Мистецтво говорити "НІ!". Чому важливо відмовити вчасно

Вони вдягаються у футболки з принтом "Маю право сказати НІ!" та розповідають у Facebook про випадки із свого життя, коли відмова, що здавалася втратою, насправді дала нові можливості – у кар’єрі, громадській діяльності чи в особистому житті.

Саме так сучасні українки стверджують своє право самостійно керувати своїм життям та вимагають від суспільства поважати їх вчинки та почуття, продовжуючи стародавню традицію виносити гарбуза жениху-нелюбу, яка існувала тільки в Україні.

[L]Це спільний проект Фонду Олени Пінчук "АнтиСНІД" та "Української правди. Життя".

Спеціальний принт для цього проекту був створений мисткинею Олесею Драшкабою. У флешмобі вже взяли участь десятки відомих українок, які розповіли свої історії.

"УП. Життя" публікувала історії присвячені пошуку свого покликання та вражаючі приклади того, як відмова дає відстояти право на здоров'я та життя.

У третьому тексті ми зібрали думки відомих українок про те, як важливо навчитися вчасно говорити "ні".

ЯРОСЛАВА ГРЕСЬ

CEO Gres Todorchuk PR

Божемій, божемій, скільки важливих "ні" я не сказала за своє життя.

Я хотіла здаватися кращою, ніж я є, я хотіла усім сподобатися, я боялася, що як скажу "ні" – то буду самотня до скону. Самотня невдаха – такий собі план – хто з нас його не розглядав.

Ми мовчазно погоджуємося з речами, які руйнують нас, які нас спотворюють.

Одного дня я зрозуміла, що від мене майже нічого не лишилося. Від мене справжньої. Тоді я сіла і написала собі список. Список "ні", які я буду говорити завжди, як би не було важко.

1. Ні – психологічному насиллю. "Я уявляв тебе іншою…", "Ти ніхто без мене", "Мала, ну чого ти плачеш, ну 19 тобі, ну целюліт в тебе, то й що – я ж це говорю з любов’ю!", "Не носи підбори, ти як чапля", "Це ти істеричка, а я просто хочу до себе поваги", "Ой, як в тебе смішно стирчать зубки…", "Твоя українська слабенька, забагато помилок…", "Не пиши вірші – це не твоя сильна сторона…", "Сумніваюся, що з твоїх ідей щось вийде…".

Ніхто. Не має. Права. Вас. Ображати. Навіть якщо ви будете важити 120 кіло і ходити в рожевій міні-сукні. Навіть якщо не все вдається на роботі. Навіть якщо ваші котлети не такі смачні, як у його мами. Ніхто. Не має. Права. Вас. Ображати.

2. Ні – нецікавій роботі, поганим концертам, книжкам, непотрібним зустрічам. Життя дуже коротке, щоб витрачати його на те, що вас не наповнює, а спустошує. Якщо 17:59 – ваш улюблений час – звільняйтеся. Якщо хтось так-собі-письменник – це не ваша біда.

3. Ні – стереотипам. Усі мають бути худі, очі великі, ноги довгі, заміж мають вийти один раз, бажано, до 25, народити двох ідеальних, розумних, ввічливих дітей, в яких завжди чисті вуха і шкарпетки, які здорові та усміхнені без ніяких там аутизмів, синдромів Дауна, епілепсій, дцп – бо тоді їх треба сховати дуже-дуже далеко, "щоб нормальні дітки на майданчику не лякалися". Усі мають готувати борщ. Прати. Прасувати. Вишивати – бо що ти за жінка без вишитого хрестиком лебедя. Читати тільки розумні книжки. Не матюкатися, божезбав. І, звичайно, займатися спортом. TRX. Йога. Курси пізнання себе.

4. Ні – зайвим людям. Усім, хто просто жере ваш час та енергію і залишає після себе таку втому, ніби ви розвантажили потяг з чавуном.

5. Ні – контролю за вашим життям. Воно ваше. Ніхто не має права вирішувати, з ким вам зустрічатися, кого любити, у що вірити, який ламінат обирати для вітальні.

