Наталія Заболотна: Завдяки скандалу у нас стало на одного зіркового художника більше

"Мистецький Арсенал" сьогодні безперечно і без перебільшення є найбільшим культурним проектом останніх двох років. Важко не погодитись з тим, що такий статус в свідомості співвітчизників йому вдалося здобути завдяки амбіціям директорки Музейного комплексу Наталії Заболотної.

За два з половиною роки під її керівництвом в Арсеналі було реалізовано більше 30-ти виставкових проектів та започатковано Першу Київську Бієнале сучасного мистецтва - і все це посеред перманентної розбудови та реконструкції старої будівлі майбутнього музею.

Якість більшості "арсеналівських" проектів все ще зворотно пропорційна їхній інтенсивності та масштабу. Але навіть вкрай критично налаштовані професіонали погоджуються в тому, що це проблеми росту, які можна подолати та варто пробачити зважаючи на майстерність директорки у фандрайзингу та, найголовніше, вмінню переконувати чиновницьку верхівку в проведенні масштабних культурних заходів.

Звісно, подібна робота в Україні вимагає унікальних особистісних навичок, які прийнято іменувати "лідерськими".

[L]Завдяки цим якостям, свого часу активно розвивався "Український дім", який після переходу Заболотної в Арсенал знов повернувся до звичних для себе виставок-розпродажів, експозицій, приурочених до сумнівних річниць та презентацій дорогих автомобілів.

Скандал з ліквідацією роботи Володимира Кузнєцова, що стався через особисте розпорядження пані Заболотної напередодні відкриття виставки "Велике і Величне" мало кого здивував.

Прийняте рішення цілком логічно вписується в образ сильного й рішучого лідера, "патріота інституції, яку очолює" (з інтерв’ю Заболотної), здатного прийняти в разі потреби непопулярне, але необхідне рішення та взяти на себе весь тягар відповідальності.

Переймаючись долею інституції, обличчя якої важко розгледіти за лідерськими якостями її керівника, "Українська правда. Життя" поговорила з Наталею Заболотною про необхідність формалізації трудових відносин в сфері культури, етику стосунків куратора і художника та міжнародну репутацію мистецького комплексу.

Марія Ланько: Після інциденту, що стався у минулий четвер, ряд ключових співробітників "Мистецького Арсеналу", в тому числі Олександр Соловйов, написали заяви про звільнення за власним бажанням. Ви підписали ці заяви? Які перетворення очікують команду "Арсеналу" і як вони відобразяться на подальшій роботі інституції?

Наталія Заболотна: З ключових співробітників заяви написали двоє. Це співробітники з двох різних інституцій - Олександр Соловйов - мій заступник, тепер вже колишній, оскільки заяву я підписала, поважаючи вибір кожного.

А також Катя Стукалова, редатор журналу ArtUkraine. Це також був її вибір, і я, звісно, також підписала її заяву, поважаючи і її думку. У день інциденту вони зробили цей вибір і заявили про нього публічно.

Що нас чекає в майбутньому? Чекає розбудова потужного Музейного комплексу.

Марія Ланько: Як і раніше...

Ольга Балашова: Але якщо не вдаватися до цих штампів і все ж таки повернутись до суті проблеми, відсутність ключових позицій мають дуже сильно відобразитись на роботі всієї команди.

Наталія Заболотна: Я дуже ціную Олександра Соловйова і до сьогодні вважаю його найкращим українським куратором, який запалив багато зірок на небосхилі сучасного українського мистецтва. Деякі з цих зірок забувають, з ким вони починали свій шлях.

Ми з Олександром мали довгу розмову позавчора, розклали все по полицях: ми ж цивілізовано "шлюб" розриваємо, як у ХХІ столітті.

Ми визначили, які були сильні сторони в підготовці цього проекту, які були допущені слабкі моменти. Зробили роботу над помилками і домовились, що він перестає де-юре бути моїм заступником, але де-факто буде консультантом "Мистецького Арсеналу" з питань сучасного мистецтва, консультантом кураторів майбутньої 2-ї Київської бієнале.

