Наталя Заболотна: Інколи здається, що мене кинули на барикади і забули

121
15 лютого 2011

Музейний комплекс "Мистецький Арсенал" минулого року отримав нового директора - Наталю Заболотну.

Те, що відбувалось з Арсеналом після 2004 року, на превеликий жаль, типова доля проектів, ініційованих українськими ідеалістами. Після Помаранчевої революції комплекс повернули у державну власність, в оточенні Віктора Ющенка з'явилася химерна концепція нібито "українського Лувру".

Арсенал перетворився на чорну діру, яка кожного року поглинала державні кошти. У результаті гора народила мишу - будівля отримала спотворений "євроремонтом" фасад і "ворота пекла", які віддзеркалюють уявлення попередньої дирекції про прекрасне.

Юридичний статус Арсеналу теж лишається дивним - у відповідності з особливостями національного бюрократизму.

Можна тільки гадати, як би склалася доля Арсеналу і яким би зараз був український арт-простір, якби в 2004 році Віктор Пінчук створив там власний музей сучасного мистецтва.

Тож Наталі Заболотній дістався складний спадок. Частина арт-спільноти, що займається сучасним мистецтвом, покладає на нову директорку великі сподівання, хоча зрозуміло, що не все від неї залежить. Та персональна відповідальність величезна.

Її головування почалося з непорозуміння з Владом Троїцьким, що привело до медійного скандалу, викликів до прокуратури і вигнання ГОГОЛЬFEST з Арсеналу. Про це вже ніхто не згадує, але цей приклад, характеризує пані Заболотну, як "залізну леді", що вміє наполягти на своєму.

За півроку діяльності вона довела, що є сильним менеджером, готовим працювати на два фронти - займатися будівництвом і виставковою діяльністю.

Спірною залишається концепція Мистецького Арсеналу. Ще існує питання коректності, скажімо, Арт-Київ або Великий скульптурний салон, що відкривається цього тижня, - власні проекти Наталі Заболотної.

Зараз важко уявити шалену конкуренцію за простір Арсеналу, але ситуація може змінитися через кілька років.

Наталя Заболотна розповіла про зміни в концепції Мистецького Арсеналу, чому вона проти переїзду до Арсеналу музеїв із Лаври, а також про ставлення до політики, нового Податкового кодексу і чому весь час вона думає про мораль.

- Чи існує на сьогодні концепція Мистецького Арсеналу?

- Ми адаптували стару концепцію до сучасного бачення музею, яким він має бути у ХХІ сторіччі. І якщо раніше було незрозуміло, чим має стати Мистецький Арсенал, то на сьогодні ми віднайшли найголовніше - саме той стрижень, навколо якого і створено нову концепцію музею. Цим стрижнем є мистецтво.

Мистецький Арсенал репрезентуватиме основні віхи розвитку українського мистецтва, найяскравіші його спалахи - від давнини до сьогодення.

Візитівкою Мистецького Арсеналу стане так звана українська "терракотова армія". На десятиметровій глибині атріуму міститиметься системно вишикувана колекція з трьохсот прадавніх скульптур - півторатонних половецьких баб і скіфських воїнів.

 

Площа цієї експозиції дорівнюватиме тисячі квадратних метрів. Вона буде розташована у нижньому ядрі внутрішнього двору Арсеналу і просвічуватиметься крізь скло атріуму. За допомогою світла, оптичних ефектів, новітніх технологій буде досягнуто зовнішнього ефекту видовищності, вражаючого і навіть містичного дійства.

У мене є улюблена фраза Ліни Костенко: "Ми маємо парадокс молодої держави з тисячолітньою історією". В цій частині музею ми представимо основні етапи розвитку українського мистецтва за період, який передував формуванню української держави.

Cаме тут міститимуться експозиції трипільської і черняхівської культур, скіфського золота i обов'язково - доби Київської Русі, але зі ставкою на мистецтво, а не на археологію.

До формування усіх експозицій ми плануємо залучати найпросунутіших українських художників і дизайнерів.

Мінус перший поверх і мінус другий поверх складатимуться з близько двадцяти тисяч квадратних метрів. У цій частині побудуємо концертну залу на 700 місць з універсальною концертно-театральною сценою.

