Виїжджають і повертаються по кілька разів: як живе прифронтовий Оріхів

Оріхів – містечко на Запоріжжі, яке уже півтора року ні на день не зникає зі зведень Генштабу. Розташоване за лічені кілометри від лінії фронту, живе під невпинними обстрілами, які почалися 24 лютого 2022 року і не закінчуються дотепер.

З 14 тисяч людей, які жили тут до початку повномасштабного вторгнення, залишилося лише півтори. Один з них – простий чоловік-роботяга Станіслав Франк.

Під час запису цього інтервʼю для спецпроєкту "Прихисти своїх" на "Українській правді. Життя" він потрапив під черговий обстріл: пролунало кілька потужних вибухів. Станіслав, який на той момент розмовляв телефоном, щільно притиснувся до землі та зчепив зуби. І навіть коли відлуння вибуху минуло, він не поспішав вставати, бо "по одному не прилітають".

Ховаємося більшу частину життя

"Касети, ракети, каби – у нас летить все. На днях прилетів каб і вбив дідуся і двох бабусь, ще один чоловік важко поранений, в лікарні зараз. Святі люди – і тваринкам допомагали, і людям. І таке от горе", – говорить Станіслав.

Житель Оріхового Станіслав Франк

Останнім часом саме керовані авіабомби вагою по 500 і 1500 кілограмів, які спричиняють величезні руйнування, стали справжнім жахом для місцевих. В Оріхові не залишилося жодної вцілілої будівлі, пошкоджені майже всі житлові будинки. Більше третини – не підлягають ремонту, їх потрібно будувати з нуля.

У квітні цього року влада оголосила, що з Оріхова евакуювали усіх дітей, хоча багато родин довго не наважувалися виїжджати.

"Зараз у місті залишаються, переважно, люди старші 50 років. Зосталися ті, в кого немає заощаджень, щоб кудись виїхати, – говорить чоловік. – Багато хто – "теоретично", "в принципі" – готовий виїхати, щоб не заважати військовим, але питання – куди? Де знайти прихисток? В Україні не вистачає житла для переселенців. Люди бояться бути кинутими напризволяще".

Багато місцевих виїжджали, але потім поверталися, деякі – по кілька разів.

"Люди бояться, бідкаються, але вертаються, бо тут хоч своє житло є. Багато таких. Хоча переважну частину життя в Оріхові нам доводиться ховатися", – додає чоловік.

Читайте також: "Посеред міста – гора трупів росіян, а навколо діти ганяють на великах". Історії з деокупованої Харківщини від волонтера

Щойно донька чує сирену – починається істерика

У Станіслава є маленька донечка. Саме сьогодні, 23 липня, їй виповнюється 5. День народження вона зустрічає у Запоріжжі.

"Діти – це святе. Їх треба будь-що оберігати. Тож доньку ми відправили до Запоріжжя разом із дідусем і бабусею, батьками дружини. Там у родичів є квартира, в якій вони і живуть. А самі тут. Дружина щодня зі мною в Оріхові. Раз на місяць мотаємося, щоб провідати дитинку", – мовить Станіслав.

Станіслав разом з дружиною

Вивезти малечу вирішили у жовтні.

"Мої батьки мешкають в селі під Оріховим. І ми усією родиною – ми втрьох і батьки дружини – поїхали до них. Тоді саме по Запоріжжю було дуже багато "прильотів", тож подумали, що в селі буде безпечніше. А через тиждень орки почали це село розбивати. Ми ледве встигли у підвал заскочити… Щойно трішки стихло, сіли в побиту через обстріл машину і поїхали в Запоріжжя", – пригадує чоловік.

На жаль, той обстріл не минув для дівчинки безслідно – дитина тепер панічно боїться сирен:

"Щойно чує сирену – відразу починається істерика. Дитина дуже боїться. Якось я до неї приїхав, вийшли прогулятися, пролунала сирена – вона мене різко потягла за руку ховатися. Тоді вона пережила великий стрес. Звісно, не хотілося, щоб вона таке чула. Не те, щоб прожила".

Читайте також: "Дуже страшно, але продовжуємо, бо потрібні людям". Прифронтові історії працівників критичної інфраструктури

"Прилітало по 300 снарядів на годину"

Місто спіткала важка доля. Як почалися обстріли 24 лютого, так і не закінчуються дотепер.

"Бої були за 3-4 кілометри від Оріхова. Тоді були такі моменти, що за годину прилітало до 300 різних снарядів. Страшно згадати ті жахливі часи. Подяка нашим хлопцям, що дали їм (окупантам – ред.) відсіч", – говорить Станіслав Франк.