Ольга Балашова: А хто де-юре займе його позицію заступника-куратора?

Наталія Заболотна: Це посада, яка не вимагає термінової заміни, хоч може для вас це й буде розчаруванням. Я не поспішаю з цим питанням. Оскільки ми Олександра Соловйова не втрачаємо - він буде виконувати майже ту саму функцію тільки на договірних засадах без права офіційного підпису в цій установі.

Ольга Балашова: Чи буде оголошено конкурс на заміщення цієї посади?

Наталія Заболотна: Поки я про це не думала. Щоб робити конкурс треба мати достатньо конкурсантів. Треба мати з кого вибирати.

Ольга Балашова: Це правда. Внаслідок скандалу постало чимало важливих питань про стосунки всередині вітчизняного художнього поля, від відповідей на які дуже багато залежить. Що для вас є найбільш проблематичним у цій ситуації? Які можливості ви вбачаєте в розв’язанні цих питань?

Наталія Заболотна: Думаю, що для багатьох представників арт-спільноти це стало певним моментом істини.

Існує триумвірат: художник - куратор - інституція. Для художника існує право на свободу свого творчого вислову, куратор має право на свою кураторську позицію, інституція має бути захищена від подібних спекуляцій на ній.

А тягар відповідальності за інституцію лежить на керівникові. Я є керівником інституції, і ви відчуваєте, який тягар лежить на мені, навіть якщо не визнаєте. Для Соловйова, як для куратора, у першу чергу важлива його особиста репутація. Я на перше місце ставлю не моє власне ім’я, а майбутнє "Мистецького Арсеналу". Я маю дбати про долю інституції.

Ольга Балашова: Ви маєте на увазі тиск з боку...

Наталія Заболотна: Ви знаєте, я б не хотіла давати якихось швидких коментарів. Всі дані мною коментарі в перший день конфлікту були вирвані з контексту. На відміну від художника, Володі (Кузнєцова – ред.), для усіх нас ця ситуація була несподіванкою.

На жаль, при першій реакції, преса завжди займається репортерством, а не аналізом. У перший момент найлегше стати на бік митця. В таких екстремальних умовах немає часу аналізувати і озвучувати дві позиції, слова вириваються з контексту, потім вони тиражуються, тлумачаться, а тобі і твоїй інституції навішують ярлики і т.д.

Ми чекали, поки хвиля перших емоційних коментарів пройде, і почнеться аналіз ситуації. Вже минув тиждень, як цей інцидент мав місце. Думаю, якраз час почати аналізувати, чому це сталося, кому це було цікаво і вигідно, для кого це був продуманий піар-крок і комерціалізація власного імені, а для кого це обернулось чорним піаром. Не хочу коментувати сюжет роботи чи препарувати психологічні та людські якості митця - нехай історія розставить крапки над "і".

Це був зважений крок керівника, який вболіває за свою справу, за свою команду і відчуває на собі тягар відповідальності за всю інституцію. Що стосується митця, дедалі більше переконуємося, що це був підступний, заздалегідь продуманий крок по відношенню до "Мистецького Арсеналу" із метою подальшої спекуляції на власну користь, пошук швидкої популярності.

Марія Ланько: Ви сказали, що це була несподіванка для всіх, окрім художника. Що саме? Що його роботу зафарбували?

Наталія Заболотна: Тут підходить формула "підірваний кредит довіри". Можливо, на нашому досвіді тепер всі інституції будуть замислюватись над питаннями жорсткого контракту, затверджених попередніх ескізів, а також над межами понять "свобода творчого вияву" та "етика відносин між художником, куратором та установою". Що саме художник може зробити в останню ніч перед відкриттям виставки - думаю, що несподіванок ніхто з керівників інституцій бачити на схотів би.

Ольга Балашова: Але ж Ви бачили роботи Володі до того.

Марія Ланько: Його роботи завжди критичні до стану речей у державі, до інституції, яка його запрошує.

