Що таке кохання, або чому ми запрограмовані на любов – пояснює наука

Що відбувається з нами, коли ми закохуємось? Долоні пітніють, говоримо щось безглузде, а серце неначе вилітає з грудей. Не дивно, що протягом століть люди вважали, нібито любов народжується саме в серці. 

Проте закоханість та безпосередньо кохання – це про мозок, який змушує організм виділяти гормони та нейромедіатори, а все тіло "божеволіти" та реагувати на другу половинку. 

Чи існує особливий нейромедіатор чи гормон кохання? Як наш мозок керує організмом при закоханості та довготривалих відносинах? Хіба можливо закохатися з першого погляду?  

Аби відповісти на ці та інші питання, УП. Життя звернулася до кандидатки біологічних наук та популяризаторки науки Ольги Маслової, а також використала джерела: American Heart Association, Harvard University, National Library of Medicine, The Royal Institution, Psychology Today, American Psychologist Association, ResearchGate.

Муки любові: як ми закохуємось та до чого тут стрес

Закоханість – особливий момент, коли ми відчуваємо надзвичайні емоції, але ще не розуміємо, чи кохаємо людину насправді.

Закоханість характеризується гіперфіксацією на певній особі, іноді вона навіть буває надмірною. 

"Ви можете зловити себе на тому, що не зовсім контролюєте процес закоханості, але вас охоплюють особливі почуття. 

Насправді вони пов’язані з нейрохімічними та нейробіологічними процесами в мозку. 

Залежно від індивідуальних генетичних та інших особливостей ці почуття відрізняються. Тому кожен з нас по-різному описує стан закоханості: у когось це легкість та натхнення, додатково з’являється любов до всього навколо, а в іншого –  щось всепоглинуще, коли важко звертати увагу на щось окрім суб'єкта кохання", – пояснює Ольга Маслова. 

За першу фазу кохання відповідає речовина фенілетиламін, що утворюється в мозку. З неї синтезуються нейромедіатори дофамін, норадреналін та адреналін, які зокрема утворюються при закоханості. Залежно від того перетвориться фенілетиламін на дофамін (чи на адреналін, наприклад) – ми матимемо різні відтінки емоцій. 

"Дофамін – це про очікування та невизначеність, про нетривкість та хвилювання, що кохання може кудись зникнути, про щось нове та поки незрозуміле", – пояснює кандидатка біологічних наук та популяризаторки науки Ольга Маслова.

Цей момент найчастіше присутній на початку стосунків. Коли він проходить, з’являються більш спокійні емоції і стосунки переходять в іншу фазу. 

Ольга Маслова додає, під час етапу закоханості присутнє недопрацювання серотонінової системи, яка допомагає отримувати задоволення. Нам здається, що  чогось чи когось не вистачає для "повного щастя".

Рання фаза закоханості являє собою стан, який у фізіологічному сенсі дещо суперечить наступним фазам процесу кохання. Бо у цьому випадку присутній певний стрес, який є пусковим механізмом для пошуку задоволення, близькості та спорідненості. Зазвичай помірний стрес заохочує соціальну взаємодію. 

Водночас позитивна взаємодія і зв'язок у парі полегшують стрес завдяки окситоцину, який забезпечує безпеку і підтримку. 

Таким чином стрес є компонентом раннього кохання, а подальша любов та глибші стосунки здатні його подолати завдяки впливу окситоцину та механізмам "винагороди" в мозку. 

"Але стосунки, які викликають постійний стрес: чи то через нерозділене кохання, чи то через бурхливі або жорстокі сварки – не лише емоційно нездорові, але й шкідливі для фізичного здоров'я, так само як і будь-який інший стрес", – пояснює доктор Жакі Олдс, доцент кафедри психіатрії в Гарвардській медичній школі в Бостоні.

