Життя європейців: життя пенсіонерів в Італії

Розповідає Томмазо Барракко, підприємець

Томмазо Барракко – 65 років, він італійський пенсіонер. Його життя проходить поміж Італією та Францією, поміж Венецією та Парижем. Він вільно говорить обома мовами, а його старша донька працює журналісткою в Парижі. Томмазо завершив свою кар'єру та вийшов на пенсію декілька років тому.

Але він не сумує. У віці за шістдесят він знову пішов учитися, на абсолютно нову для себе спеціальність – годинникарська справа. Разом із двадцятилітніми, він отримав диплом та заснував власну компанію з виробництва елітних годинників. Зараз його компанія BarraccoWatches презентує свої вироби на престижних виставках та виробляє годинники на замовлення.

Про пенсійну систему в Італії, про можливості кар'єри після 60 років, та про відмінності поміж Францією та Італією Томмазо розповів проекту "Життя європейців".

Реформи пенсійної системи в Італії

Італійська система пенсій зазнала важливих реформ в останні десятиліття. Достатньо тривалий час зобов'язання держави у виплаті пенсій перевищували її ресурси. У середині 1990-х стало зрозуміло, що неможливо втримати пенсії на попередньому рівні без суттєвого збільшення зборів у державний Пенсійний фонд – зборів, які й без того були одними з найвищих у Європі. "Населення в Італії старіє, з часом дедалі більше літніх людей та дедалі менше молоді – звідки візьмуться гроші на пенсії?", – розповідає Томмазо.

Реформа зі зменшення пенсій розпочалася в 1995 році. Нові закони суттєво зменшували державні виплати пенсіонерам та сприяли розвиткові так званих "схем зайнятості".

У середині 2000-х цей процес продовжився – головною метою декількох законів того часу була відмова від державної пенсії взагалі. Водночас, були прийняті закони, які спряли розвиткові приватних пенсійних фондів.

Система пенсій в Італії сьогодні

Пенсія в Італії, як у багатьох інших європейських країнах, має три основні складові.

По-перше, існує державна пенсія, яка традиційно є основним джерелом доходів пенсіонерів та ще пару десятиліть назад була дуже щедрою до пенсіонерів. Другою складовою пенсії є приватні Пенсійні фонди, у які громадяни вкладають гроші; подеколи такі фонди створюють компанії для своїх працівників або профспілки для робітників своєї галузі. Насамкінець, банки пропонують індивідуальні програми заощаджень до пенсії.

Дві останні складові стали необхідністю саме тому, що через демографічні причини – старіння населення, про яке ми писали в одному з попередніх матеріалів, – а також через спад економічного росту, реальність змінилася; відповідно, відбулися суттєві скорочення саме державної пенсії. Водночас, підвищилися відрахування із заробітної плати до державного ПФ. Наприклад, з 1995-го року ці відрахування становлять 33% від зарплати (від зарплати брутто, до утримання інших податків).

Реформа 1995-го року визначала три групи населення:

– ті, хто до 1995 року пропрацював щонайменше 18 років;

– ті, хто до 1995 року пропрацював менше 18 років;

– ті, хто почав працювати після 31 грудня 1995 року.

Лише перша група людей продовжує отримувати пенсії за старими правилами, прихильними та щедрими до пенсіонерів.

Друга та третя група отримують значно менші пенсії, які напряму залежить від кількості індивідуальних соціальних внесків, які вони внесли до державного Пенсійного фонду.

Коли італійці йдуть на пенсію

Суто формально, мінімальною вимогою законодавства для того, щоби отримувати пенсійні виплати, є трудовий стаж у 5 років та зарплата в 1.2 рази більша за мінімальну. Звісно, у такому разі йдеться про дуже малі гроші.

Для отримання повної пенсії в Італії запровадили існує показник суми трудового стажу та віку. Наприклад, у 60-річного чоловіка, який має трудовий стаж у 40 років, цей показник становить 100 (60+40). За сучасними вимогами з 2013-року цей показник має дорівнюватися 97-98.

Загалом реформи 2000-х років підняли пенсійний вік до 65 років для чоловіків, та до 60 років – для жінок. Втім, пенсійний вік для жінок поступово підніматимуть до 65 років у період з 2014-го до 2026-го року.

До того ж, дефіцит державного бюджету призвів до появи відомого декрету 2011-го року від назвою "Врятувати Італію", який ще раз суттєво підвищив пенсійний вік.

"Врятувати Італію!"

З 1 січня 2012-го в Італії вступив у силу декрет прем'єр-міністра Маріо Монті – цей декрет символічно назвали "Врятувати Італію". Відповідно до цього декрету, пенсійний вік ще зріс, порівняно з попередніми законами.