Ним можна буде користуватися навіть тоді, коли музей буде закритий. За проектом продумано й окремий вхід до зали, з вулиці Цитадельної, і блоки відповідної інфраструктури - ресторан, зал прийомів, окремий гардероб.

Перший поверх ми вирішили віддати під великі концептуальні проекти, пов'язані з сучасним мистецтвом. Тобто тут буде постійний рух відвідувачів, відбуватимуться масштабні виставки, арт-фестивалі, бієнале, арт-ярмарки, презентації.

Сучасне мистецтво у світі - це беззаперечний лідер, це мова міжнародного спілкування і ознака цивілізованості держави.

Другий і третій поверхи відведено під колекції шедеврів із провідних музеїв України і світу. Вже сьогодні ми ведемо плідні переговори зі світовими музейними інституціями.

Четвертий поверх, мансардний, відведено під розділ сучасних медіа та першу в Україні електронну бібліотеку шедеврів світового та українського мистецтва і літератури. Ми маємо намір в цьому питанні співпрацювати з Фондом Біла Гейтса.

- Вам взагалі подобається проект Укрреставрації? І чому, на вашу думку, результати міжнародного конкурсу виявилися, так би мовити, непрактичними?

- Існують різні версії. Не знаю, яку саме ви бачили. В нашому холі стоять два абсолютно різних макети. Той проект, який став переможцем досить таки дорогого міжнародного конкурсу, є, м'яко кажучи, недосконалим, з неприкладною "паперовою архітектурою".

- Що ви маєте на увазі?

- Таке враження, що конкурс відбувався начебто заради конкурсу. Хоча і дивно, адже участь в ньому брали i відомі у світі архітектори. Можливо, таким було техзавдання. У макета-переможця на поверхні бажання максимально наповнити і вижати все з певної території з якимось "японським" комплексом постійної її нестачі, що призвело до надмірної насиченості цього майданчика, не залишилося простору, так званого повітря.

Що ж стосується попередніх напрацювань під егідою УкрНДІПроектРеставрація, то ми не могли вносити кардинальних змін до існуючого проекту, бо процес підготовки до будівництва міг би розтягнутися ще надовго.

Але нам багато що вдалося зробити з його удосконалення. Починаючи від дворового простору, музейної частини атріуму, зручності вхідної групи, гардеробів, ресторану, концертної зали та багато іншого.

 

У такому глобальному проекті не може бути дрібниць. Важливо, як музей зустрічає і з яким настроєм його покидають відвідувачі. Для нас найголовніше - створити таку атмосферу, щоб вони хотіли сюди повернутися, і більш того, знаючи точно, коли вони це зроблять.

- Навіщо потрібна "терракотова армія"?

- Кожен музей повинен мати якусь особливість. У світі є декілька десятків арсеналів. В основному, усі вони адаптовані під мистецькі проекти. Наш Арсенал дуже схожий на Венеційський... Але він ще більш ошатний.

- Венеційський Арсенал не фарбували, і якщо відверто, не зрозуміло, як можна було так спотворити споруду. Чого вартий спадок ваших попередників "ворота пекла", які можна побачити з вулиці. Хто є автором цього креативу?

- Ви досить критично ставитеся до того, що вже було зроблено. Звісно, мав місце певний суб'єктивізм у формуванні архітектурної і музейної концепції Мистецького Арсеналу. Зараз ми намагаємося дистанціюватися від суто особистісного бачення музею. Ми намагаємося дивитися на Арсенал начебто очима обізнаних і пересічних відвідувачів, гостей зі світу і навіть наших нащадків.

Звісно, те, що вже пофарбовано, зараз ми зішкрябувати не будемо. Але я також прибічник того, щоб максимально зберегти історичний вигляд Арсеналу. На жаль, у нас поняття реставрації часто співвідноситься зі штукатуркою та чистеньким ремонтом. Ми відмовились від подібних рішень. Будьте певні, ми максимально збережемо той автентичний історичний колорит приміщення, дух часу, який сьогодні витає в Арсеналі.

Останні півроку майже кожні два-три тижні я на пару днів виїжджаю в якусь країну, для ведення переговорів з привезення колекцій, а найголовніше - вивчаю облаштування музеїв.

Якщо подивитися фотоархів у моєму телефоні, то побачите каналізаційні люки, труби вентиляції, облаштування гардеробів і ресторанів, інколи навіть туалети музеїв - така-от романтична фотосесія.

