"Війна у розпалі, а ми саджаємо черешні". Історія ягідного саду із серця України

На землях Черкащини фермерські господарства здебільшого вирощують зернові культури та буряки, однак це не завадило родині Гордіїв з Умані 6 років тому ризикнути й почати вирощувати черешню.

Віктор та Оксана – подружжя банкірів, яке у 2016 році вирішило кардинально змінити своє життя і серйозно зайнятися сімейним ягідним бізнесом. До цього їх підштовхнув батько чоловіка – Микола Гордій, який понад 40 років пропрацював в аграрній сфері. В результаті сім'я започаткувала "Уманську фруктову компанію", на яку цього року мала великі плани. Проте війна внесла свої корективи.

Оксана розповіла "Українській правді. Життя", як сучасні реалії України вплинули на сімейний бізнес і як їм з чоловіком вдалося не просто зберегти, але й масштабувати підприємство, йдучи на ризики.

Як усе починалося

"Уманський тепличний комбінат", яким керує свекор Оксани, здебільшого займається вирощуванням помідорів та огірків у закритому ґрунті, а також зернових культур, кавунів, картоплі, капусти тощо. Проте "ветеран" аграрної сфери діяльності Микола Гордій шукав нову нішу, щоб побудувати бізнес, адже була вільна земля. У цьому активно допомагали син із невісткою.

Оксана разом із чоловіком проробили титанічну роботу, аби спершу визначитися із культурою, а потім – опанувати технологію вирощування та, власне, створити промисловий сад, дотримуючись європейських стандартів.

І хоча зароджуватися бізнес-план почався у 2016 році, маленька, не до кінця усвідомлена мрія мати свою черешню у серпні-місяці, з'явилася ще у 2013-му.

"У 2013 році ми були на курсах в Англії. І у серпні в супермаркеті з цікавості купили там черешню. Ягода була дуже великою і смачною. Нас тоді це вразило, зокрема тому, що в Україні у серпні вже не сезон для черешні.

Цей випадок нам запам'ятався, а коли ми уже почали самі займатися вирощуванням, то згадали про цю маленьку мрію – щоб у серпні були свої черешні", – пригадує жінка.

Оксана з чоловіком мріяли, щоб у серпні у них була своя черешня. Фото: Уманська фруктова компанія

Перед тим, як посадити перше дерево у своєму саду, Оксана і Віктор їздили за кордон, аби набратися досвіду. У 2016 році були у Голландії та Бельгії, досліджували ягідний бізнес. Вибір пав на черешню не одразу, каже підприємиця. Хоча її чоловік дуже полюбляє саме цю ягоду.

"Нам прораховували бізнес-плани під різні культури. Був вибір між лохиною та черешнею. Лохина тоді тільки починала заходити в Україну як культура у великих масштабах. У підприємців, які займалися її вирощуванням, були хороші прибутки", – розповідає Оксана.

Крапку в ухваленні рішення поставив лабораторний аналіз грунту під кожну із культур. Виявилося, що в їхньому регіоні занизька кислотність грунту задля вирощування лохини. Щоб зробити землю придатною для цієї культури, необхідно було збільшувати кислотність. По-перше, це не екологічно, а по-друге – дорого. А от для вирощування черешні умови були ідеальними.

"Тим паче, що йде глобальне потепління, клімат змінюється і у нашому регіоні. У нас стає трохи тепліше з кожним роком. Ми уже і кавуни вирощуємо. Тому вирішили зупинити вибір на черешні", – підсумовує жінка.

Коли Гордії ще тільки "закладали фундамент" ягідного бізнесу, в Україні не було висококваліфікованих спеціалістів по вирощуванню черешні.

"Ми шукали консультантів з-за кордону. Однак через те, що у них зі свого боку немає розуміння, як ці сорти поводяться в Україні, ми проходили шлях спроб і помилок", – зізнається Оксана.

До слова, Гордії обрали для саду німецькі, чеські, англійські та канадські сорти черешні. На меті було виростити велику, соковиту ягоду темного забарвлення.

Уже в 2017 подружжя висадило перші 10 гектарів дерев, у наступні два роки – ще 7 га. На 2022-й рік у подружжя були великі плани щодо масштабування бізнесу, в які згодом втрутилася війна.

Перші 10 гектарів дерев Гордії висадили у 2017 році. Фото: Уманська фруктова компанія

Читайте також: Над головами літали ракети, а люди підв'язували виноград: історія одного із найпівнічніших виноградників України

"Війна у розпалі, а ми саджаємо черешні"

Оксана зізнається, що вони з чоловіком до останнього не вірили, що Росія нападе на Україну. Однак дізналися про це одними і найперших, оскільки їхній будинок розташований за 10 кілометрів від критично важливої інфраструктури – військової частини та складів.