Так, чоловіки, які працюють у державному або приватному секторі, а також жінки, які працюють у державному секторі, тепер виходять на пенсію лише в 66 років. До 2018-го року заплановано відняти пенсійний вік до 66 років також і для жінок, які працюють у приватному секторі.

Декрет із порятунку Італії також визначає, що з 2021-го року пенсійний вік буде підвищено до 67 років як для чоловіків, так і для жінок.

Цифра здається дуже великою. Але не варто забувати, що існує зв'язок поміж пенсійним віком та очікуваною тривалістю життя. Італійці, як ми писали в одному з попередніх матеріалів, є лідерами в питанні очікуваної тривалості життя: цей показник сьогодні становить 83 роки.

Друге важливе зауваження стосується безробіття серед молоді.

"У Франції, як і в Італії, існує величезна проблема безробіття молодих людей. Молоді люди не знаходять собі роботи – відповідно, не відраховують у Пенсійний фонд, а водночас зростає пенсійний вік. Це становить велику проблему для європейської економіки", – розповідає Томмазо.

"Компанія – це я!"

Втім, проблеми національної системи пенсій не дуже торкнулися Томмазо особисто. Він отримав ступінь бакалавра, згодом – диплом інженера, і наприкінці 1970-х почав працювати інженером у міжнародній компанії, яка мала філії в Італії, Франції та в Німеччині. Томмазо працював у французькій філії компанії.

1982-го року він звільнився й пішов знову вчитися – цього разу фінансам, комерції та бізнесу. По завершенні другої вищої освіти отримав роботу в одній із найпрестижніших консалтингових компаній світу Boston Consulting Group.

Більше тридцяти років свого життя Томмазо пропрацював саме в цій компанії – і відносно рано вийшов на пенсію.

Але й на пенсії 65-річний італієць не заспокоївся: він вирішив повністю присвятити себе своїй давній мрії – створенню якісних годинників. "Я італієць, а всі італійці люблять красиві годинники, – говорить Томмазо. – Мене вражало, що не можна знайти класного стильного годинника, зробленого в естетиці 1960-тих або 1970-х років. Отже, я вирішив сам його створити".

65-річний Томаззо вирішив усе початку спочатку. Він переїхав у Париж і пішов вчитися… в ліцей! У професійному ліцеї Дідро разом із підлітками-ліцеїстами на вечірніх курсах за два роки навчання осягнув механізми роботи годинників та отримав диплом професійної придатності з галузі годинникарства.

"Я мусив учити історію та географію, – з посмішкою згадує Томмазо, – а також складати іспит з іноземної мови. Оскільки це був французький ліцей і в якості іноземної можна було обирати будь-яку мову, окрім французької – я обрав італійську!"

Відтоді вирішав відкрити власний бізнес. "Створення власного бізнесу не зайняло в мене багато часу. Треба було оформити всі необхідні папери, зареєструватися в комерційній палаті – це, мабуть, і все. Це зайняло два дні", – розповідає Томмазо.

Компанія невелика. "Моя компанія – це я, – жартує Томмазо. – Я почав працювати в якості художника, дизайнера, який вигадує загальний вигляд майбутнього годинника".

Він має зовнішніх партнерів, поставників, які на замовлення виробляють деталі тощо. Продає свої елітні годинники – ціна стартує від 3.300 євро – онлайн, оскільки мати магазин – це дуже дорого: "Для того, щоби мати магазин таких товарів – треба орендувати приміщення у дорогих кварталах. Це мені поки що недоступно, і, мабуть, у цьому немає потреби".

Томмазо задоволений своїм життям. Життя на пенсії дозволило йому зайнятися улюбленою справою, та підтримувати себе у формі.

"Можливо, не варто узагальнювати мій досвід, – говорить Томмазо. – Хоча, дійсно, в Італії є багато пенсіонерів, які продовжують активне життя після виходу на пенсію".

Ми завершуємо розмову дискусією щодо відмінностей поміж Францією та Італією.

Франція та Італія, на перший погляд, дуже подібні, відмінності поміж двома європейськими країнами несуттєві. Водночас, ставлення до життя відрізняться, вважає наш співрозмовник: "В Італії люди схильні думати: "Можливо все!" У Франції, натомість, переважним настроєм усе-таки є: "Нічого не можна зробити"".

Сам Томмазо, успішний пенсіонер, який із пристрастю займається улюбленою справою, є позитивним прикладом життєлюбного та енергійного італійця.

Життя європейців – це ініціатива, яку здійснює МГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження"