"Чорна смерть" у Росії. Що відомо про ймовірний спалах чуми, ризики для України і гіпотези вчених
Нещодавно в новинах і соцмережах з'явилися повідомлення про смерть 28-річної російської лаборантки Дар'ї Шипілової, яка нібито загинула від легеневої чуми після інциденту в лабораторії.
Сибірське медіа "Люди Байкала" (Lyudi Baikala / People of Baikal) повідомило, що 25 вересня під час роботи в інституті Шипілова випадково розбила пробірку з бактеріями легеневої чуми. Російська влада публічно цю версію не підтвердила.
Роспотребнадзор, російська державна служба із захисту прав споживачів і санітарного нагляду, повідомив, що Шипіловій діагностували "пневмонію невідомої етіології", тобто з невстановленою причиною. У відомстві зазначили, що через її професійну діяльність було проведено додаткові дослідження, проте мікроорганізмів, пов'язаних з її роботою, виявлено не було.
Однак звучали й інші версії. Олексій Цидєнов, голова сусідньої Бурятії, спочатку заявив, що Шипілова померла від чуми, але потім відредагував свій допис у соцмережах, написавши, що вона "можливо" померла від цієї хвороби.
Російська влада спростувала це у повідомленні до Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), заявивши: "У місті Іркутськ Російської Федерації жодного випадку цієї небезпечної хвороби не зафіксовано".
Отож, єдине, що ми напевно знаємо про ситуацію, – це те, що ми… нічого не знаємо. Росія, за найкращими радянськими традиціями, приховує подробиці, і це, власне, починає викликати занепокоєння. На ситуацію звернули увагу в Європі та США. Адже історія знає чимало випадків, коли справді жахливі трагедії намагалися приховати, і це лише погіршувало ситуацію.
Разом з науковцем Дмитром Демашем ми поговорили про гіпотези того, чому на ситуацію так активно звертає увагу міжнародна спільнота та чому найбільша загроза може критися не безпосередньо у ймовірному випадку захворювання.
Також ми обговорили особливості хвороби, що ставлять під сумнів науковці та чим в Росії завершувались попередні спалахи?
Що таке легенева чума і як вона передається?
Для початку – лікнеп. Легенева чума, так само як і бубонна, спричиняється одним збудником – Yersinia pestis.
Ось короткі факти про хворобу від ВООЗ:
- Чума – це зоонозна бактеріальна інфекція, яку зазвичай виявляють у дрібних ссавців та їхніх бліх. Тобто хворобу людям передають тварини. Але також вона передається і від людини до людини.
- У людей, інфікованих Y. pestis, симптоми зазвичай з'являються після інкубаційного періоду тривалістю від одного до семи днів.
- Бубонна чума – найпоширеніша клінічна форма. Вона характеризується болісним збільшенням лімфатичних вузлів, так званими "бубонами". Рідші, але тяжчі форми – септицемічна та легенева чума.
- Чума передається між тваринами та людьми через укуси інфікованих бліх, прямий контакт з інфікованими тканинами та вдихання інфікованих респіраторних часточок. Якщо дуже спрощено, то чуму можна підхопити від укусу блохи, від контакту з хворою твариною чи від вдихання повітря поруч із хворим, який кашляє.
- Чума може бути дуже тяжкою хворобою: летальність за бубонної форми становить від 30 до 60 %, а за легеневої та септицемічної форм без лікування вона завжди закінчується смертю.
- Антибіотики ефективні проти збудника чуми, тож рання діагностика та лікування можуть врятувати життя.
- Чума серед людей залишається ендемічною в кількох країнах. Упродовж 2019–2025 років більшість випадків, про які повідомили ВООЗ, зареєстровано в Демократичній Республіці Конго та на Мадагаскарі.
