Welcome to Donetsk. Неймовірний проект британського фотографа про війну в Україні

75
3 серпня 2015
Отримавши таку листівку, її адресати зазвичай починають гуглити ім'я людини, яка на ній вказана. Напис на листівці: "Руслан Коношенко був убитий у Донецькому аеропорту у середу 21 січня 2015 року"
Шиинг Ин був убитий над Грабово у четвер 17 липня 2014-го року
Ілля Валявський був убитий у Щасті у вівторок 17 червня 2014-го року
Лілія Німенко була вбита у Маріуполі у суботу 24-го січня 2015-го року
"Війна є особистою". Цей напис Анастасія Тейлор-Лінд прикріпила до стіни у своєму помешканні три місяці тому, коли приїхала до України робити проект з листівками Welcome to Donetsk

Британський фотограф Анастасія Тейлор-Лінд на зустріч прийшла з кількома десятками листівок.

На перший погляд, вони нічим не відрізняються від усіх інших, що їх поштарі щодня розкидають у скриньки адресатів.

Красиві ідеалістичні фото з трьома англійськими словами: "Welcome to Donetsk".

Незвичний – зворотний бік листівки. Кожну підписано різними іменами.

На кожній – прізвище та ім'я людини, яка загинула на сході України. Місце смерті. Дата. 2014, 2015 роки.

Праворуч – прізвище та адреса здебільшого невідомих мені та фотографу людей по всьому світові, які погодились взяти участь в проекті Анастасії.

Ось такі листівки мирного Донецька надсилає Анастасія Тейлор-Лінд 

...Я гортаю листівки, намагаючись знайти кілька прізвищ. Фейсбук якраз у цей день нагадав про вбитого під Лутугино бійця "Айдару" Іллю Василаша з позивним "Дєд" – але на листівках його нема. Як і фотографа Віктора Гурняка.

– Може, вони є на тих, які залишились вдома. Їх усіх тисяча, – каже фотограф, зачитуючи написані чорними і синіми чорнилами прізвища загиблих та країни, куди ці листівки полетять.

– О, Росія, – голосно коментую я, помітивши з-поміж них чимало американських і європейських адрес. Анастасія миттю додає: "Так, і Україна є, хоч і небагато".

Зрештою, українці – не цільова аудиторія цього проекту, адже вони живуть з війною щодня. Тоді як чимало європейців чи американців можуть навіть не до кінця уявляти, де саме знаходиться Україна і що тут відбувається.

Саме для них у першу чергу Анастасія розсилає ці "листи з війни".

"Сергій Бовсуновський був убитий у Щасті у середу 2 липня 2014-го року"

– Подивіться на ці фото. На них Донецьк нічим не відрізняється від інших міст світу – такі самі парки, стадіон, готелі. Він цілком міг бути моїм містом... Але тепер там війна. І слово "Дебальцево" чи "Волноваха" на зворотному боці асоціюються з жахливими подіями, – коментує авторка проекту.

Анастасія каже, що в Україні у неї не було дня без спілкування з людиною, яка втратила когось у війні, чи чекає на чиєсь повернення зі сходу, або ж її життя не було зруйноване.

- Війна йде на сході України, на відносно малій частині території. Але вона вийшла за межі Донбасу і як щупальця пролазить у кожен дім і до кожної людини. Та цей досвід дуже важко передати тому, хто тут не був ніколи.

Відтак увесь час, знімаючи в АТО для міжнародних видань, вона думала, як зачепити читача і змусити його замислитись над смертями на війні. І придумала.

Дежавю. Донецький Peterbook

Після звільнення Слов'янська Анастасія робила фото у місті. Як вона тепер зізнається, аналогічні світлини їй доводилось знімати раніше, і її не покидало відчуття, що "це вже було".

Відтак воно навряд чи зачепить глядача, далекого від війни – вона ж-бо "десь там і колись там", а не у твоєму мирному і спокійному місті. Стріляють не за вікном, а в новинах і повідомленнях, їх можна просто не читати, а снаряди падають не на ваші будинки.

У Слов'янську фотограф зайшла на пошту – роздивитись на листівках, як виглядало місто до війни. Там вона натрапила на дві поштівки з серії "Welcome to Donetsk".

Пройшло ще чимало часу, перш ніж вона наважилась знайти видавництво, яке друкувало ці листівки у довоєнний час. На той момент воно вже закрилось через війну, а його власник виїхав закордон. Однак невеликий склад поштових карток залишився в тещі власника, у підвалі її будинку в Донецьку.

Туди й вирушила Анастасія, викупивши всі листівки, що збереглися – близько тисячі фотографій ідеалістичного Донецьку.

Потім у соцмережах фотограф спитала своїх читачів та друзів – хто з них хотів би отримати поштову картку в рамках її проекту про війну в Україні.