"23 лютого ми лягали спати з абсолютною впевненістю, що завтра все буде добре. Ми відчули, що "почалося" у перші хвилини війни. Прокинулися від вибуху, коли росіяни почали бомбити один зі складів. Коли я заглянула в телефон, то побачила заголовки великими червоними літерами про те, що почалася війна", – пригадує події 24 лютого жінка.

Каже, що на збори було дуже мало часу: слідом за першим вибухом пролунав другий і третій, над будинком літали снаряди.

"У нас ще й маленька дитина і чотири собаки. Живемо у відкритій місцевості, фактично в полі. Відчували переляк, шок і нерозуміння, що робити далі. Спрацював інстинкт самозбереження, тож вирішили поїхати з дому. Тоді ми цілий день блукали біля Умані, думаючи, що робити далі", –зізнається вона.

Перший тиждень війни родина Гордіїв пересиділа біля відділення тепличного комбінату у Тальному. Проте розуміння, коли можна буде повернутися додому, не було. Вирішили, що Оксана з дитиною вирушать за кордон і повернуться, коли в регіоні буде більш спокійно. Так і зробили.

Три місяці вони провели у Празі (Чехія). При цьому робота у саду не припинялася – за ним постійно доглядали агрономи під чуйним, хоч і дистанційним керівництвом Оксани.

"Сезон ми почали вчасно. Але я переживала за хлопців (агрономів), просила, щоб вони не ризикували і не нехтували повітряними тривогами. За кілька днів усе відновили і люди почали працювати, адже всім потрібно годувати сім'ї", – каже підприємиця.

Наслідки дій "сусідів-визволителів" безпосередньо торкнулися дітища Гордіїв – російські снаряди влучили у їхній черешневий сад. Зачепило і складське приміщення та теплицю, де від ударної хвилі повилітало скло. Однак й ці виклики вони подолали – про всяк випадок були запаси необхідних матеріалів, щоб все оперативно відновити.

На щастя, ніхто не постраждав, включно з деревами, які, ймовірно, хотіли "денацифікувати" росіяни.

"Агрономи зробили обхід, позначили місця влучення снарядів. Ми викликали піротехніків і вони все почистили", – розповідає жінка.

Захистити 20 гектарів відкритого поля з деревами від наслідків дій окупантів – неможливо. Та і мети такої не було, каже Оксана. Найголовніше – щоб люди залишалися цілими.

"Коли ти не можеш вплинути на ситуацію, то залишається тільки прийняти її", – наголошує жінка.

Щойно землю звільнили від "подарунків" окупантів, у черешневому саду почалася активна робота: обрізка та підв'язка дерев. Війна війною, а черешні самі за собою не доглянуть.

Оксана зі своєю командою. Фото: Уманська фруктова компанія

Ба більше, подружжя наважилося масштабувати ягідний бізнес – висадити ще 3 гектари дерев. Зараз у промисловому саду Гордіїв уже 32 тисячі черешень.

"Це, мабуть, виглядало трохи дивно: війна у розпалі, а ми тут дерева саджаємо. Але вона одного дня закінчиться, тому ми вирішили ризикнути. Цього року багато садоводів відмовилися від своїх замовлень на саджанці. Тож у людей, які вирощували їх, були дерева, а продати їх не було кому.

Бельгійська фірма, з якою ми співпрацювали від початку, запропонувала нам вдвічі нижчу ціну, ніж зазвичай. Ми попросили відтермінування оплати до зими, і вони погодилися. Тож ми вирішили, що будемо досаджувати черешню. Бізнес повинен розвиватися, не можна стояти на місці, тому ми вирішили йти вперед", – наголошує Оксана.

Читайте також: Сади Перемоги у місті. Приклади міських городів в українських містах, що надихають

2022-й став роком викликів та ризиків

Хоча "прильоти" й завдали шкоди ягідному бізнесу, але критичних збитків не було, каже Оксана. Більше турбувало те, що виросли ціни на необхідні для вирощування черешень добрива та засоби захисту рослин, які подружжя бронювало ще восени минулого року.

"Зазвичай ми закладаємо підвищення ціни у вартість продукту до 5%, але не цього року", – підкреслює підприємиця.

При цьому новий врожай виявився кращим за минулорічний.

"Ми зібрали десь на 15 тонн більше черешні. Здається, що це не багато, але для нас ця різниця відчутна.

Кращою виявилася і якість плодів, тому що не було таких дощів, як минулого року. Не було проблем і з хворобами", – розповідає вона.

Ягода із промислового саду Гордіїв вражає щонайменше своїми розмірами – черешня розміром із чверть долоні.

Цей плід, на відміну від вишні, дбайливо збирається руками – жодних механізованих способів. Як пояснює Оксана, вкрай важливо, щоб черешня після збору залишалася із хвостиком. Це – ознака преміум-якості.

Розмір черешні із промислового саду Гордіїв вражає. Фото: Уманська фруктова компанія

"Основні сорти були дуже хорошої якості цього року. Ягода була крупною і соковитою. Був попит. Частину врожаю продали на переробку – цукерки і сушену черешню", – говорить Оксана.

