Коли не треба боятися мріяти

Проект "неВтрачене майбутнє", в першу чергу, присвячується ЛЮДЯМ. Тим, хто завдяки новаційній освітній програмі побачив нові життєві горизонти, чиї нелегкі долі змінилися на краще.

А також тим, хто попри різноманітні труднощі допомагає такій молоді самостійно будувати своє майбутнє.

Більшість сьогоднішніх випускників не уявляють, ким хочуть стати у майбутньому. Часто обирають вузи, які радять батьки, або лише тому, що ті зручно розташовані від дому. І найперше і найскладніше для всіх – складання ЗНО.

А що робити дітям, позбавлених батьківської підтримки й можливостей доступу до знань, належної підготовки до вступної кампанії - дітям із сільської місцевості, малозабезпечених сімей, випускники дитячих будинків та інтернатів?

Випускниця загальноосвітньої спеціалізованої школи-інтернату Самгородка Вінницької області 16-річна Тетяна Мельник покладає надії на програму розвитку молоді. Елегантно вбрана, красива білявка першою зустрічає біля школи й радісно обіймає кураторів програми.

– Я так рада, що опиналася в цьому інтернаті, – дивує своїми словами дівчина.

– Чому?

– Бо мені тут краще, – впевнено каже Таня. – Раніше, коли була малою і часом не слухалася батьків, мене лякали – здамо в інтернат. І я уявляла собі, що це щось страшне. І так склалося, що в четвертому класі я опинилася тут, бо виникли проблеми із зором, та й удома ситуація була непростою.

Тож дорослі вирішили, що тут мені буде краще. Спочатку я дуже плакала, а тепер я навіть рада, що так склалося.

Тетяна – авторитет у школі, вона - відмінниця, президент школи й найактивніша у всіх заходах.

Крім того, єдина з дівчат займається різьбою по дереву в рамках програми "Моя перша професія".

– Можливо, це стане для когось майбутньою професією, – говорить керівник гуртка Василь Татарчук.

– Отримавши певні навики, діти можуть далі вступати до профтехучилищ чи коледжів.

Адже на гуртку вони вчаться креслити, створювати композиції, просторово мислити, діти самі виконують усі роботи, – хвалиться Василь Вікторович і веде в майстерню, де все зроблено руками дітей: це дерев’яні стільці, підставки під вазони, картини, шкатулки, вішалки…

В майстерні Тетяна, не шкодуючи манікюру, вправно вирізає рельєфний малюнок на дерев’яній дощечці.

– До співів я не дуже схильна, а от різьба по дереву виходить добре, – розповідає Таня. – Мені взагалі подобається декоративно-прикладне мистецтво.

Ось це буде основа для гарної дощечки для кухні, – розповідає Таня.

– Ще вирізаю картини, але найбільше мені подобається моя шкатулка. Вона навіть брала участь у виставці робіт нашого гуртка. А деякі роботи навіть вдалося продати.

Але різьбярство, як і захоплення танцями, художньою самодіяльністю, волейболом, для Тані – лише хобі. З майбутньою професією вона вже визначилася. У виборі їй допоміг тест з профорієнтації "Магелано".

– Я хочу бути перекладачем, – ділиться баченням свого майбутнього Тетяна. – Розумію, що зараз потрібно обирати таку професію, щоб не лише отримувати задоволення, а й влаштуватися потім на роботу. Тест якраз підтвердив, що в мене є для цього достатні здібності.

І мені теж подобається спілкуватися з людьми, допомагати знаходити спільну мову, при цьому вчитися й самій. Хотілося б подорожувати й побачити світ. Я себе бачу перекладачем на конференціях або у супроводі іноземних делегацій.

Але, щоб перестрахуватися, вирішила підтягнути усі предмети й складати, окрім гуманітарних предметів, ще й математику. Тому в мене зараз майже кожен день заняття на онлайн платформі. Буду вступати одразу до кількох вишів в Україні. Можливо, навіть спробою вступити за кордоном, у Польщі.

Я знаю, що це цілком реально. Програма працює в інтернаті вже другий рік, і я побачила, що вона реально допомагає, – розмірковує вихованка самгородського інтернату. – Минулого року наш випускник Руслан Патик, сирота, також посилено займався за цією програмою, брав додаткові уроки і в нього все вийшло.

Хоча йому, мабуть, було на багато складніше. Він дуже добре склав ЗНО і вступив до Вінницького педагогічного університету на історичний факультет. То хіба я не зможу? Всі можливості для цього є – вчителі готові займатися і після уроків, є онлайн курси, вебінари. Аби лише часу на все вистачило.

Єдиний мінус у навчанні, відзначає Таня, це відсутність конкуренції:

– Для мене важливо весь час з кимось змагатися. Це не дає можливості розслабитися.

– Таня – дуже старанна, активна й світла дитина, для якої важливо завжди дізнаватися щось нове, – каже директор школи-інтернату Павло Паламарчук. – Вона ставить амбітні цілі. От минулого року в нас було 6 випускників, які займалися за програмою, усі далі поступили на навчання, двоє – у вищі навчальні заклади.

Руслан Патик ось уже два місяці є студентом Вінницького педагогічного університету, хоче бути вчителем історії. Хлопець потрапив до нас із дитячого будинку з інвалідністю і купою проблем, зокрема із зором.

Лікували його, робили операції в Інституті мікрохірургіїї ока в Києві, замінили кришталики, боролися з наслідками ДЦП. Зрештою, незважаючи на інвалідність, Руслан в старших класах підтягнувся у знаннях, більше того, навіть захопився футболом!

Але найбільше він любить історію, тому й вирішив вступати на відповідний факультет. Наполегливо займався додатково з учителями та на онлайн платформі iLearn. Результати його ЗНО нас приємно здивували.

Не дивно, що його приклад надихає інших, у тому числі й нашу героїню Таню Мельник.

Цього року п’ятеро дітей закінчують школу і є всі підстави розраховувати на високий результат. Вони з нетерпінням чекають часу, коли можна після уроків йти до комп’ютерного класу і займатися за програмою.

Не секрет, що діти люблять все нове: коли приходить новий вчитель, коли їм цікаво, коли з’являється новий комп’ютерний клас… Все нове – для них позитивне. Важливо, що діти щасливі, у них світяться очі і вони не бояться мріяти про краще.

Таня дуже серйозно розмірковує над своїм майбутнім і плекає надії на прості речі:

– Звісно, я хочу отримати вищу освіту, потім знайти гарну роботу, стати на ноги.

Але головне, каже Таня, вона хоче бути щасливою і реалізуватися в житті в усіх сферах:

– Я думаю, що до 30 років буду займатися кар’єрою.

А потім можна подумати і про особисте життя. Я мрію про сім’ю, дітей, які будуть жити в щасливій родині з люблячими батьками, а не в інтернаті. Хоча тут мені добре. І саме завдяки інтернату і тим, хто його підтримує, я можу реалізувати свої мрії й отримати краще майбутнє.

Програма розвитку соціально незахищеної молоді започаткована у 2015 році компанією "Кока-Кола Беверіджиз Україна" спільно з Громадською спілкою "Освіторія" у Центрі соціальної реабілітації "Смарагдове місто" м. Святогірська Донецької області, що став домівкою для дітей-переселенців із 8-ми інтернатів зони АТО. За перший рік роботи програма довела свою ефективність, тому було прийнято рішення розширити проект і зробити його національним. Цього навчального року програма охоплює вже понад 1000 старшокласників з 14 інтернатів у 7областях України.