І ось знову війна. І знову евакуація. Тепер вже з Києва ще далі від дому – до Італії. Тут вона продовжує лікування в клініці в Мілані. Тут в неї з’явилася надія на остаточне подолання хвороби.

Анна Лебедь із Києва – мама 17-річного онкохворого Івана Фаталіна. Діагноз юнака – саркома Юїнга 7 ребра на третій стадії. Зараз вони перебувають в італійському місті Павія в лікарні Сан-Матео.

 Іван Фанталін. Саркома Юїнга 7 ребра, ІІІ стадія. В Італії продовжує лікуватися за протоколом, який призначили в Києві

Пацієнта-біженця з України продовжують лікувати за протоколом, який призначили в столичному Національному інституті раку. Незабаром розпочнеться шостий блок хіміотерапії. У Києві все ще залишається тато з 6-річним братиком Івана.

Незважаючи на труднощі та на вимушену розлуку з рідними, жінка налаштована позитивно:

– Коли 24 лютого над Києвом пролунали вибухи близько 5 години ранку, мене охопив слизький страх… Проте рішення про евакуацію ухвалювали з холодною головою. Одразу думали про подальше лікування, тому діяли рішуче.

Анна ділиться, що дорога була досить напруженою. Особливо емоційно важка поїздка потягом з Києва до Львова, бо дуже багато переляканих людей, переповнений потяг, частина дороги у повній темряві з вимкненими телефонами. 

Андрій Дударенко – вітчим 16-річної Юлії Акименко, яка під час лікування раку в столиці також мешкала на "Дачі". Зараз дівчина разом із мамою в Мілані. Андрій брав активну участь в евакуації дітей з Інституту раку – збирав речі, координував процес.

Нині Андрій спокійний за свою доньку та дружину. Сам залишився в Києві охороняти приміщення центру "Дача", яка стала прихистком для його  родини у важкий період. Чоловік говорить, що чекає на повернення рідних і просто не має права опускати руки:  

– Мої дівчата в евакуації. Слава Богу. Живі. Але додому дороги поки нема. Юля – дуже сильна. Вона стільки вже пережила. А тепер і це випробування. Війна. Але в неї розуміння та сили духу більше, ніж у здорових дорослих людей. Коли я відчуваю, що втомився, згадую доньку. І кажу собі – не здаватися.

Рейс життя

Маршрут евакуації онкохворих дітей з України закордон називають "рейсом життя". І Наталія Оніпко, президентка "Запоруки", визнає, що важко це словосполучення вважати художнім перебільшенням:

– Ми 20 років рятуємо дітей від раку, а зараз просто рятуємо їхні життя. Рятуємо від війни. Для мене це просто жах.. Коли ти дивишся на цих нещасних дітей із трубочками в носі, які кричать від болю та просять вколоти їм щось, бо терпіти нестерпно…

Бачиш дитину, яка повинна бути в стерильному боксі, а вона в автобусі, де 43 людини… Дітей згідно з процедурними протоколами закривають на 21 день, щоб ніяка інфекція не потрапила в організм. А тут автобус чи підвал… Я думала, що вже бачила найстрашніше за свої роки. Після 24 лютого розумію, що помилялася.

Завдяки евакуації діти з онко отримують шанс на заплановані видалення пухлин та інші необхідні для боротьби з недугою процедури. Фактично – шанс на одужання та продовження життя, якого російські окупанти цинічно їх позбавили.

Команда "Запоруки" разом з іншими українськими благодійними організаціями не зупиняються і роблять все, аби персональна війна з раком кожної хворої української дитини завершилася перемогою.

ДОВІДКА

Благодійний фонд "Запорука" вже 14 років підтримує родини онкохворих дітей і створює умови, аби сім’ї були разом під час лікування. Із 2009 року фонд надає можливість проживати у центрі "Дача", що в Києві, дітям-пацієнтам столичних Національного інституту раку та Охматдиту зі своїми рідними.

Підтримати благодійний фонд "Запорука" можна з будь-якого куточка світу:

Райффайзен Банк Аваль:

Р/р: UA293808050000000026005552959

Код ЄДРПОУ: 35911054

Одержувач: БФ "Запорука"

Код банку (МФО): 380805

Банк одержувача: "Райффайзен Банк Аваль" у м. Київ

Призначення платежу: благодійна пожертва

Рахунок для надходжень в євро (EUR):

Account number IBAN: UA423808050000000026003552973

Beneficiary: Charitable Foundation Zaporuka

Address: 30, Vasylkivska str., 03022, Kyiv (Ukraine)

Details of payment: charitable donation

Bank of beneficiary: Public Joint Stock Company Raiffeisen Bank Aval, Leskova street 9, KYIV city, Ukraine

SWIFT Code: AVALUAUKXXX

Intermediary bank: Raiffeisen Bank International AG

SWIFT Code: RZBAAT WW

Correspondent account: 55022305

Рахунок для надходжень в американських доларах (USD):

Account number IBAN: UA743808050000000026007552968

Beneficiary: Charitable Foundation Zaporuka

Address: 30, Vasylkivska str., 03022, Kyiv (Ukraine)

Details of payment (Field №70 or №72): charitable donation

Bank of beneficiary: Public Joint Stock Company

Raiffeisen Bank Aval, Leskova street.9, Kyiv city, Ukraine

SWIFT Code: AVALUAUKXXX

Correspondent bank: The Bank of New York Mellon, New York, USA

SWIFT Code: IRVT US 3N

Correspondent account: 8900260688

Наталія Бужинецька, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити:

Як онкопацієнтам отримати допомогу під час війни? Консультації, лікарні, медикаменти

Київський онкоцентр відкрив цілодобову лінію для хворих на рак

Як це – почути, що у тебе рак: 6 історій та порад від жінок, яким поставили онкологічний діагноз

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.





Головне на сайті