"Він був людиною зі стрижнем". Пам'яті медійника та військового Володимира Фоміченка-Закуцького
Володимир Фоміченко-Закуцький – український медійник, піарник, діджитал-маркетолог і доброволець. Кар'єру почав у кінокомпанії Film.UA: від піарника доріс до керівника digital-напрямку, брав участь у промокампаніях фільмів і серіалів. Зокрема, працював над промо "Мавки" й "Сторожової застави".
Той же напрямок Володимир очолив і в медіа "Заборона" – й за кілька місяців створив ефективну систему просування соцмереж видання.
Друзі називали Фоміченка "лицеміром навпаки" – за його небайдужість та доброзичливість.
У грудні 2022 року чоловік приєднався до війська; став головним сержантом взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти військової частини А1126. Позивний "Фома" отримав від прізвища Фоміченко. Володимир зник безвісти 26 лютого 2026 року під час бойового завдання.
Людинокоцик
У редакції "Заборони" мерзляка Вову впізнавали здалеку – по кольору. Жовте худі, в якому він приходив на роботу так часто, що воно стало його візитівкою.
"Він був дуже сонячний, яскравий, – каже колишня колежанка Анастасія Оприщенко. – Ти бачиш цей жовтий колір, і тобі стає легше".
Заходячи вранці, він обходив кімнату по колу, щоб привітатися з кожним особисто – ніби перевіряв, чи всі на місці, чи все гаразд.
Слухав музику він так само уважно, як прислухався до людей. Вмикав трек й одразу міг сказати, про кого він і про що – характеризував людей піснями. Коли Анастасія вмикала йому улюблену музику свого батька, він одразу відчував: це не її смак, а когось іншого, хоч і рідного – і завжди мав рацію.
Освіта і перша робота
Із дружиною Ольгою вони зустрілися першого вересня, на першому курсі Київського університету культури і мистецтв, на спеціальності "зв'язки з громадськістю" – і потім понад десять років не розлучалися більш ніж на пару тижнів.
Ще в аудиторіях Ольгу вразило те, як щиро й відкрито він розмовляв із викладачами – ніби доросла людина, хоча насправді був зовсім юним. Вова нічого не боявся: ні здатися смішним, ні потрапити в незручність, ні сперечатися з тими, хто старший.
"Він був людиною зі стрижнем, у якого нема сумнівів щодо себе, щодо свого місця в цьому світі. Щодо того, що правильно, а що ні", – згадує Ольга.
Стосунки в них складались "ненудно" – спілкувались років вісім, одружувались двічі: між шлюбами розходились. Намагались будувати окреме життя, багато рефлексували – окремо і разом, шукали, хто в чому винен, – і зрештою виявили головне: жити одне без одного не вміють.
Лицемірство навпаки
Ольга згадує, що Вову найдужче дратували дві речі: людська обмеженість, коли хтось свідомо відмовляється рости; і байдужість до чужої біди.
Якось у новорічну ніч, коли вони з Ольгою та спільною подругою вийшли на терасу покурити, у сусідньому дворі Вова побачив дівчину, яку кудись тягли якісь хлопці – вона, вочевидь, була не в собі. Він пішов розбиратися і зник на кілька годин. Ольга з подругою чекали його майже до ранку: виявилося, він повіз незнайому дівчину аж на Оболонь, тягнув її пішки на дванадцятий поверх, віддав матері з рук на руки, а потім довго чекав таксі, щоб повернутися.
"Це не було для показухи, ніколи не було, щоб потішити своє его. Просто якісь його внутрішні орієнтири", – каже Ольга.
Подібних історій, каже вона, було чимало – то дідусеві, що впав на вулиці, допомогти підвестися, то комусь незнайомому підставити плече серед ночі. Близькі про цю рису знали й називали її, посміюючись, "лицемірством навпаки".
***
Про другу пропозицію є окрема історія, яку Вова за життя не встиг розповісти дружині.
Колишня керівниця Володимира по кінокомпанії Film.UA Поліна Толмачова згадує: якось студія готувала до релізу фільм за участю Святослава Вакарчука, і в опис помилково потрапило щось російською мовою. Вакарчук зателефонував і накричав на Поліну; Поліна тут-таки зателефонувала до Вови.
"Вова, ганьба взагалі, страшно, — кричала я в слухавку. А він каже: "Так-так, Поліно, я вас зрозумів, я вам передзвоню". А вранці признався: "Я саме Олі освідчувався, а тут ви дзвоните, і я не можу не взяти слухавку. Уже майже стою на колінах з обручкою", – згадує Поліна.