6. Ні – будь-яким справам з мудаками. В бізнесі, в дружбі, в стосунках – якщо вас не цінують, не підтримують, звинувачують в тому, що дощ пішов, що гривня впала, що лого на макеті вийшло занадто маленьке – скажіть "ні". Скажіть – "до побачення".

7. Ні – розчаруванню. Забороніть собі розчаровуватися. Забороніть навіть думати, що за чорним немає білого, що життя скінчене, що віри немає. Дива трапляються, коли на них і не чекав. З а в ж д и.

Щодня мені страшно сказати "ні". Моя слабка воля шепоче: "бійся, бійся залишитися без проектів, без людей, без майбутнього, потерпи трошки, це ж неважко, в принципі, нічого страшного…".

Щодня моє сильне серце говорить "ні". Моє серце знає – там, за рогом, вже за мить, на нього чекають десятки прекрасних, десятки потрібних, десятки щасливих "так".

НАТАЛЯ ПІДЛІСНА

психолог, ведуча "Сніданку з 1+1"

Все думают, что психолог обязательно умеет говорить "нет" и имеет очень четкие границы.

Но для меня слово "нет" неприродное. А я всегда пыталась жить, опираясь на свою собственную природу. То есть отказывать – я не могла. Вот прямо так, как люди, которые ходят к психологу, чтобы научиться без чувства вины отказывать и преодолевать навязанное, неконструктивное, ложное чувство долга.

И так я себе жила-мучилась с мыслями "у каждого свои особенности" лет до 35-37. А потом… что случилось потом я вам не скажу, потому что такое должно случиться у каждого – свое. Как только вы состоитесь как личность, – вы научитесь отказывать, чтобы высвободившуюся энергию направлять на позитив и добро.

Нет времени объяснять. Просто смотри на футболку.

Нет желания убеждать. Просто отказывай, если тебе не хочется.

Нет вдохновения врать и изворачиваться. Просто "нет".

Нет сил спорить. Просто "нет".

Нет психических возможностей писать мотивационные посты. Просто выбирай футболку тут, помогай больным и иди с нами. Потому что от тебя этого никто не требует.

ЯНІНА СОКОЛОВА

ведуча 5-го каналу

Я маю жахливий характер. Цей факт усвідомлюю, але, на жаль, не борюся. Жахливий – це коли кажу те, що думаю. Або не кажу нічого.

Так навчила мама, яка виховувала мене одна. У часи, коли в НДІ, де вона працювала одним із найкращих спеціалістів, не платили зарплати, мама торгувала на морозі запорізьким маргарином біля метро у Москві, щоб я могла навчатися у музичній школі, мати красивий одяг і ляльку Барбі.

Мама – красива, принципова і архічестолюбна.

Вона завжди вміла казати "ні". Ні слабкостям, ліні і зневірі.

У тому її сила. І моя теж...

Олеся Жулинська ініціювала флешмоб із хештегом #маюправосказатині.

Це наш заклик до жінок бути власниками своєї долі. Не віддавати це право комусь іншому.

Чоловіку, роботі, дитині...

Життя коротке. Будьте сильними і незалежними.

Скажіть "ні" ліні, залежності від чужої думки, страху і осуду. Вчіть мови, закохуйтеся, танцюйте під дощем, залиште малого з нянею (з ним нічого лихого не станеться) і сходіть до кіно...

У вас все вийде! Вперед до нового життя, де ви будете щасливі, бо самі визначатимете коли і кому казати ні...

АЛІСА ПИВОВАРЧИК

консультант зі стратегічних комунікацій

Чомусь, коли йде мова про #маюправосказатині та жінку, більшість людей згадують про сексуальний харрасмент. Хоча в моєму житті завжди йшлося про інші вибори.

Мистецтво казати "ні" для мене – це, в першу чергу, відмова дозволити сідати собі на голову та нав'язувати свої правила життя. Для цього потрібні характер, сміливість та залізна впевненість у тому, чого ти насправді хочеш (чи не хочеш).

Мене не розуміють в цьому мої батьки. Тому що з 18 років я почала жити за власними правилами та казати "ні" дуже часто.

