Батьки-теслярі vs батьки-садівники: поради психолога мамам і татам

"Що відбувається в голові моєї дитини?", - це питання часом задає собі, певно, кожна мама і кожен тато.

3-річка, 10-річка та підліток потребують від батьків кожен свого. Корисні поради для батьків наводить Time.

"Гелікоптерне" батьківство – це відносно новий тренд у вихованні, мета в якого начебто й хороша – якомога швидше підготувати дитину до життя у світі, де конкуренція стає дедалі жорсткішою. Такі тата і мами "зависають" над своїм малюком, беручи активну участь у кожному аспекті його життя та навчання.

На думку Елісон Гоупнік, професора психології з Каліфорнійського університету, матері та бабусі, те, що кожен із нас колись був дитиною, не означає, що ми завжди знаємо, що потрібно нашим дітям.

"Люди, які піклуються про дітей, мусять люто захищати кожне дитя і, водночас, відпустити, як воно стане дорослим; мусять дозволяти гратися і не давати працювати; мусять передавати їм традиції та заохочувати інновації. Такі батьківські парадокси – наслідок фундаментальних біологічних фактів", - зазначає Елісон.

Батьки-"гелікоптери" "зависають" над своїм малюком, беручи активну участь у кожному аспекті його життя та навчання. Фото ridofranz/Depositphotos

Теорія професорки, яку вона виклала у своїй книзі, полягає в тім, що батьки повинні бути для своїх дітей не теслярами, а садівниками.

Ми намагаємося організовувати та тримати під своїм контролем кожну дрібницю з життя малюка, але часто наші ретельно складені плани летять шкереберть. До того ж, наука взагалі не має підтверджень того, що "правильне" виховання матиме гарантований ефект у дорослому житті.

"… Дуже мало підтверджень є того, що свідомі рішення про спільний сон, про те, чи давати дітям "виплакатися", чи тримати їх на руках, поки вони не заснуть, або змушувати їх виконувати додаткову хатню роботу чи дозволяти гратися, мають переконливі та прогнозовані довгострокові ефекти щодо того, ким стануть ці діти", - вважає Гоупнік.

"Із емпіричної точки зору батьківство – це гра в наперстки", - каже професор.

На думку психолога, батьки часто бачать процес виховання нащадків як теслярство. А насправді ж діти – це садочок, який треба плекати і ростити.

Психолог каже, діти – це садочок, який треба плекати і ростити. Фото GekaSkr/Depositphotos

"Вам треба звернути увагу на те, з яким матеріалом ви працюєте, і це може певним чином вплинути на те, що ви намагаєтеся зробити. Фактично ваша робота – це надати матеріалові форму кінцевого продукту, який впишеться у схему, яку ви від початку мали в себе в голові", - пише Гоупнік.

"Безлад і варіативність – вороги тесляра, точність та контроль – його помічники. Двічі відміряй, один раз відріж. А з іншого боку, коли ми вирощуємо сад, ми створюємо захищене середовище, яке плекаємо, щоби в ньому квітли рослини. Це вимагає тяжкої праці та поту на нашому чолі, багато виснажливої копанини та вимащування в гної", - зазначає вона.

Нейропсихологи вважають, що мозок лише з віком "перемикається" з режиму пізнання в режим розвитку. І коли дитині змалку дозволяти пізнавати світ, то, ставши старшою, вона активніше розвиватиметься.[L]

До 6 років діти повинні гратися. Борюкання з однолітками вчить малюків (і не лише людських) взаємодіяти з іншими людьми. Дослідницькі ігри – як влаштовані та як працюють речі. А рольові – міркувати про власні можливості та розуміти, що думають та відчувають інші. Між іншим, мати уявних друзів – це теж дуже корисно для дітлахів, вважають дослідники.

Дитина такого віку співставляє свій новий досвід із власною гіпотезою про світ і робить висновки. Якщо ж дорослі малюка надто старанно навчають і повчають, його ігровий режим може вимикатися, і він починає засвоювати лише те, що вкладає в нього дорослий.

"Тож наша робота, як батьків – це не виготовити дитину певного зразка. Натомість наша робота полягає в тім, щоби забезпечити їй захищений простір любові, безпеки та стабільності, в якій діти найнепередбачуваніших зразків зможуть розквітати. Наша робота – не надавати форми дитячому розумові; вона полігяє в тім, щоби дозволити їхньому розумові вивчати всі можливості, які відкриває світ. Наша робота – не казати дітям, як їм гратися; вона в тім, щоби давати їм іграшки та прибирати їх, коли ними награлися. Ми не можемо змусити дітей навчатися, але можемо дозволити їм навчатися", - каже психолог.

Після 6 років перед дітьми постає завдання – почати ставати компетентними дорослими, водночас усе ще перебуваючи у безпечному "коконі" турботи батьків. Вони копіюють дорослих, а дорослі помагають їм виправляти помилки.

Дитина співставляє свій новий досвід із власною гіпотезою про світ і робить висновки. Фото tobkatrina/Depositphotos

Що ж відбувається в мозку: його префронтальна кора, "головний офіс" посилює контроль над іншими частина мозку. Адже малюки звертають увагу на все цікаве та інформативне і в такий спосіб навчаються, тоді як від старших діток цей процес уже вимагає здатності сфокусуватися. Чимало нейронних зв’язків зникає, а ті, що лишаються, особливо ті, які задіюються частіше, зміцнюються і вкриваються речовиною мієліном, що робить їх ефективнішими провідниками.

Малюки для вирішення якоїсь задачі залучають більше різних мозкових ділянок, ніж старші діти та дорослі. Мозок школяра оперативніший та ефективніший, але, разом із цим, він уже не такий гнучкий.

Що ж стосується тінейджерів, то нейробіологи виділяють у їхньому мозку дві окремі системи: мотивація та контроль. Це порівняння може налякати, але мозок підлітка дуже подібний до мозку наркомана. Сіра речовина в цьому віці дуже чутлива до винагород. Приємні речі видаються підліткам дуже приємними.

Мозок підлітка гостріше сприймає винагороду, він подібний до мозку наркомана. Фото [email protected]/Depositphotos

"Це система, котра обертає зазвичай сумирних 10-річок на неспокійних, енергійних, емоційно напружених тинейджерів, котрі відчайдушно прагнуть досягти кожної мети, задовольнити кожне бажання та спробувати кожне відчуття", - пояснює психолог.

Що ж до контролю, то робота цієї системи значною мірою залежить від навчання та набуття досвіду. Міцнішати вона починає в середньому шкільному віці, продовжує розвиватися в юному та дорослому.

Варто пам’ятати, що підлітковий вік як окрема фаза життя був виділений лише в ХХ-му сторіччі. Доти людина була або дитиною, або дорослою. Світ змінився, і найкраще, чим ми можемо допомогти підліткам – це дати їм осучаснену роль підмайстерка, інтерна, який опановуватиме дорослі вміння та навички, скеровуватиме свою енергію на правильні цілі, а не на деструктивні. Підліток має навчитися навчатися без вашої допомоги.

І, не забуваймо, науковці з'ясували, що гірше поводяться ті діти, чиї батьки більше нервуються через їхнє виховання.

http://time.com/4560674/4-ways-to-become-a-better-parent-according-to-science/