Наталія Заболотна: Так, ми бачили його роботи і за задумом спів-куратора проекту Олександра Соловйова, він був включений до списку художників-учасників саме через формальні якості його робіт.

Він це знав, і художник, на відміну від своїх друзів з групи Р.Е.П., погодився. До відома художника була доведена концепція виставки і дата відкриття, автор був повідомлений, що це виставка приурочена святкуванню річниці Хрещення Русі.

Для мене було великим здивуванням, що маючи стіну 5х11 метрів, художник з’явився в експозиції менше, ніж за три доби до відкриття, коли більша частина виставки була вже змонтована. Мене це збентежило, але в мене тоді ще не було причин йому не довіряти.

До рішення, яке я прийняла, спонукало мене до декілька моментів.

На момент здавання "Арсеналу" під держохорону твір художника не був готовий. Стіна 11 м в довжину і 5 метрів у висоту, а за попередні три дні він зробив лише половину роботи. Але і з цього фрагменту вже було зрозуміло, що його твір абсолютно не відповідав ані концепції виставки, ані попереднім домовленостям.

Впродовж трьох днів я не надто переймалася тим, що робив Володимир, адже потрібно було розвісити 1000 робіт. Чомусь ніхто не схильний аналізувати, що відбувалося в цей час в "Арсеналі".

З Олександром Соловйовим я особисто розставила 90 відсотків робіт - це кропітка і відповідальна кураторська робота. А коли я зранку прийшла в Арсенал побачила те, що побачила....сталося те, що сталося.

Марія Ланько: Чи відомо Вам, що Володимир є членом Ініціативи самозахисту трудящих сфери культури? Ви чули про таку?

Наталія Заболотна: Ні, не знаю.

Марія Ланько: Це ініціатива ряду художників, кураторів, активістів, котрі виступають за те, щоб максимально формалізувати трудові стосунки між інституцією та робітниками сфери культури, які на сьогодні є максимально незахищеними у трудовому відношенні, адже працюють, здебільшого, без контракту і за невеликі гроші.

Наталія Заболотна: Тоді, аби бути послідовними, можливо не варто їм погоджуватися працювати без контракту?

Марія Ланько: В українській ситуації, ми прекрасно знаємо, це практично неможливо - тоді ти не працюєш взагалі...

Наталія Заболотна: Чому? У нас з моменту Бієнале існує така практика..

Марія Ланько: Думаю,, Володимир був би зацікавлений у тому, щоб максимально коректно формалізувати робочі відносини між інституцією та ним як художником.

Він би безперечно не відмовився підписати контракт, якби такий контракт існував, проте на сьогодні це поле залишається неопрацьованим практично жодною українською інституцією.

Наталія Заболотна: Ні, ви помиляєтесь, у нас є контрактна система. Можливо, з Володею відбулась така ситуація, оскільки він з’явився в останній момент. До цього вони з Олександром Соловйовим спілкувалися виключно по Інтернету, адже художника фізично не було в Києві.

У мене в цей час був інший клопіт: я займалась тим, щоб подбати про усі нюанси функціонування виставки і "Арсеналу" загалом, подбати про те, щоб тут опинилися роботи Екстер, Малевича, Рєпіна і Пінзеля…отримати на виставку Пересопницьке Євангеліє, забезпечити логістику, аби всі роботи прибули вчасно із 12 регіонів України. Усі контракти, які були, я підписала.

Марія Ланько: А з іншими художниками, що давали свої роботи на виставку, були підписані контракти?

Наталія Заболотна: У цьому проекті, оскільки він заявлений як міжмузейний, для мене на першому плані були музеї. Оформлення співпраці із художниками – завдання куратора, котрий опікувався сучасними митцями, і юридичної служби.

Марія Ланько: Певна кількість добрих українських художників не погоджуються з Вами в тому, що брати участь в цьому проекті - це велика честь, зокрема, ті, хто відразу відмовився брати в ньому участь.