Я людина не байдужа і все, що роблю, намагаюся робити якомога найкраще, як тільки можу. Інколи це дуже дратує деяких високоповажних мужів: кажуть, вона повинна займатися виключно мистецтвом. Але мистецтвом потрібно займатися в гідних умовах, а умови ці треба знати як створити.

- Давайте повернемося до концепції Мистецького Арсеналу. Ви самі сказали, що Україна, на жаль, небагата мистецькими цінностями. Відтак виникає питання: а взагалі навіщо було орієнтуватися на старовину? Є Історичний музей, Національний художній музей.

- Що саме ви хотіли б бачити?

- Моя власна думка: в Мистецькому Арсеналі має бути виключно сучасне мистецтво.

- Для музею сучасного мистецтва треба купувати дуже багато творів. Цим займається Віктор Пінчук, який має потужний приватний ресурс і може керуватися виключно власними бажаннями і смаками. Ми будуємо державний музей, тому можливості обмежені, а горизонти ширші.

Звісно, намагатимемося зібрати колекцію сучасного українського мистецтва. Ми вже втратили два покоління українських митців. А сучасне має властивість досить швидко ставати історією.

Відсутність державного музею сучасного українського мистецтва - це велике непорозуміння для країни. Концепція Арсеналу дозволяє заповнити цю прогалину. До того ж, у мене є мрія створити відкриті інтерактивні фонди сучасного мистецтва, де можна було б прийти і погортати нові надходження. Зараз вивчаємо технічні можливості нашого задуму.

- Чи маєте конкретні плани щодо виставкової діяльності?

- Так, вже є перші домовленості на 2013-2017 роки. До нас приїде ретроспектива робіт Фріди Кало та колекція Едварда Мунка. Ведемо переговори з трьома австрійськими музеями щодо привезення робіт Густава Клімта. Готуємо потужний проект з 10-ма світовими музеями "Казимир Малевич та Київська школа спектралізму", почали переговори по колекції Поля Гогена, вабить і масштабний проект "Сюрреалізм" - з колекції Центру Пом піду і одного німецького приватного зібрання.

Ми налаштовані експонувати найкращі колекції і твори, які є в українських музеях. Вже в цьогорічному проекті "Великий Антикварний Салон" реалізували наш проект "Музей-гість". І ця спроба виявилася досить вдалою.

 

Десятки тисяч людей побачили унікальні експонати з регіональних музеїв у колекції "Шедеври сакрального мистецтва", що була зібрана із 5 українських музеїв. Ми не налаштовані відбирати твори у музеїв. Ми не будуємо музей-консервну банку. Загально визнано, що музей має бути живим, якщо хочете - атрактивним та інноваційним.

Я народилася в Черкасах і знаю, що, незважаючи на те, що в місті музеїв небагато, людина зазвичай ходить до кожного з них один раз за життя, оскільки там нічого не змінюється протягом десятиліть.

Ми ж навпаки, будуємо музей, в який люди захочуть повертатися. Тут будуть представлені шедеври з усього світу і більшість експозицій буде постійно змінюватися.

- Ви як керівник маєте карт-бланш? Чи існують якісь обмеження, крім фінансових?

- Так, у мене є карт-бланш, і я за це надзвичайно вдячна. Але буває важкувато: інколи складається враження, що мене кинули на барикади і забули.

- Політична еліта і високопосадовці, з якими ви спілкуєтесь, взагалі розуміють, навіщо Мистецький Арсенал потрібен країні? Чи це сприймається як забаганка захопленої мистецтвом людини?

- Це мій чоловік (прим. - депутат ВР Ігор Савченко) так каже (посміхається)... Мені дуже хочеться, щоб цей музей щиро полюбили. Найголовніше, що вже сьогодні ніхто не сумнівається у тому, що Мистецький Арсенал повинен бути.

Ми - на початку великого плавання. Але проблеми існують. Велика проблема кадрів. Мистецький Арсенал є державним підприємством, з обмеженим штатом і зарплатним фондом.

Ми зовсім маленька команда, фактично вісім чоловік працює над створенням музейного тіла Арсеналу та паралельно створює величезні арт-проекти, робить каталоги до них, забезпечує PR, запрошує гостей, виїжджає в регіональні музеї... Це надзвичайно велике навантаження.