У Росії в окремих регіонах чума також ендемічна, тобто типова для цієї місцевості, і спалахи там трапляються відносно часто. Наприклад, у 2016 році на Алтаї 10-річного хлопчика лікували від бубонної чуми, а 17 людей, які з ним контактували, ізолювали.
Раніше, у 2015 році, також на Алтаї людина заразилася під час розбирання тушки бабака, а діагноз "бубонна чума" підтвердили високими титрами антитіл у сироватці крові.
Чому саме цей випадок усіх так схвилював?
На думку науковця Дмитра Демаша, тут міг спрацювати суто психологічний чинник. Померла лаборантка, яка справді працювала з небезпечними зразками в протичумному інституті. Наприкінці березня 2026 року вона значилася серед авторів доповіді "Вивчення чутливості до антибактеріальних препаратів Yersinia pestis із природних осередків чуми Сибіру".
Також Радіо Свобода пише, що, за словами одного зі співробітників інституту, Дар'я "дуже боялася когось заразити" і часто обробляла руки навіть поза роботою. Тож чутки про те, що могла мати місце якась некомпетентність – також сумнівні, хоч і цілком логічно припустити тут людський фактор і людську необережність.
Але найбільше запитань у науковців викликає саме фраза "розбила пробірку". Дмитро Демаш пояснює, що в сучасних умовах у таких інститутах не мало б бути пробірок, які "б'ються".
"Звісно, можна уявити, що всі кошти пішли на умовний „Орєшнік"... Але у лабораторіях такого рівня дотримуються суворих заходів безпеки (одноразовий захисний одяг, респіратори, подвійні рукавички, ізольовані приміщення, автоклавування відходів). Розбити пробірку чи заразитися вкрай важко, проте повністю виключити людський фактор, випадковий укол голкою чи укус лабораторної тварини неможливо. Та знову ж таки – це лише здогадки", – каже він.
Тим часом ВООЗ розглядає другий випадок пневмонії невідомого походження – в іншого співробітника лабораторії, якого вже ізолювали. Про це заявив генеральний директор ВООЗ доктор Тедрос Адханом Гебреєсус. Загалом ізолювали приблизно 200 людей, які контактували з померлою лаборанткою. Але нічого конкретного досі невідомо.
Чи загрожує щось Україні та решті світу?
Дмитро Демаш вважає, що навіть якщо це чума і ситуацію запустять , спалах усе одно вдасться локалізувати. Утім, він підкреслює, що це лише гіпотези.
На це звертають увагу й міжнародні фахівці. Наприклад, докторка Філіппа Лентцос, фахівчиня з біобезпеки Лондонського королівського коледжу, у коментарі для The Telegraph вказує на брак незалежних даних про подібні інциденти в Росії. На її думку, без остаточного діагнозу, відомостей про професійну експозицію та характер роботи загиблої, а також про те, як функціонують лабораторні системи біобезпеки, реальний рівень ризику оцінити складно.
Наразі загрози для України немає. Про це заявив речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий під час брифінгу 7 жовтня.
За його словами, відсутність потоку пасажирів із РФ зменшує ризики для України. Водночас Тихий зазначив, що сусідні з Росією держави вже вживають запобіжних заходів, зокрема обмежують перетин кордону. Нагадаємо, що інкубаційний період хвороби триває від 2 до 8 днів.
Речник МЗС також додав, що українські державні органи та система охорони здоров'я продовжують стежити за епідеміологічною ситуацією.
На даному етапі українцям не потрібно панікувати, також не варто здобувати ніде антибіотики й пити їх профілактично. Ні проти чуми, ні проти бронхіту.
Це рекомендації Центру громадського здоров'я (ЦГЗ).
"На сьогодні ризик для України оцінюється як дуже низький. Разом із тим, система епідеміологічного нагляду України має необхідні механізми для своєчасного виявлення та реагування на підозру на особливо небезпечні інфекції.