Відтоді, каже вона, більше в житті ні на кого на роботі не кричала.
Сама пропозиція, якою її пам'ятає Ольга, була зовсім домашньою: вони просто сиділи і гомоніли вдвох, Вова подарував їй каблучку. А далі – серіал, виноград, вино, і маленьке святкування удвох.
Практик
Свою кар'єру Вова почав у кінокомпанії Film.UA. Спершу був піарником, який займався діджиталом; поступово доріс до цілого керівника digital-напрямку. Ірина Побєдоносцева, перша керівниця Вови на Film.UA, пам'ятає юного, дуже допитливого хлопця, який щоразу ставив багато питань і брався за будь-яке завдання.
Коли одного разу не міг ухвалити рішення, підійшов до неї: "Іро, ну я не можу вирішити, я ж Терези за знаком зодіаку". – "Я теж Терези, – відповіла вона, – йди й вирішуй".
Ірина згадує і зовсім не робочу історію: одного разу вона замкнула ключі в машині за годину до дитячого свята, яке мала вести. У паніці подзвонила Вові – той, не гаючи ні секунди, скинув контакти аварійних служб і сказав: "Спокійно, без паніки, я все беру на себе, ви тільки приїжджайте".
Інша колега та керівниця Володимира, Поліна Толмачова, характеризувала Фоміченка так:
"Вова не давав навіть приводу подумати, що він не вартий довіри. Просиш його щось зробити – і було абсолютно зрозуміло, що він це зробить".
У колективі студії саме на нього лягала вся фізична робота – тягати меблі на фестивалі, возити обладнання; а в конфліктах зі стейкхолдерами й деякими творчими людьми з великим его саме він умів найшвидше й найделікатніше все залагодити. Вова курував напрямок кіноклубу, брав участь у запуску промокампаній найкасовіших українських прокатних фільмів і телепродуктів, працював над відомими серіалами, а також над мультфільмами "Мавка" і "Сторожова застава".
"Це була найкраща людина на нашому поверсі, – говорить Поліна Толмачова. – І це не лише моя думка, так вважають всі, хто з ним працював".
Та й сам Володимир дуже любив своїх колег.
"Film.UA для Вови – це старт, перша робота, дуже важливий, щасливий та емоційний етап як в його кар'єрі, так і в житті в цілому. Це була його перша робоча сім'я", – розповідає дружина Ольга.
Після Film.UA була рекламна агенція з дивним асортиментом клієнтів, як згадує дружина – просувати доводилось то каву з Чорногорії, то ще щось не менш випадкове; досвід вийшов виснажливим. Потім – діджитал-департамент телеканалу НЛО ТВ. А згодом Вова майже випадково побачив вакансію на сайті пошуку роботи – так і потрапив у "Заборону Медіа", де очолив digital-напрямок і за кілька місяців навів лад у соцмережах, що до нього роками не мали системи.
"Вову завжди цікавило налаштовувати процеси: приходити в нове місце, аналізувати, планувати, "лікувати" слабкі сторони, оптимізовувати роботу і результати", – каже дружина Ольга.
Володимир мав хист до "професійного прибирання" – налагоджування робочих процесів всюди, де б не працював.
"Коли команда не розуміла, навіщо впроваджувати зміни, він завжди готувався до розмов заздалегідь — показував метриками, наочно: тут буде так, а тут так. Він не просто казав "повірте мені" – він доводив кожну свою позицію цифрами", – розповідає колишня колежанка Вови по "Забороні" Анастасія Оприщенко.
Фонд 2402. Фома йде на війну
На початку повномасштабного вторгнення Володимир ще працював у "Забороні". У перші місяці 2022 року співзасновники видання Катерина Сергацкова та Роман Степанович заснували Фонд 2402, метою якого була підтримка журналістів засобами захисту – аптечками, бронежилетами, касками.
Володимир все ще залишався в Києві та активно волонтерив у фонді. Дружина Ольга згадує, що їхня квартира була завалена спорядженням для журналістів. Пізніше фонд почав проводити безпекові тренінги, і Володимир допомагав в їх організації аж до моменту, коли пішов у військо.
Колеги з мирного життя дізнавалися про його рішення по-різному, але однаково не дивувалися.
"Вова інакше не зміг би, – каже коліжанка Анастасія із "Заборони". – Це було на 100 відсотків його рішення".
Визрівало воно довго – за словами Ольги, внутрішні процеси, що передували йому, тривали ще з 2014 року, лишень фоново. Коли повномасштабне вторгнення почалося, Вова на якийсь час ніби закрився в собі. Ольга, сама родом із Маріуполя, тоді була природньо занурена в те, що відбувається з її містом. І нічого не могла вдіяти з тим, що відбувається з чоловіком.
Вова багато читав – військову літературу, аналітику, відгуки тих, хто вже пішов до війська. Багато спілкувався з хлопцями і дівчатами на фронті, вибираючи напрям. Урешті обрав безпілотні системи – тоді ще нову галузь. Пройшов курси управління дронами, отримав сертифікат. Щодня бігав у спорядженні, готуючи тіло до фізичних навантажень.
15 грудня 2022 року Володимир прийшов у військкомат, а далі поїхав на базову загальновійськову підготовку.
Позивний собі не вигадував – прізвисько "Фома" від прізвища тягнулось за ним ще зі школи.
Після БЗВП потрапив у щойно сформовану бригаду, де разом із побратимами розвивав напрям БПЛА. Бригада розширювалася разом зі своїми завданнями – стала однією з перших, що з суто розвідувальної переросла в розвідувально-ударну: опанувала скиди боєприпасів на ураження ворожої техніки і показувала високі результати.
За час служби Володимир пройшов шлях від новачка до головного сержанта взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти. Разом із бригадою змінював дислокацію близько 15 разів, переживав втрати побратимів, ухвалював важкі рішення.
На фронті Вова почав розповідати Ользі все – не деталі дислокацій, звісно, але страхи, сумніви, суперечки з командуванням. Раніше він не любив аналізувати вголос власні почуття; тоді ж, за словами дружини, зрозумів: якщо мовчати, добром це не скінчиться.
"Ми стали ще ближчими, хоча хто б міг подумати, що це взагалі можливо", – каже Ольга. – Він якось "закарбовувався" ззовні, а всередині ставав ще світлішим, чуйнішим, добрішим і ніжнішим. Це мало хто бачив, але спостерігати за цими змінами і його ростом було справжньою пригодою. Аби тільки не за таких обставин", – каже Ольга.
Готуючись до курсів на підвищення до офіцера, пройшов усі етапи, лишався останній крок. Не встиг.
Собака для Олі
Перед від'їздом Вова прийшов до колеги-журналістки Анастасії з проханням: допомогти обрати собаку для Ольги, щоб дружина не лишалася сама. Утрьох з Анастасією і Ольгою вони поїхали вночі, під дощем, у якесь село в Київській області, шукати цуценят. Ішли темними дворами, повз паркани, у калюжах, поки не знайшли жінку з двома цуциками.
"Я бачила по Олі й по одному з песиків, як вони одразу знайшли спільну мову. Ми з Вовою стояли й дивилися одне на одного – і він тільки й сказав: забираємо", – згадує Анастасія.
Пса назвали Пан.
"І зараз собака, яку подарував Вова, зі мною. Емоційно дуже мені допомогає", – говорить Ольга.
Тростянець
Останній рік життя, говорить Ольга, був щасливим для Вови. Вони старалися бачитися якомога частіше: три тижні влітку в Карпатах, де каталися на велосипедах зі схилів Захара Беркута; часті побачення взимку, коли він проходив навчання у Житомирі. Новий рік уперше за три роки зустрічали разом. Вова, який ще донедавна не поспішав із дітьми, тепер про них мріяв. З дружиною вибрали навіть імена – Ваня і Варвара.
Часто повторював фразу "Любов усе відп**дить!" – писав її на листівках, які надсилав разом із квітами, промовляв, коли піднімав келих, коли втішав друзів, коли зізнавався Ользі в коханні.
Захоплювався гірськими лижами, горами, останнім часом сумував за морем; любив манґу та аніме, серіали Breaking Bad і Game of Thrones; понад усе – Крістофера Нолана, найбільше "Інтерстеллар", фільм про те, як любов здатна перетнути будь-яку відстань і будь-який час.
26 лютого 2026 року Володимир Фоміченко-Закуцький загинув під час виконання бойового завдання. Ольга дізналася про це 9 березня – побратими ще досі не змогли забрати тіло з місця загибелі. Офіційно він і досі значиться зниклим безвісти: хоча існують фотографія, координати та свідчення побратимів, і зараз готується позов до суду для визнання його загиблим.
Заповів розвіяти прах на горі Тростянець у Славському районі Карпат — куди колись возив Ольгу кататись на лижах. Вова провів там усе дитинство, гора була для нього "рідною".
Тепер небо над Тростянцем чекає на нього – попри те, що дорога туди досі не завершена.
