Діти по-домашньому, або Суд - найкращий друг батьків

Ми навчилися обминати державу, як тільки можна. Та іноді таки доводиться з нею взаємодіяти: хтось народився, помер, одружився, розлучився чи просто загубив паспорт.

Один із способів ігнорувати державу є народження дітей поза медичними закладами. Таких "неформалів" щороку народжується не більше тисячі. Звісно, обминувши один з етапів, батькам цих дітей все ж доводиться звертатися до держави - дітям потрібні документи.

В Україні пологи вдома, на відміну від таких країн, як Голландія і США, поза законом. Діяльність домашніх акушерів не ліцензується, батьків, що народжують вдома, "тузять і пропісочують" скрізь: від дитячої поліклініки, жіночої консультації і до РАГСу. Тим не менше, вдома народжували і народжують.

Усі фото з Zoomi.com.ua

Мій старший син, якому скоро виповнюється дванадцять, з'явився на світ удома. Після всіх кіл пекла жіночих консультацій (жінки мене зрозуміють), походів по пологових будинках у пошуку "правильного місця" для народження сина, моє рішення народжувати вдома було абсолютно свідомим.

Попри обіцяні лікарями проблеми у пологах, я народжувала добре і самостійно, поруч з чоловіком та акушеркою, яка вселяла мені впевненість у те, що все буде гаразд.

Тож про своє рішення жодного разу не шкодувала. Так склалося, що молодшого сина народжувала в пологовому будинку, і хоча формально усе було гаразд, все ж таки вважаю, що вдома народжувати природніше (тут без стуку не заходить санітарка з ганчіркою, медсестри не вимагають грошей за добровільно-примусову пам'ятну фотографію, чоловік не надумає вас розбудити, щоб поміряти температуру. Я вже не кажу про те, що чим природнішими ви бачите ваші пологи, тим більше доведеться комусь щось пояснювати і просити).

Свого часу найбільшою проблемою, чи, швидше неприємністю, мені здавалося спілкування з завідувачкою дитячої поліклініки, яка мала завізувати довідку про народження дитини поза медичним закладом. Та, виявляється, її "політінформація" на тему несвідомості була лише квіточками.

З початку цього року "домашніх" дітей реєстрували тільки після доведення факту батьківства у суді...

Дія І. Не ходіть, батьки, до РАГСУ

Із запитанням, які документи маю надати, якщо народила вдома, кілька тижнів тому я звернулася у один із київських РАГСів. Мені повідомили, що за правилами, які діють з 10 січня, довідки з дитячої поліклініки про перебування дитини під медичним наглядом та свідчень двох свідків, як це було раніше, тепер не достатньо. Своє батьківство я маю довести в суді, і лише потім, за рішенням суду, реєструвати дитину у РАГСі.

В інтернеті посилання на зміну правил можна знайти, наприклад, на сайті Головного управління юстиції у Харківській області, де чорним по білому написано, що:

"Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 року за № 3307/5 про внесення змін до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 за № 52/5 (зі змінами)" цитую:

"Від 10 січня 2011 року при державній реєстрації народження дитини, народженої поза закладом охорони здоров'я, наявність підписів двох свідків не може бути підставою для такої реєстрації з причини відсутності у батьків дитини медичного свідоцтва про народження встановленої форми (форма 103/о, видається пологовим будинком, - ред), відділ державної реєстрації актів цивільного стану не має можливості зареєструвати народження дитини. Відповідно до пункту 4 статті 13 Закону України " Про державну реєстрацію актів цивільного стану" підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження дитини, а в разі їх відсутності - рішення суду".

І далі роз'яснення:

"Варто звернути увагу на те, що змінився порядок державної реєстрації народження дитини, народженої поза закладом охорони здоров'я.

Раніше реєстрація народження такої дитини проводилася відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми 103-1/о та за наявністю двох свідків, присутніх при пологах (в графі 10 актового запису про народження вказувалися їх прізвища, власні імена, по батькові, паспортні дані та місце проживання, а також проставлялися власні підписи обох свідків).

З 10 січня 2011 року при державній реєстрації народження дитини, народженої поза закладом охорони здоров'я наявність підписів двох свідків не може бути підставою для такої реєстрації, та з причини відсутності у батьків дитини медичного свідоцтва про народження встановленої форми, відділ державної реєстрації актів цивільного стану не має можливості зареєструвати народження дитини. В такому випадку заявникам необхідно звернутися до суду за місцем проживання для встановлення в судовому порядку факту народження дитини даною жінкою".

Дія ІІ. Вам це здається.