Зараз є достатньо велика кількість професіоналів - кураторів, критиків, культурних менеджерів, які відкрито висловлюють свою критику на адресу ваших дій. Тому зараз, коли все вже відбулося, головне питання в тому, чи готові Ви почути їх критику і сприйняти її конструктивно: вести діалог з художньою спільнотою.

Тут я зацитую Олександра Ройтбурда, який, на відміну від багатьох своїх колег, палко підтримує МА в цій ситуації, - "без Натальи Заболотной МА прекратит свое существование, но без поддержки художественного сообщества его существование теряет свой смысл". І зараз цієї підтримки, на жаль, практично немає. Нам всім варто зробити зусилля аби вийти з цієї ситуації, вийти з позитивним результатом.

Чи готові Ви до до діалогу?

Наталія Заболотна: Я не знаю, що для вас критерій більшості чи меншості арт-спільноти… Звичайно, я не є самодуром. Для того, щоб перевести цей конфлікт у конструктивну площину ми задумали провести круглий стіл на тему "як жити далі?", коли вщухне перша хвиля обурення, коли всі будуть налаштовані на те, аби почути іншу сторону.

Ми проведемо його на нашій території у вересні, коли всі вже повернуться з відпусток. Ми пропонуємо підняти питання етики в спілкуванні між митцем і куратором, поговорити про права куратора і свободу художника, відповідальність інституції.

Я розумію й тих, хто обурюється, і одразу ж вибачилась перед ними і попросила проявити розуміння. Я зробила те, що зробила, і взяла це на себе, оскільки не хотіла, щоб хтось із моєї структури постраждав, щоб шукали винних, крайніх - починаючи із членів моєї команди і закінчуючи високопосадовцями.

Ольга Балашова: Ви плануєте особисто брати участь у цьому заході, чи готові відповісти на всі складні запитання нашої професійної спільноти?

Наталія Заболотна: Звичайно. Я є його ініціатором. Ми випрацюємо зручний для всіх формат цього круглого столу, призначимо модераторів аби це мало конструктивні наслідки.

Марія Ланько: Ви давно працюєте з сучасним мистецтвом і є одним з небагатьох керівників, що, знаходячись на офіційній державній посаді, взагалі мають зацікавленість у сучасному мистецтві. Ви маєте розуміти, що це мистецтво за своєю природою критичне, субверсивне, провокативне. І звичайно складно було очікувати від такого художника як Володя Кузнєцов, що він буде вбудовуватися в проект, що пропагує традиційні цінності.

Наталія Заболотна: Він зробив роботу на злобу дня із дуже коротким терміном життя як, і в кожної новини чи журналістського матеріалу. На нашій виставці більшість робіт - абсолютні шедеври, що не мають терміну вжитку. Ці речі неможливо порівнювати. Цей мурал міг би мати місце, але не у цьому проекті. Робота не відповідала темі виставки.

Ольга Балашова: Чим Вам в такому разі взагалі цікаве сучасне мистецтво? Якщо я не помиляюсь саме Ви були ініціатором включення сучасних художників у проект "Велике і величне".

Наталія Заболотна: Я не бачу ніякого майбутнього для України, яка тільки зітхає за своїм минулим. Сучасне мистецтво - це наше сьогодення і наше майбутнє. Звісно, я всіляко продюсую сучасне мистецтво в Україні, і якщо ви читали місію бієннале, то вона була покликана не просто запросити сюди світових митців, але і поставити наших художників на один щабель з ними.

Марія Ланько: Так, але все одно ми не можемо заперечити, що за своєю внутрішньою програмою сучасне мистецтво знаходиться в абсолютно іншій площині, ніж проекти орієнтовані на традиційні цінності, як "Велике й Величне".

Наталія Заболотна: Чому? Згадайте хоча б нещодавній музейний проект "Міф: Українське барокко". В 21 столітті ці речі поєднуються.

Ольга Балашова: Добре, тоді чи могли б ви з такою ж легкістю, в разі потреби, прийняти рішення про ліквідацію твору класичного мистецтва?