Популяризаторка науки Ольга Маслова зазначає, що після першої фази можна втратити зацікавлення до людини. Це відбувається тому, що ми не можемо весь час знаходитись в стані перезбудження (фенілетиламінової фази закоханості). 

Тому після етапу закоханості людині потрібно рухатись далі: розвивати стосунки та перейти в спокійнішу фазу, або ж закінчити їх. 

Закоханість характеризується гіперфіксацією на певній особі, іноді вона навіть буває надмірною. Фото: Aleutie/Depositphotos

Чи існує кохання з першого погляду

Ви точно чули романтичні історії про зустріч очима в переповненій кімнаті чи випадкове зіткнення з незнайомцем на вулиці. Але чи справді можливе кохання з першого погляду? 

Група дослідників виявила, що кохання з першого погляду таки існує, хоча може бути не таким глибоким, як віддана та довготривала любов, 

Воно неможливе без сильного фізичного потягу – в цьому випадку зовнішність справді має значення. 

Але це не просто сигнал  потягу чи  пристрасті, а явище, яке спонукає людей до бажання дізнатися більше, до готовності закохатися і пережити все з новою людиною.

"Кохання з першого погляду – це біопсихосоціальний момент. Тут має спрацювати біологічний (наприклад, запах), психологічний (людина може забезпечити ваші конкретні потреби) та соціальний компонент (спільні інтереси) разом", – розповідає експертка Ольга Маслова та ділиться історією про експеримент, де за допомогою запахів  спітнілих футболок сформували пари між людьми, використавши лише біологічний компонент. 

Спочатку людям давали нюхати футболки, вони обирали найбільш привабливий запах, а потім знайомились з власниками, якщо пара зійшлася. У результаті не багато з них справді стали парами, хоча біологічно вони б могли стати ідеальними батьками для потомства. 

Виявилось, що у частини учасників не зійшлися психологічний та соціальний компоненти: люди належали до різних соціальних верств, їм не було про що говорити або відрізнялися ціннісні орієнтири. 

Згідно з дослідженнями, також є фактори, які роблять людей більш схильними закохуватися в потенційних коханих швидше, ніж можна було б очікувати.

Наприклад, вчені виявили, що люди закохуються швидше, якщо справді цього хочуть. Науковці збирали сигнали електрокардіографа, щоб визначити, хто закохується швидше. Виявилось, що бажання знайти своє кохання допомагало людям швидше обрати правильного партнера, з яким можна б було будувати стосунки в майбутньому.

Кохання з першого погляду – це біопсихосоціальний момент. Тут має спрацювати біологічний, психологічний  та соціальний компоненти разом. Фото: deagreez1/Depositphotos

Як працює формула кохання

Кохання – це не хімія, а біологія. Популяризаторка науки Ольга Маслова пояснює: коли  говоримо про хімію, то маємо на увазі лише певні речовини в пробірках, які взаємодіють між собою. 

А кохання – це складна нейрохімічна та нейроендокринна картина, яка з’являється внаслідок дії хімічних речовин, що з'єднуються з певними рецепторами, та подальших процесів, що відбуваються водночас в різних тканинах, органах та системах. 

Мозок людини запрограмований на кохання: десятиліття досліджень показують, що реакція любові в мозку є нашою базовою потребою. Але кохання впливає на нас по-різному, тому що у кожного різниться рівень гормонів, а вони водночас контролюють типи стосунків, які будують люди між собою. 

Проте головний нейрохірург Вейль-Корнельського медичного центру в Нью-Йорку, доктор Філіп Штіг пояснює, що кохання не керується виключно гормонами чи нейромедіаторами.

"Всі ці системи регулюються лобовими частками головного мозку – його виконавчим центром. Саме він оцінює ризики та наслідки. Тобто людина може змінювати свої моделі поведінки", – каже нейрохірург.

Гіпоталамус – частина головного мозку, яка відіграє важливу роль у процесі кохання. Він керує ендокринними залозами організмі, а ті вже виділяють гормони та нейромедіатори – речовини, яким ми завдячуємо свої особливі емоції та відчуття при закоханості та коханні. 