Дуже багато є нерозуміння. Наприклад, хочуть перевезти до нас три музеї з Лаври і поділити Мистецький Арсенал на такі собі клітинки, де кожен керівник музею буде сам собі господарем.

Але у нас зовсім інша концепція, в якій має значення все: від управління, менеджменту, єдиного експозиційного принципу, кураторства і, навіть, вибачте, запаху - ви не помічали, як пахне квашеною капустою та котлетами під час обідньої перерви в деяких київських музеях?!

У Мистецькому Арсеналі має бути єдиний кураторський підхід до формування експозицій, мають бути якісні департаменти, він не може бути складом для музеїв-переселенців. Занадто дорогим для держави виявиться такий притулок і для відбудови, і для подальшого утримання.

Коли приходить високоповажний чиновник і говорить: "О, ви копайтеся в цьому атріумі, робіть перший поверх, ліпіть мансарду і підвали. А нас влаштує ось ця частина другого поверху, тут у нас розмістяться три музеї: заклеїмо вікна скотчем, щоб не дуло, до того ж їм не потрібно ніяких клімат-контролів... Женіть свою машинерію в обхід". Мені жаль, що склалася така ситуація.

- Хто саме таке сказав?

- Один заступник міністра, якому доручили це виконувати. Не міністра культури, слава Богу.

Я шість років була директором "Українського дому", і шість років у нас був розміщений Музей історії Києва у вигляді складу. Саме таким чином його знищили. Ми би взяли в наші фонди колекції цих музеїв, але не сьогодні, тому що у нас поки що фізично немає фондосховища. Думаю, це план 2014-15 років.

- Як взагалі ви оцінюєте діяльність попередників? Чи потрібна Мистецькому Арсеналу наглядова рада, тим більш в такому дивному складі як зараз?

- Весь час я відсторонено спостерігала за ситуацією, не підозрювала, що можу стати директором Мистецького Арсеналу, у мене навіть не було таких амбіцій. Знаю, що тут збиралися великі хорали з музейників, високопосадовців, і нічим хорошим це не закінчувалося.

Вся концепція формувалася дійсно досить суб'єктивно. Я дуже боюся, щоб і до нас не прилип ярлик суб'єктивізму. Нова концепція Мистецького Арсеналу розроблена нами спільно з Національним інститутом стратегічних досліджень і особисто його директором Андрієм Єрмолаєвим. До співпраці долучилися і Мирослав Попович, що очолює Інститут філософії НАНУ, провідні історики і мистецтвознавці.

 

Та найголовніше - ми маємо власну високопрофесійну команду. Наш минулорічний Арт-Київ став хорошим приводом для того, щоб зібрати найкращих кураторів та директорів всесвітньовідомих музеїв. Наші погляди на те, яким має бути музей, цікавий не лише українцям, але й світу, багато в чому співпали.

Не хочеться давати оцінку своїм попередникам, але я думаю, що великий позитив у тому, що за Арсеналом залишився статус фактично музейного майданчику, що його змогли утримувати протягом цих років.

Дуже великий мінус, що фактично два з половиною роки Арсенал зимував без даху, з десятиметровим котлованом у атріумі, наслідки цього дуже плачевні. Ця ситуація дещо дивна для мене. Кажуть, що це улюблене дітище попереднього президента, та невже можна так ставитися до власного дитяти?

Хочеться, щоб Арсенал став справою життя всіх президентів України, як у Франції - Лувр, чи-то Центр Помпіду, яким опікуються всі президенти протягом історії його існування.

Дуже хочеться, щоб наглядова рада мала й опікунські обов'язки. Тобто, не формальний орган, а дійсно орган, який патронує Арсенал, сприяє укріпленню його іміджу в світі і виступає автоматично гарантом при привезенні колекцій світових шедеврів, гарантом для інвесторів.

Тому що весільних генералів дуже багато, але тут дійсно потрібно мобілізувати усі зусилля для розбудови мистецького комплексу. Я переконана, що вже за три роки Арсенал буде показовим об'єктом в галузі культури і предметом національної гордості.

- Якою має бути ідеальна наглядова рада?