Наталія Заболотна: Звичайно ні! Тому що я, по-перше, не ліквідувала твір мистецтва. Було прийняте рішення не експонувати роботу, чи, точніше, цей незавершений фрагмент. Якби це була робота на полотні, вона просто була б знята з виставки, але оскільки це була робота на стіні і зі зворотного боку знаходяться твори Дерегуса, за такий короткий термін неможливо було зносити, а потім знов зводити нову стіну. Якщо б ми просто її прибрали, ми б порушили експозиційний простір всієї зали.

Марія Ланько: Останні півтора року я є учасницею програми Кураторська Платформа у PinchukArtCentre, і основою кураторства в полі сучасного мистецтва для мене є постійний і безперервний діалог з художником - без цього діалогу, який може бути наскільки завгодно полемічним і навіть конфліктним, я взагалі не бачу сенсу в кураторській діяльності.

Робота Володі була знята з виставки без його відома і лише постфактум йому про це повідомили. Але, мені здається, якби з Володею була проведена хоч якась розмова, якби художник мав шанс вас почути...

Наталія Заболотна: Що б це змінило? Не було часу її переробляти..

Марія Ланько: Це просто етика стосунків куратора та художника.

Наталія Заболотна Володя з’явився лише о четвертій годині. О другій годині об’єкт вже був зданий під державну охорону, оскільки відкриття виставки проходило на найвищому офіційному рівні.

Марія Ланько: Наскільки я знаю у Володі є телефон і мейл, його можна було знайти.

Наталія Заболотна. Олександр Соловйов з ним спілкувався. Я нікому не забороняла довести до відома художника, що сталося з його роботою.

Марія Ланько: У професійних коментарях цієї події також можна почути, що куратор - це замовник. Що це було замовлення куратором для художньої інституції роботи у художника.

Художник не виконав замовлення, а отже куратор та інституція мають право її демонтувати, знищити, викинути і т.д. Мені здається тут варто все ж таки розрізняти момент замовлення роботи майстерного робітника - штукатура, наприклад, і site-specific work художника.

Наталія Заболотна: А що, тоді куратор має прийняти все, що б не зробив художник?

Марія Ланько: Звичайно ні, але чи може тоді куратор розправлятися з цією роботою так радикально?

Наталія Заболотна: А що мені потрібно робити, мені потрібно було перенести відкриття? Чи зробити прес-конференцію та порадитися з громадськістю?

Марія Ланько: Як пропозиція для круглого столу, який ви плануєте. Мені здається, це може бути одним з продуктивних питань для обговорення. Ця різниця між художником і виконавцем замовлення - вона не всіма усвідомлюється, але вона є, і її варто проговорювати.

Ольга Балашова: Останнє питання. Завдяки вашим зусиллям "Мистецький Арсенал" став гравцем міжнародної художньої сцени. Попереду друга Арсенале, від якої також дуже багато чого залежить. Оскільки обговорюваний нами конфлікт вже перейшов межі нашої держави, наскільки Ви вважаєте він може відобразитися на планах Арсеналу? Чи думали Ви про це?

Наталія Заболотна: За кордоном преса, репортерська преса, реагує дійсно швидко. Треба розуміти, що вона завжди буде на стороні художника, якого наче б то утискають.

Оскільки художник і група його шанувальників дуже зацікавлені, вони роблять усе можливе, щоб цей конфлікт був гостро висвітлений за кордоном. Звісно, це ускладнить і без того складне життя Арсеналу, але потрібно визнати, що без прийняття важких рішень, виставки, що зараз проходить в Арсеналі, могло просто не бути.

Але є і хороший результат - тепер у нас стало на одного зіркового художника більше.

ПРИМІТКА

До інциденту, що стався 26 липня, Володимир Кузнєцов з різними проектами брав участь у заходах Мистецького Арсеналу. У 2010 році його проект "Народна зброя" був представлений на Art-Kyiv Contemporary. Двічі, у 2011 та 2013 роках його персональні виставки експонувалися в "Малій галереї Мистецького Арсеналу". А також неодноразово Володимир Кузнєцов співпрацював з "Мистецьким Арсеналом" у складі групи Р.Е.П.