На думку групи вчених на чолі з доктором Хелен Фішер з Ратґерського університету, кохання можна розділити на три категорії: 

• пристрасть;
• потяг (бажання бути з людиною);
• прив'язаність. 

Кожна категорія характеризується власним набором "гормонів любові", вироблення яких контролюється мозком.

"Ці три процеси не завжди відбуваються в певному порядку, вони можуть змінюватись місцями. Немає формули, яка однаково працюватиме для кожного, але три компоненти прослідковуються у кожних стосунках", – розповідає Ольга Маслова.

Мозок людини запрограмований на кохання: десятиліття досліджень показують, що реакція любові в мозку є нашою базовою потребою. Фото: little_prince/Depositphotos

• Пристрасть

Пристрасть зумовлена прагненням до сексуального задоволення. Еволюційно склалось так, що людині властива потреба у розмноженні. Завдяки цьому ми передаємо гени нащадкам та сприяємо збереженню свого виду.

Гіпоталамус стимулює вироблення статевих гормонів тестостерону та естрогену з яєчок і яєчників.

Тестостерон підвищує статевий потяг як у чоловіків, так і у жінок, хоча у чоловіків він діє сильніше. Естроген також стимулює бажання до фізичної близькості.

Хоча ці хімічні речовини часто стереотипно називають "чоловічими" і "жіночими", обидва вони відіграють певну роль і в чоловічому, і жіночому організмі. Наприклад, тестостерон підвищує лібідо в обох. 

"Тут йдеться  не лише про ті стосунки, де ви обов’язково хочете мати дитину, чи маєте гетеросексуальну орієнтацію. У будь-якому випадку вмикається система статевих гормонів і змін, які вони запускають", – зазначає Ольга Маслова.

• Потяг (бажання бути з людиною)

Особливе тяжіння до партнера чи партнерки формується в головному мозку завдяки існуванню системи "винагороди".

Мезолімбічна система (також відома як система "винагороди") складається зі структур мозку, які відповідають за обробку "винагороди" – природного процесу, під час якого мозок асоціює різноманітні стимули (речовини, ситуації, події або види діяльності) з позитивним або бажаним результатом. 

Любов активує певні ділянки в системі "винагороди". Внаслідок цього людина відчуває, що у неї знижується страх та покращується настрій. 

Таким чином здається, що любов деактивує ділянки, які відповідають за негативні емоції, і, з іншого боку, запускає механізми, пов'язані з винагородою за задоволення та мотивацією.

У гіпоталамусі виробляється нейромедіатор дофамін, який бере важливу участь у системі винагороди мозку – він вивільняється, коли ми робимо те, що приносить нам задоволення. у цьому випадку – час, проведений з коханою людиною, та статевий акт.

Дофамін є важливою частиною процесу винагороди, а тому відіграє центральну роль у підтримці любові.

Під час потягу до когось в організмі виділяються високі рівні дофаміну і пов'язаного з ним нейромедіатора норадреналіну. Ці хімічні речовини роблять нас енергійними та викликають ейфорію, навіть призводять до зниження апетиту та безсоння.

Вплив норадреналіну також пов'язаний з підвищеною частотою серцевих скорочень, пітливістю і тремтінням при перших етапах закоханості.

Під час потягу до когось в організмі виділяються високі рівні дофаміну і пов'язаного з ним гормону норадреналіну. Фото: Olusti/Depositphotos

Сканування мозку закоханих людей показало, що центри "винагороди" мозку працюють як божевільні, коли людям показують фотографію того, до кого вони відчувають сильне тяжіння, порівняно з тим, коли їм показують когось, до кого вони ставляться нейтрально.

Також потяг до коханого чи коханої, схоже, призводить до зниження рівня серотоніну – гормону та нейромедіатора, який, як відомо, відповідає за апетит і настрій. 