- Звісно, я б дуже хотіла, щоб ця наглядова рада складалася зі знакових постатей нашої держави і мала найвищий патронат. Адже це гарантія уваги і контролю. Ми працюємо і над формуванням почесної і експертної ради - на сьогодні завдяки і міжнародній презентації Мистецького Арсеналу під час проекту Арт-Київ вдалося заручитися підтримкою кращих фахівців світу в галузі музейно-мистецької діяльності.

- Тобто хочете створити нову наглядову раду?

- Хочемо. Але створення наглядової ради і затвердження її складу є виключно прерогативою Кабінету міністрів.

Будівля Мистецького Арсеналу

- Хотіла спитати про закон щодо ввезення і вивезення мистецьких цінностей, що досі не дозволяє розвиватися арт-ринку в Україні. Два роки тому ви активно намагалися змінити ситуацію на краще.

- Закон - велика проблема нашої держави, тому що він перетворює нашу державу на таку собі білу пляму для міжнародної арт-спільноти. Ми планомірно протягом останніх двох з половиною років намагалися якось поправити ситуацію шляхом коригування закону.

Це з різних причин не вдавалося, дехто з депутатів був зацікавлений ввести певні поправки, які полегшать торгівлю антикварним магазинам в певному регіоні, але повного й системного лобіювання закону, який би забезпечив нормальний обмін творами мистецтва нашої держави з іншими, не було.

Новий Податковий кодекс на сьогодні має регламентувати усі податкові норми і автоматично встановлює табу на всі підзаконні акти. Закон інколи може бути хорошим, а всі підзаконні акти, яких там може бути декілька десятків, його нівелюють. Це стосується підзаконних актів з боку митниці і податкової, і інших регламентуючих органів.

На жаль, новий Податковий кодекс не помилував сучасного мистецтва - прописана норма про вільний ввіз творів мистецтва стосується лише тих творів, які старше 50 років. Їх звільнили лише від ПДВ, та залишили 20% ввізного мита. З сучасним мистецтвом повне непорозуміння. На жаль, воно залишається в опалі.

У фінансистів і економістів є своє бачення арт-бізнесу, і коли я в Кабміні відстоювала права сучасних митців, доходило навіть до того, що казали: а, ви там намалюєте якусь на папері корячку і скажете, що ви хочете її купити за 50 мільйонів доларів у Британії, і таким чином галеристи будуть відмивати гроші.

Відповідала, що для того є взагалі Інтерпол, фінансова розвідка, СБУ та інші, і наскільки мені відомо, не так просто зняти такий обсяг грошей і переслати за кордон, це ж всі банкіри знають.

Тож ще залишається надія, що цього року Податковий кодекс зробить вільним принаймні ввіз творів сучасного мистецтва. На підході Митний кодекс - тож потрібно хоч його не проґавити. Головне, щоб не сталося так, що дали повітря й одночасно наступили на горло.

- Хотіла спитати, як часто на території Арсеналу будуть проходити непрофільні події? Наприклад, восени була інтернет-виставка.

- У нас завжди в пріоритеті буде мистецтво. Окрім того, що ми музей, ми - державне підприємство і одночасно будівельний майданчик. До того ж у нас є госпрозрахункові завдання і видатки. Доводиться балансувати. І нам потрібно будувати так, щоб цього будівництва не помічали наші відвідувачі. От така контраверсійна відповідь.

 

- А давайте про політику поговоримо. Які у вас політичні переконання?

- Я поза політикою. Дружу з усіма колишніми, нинішніми і, думаю, що й майбутніми політиками. Запрошую на заходи абсолютно всіх депутатів, представників різних політичних партій, і я ніколи не була і не є членом партії. Взагалі, вважаю, що мистецтво - це величезна об'єднуюча і консолідуюча сила, воно поза часом, поза політикою, а скоріше над ними.

Я була і тій владі, так би мовити, не зовсім рідна, тому що мене призначили в "Український дім" за часів каденції Кучми. Потім прийшла помаранчева влада, пережили революцію в "Українському домі". Був важкий період, мене викликали в прокуратуру, як помаранчеві, так і з протилежного табору, тому що одні казали, що я тримала двері, інші - що я, навпаки, відкрила двері.

А я дійсно їх тримала, тому що у нас в той незабутній день проходила міжнародна конференція і іноземці не розуміли, чому у них немає зали, за яку вони сплатили, кави за розкладом, і чому ми просимо їх покинути приміщення.