Жодних додаткових спеціальних профілактичних заходів населенню України наразі вживати не потрібно. Так само немає підстав купувати або приймати антибіотики "для профілактики" чи "про запас", – йдеться на сайті центру.
Традиційне бажання Росії все приховати: що історія каже про подібні випадки
Росія, як і Радянський Союз, ніколи не визнавала власних помилок. А якщо ці режими змушені щось визнати, це означає, що справи пішли геть кепсько. Згадаймо еталонний приклад – аварію на ЧАЕС.
ВООЗ може запитувати інформацію, але не може змусити державу відкрити зовнішнім експертам повний доступ. А у 2020 році весь світ побачив, чим закінчилася закритість Китаю і до яких трагічних наслідків вона призвела.
Докторка Лентцос у новому аналізі для UnHerd вона зауважує, що міжнародна система має обмежені можливості незалежно встановити лабораторне походження інфекції, якщо сама держава не надає необхідних матеріалів. Для такого розслідування потрібні дані про патогени та штами, з якими працювала лабораторія, можливі інциденти, клінічні зразки, секвенування, лабораторні журнали й медичні картки працівників.
Конвенція про біологічну та токсинну зброю (КБТЗ) також не має постійного механізму судово-експертного розслідування, який дав би змогу встановити, чи був конкретний спалах природним, чи наслідком лабораторної аварії.
Докторка Лентцос вважає, що потрібен підхід "поінформованої прозорості": чіткий діагноз, опис роботи загиблої, результати тестування та секвенування, інформація про можливий лабораторний інцидент і достатній незалежний контроль, щоб висновки заслуговували на довіру.
Історія підтверджує, що Росія ніколи не була надійним партнером і завжди приховувала те, що могло призвести (і призводило) до біологічної катастрофи.
Наприклад, у квітні 1979 року у Свердловську стався аварійний аерозольний викид Bacillus anthracis із секретного військового мікробіологічного комплексу. Люди помирали від інгаляційної форми сибірки. Радянська влада роками підтримувала версію про заражене м'ясо.
Так, вона проводила вакцинацію, лікування, профілактику й дезінфекцію, тобто реальні протиепідемічні заходи поєднувалися зі свідомо неправдивим публічним поясненням причин спалаху. У 1992 році Борис Єльцин визнав зв'язок катастрофи з воєнними біологічними розробками; за його словами, КДБ повідомив йому, що причиною були саме вони.
У 1971 році в Аральську стався спалах натуральної віспи: десять випадків, троє людей померли. Влада ізолювала місто, провела масову вакцинацію та пошук контактних. Сам епізод і радянський внутрішній звіт про нього десятиліттями залишалися практично невідомими міжнародній спільноті.
Радянський Союз був закритою державою, але сьогодні загроза для світу ще більша, бо Росія все ще відкрита для світу, але він не здатен змусити тоталітарну державу дотримуватися міжнародних правил.
Крім того, Росія продовжує нарощувати свою військову машину, а отже, мілітаризуватиметься і її біологічна галузь. Держава-агресор роками роздуває фейки про біолабораторії на території інших держав, не лише України. Утім, саме Радянський Союз мав розробки біологічної зброї.
Наприклад, програма "Біопрепарат" (Biopreparat): масштабна таємна програма створення біологічної зброї тривала в СРСР і після підписання КБТЗ у 1972 році. Її підтверджують свідчення перебіжчиків Володимира Пасечника (1989) і Кена Алібека (1992), а також визнання самого Єльцина.
За словами Алібека, СРСР мав боєголовки для доставки біологічної зброї на міжконтинентальних ракетах, націлених на Сполучені Штати. Ці боєголовки могли нести збудників віспи, чуми й сибірки. Радянські фахівці, схоже, перетворили на зброю вірус Марбург – геморагічний вірус, такий самий моторошний, як Ебола, – і були готові розпочати його масове виробництво, коли Радянський Союз розвалювався.
Наталія Бушковська, "Українська правда. Життя"