Цікаво, що люди, які страждають на обсесивно-компульсивний розлад, також мають низький рівень серотоніну – це змушує вчених припускати, що саме такий механізм лежить в основі всеосяжної закоханості, яка характеризує початкові стадії кохання.

Рівень гормонів та нейромедіаторів у кожного інший, тому і кохання проявляється по-різному.

"Наприклад, людина з високим вмістом дофаміну готова йти на ризик. А людина з високим вмістом серотоніну більш обережна у стосунках", – каже нейрохірург Філіп Штіг.

• Прив'язаність 

Прив’язаність є головним фактором у довготривалих стосунках. У той час як пристрасть та потяг притаманні лише коханню, прив'язаність опосередковує дружбу, зв'язок між батьками та дитиною, соціальну прихильність та  інші види стосунків між людьми. 

Двома основними гормонами та нейромедіаторами тут є окситоцин та вазопресин. Окситоцин ще часто називають "гормоном обіймів". Як і дофамін, він виробляється гіпоталамусом і вивільняється у великих кількостях під час сексу, грудного вигодовування та пологів. Ці події об’єднує те, що вони є попередниками прив'язаності. 

Окситоцин ще часто називають "гормоном обіймів". Фото: Sanja_85/Depositphotos

Дослідження свідчать, що окситоцин та вазопресин беруть участь в системі "винагороди" та є важливою складовою для розвитку міцного зв'язку у парі.

Рівень окситоцину підвищується у жінок під час оргазму, а рівень вазопресину у чоловіків зростає під час сексуального збудження, що підтверджує думку про те, що сексуальна активність справді зміцнює зв'язок в парі. 

"Окситоцин виділяється під час сексуальної активності, саме він змушує вас відчувати зв'язок з об'єктом вашого бажання", – каже нейрохірург Філіп Штіг.

Також дослідження показують, що пари, які відчувають підтримку одне одного (особливо, коли вони багато обіймаються) мають вищий рівень окситоцину.

Тож прив’язаність основана на окситоциновій та вазопресиновій системі. Проте водночас працює і дофамінова система, хоча процеси більш зміщені з цієї фази в окситоцинову. 

"Не треба думати, що інші системи не беруть участі в цьому процесі. Вони працюють – для того, щоб бути разом і підтримувати певну новизну (якщо потрібно), забезпечувати взаємний комфорт в парі. Такий тонус підтримує дофамінова система", – каже Ольга Маслова.

Читайте також: На війну легше їхати без почуттів: історії військових про кохання і стосунки на фронті

Любов триває три роки?

Тривалість любові залежить від сукупності різноманітних чинників. Ольга Маслова наголошує: некоректно говорити про певну сталу тривалість кохання. Ми достеменно не знаємо, що маємо вимірювати для цього: лише фазу, коли ви шаленієте від згадки про кохану людину, чи те, наскільки довго  можемо розділяти побут та терпіти чиїсь недоліки та особливості. 

"Можна бути разом кілька місяців чи 50 років, це все залежить від генетичних особливостей людини. Є люди, яким більш важлива новизна, а є ті, кому вона не потрібна. Комусь простіше робити вибір один раз на все життя, а комусь потрібно робити вибори та оновлення значно частіше. 

У таких людей буде зовсім різне сприйняття партнерства, людини поруч та стосунків, що загалом є нормою для кожного окремо", – ділиться Ольга Маслова. 

Тривалість любові залежить від сукупності різноманітних чинників. Фото: HayDmitriy/Depositphotos

Любов сліпа: як гормони заважають нам тверезо мислити 

Вимальовується достатньо рожева картина кохання: гормони та нейромедіатори вивільняються, змушують нас відчувати себе затишно, винагороджено та у близьких стосунках з партнером чи партнеркою. 

Проте це не вся історія. Кохання має свої складові, які можуть відповідати як за позитивні, так і за негативні наслідки. 