Місцеві після початку повномасштабної війни одразу згуртувалися: за добу зібрали більше 10 тонн запасів для захисників.

"Люди зібралися і сказали: нам тут орки не потрібні. Ті ж мріяли, що ми будемо з короваями їх зустрічати… А у нас у кожному дворі для них "коктейлі (молотова – ред.)" були заготовлені.

Я очі відкрив (24 лютого – ред.), почув, що війна, і попер. І блокпости допомагав облаштовувати, і обороняв критично-важливі ночами, і на чергування ходив в дощ і холод. З першої секунди ми чинили опір", – згадує житель Оріхова.

Станіслав вірить, що після перемоги люди повернуться до Оріхова, знову згуртуються і зможуть відбудувати місто. Каже, люди тут талановиті і працьовиті. Містечко обовʼязково оживе.

Нині ж ті, хто залишився, змушені виживати. Тут постійні проблеми із мобільним звʼязком, іноді сигнал доводиться шукати годинами. Мобільного інтернету немає, газу і світла – також, з водою – перебої. Містяни поставили на свердловину генератор, тож тепер мають можливість принаймні качати воду.

При цьому у місті працює три продуктових магазини.

"Нам багато допомагають з гуманітарними продуктами, хлібом. У магазинах продають переважно, воду, цигарки, енергетики. З делікатесів – ковбасу і рибу. Чого в гуманітарці нема, тим і торгують", – каже чоловік.

На початку липня росіяни розбомбили "пункт незламності" в Оріхові, де люди отримували гуманітарну допомогу. Авіабомба тоді вбила чотирьох жінок, більше десяти людей отримали поранення.

Волонтерська місія: порятунок покинутих собак

Станіслав за професією – зварювальник. Все життя працював руками. Після початку повномасштабної війни разом з дружиною взяв на себе волонтерську місію: годувати безпритульних собак.

"Дуже багато покинутих тварин. І ми з дружиною вже більше року їх годуємо. Доводиться, бо більше нікому. Для них потрібні великі притулки, але ніхто не хоче цим займатися. Більшість вважає, що тварина – це не людина; мовляв, нащо? А вони ж теж живі, як і ми, – ділиться Станіслав. – Нам допомагають доброчинні організації, небайдужі люди донатять. І от щодня – щойно є 5-10 хвилин тиші – треба вискакувати годувати тваринок, поки є можливість".

Станіслав разом з дружиною годують покинутих тварин

Часто повернутися до сховища не встигають – місто знову накривають вогнем: міномети, гради, урагани тощо. Якось снаряд ліг за 5 метрів від машини – її посікло уламками.

Під час запису інтервʼю Станіслав також годував тварин. Тоді й пролунали вибухи.

"Просто зараз біля мене лежить алабайчик, – говорить Станіслав Франк, не підводячись з землі. – Він пережив ой-ой-ой скільки. Він ховається, а коли машину чує – виходить. Потім я поїду, і він знову заховається. І таких тваринок у нас сотнями по містечку.

А я що? Я на дорозі в місті, сховатися немає де, тільки до землі притулитися. Сів, перетрухало, і – далі. Не зупиняємо добру справу".

Під час запису цього інтерв'ю чоловік годував тварин, і потрапив під обстріл

"Скажу, що готовий евакуюватися. А що далі?"

За словами Станіслава, він міг би евакуюватися подалі від Запоріжжя разом з дружиною та донькою, утім наразі не має спроможності забезпечити родину усім необхідним в іншому місті.

"Якщо я скажу, що готовий евакуюватися, то приїде тисяча волонтерів. Мене вивезуть в будь-яку секунду. Вивезуть і скажуть: "Ми справилися, до побачення". А що далі? – запитує він, неначе від імені багатьох людей, які опинилися у схожій ситуації. – Ну, добре, у мене руки як треба ростуть. Я впораюся, роботу знайду. Але є люди, які неспроможні працювати. І це велика проблема сьогодні".

Читайте також: "Виїхати нема грошей": як живуть люди під обстрілами у Часовому Яру. ВІДЕО

Утім, українці, які опинилися у складних життєвих обставинах через війну, можуть отримати допомогу із житлом. Для цього в Україні функціонує волонтерський проєкт "Прихисток".

На сайті ініціативи небайдужі громадяни можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток у будь-якому регіоні України чи за кордоном на кілька днів або довше. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником. Сайт доступний 40 мовами.

"Прихисток" – волонтерська ініціатива, яка нині вже має державну підтримку. Зокрема, власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг.

Роксана Касумова, спеціально для "УП. Життя"