Чому люди бояться лоскоту? Вчені мають кілька неочікуваних пояснень
З-поміж багатьох форм дотику лише лоскіт викликає в людей напади неконтрольованого сміху та мимовільних рухів. Науковцям досі не вдалося встановити точну причину такої незвичної реакції.
За словами докторки філософії в Центрі обчислювальної нейронауки Бернштейна в Німеччині Сандри Проелсс, реакція людського організму на лоскіт – унікальна.
Слово "лоскіт" вживають у двох значеннях, яким відповідають терміни кнізмезис та гаргалезис, повідомляють у Popular Science.
Вони описують відмінну реакцію організму на зовнішній подразник.
Легкий дотик пір’їнки на шкірі називають кнізмезисом, воно зазвичай не викликає бурхливої реакції, а лише змушує відкинути подразник з тіла або почухатися.
"Ви намагаєтеся захистити поверхню свого тіла від паразитів", – пояснює Шимпер Ісіяма, нейробіолог із Центрального інституту психічного здоров’я в Мангеймі (Німеччина).
Водночас існує гаргалезис – лоскотання, яке викликає бурхливий сміх завдяки повторюваним сильним тиском на особливо чутливу ділянку тіла.
На відміну від кнізмезису, цьому явищу значно складніше знайти пояснення. Однак вчені мають кілька припущень.
Чому ми сміємося під час лоскоту?
За словами нейробіолога Ісіями, одна з гіпотез пояснює реакцію на лоскіт зі спробою захистити вразливу частину тіла. Науковці припускають, що неочікувана радість потенційно здатна знезброїти нападника і запобігти ймовірній шкоді.
Однак Шимпер Ісіяма скептично ставиться до цієї ідеї, адже, за його словами, найвразливіші частини тіла не завжди відповідають тим, які більше вразливі до лоскоту.
Наприклад, у більшості людей лоскіт ступнів викликає напади сміху. Водночас зворотна сторона ніг – не та ділянка організму, яка потребує особливого захисту, говорить Ісіяма.
Натомість вчені висувають інше припущення, за яким сміх від лоскоту – тип гри і соціального зв’язку.
Цю гіпотезу підтверджує те, що лоскоту бояться не лише люди, а й інші соціальні ссавці, зокрема людиноподібні мавпи та щури.
Спільними для всіх істот, які бурхливо реагують на лоскіт є те, що вони активно взаємодіють з представниками свого виду.
Як зазначає науковиця Сандра Проеллс, сила реакції на доторки до чутливих ділянок, залежить від емоційного настрою та контексту, що підтверджує цей підхід.
Люди та інші тварини більш схильні до позитивної грайливої відповіді на лоскіт, коли вони мають гарний настрій та спілкуються із знайомими.
Натомість рідше відповідають сміхом, якщо їх лоскокатиме незнайомець, за винятком кількох винятків, пов’язаних із шизофренією.
Крім того, за словами Сандри Проеллс, ми не можемо лоскотати самі себе – ця реакція існує виключно в соціальних умовах.
Як на діяльність мозку впливає лоскіт?
Дослідження мозку щурів показало, що під час лоскоту діють ті ж ділянки мозку, що відповідають за ігрову поведінку.
Також у відповідь на цей процес діють частини, пов’язані з обробкою дотиків, реакцією "бий або біжи", використанням голосу, а також емоційні зони, як-от мигдалеподібне тіло та передня поясна кора головного мозку.
Чи може лоскіт бути небезпечним?
Фахівці зазначають, що сміх – ознака радості та задоволення. Попри те, що лоскіт часом може викликати певний дискомфорт, він здебільшого пов’язаний із позитивним досвідом.
Наукові дослідження демонструють, що люди і щури однаково шукають можливості повторно пережити "напад" сміху внаслідок лоскоту. Цю поведінку вчені спостерігали навіть тоді, коли в процесі учасники намагалися відбиватися, аби втекти від "кривдника".
Докторка філософії Проеллс стверджує, що у щурів лоскіт може працювати як система винагороди під час навчання.
Також дослідження показали, що в деяких людей цей процес може викликати настільки багато задоволення, що стає сексуальним фетишем.
І люди, і щури одночасно мають страх перед повторенням взаємодії та бажання пережити її ще раз.
Сандра Проеллс пояснює, що ця суміш емоцій, викликана очікуванням лоскоту, нагадує ті емоції, що виникають у людини перед переглядом фільму жахів чи екскурсією в будинку з привидами.
"Дрібка страху в задоволенні робить гру веселішою, бо в іншому випадку вона не викликає захвату", – пояснює нейробіолог Шимпер Ісіяма.
Однак лоскотання викликає сильну неврологічну та фізичну реакцію, що спонукає мимовільні рухи, змінює ритміку дихання і може призвести до стресу.
Історичні джерела свідчать, що в минулому лоскіт використовували як вид катування. Тому поза позитивним контекстом приємного спілкування, він може стати негативним відчуттям, особливо якщо процес виходить з-під контролю.
Сандра Проелсс каже, що в подібних випадках реакція жертви виглядатиме по-іншому – більше нагадуватиме страждання, а не сміх.
Навіть фетишисти, яких у своєму дослідженні опитував Шимпер Ісіяма, зізналися, що лоскіт для них схожий на поєднання болю та задоволення.
Майже 40% учасників дослідження відповіли, що вони відчувають страждання під час лоскоту.
Що науковці ще не знають про лоскіт?
За словами Шимпера Ісіями, лоскіт досі залишається недостатньо вивченим явищем, адже більшість вчених у сфері нейронауки зосереджені на хворобах і розладах здоров’я.
Сандра Преслл вважає, що в реакції на лоскотання може бути генетичний компонент, адже деякі люди більше схильні до бурхливих емоцій під час цього процесу.
Також існує точний нейрофізіологічний механізм самопридушення лоскоту, процес якого ще не повністю з’ясували.
Крім того, науковці точно не знають, як багато інших тварин відчувають подібні до людей емоції через лоскіт та те, як на реакції впливає вік.
Раніше вчені з’ясували, що мавпи мають "почуття гумору" – вони здатні навмисно штовхатися, забирати предмети та тягати за шерсть одне одного.