Кохання часто супроводжується ревнощами, нестабільною поведінкою та ірраціональністю, а також безліччю інших менш позитивних емоцій і настроїв. 

Ольга Маслова пояснює, що ревність можна описати з еволюційного погляду. Це про власність, про ставлення до когось як до чогось особистого. Тут теж є певна нейробіологічна основа, але її прояви дуже різні залежно від психологічних та соціальних обставин. 

Любов також призводить до зменшення потреби оцінювати партнера чи партнерку шляхом вмикання системи "винагороди": людина звертає увагу лише на позитивні риси. Така реакція частково пояснює, чому перші кілька тижнів або місяців стосунків ми іноді повністю в них занурюємося, не помітивши ніяких недоліків другої половинки.

Дофамін є нейромедіатором, що відповідає за переважну більшість шляхів "винагороди" в мозку, а це означає, що він контролює як хороше, так і погане. 

Насправді дофаміновий шлях особливо добре вивчений, коли йдеться про залежність. Ті ж самі ділянки мозку, які працюють, коли ми відчуваємо потяг, вмикаються, коли наркозалежні приймають наркотики, або коли ми з'їдаємо солодощі. У певному сенсі потяг дуже схожий на емоційну залежність від іншої людини. 

"Ірраціональні прояви – це про мотивацію. Вмикається дофамінова система та з’являється пріоритет: зробити все що завгодно, аби конкретна людина звернула на вас увагу чи, щоб їй було добре. 

Зазвичай ці пріоритети знаходяться в межах здорового ставлення, з урахуванням власних потреб та особливостей. 

Та іноді це заходить в маніакальну фазу, коли людина здатна пожертвувати чимось серйозним та робити не дуже раціональні речі задля кохання", – каже популяризаторка науки Ольга Маслова та наголошує, що такі прояви складно оцінювати.

Адже для когось кохання –  головна мета життя, а для інших важливішою є своя егоїстична компонента. Тут важко визначити межу цієї саможертовності заради кохання: коли це альтруїзмом, а коли – більш деструктивний вплив на особистість. 

Кохання часто супроводжується ревнощами, нестабільною поведінкою та ірраціональністю, а також безліччю інших менш позитивних емоцій і настроїв. Фото: georgejmclittle/Depositphotos

Дослідники виявили, що пристрасне кохання не пов'язане з раціональністю. На противагу, воно має зв’язок з вразливістю до психологічних патологій та ірраціональністю. Зважаючи на це, вчені припускають неприємні наслідки пристрасного кохання: воно може бути фактором вразливості для подальшого психологічно важкого переживання "любовних перипетій".

І, нарешті, якою була б любов без збентеження? Сексуальне збудження (але не обов'язково прихильність), здатне вимикати ділянки нашого мозку, які регулюють критичне мислення, самосвідомість і раціональну поведінку. Коротко кажучи, іноді любов робить нас німими та сліпими. Чи робили ви коли-небудь щось, коли були закохані, про що потім шкодували? Можливо, ні, проте історія однієї шекспірівської пари таки підтверджує гіпотезу.

Тож певна "формула" кохання справді існує, а запрограмувало її аж ніяк не наше серце, а мозок. Однак є ще багато питань, які залишаються без відповідей і складність полягає не лише в гормональній та нейромедіаторній стороні рівняння.

"Важливо пам’ятати, що не варто нехтувати стражданнями людей через кохання та насміхатись над ними, адже вони рівноцінні фізичному болю", – наголошує популяризаторка науки Ольга Маслова.

Кохання може бути винагородою та покаранням, воно здатне підіймати нас вранці та змушувати нічого не робити. 

Зрештою, якщо це все гормони, нейромедіатори та мозок, то швидше всього кожен відчував чи ще відчує особливий зв’язок з іншою людиною. З Днем святого Валентина!

Анна Бей, УП. Життя.

Читайте також: Як ми любимо? 5 мов кохання від доктора філософії