При цьому Анастасія не попереджала, як саме будуть підписані листівки, і що на зворотному боці з'являться імена загиблих у цій війні – бійців, журналістів, волонтерів та мирних жителів з обох боків конфлікту, а також 298 жертв MH17.

Фотограф отримала таку велику кількість прохань і повідомлень з контактами адресатів, що останні два тижні навіть не піарила свій проект – листівок було замало, аби надіслати всім бажаючим.

Анастасія Тейлор-Лінд підписує листівки, які потім надсилає усім, хто зголосився взяти участь у її проекті. Загалом вона надіслала 921 поштівок

Утім, Анастасія каже, що проект завершиться, коли кожне ім'я загиблого буде написане на листівці.

Просто зараз тимчасово бере паузу – мусить їхати на навчання до Гарварду, та й поштівки закінчились, а їй потрібні саме зроблені до війни і саме з написом англійською Welcome to Donetsk.

 
Листівки з проекту Welcome to Donetsk 

"За 10 років, відколи я роблю фото, ніхто не написав мені: "Анастасіє, я взяв ваше фото з Telegraph чи New Yorker" і помолився за померлого. А тепер пишуть"

Анастасія здивовано і вражено ділиться тим, що їй відписують ті, до кого вже дійшли листівки. За хештегом #welcometodonetsk в Instagram і Facebook – фотографії з різних куточків світу: донецька листівка на фоні алеї, дороги, квітів, на домашньому холодильнику...

Така далека війна стала близькою, а невідоме ім'я зі статистики чи репортерських звітів – темою для роздумів: "Як ця людина все-таки загинула і ким була?"

Листівка з зображенням мирного Донецьку з одного боку і з даними про жертву війни - з іншого 

– Ось, жінка розповідає, що отримавши листівку, вони обговорювали її вдома з дітьми. А он, чоловік пише, що випив поминальну чарку за Ігоря Кудінова, якого вбили в селі Дякове 12 червня, – гортаємо з Анастасією зображення в її інстаграмі.

З листівками з Донецька чередуються інші – світлини героїв її книжки про Майдан.

Раніше Анастасія через УП розшукувала героїв книжки "Maidan - Portraits from the Black Square" – портрети з Чорної Площі на чорному тлі. Знайшлись навіть ті, у кого інтернету нема – їхні родичі побачили заклик і написали Анастасії. Відтак тепер вона їздить провідати своїх героїв і подарувати книгу.

Та все ж чимало фото – листівки, причому біля свічок. Фотограф каже, що першою світлиною, яка надійшло їй як реакція на цей проект, була саме такою. Тоді ж вона попросила користувачів знімати коротеньке відео того, як палає свічка біля листівки.

На одному з фото в Instagram Анастасії український військовий тримає перед очима листівку з написаним прізвищем "Наталя Лавренко", яка була вбита в Луганську 30 липня минулого року.

– Ви навмисне надіслали військовому листівку з прізвищем жінки, а не якимсь чеченським прізвищем? Більш ймовірно, що це все-таки мирна жителька, – питаю.

– Та ні, це вийшло випадково. У мене нема тих культурних кодів, які є у вас. Я не розумію, що може означати якесь прізвище. Ви знаєте цю жінку, яку вбили? Може, вона теж була військовим, – відповідає Анастасія.

Я не знаю, але Google каже, що Лавренко з чоловіком ймовірно померли одночасно від потрапляння снаряду в їхній будинок. І саме через гугл чимало реципієнтів листівок намагаються з'ясувати, ким насправді був загиблий на війні в Україні.

– Ви знаєте, за 10 років, відколи я роблю фото, ніхто не написав мені: "Анастасіє, я взяв ваше фото з Telegraph чи New Yorker" і помолився за померлого. А тепер таке пишуть. Мабуть, я на правильному шляху, – каже фотограф.

Листівка з зображеням Донецьку дійшла до Вільнюсу (Литва) 

"Це був такий чудовий сонячний день, але забути про Україну було неможливо", – читаю я коментар володарки ще одного листа з війни.

У відповідь на фото з хештегом welcometodonetsk Анастасія зазвичай пише такий коментар: "Це лише один з 6362 убитих за час війни на Донбасі. Такими є дані ООН станом за перше червня 2015 року, з кожним тижнем гине ще більше людей".

Ви робите роботу нашого Міністерства інформації, – жартую.

Вони не платять мені зарплату, – сміючись, відповідає вона.

Часто люди відписують Анастасії, ділячись власним досвідом втрати чи болю. Хтось у той самий день, коли прийшла листівка, припинив вживати наркотик. У когось ця дата збіглась з днем смерті близької людини за кілька років до того.

Але вони точно бодай на мить задумались про війну в Україні.

Автор проекту, фотограф Анастасія Тейлор-Лінд 

Контакти фотографа: Anastasia Taylor-Lind на Facebook,  електронна пошта  - taylorlindstudio@gmail.com, більше фото на її стоірнці в Інстаграмі (anastasiatl).



powered by lun.ua