Решту черешні підприємство також розпродало, але при цьому весь врожай залишився в Україні. А от з наступного року Гордії сподіваються займатися експортом ягід.

А тому у червні подружжя вирішило піти ще на один ризик і пройти аудит на відповідність міжнародному стандарту Global G.A.P. Тепер в "Уманської фруктової компанії" є сертифікат, що дозволяє підприємствам виходити на експорт.

Робота над садом не припиняється ніколи

Ягідний бізнес вимагає постійного залучення у процес, а не лише у літній період. Коли не сезон – кінець жовтня – середина березня – команда агрономів на чолі з Оксаною починає працювати в саду. Робота починається з обрізки. Нині триває осіння – щоб підготувати дерева до зими і зародження врожаю на наступний рік.

"Робимо підв'язку, прибираємо. Якщо дерево засохло, то позбуваємося його. Постійно є буденні справи, які роблять садок життєздатним. Взимку у нас проходить ревізія усієї техніки, її обслуговування, заміна деталей, калібрування обладнання тощо", – розповідає підприємиця.

Також взимку подружжя підраховує, скільки добрив та засобів захисту рослин потрібно буде закупити, складає план робіт на рік.

"Робота над садом не припиняється ніколи. Намагаємося їздити на семінари взимку. До війни їздили у відрядження за кордон, щоб подивитися, як там влаштовують таку діяльність.

По Україні також беремо участь у семінарах. Якщо вони проводяться. Використовуємо час із користю, щоб в сезон займатися саме черешнею, а не наздоганяти те, що могли зробити взимку. Моя мрія в'язати взимку шкарпетки поки що не збувається", – зізнається Оксана.

Робота над черешневим садом ніколи не зупиняється. Фото: Уманська фруктова компанія

Читайте також: Діти з сиротинців вчаться вирощувати овочі та заробляти гроші: як працює проєкт "Наша теплиця"

"Роботу в саду задля майбутнього врожаю я б порівняла з вагітністю – неймовірне відчуття"

Жінка визнає, що робота в саду приносить їй неабияке задоволення. Повертатися до роботи в банку, аби перебирати стоси паперів, вона більше не планує.

"По-перше, це свіже повітря. По-друге, в саду ти 11 місяців працюєш заради одного місяця, коли отримуєш урожай. Це неймовірне відчуття. Я б порівняла його з вагітністю, але воно трошки довше. Менше, ніж у слона, але більше, ніж у людини", – говорить з усмішкою Оксана.

Робота на природі приносить й естетичне задоволення, адже черешні прекрасні у будь-яку пору року: восени сад стає жовто-багряним; взимку – голі, але засніжені дерева, охайно висаджені в рядок, також милують погляд; навесні вони всипані квітами, а влітку – соковитими плодами.

Черешневий сад Гордіїв навесні. Фото: Уманська фруктова компанія

"Коли сад цвіте – це неймовірне видовище. А щойно починається процес зав'язування плодів, постійно бігаєш в садок і дивишся, як усе росте. А коли йдеш вже повз червону черешню, не передати словами відчуття, коли бачиш результати своїх зусиль.

Буває, ходжу по саду з хлопцями-агрономами і кажу їм: "Ви взагалі розумієте, що це виростили саме ви?". Це як виростити дитинку. Тільки їх багато і це черешня", – говорить Оксана.

Вона переконана – людина має любити те, що вона робить:

"Коли отримуєш задоволення, то уже не вважаєш це своєю роботою".

Оксана у своєму черешневому саду. Фото: Уманська фруктова компанія

"Підтримуємо людей, армію і державу"

Спостерігаючи плоди своїх зусиль у тилу, родина Гордіїв не забуває підтримувати й тих, хто захищає країну на фронті. Зокрема, своїх співвітчизників з Черкащини. За словами Оксани, частіше допомагали грошима, а одного разу брали участь в аукціоні:

"Брали участь в акції в Уманському гуманітарному центрі. Виробники, підприємці та майстрині пропонували свої лоти – вишиванки, картини, різні вироби. Нашим лотом була черешня. Усі кошти від продажу йшли військовим" .

Також підприємці "продавали" локації у своєму білосніжному квітучому садку навесні. Мешканці за символічну плату приходили і проводили фотосесії, а зібрані кошти родина передала на підтримку дітей-переселенців в Умані.

Фото: Уманська фруктова компанія

"Стараємося допомагати. Кожен працює на своєму місці – підтримуємо людей, державу, сплачуємо податки. Ми нікого не звільняли, навіть навпаки – підвищили зарплату працівникам.

Були плани купити обладнання, але боїмося робити зараз великі вкладення. Думаємо про зиму і стримуємо свої бажання, але продовжуємо працювати", – підсумовує Оксана Гордій.

Діана Кречетова, УП. Життя

Матеріал підготовлений в рамках реалізації проєкту ГО "Місто-сад"

Фото обкладинки: Уманська фруктова компанія