І таким чином, не хочеться себе нахваляти, але, можливо, в силу моїх професійних якостей мене залишили на посаді керівника "Українського дому", і в Мистецький Арсенал, думаю, з тих самих причин призначили пізніше.

Кажуть, якщо ти не займаєшся політикою, політика тобою займається. Можливо, колись ми й займемося один одним, та сьогодні вважаю себе вільною від якихось політичних нахилів, принаймні цього прагну.

Дуже хочеться, щоб наша країна виглядала цивілізованою. Інколи художники вдаються до якихось політичних малюнків або, може, це їх особисте вираження, я також це сприймаю, інколи мені подобається, але коли немає почуття міри, ти розумієш, що це не художник, а агітатор.

- Ви ж розумієте, що художники зажди переходять кордони, порушують табу, розширюючи уявлення суспільства про те, що дозволено. Без трансгресії мистецтво не може розвиватися. У зв'язку з цим у мене питання. Якщо до вас прийде куратор і запропонує арт-проект на політичну тематику або з гострим соціально-критичним меседжем, чи є у нього шанс зробити його в Мистецькому Арсеналі?

- Є високохудожні речі, а є політична агітація. Треба дивитись, що саме пропонують.

- Бойз - це мистецтво чи політична агітація?

- Бойз! Це класик концептуального мистецтва. Дуже люблю його. До речі, його дуже багато не лише в музеях, а на арт-ярмарках світового ґатунку. Та, можливо, політики беруть його на озброєння? Значить у них хороший смак.

- Все ж таки, яким чином будуть прийматися рішення?

- Зрозуміло, що доведеться багато думати. Але дійсно хочеться, щоб наші політики розуміли сучасне мистецтво. Щоб у них навіть не з'являлася думка, що можна закрити якусь виставку. Тобто, можливо, краще пережити таку політизовану виставку, аніж вдаватися до силового варіанту.

На Арт-Києві було відео і навіть не стояло завдання фільтрувати: політичне-неполітичне. Я не проглядала це відео, не виступала цензором і не хочу цього робити, тому що довіряю куратору Олександру Соловйову. Але переконана, що в Мистецькому Арсеналі мають бути високохудожні твори. І темників ми не отримуємо. Стосовно політиків, думаю, що всі звикли до "95 кварталу" і до інших досить відвертих тележартів.

- Питання стосується цензури і мистецтва. Останні два роки в Україні все частіше трапляються гучні скандали. Навіть така потужна інституція як PinchukArtCentre минулого року мала проблеми з фотороботами Сергія Браткова. Ви готові тримати удар? Комісію з питань захисту суспільної моралі скасували, але ганебний закон лишився. І взагалі, як ви особисто ставитеся до цього закону?

- Мораль в пріоритеті. Правда, у кожного своє її тлумачення. Постійно про це думаю. Окрім того, що PinchukArtCentre, по-перше, приватна структура, по-друге, він знаходиться навпроти Бесарабського ринку, а ми - державна структура і ще й знаходимося поруч з Лаврою. Тобто, у нас ситуація ще складніша, лавірувати потрібно весь час. Звісно ми повинні знати, "а судді хто?". Хто робить експертизу? Де критерії моралі?

Будемо до кожного випадку ставитися окремо. Сказати, приходьте всі і приносьте будь-що, не можу.

Мені, наприклад, дуже подобається британська художниця Трейсі Емін. Не знаю, чи наш закон про мораль дозволяє привезти її відео і вишивки? У нас в Україні люблять вишивку, але всі ж думають, що вона може бути тільки у вигляді прошви чи якогось візерунку.

Важко визначити чітку грань, де еротика, де порнографія. Думаю, що і еротика може образити вразливі душі, і вони скажуть, що сюди не можна дітей приводити. Але ми ж ходимо в музеї, водимо туди своїх дітей, ми дивимося на твори великих майстрів епохи Відродження, милуємося творами старих "порнографістів" Гойї, Босха, Брегеля - це жарт, захоплюємося "Авіньйонськими дівами" Пікассо. А найвідоміший індійський храм Кхаджурахо - розкішні стіни якого викладені камасутрою в пластиці - це порно?..

Просто закритися і бути ханжами також не можна. Одягати в спіднє пам'ятники принаймні смішно. Хоча одягти Венеру Мілоську - це було б креативно, треба спробувати (сміється).

powered by lun.ua