Поки я розшукувала тих, кому на ділі довелося реєструвати "домашніх" дітей за рішенням суду, у Мінюсті раптом вирішили спростили правила реєстрації : тепер для реєстрації дітей, народжених поза медичними закладами, не потрібні свідчення свідків, достатньо довідки з дитячої поліклініки і паспортів батьків. (Гадаю, не останню роль у цьому відіграли публікації журналістів та заяви правозахисників).

Усе було б добре, та замість того, щоб визнати, що указ відміняється, державні клерки від Феміди наполягають на версії, ніби все залишилося, як було, просто їх неправильно зрозуміли, і три місяці продовжували неправильно розуміти в РАГСах (Хоча там розповідали, що їм влаштовували спеціальні роз'яснення нового порядку реєстрації).

Звісно, на сайті Мінюсту суперечливу інформацію "почистили", а от на сайтах обласних управлінь - ні (не встигли, мабуть). Після зняття "нововведень" я звернулася до Мінюсту з проханням роз'яснити ситуацію. І отримала відповідь, що насправді до суду треба звертатися тільки за відсутності документів, що підтверджують батьківство. А у всіх інших випадках для реєстрації дитини необхідна лише довідка з дитячої поліклініки і паспорти батьків.

Дія ІІІ. У Рагс, У Рагс!

Я ще раз зателефонувала до РАГСу. Цього разу мені назвали ті самі документи, що і в Мінюсті. На запитання, чому ж ще кілька тижнів тому мене відправляли до суду, там відповіли, що з того часу правила змінилися, попередні приписи відмінено.

Хто компенсує моральні збитки тих, хто, заради отримання Свідоцтва про народження, витратив купу часу на походи по інстанціях, наразі не відомо.

Історія Ради

Напередодні Різдва, 5 січня, в родині Ірини і Олега Ігнатьєвих на світ з'явилася Рада. Її старший братик, Клим, народився 4 роки тому в пологовому будинку за всіма стандартами пострадянського пологового медичного сервісу: стимуляція, знеболювання, вакуум і як наслідок, облік у невролога.

Ірина не хотіла переживати подібне вдруге. Кілька її знайомих, а серед них і іноземці, народжували своїх дітей вдома і ділилися при цьому враженнями, дуже відмінними від її власних.

Тож удруге жінка вирішила народжувати вдома. Готувалася до цього, заздалегідь познайомилася з акушеркою. Пологи вдома пройшли спокійно. Поки Ірина народжувала, чоловік зі старшою дитиною дивилися мультики. Коли дівчинка народилася, вся родина була поруч.

Наступного дня батьки звернулися до дитячої поліклініки. Лікарі проявили увагу до дитини, але довідку про народження дитини Ігнатьєви не отримали - почалися Різдвяні свята, і начальство було у відпустках.

Передавши у поліклініку свідчення про хід пологів від акушерки, а також довідку з жіночої консультації про те, що Ірина стояла на обліку в жіночій консультації, Олег зміг "вибити" документ з поліклініки лише 20 січня. Паралельно він кілька разів звертався до РАГСу, де в реєстрації дитини відмовили, пославшись на зміни в законодавстві.

25 січня новоспечені батьки подали Позовну заяву до суду, слухання за якою призначили...на 16 березня.

Можливо, суд був завалений більш серйозними справами, ніж доведення батьківства, але склалося так, що не з власної провини Ігнатьєви порушили Статтю 144 Сімейного кодексу України. Згідно з нею батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

16 березня на слухання суду Олег і Ірина прийшли вже більш ніж двомісячною Радою і купою довідок, сподіваючись на швидке встановлення факту народження дитини. Натомість наслухалися, які вони "безвідповідальні батьки", а рішення суд обіцяв прийняти... 8 квітня.

Отримати свідоцтво про народження майже тримісячної Ради Ігнатьєви змогли минулого тижня, так би мовити, достроково, випадково дізнавшись про спрощення правил реєстрації.

Чи доведеться цій родині платити штраф за несвоєчасну реєстрацію дитини, я також вирішила з'ясувати у Мінюсті. Відповідь була такою: "Статтею 2121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за несвоєчасну реєстрацію батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану лише у разі відсутності поважної причини недотримання строку реєстрації, встановленого законодавством".

Чи визнають кількамісячні судові митарства Ігнатьєвих поважною причиною - поки невідомо.

Реєстрація власної дитини - не перший досвід спілкування Ігнатьєвих з судом: кілька років Ірина працювала перекладачем для іноземців, що прагнули всиновити дітей з дуже серйозними вадами розвитку, яким годі було знайти прийомних батьків в Україні. (На Ірининій пам'яті, наприклад, всиновлення дитини з трьома ногами).

Такі усиновлення відбувалися через суди, тож Ірина набачилася достатньо, і, мабуть, саме цим пояснюється олімпійський спокій цієї родини у боротьбі за права власні і своєї дитини.

Ірина вважає, що навіть якби і надалі батькам, які народжують своїх дітей вдома, треба було доводити своє батьківство через суд, їх би це не спинило.

Хто і чому народжує вдома

Зазвичай до пологового будинку не їдуть ті, хто не хоче випробовувати на собі конвеєрний підхід української медичної системи, або ж більше не хоче повторювати цього досвіду. Є чимало випадків, коли жінки, які по кілька разів проходили через кесарський розтин у пологовому будинку, вдома після цього народжували природнім чином.

Безсумнівно, поступово медична машина дещо гуманізується (партнерські пологи, природні пологи після кесарського розтину), але все це відбувається якось надто повільно.

Тих, хто приймають пологи вдома, часом називають "духовними акушерами". Рух духовного акушерства розпочався у 70-і роки минулого століття у Москві і тодішньому Ленінграді на противагу "бездуховним пологам" у радянській системі охорони здоров'я, коли, приміром, забрати дитину від матері на три дні одразу після народження не вважалося чимось неприйнятним, а цінність грудного вигодовування дитини майже не бралася до уваги.

Наталя, мама трьох дітей, теж народжувала вдома. За фахом вона лікар-неонатолог, яка згодом стала педіатром-гомеопатом. У своїй педіатричній практиці бачила багато "домашніх" дітей, і у них, на відміну від "роддомівських", зазвичай було значно менше проблем, пов'язаних з наслідками складних пологів.

Народивши двох дітей в пологовому будинку, втретє ця жінка вирішила піти іншим шляхом, адже їй хотілося народжувати природно і без зайвих втручань. Тільки-но дізнавшись про свою вагітність, жінка вирішила народжувати вдома. Випадки, коли лікарі, знаючи, як ніхто, що на них чекає в надрах української медичної системи, народжують вдома - не поодинокі.

Звісно, не все так райдужно. Треба сказати, що більшість акушерів, які приймають пологи вдома, - самоучки. І далеко не всім з них можна довірити здоров'я своє і своєї майбутньої дитини. Також трапляються серед них і такі, які переважно працюють в державній системі, але іноді, таємно, приймають пологи вдома.

Чому лікарі наважуються на таке? Існує одна велика таємниця: пологи - це не страшно, пологи - це природно. І великої кількості медичних втручань можна було би уникнути, якби лікарі не поспішали і орієнтувалися на потреби породіллі, а не свої власні.

Акушерка Вікторія, яка вдома приймає близько п'ятдесяти пологів на рік, понад 10 років пропрацювала в пологовому будинку в Підмосков'ї. Вона вважає, що кожна жінка повинна мати право вибору, де їй народжувати.

А головна проблема державної системи лежить не в медичній, а в етичній площині: кожна жінка потребує не тільки гарного догляду, а ще (або ж у першу чергу) поваги і уваги до себе як до особистості.

Втім, далеко не завжди ті, хто називає себе духовними акушерами, насправді може надати адекватну допомогу. Тому ідеальним рішенням і Вікторії, і деяким іншим домашнім акушеркам видається ліцензування їхньої діяльності, як це прийнято в тій же Голландії та інших розвинених країнах.

Домашні акушери, хоч і не всі, конче зацікавлені у виході своєї діяльності з тіні. І якби держава йшла на зустріч, вони б навіть придбали і власним коштом утримували реанімобіль та спеціальну лікарську бригаду на випадок ускладнень при пологах. На жаль, на теперішньому щаблі розвитку українського суспільства, а не тільки медицини, це видається малоймовірним.

Пологи - це виняткова подія. Українські жінки народжують один, два або максимум три рази за життя. І кожній хочеться, щоб до неї ставилися уважно і гідно, м'яко допомагаючи появі нової людини на світ. Без гонорару лікарю від 700 доларів і вище, на увагу розраховувати не доводиться. Та навіть оплата послуг не завжди є гарантією гарного перебігу пологів.

Більшість медиків підсвідомо настроєні на патологію, тоді як мають допомагати народжувати природнім чином. Свідомість медичного персоналу не зміниться сама по собі. Це можливо тільки за умови реформування всієї системи допомоги при пологах.

Поки такий підхід в Україні майже не практикується, і саме тому деякі жінки, усвідомлюючи певний ризик і беручи всю відповідальність на себе, будуть і надалі народжувати вдома.