Спочатку я сказала "ні" виснажливому навчанню на стаціонарі на філологічному факультеті. Я просто не розуміла, навіщо це потрібно. Всупереч обуренню батьків, я кинула навчання і пішла працювати на регіональний телеканал.

Шкода, що потім я таки не сказала "ні" знову і ще кілька років домучувала заочку. Хоча вже тоді у мене були інші мрії. І одразу після закінчення першої освіти я вступила на другу.

Мені дуже подобалося навчатися в Університеті фізичної культури, але в грудні 2013 року мені знову довелося сказати собі "ні" і замість сесії в університеті та улюблених тренувань всі свої сили та душу вкладати у те, що відбувалося на Майдані.

Я дуже часто казала "ні" стосункам, які я вважала безперспективними, отримуючи осуд тих, хто мене оточує, бо вони не розуміли, як можна піти від "такого хорошого хлопця". Я казала "ні" "хорошій" роботі – і знов витримувала шалений пресинг ззовні.

І завжди після цього я отримувала щось інше. Я не хочу казати про те, чи було це кращим. Але це було те, що допомагало мені краще пізнавати свої потреби, свої бажання, свої здібності.

10 днів тому я сказала "ні" місту, у яке я палко закохалася. І це був черговий приклад того, що коли ти кажеш "ні" одній можливості чи пропозиції, ти завжди кажеш "так" іншій. "Ні" – це срібло, "так" – це золото. Свої "так" треба берегти тільки для найкращого, для того, що найбільше пасує саме тобі, а не здається правильним комусь ще.

ОЛЕНА МАРЧІШИНА

графічний дизайнер, ілюстратор

Сказати таке маленьке слово як "Ні" іноді потребує набагато більше мужності, ніж велика публічна промова.

Особисто себе я завжди вважала так званою "безконфліктною" людиною, бо мені легше уступити і погодитись, уникнути скандалу та сварки.

Але чим старшою я стаю, тим більше виявляється що ці "уступити" та "уникнути" не допомагають, що люди вважають нормальним те, що у мій всесвіт не вкладається.

Ось, наприклад, з нещодавнього: відвідали ресторан, де адміністрація ставить право двох людей курити у залі пріоритетнішим, ніж право п'яти дорослих та п'яти дітей дихати чистим повітрям.

Таким людям найважче казати "Ні", адже вони навіть не розуміють, чому ти це робиш? У них великі очі, вони сміються у телефон подружці: "Уявляєш, Свєтка, на маю сигарєту виїхало цєлих пять поліцейських".

Та на щастя навколо мене багато людей, моїх друзів, які своїми прикладами відстоювання правди допомагають мені ставати сильнішою і вимовляти таки це заповітне "Ні".

Так, мені важко казати "Ні" у випадках, коли поняття норми вивернуте. Важко казати "Ні" замовнику, з яким я відчуваю, що не складеться. Важко сказати "Ні" лікарю, який розуміється у питаннях здоров'я більше, ніж я. Важко сказати "Ні" людям, що так чи інакше впливають на виховання моїх дітей. Важко сказати "Ні" стереотипам зовнішності, які постійно диктують, якою я маю бути.

Але одна з причин, за що я люблю свій вік (33 роки), в тому, що говорити "Ні" стає набагато легше, наче кожного року до дня народження виростає по одному гострому зубу, що допомагають вгризтися в своє і вже не відпускати.

СОНЯ ЗАБУГА

головний редактор журналу ELLE

Как часто мы становимся заложниками собственных страхов показаться "недостаточно чуткими" к просьбам других, боимся потерять свой образ "человека, который всем нравится", наконец, иногда просто не находим нужных слов.

И поэтому делаем то, что противоречит нашим правилам, убеждениям, намерениям, – просто потому, что "неудобно отказать".

Возможность сказать "нет" – это протест против стереотипов, чужих догм и манипуляций, которые разрушают нас и наше право на самоопределение.

Скажи "нет", потому что ты имеешь на это право.

АНАСТАСІЯ ДЄЄВА

заступник Міністра внутрішніх справ

На самом деле, у меня куча историй о том, как "нет" помогали мне избежать многих неприятностей. Несмотря на то, что иногда их очень трудно говорить. Особенно себе.

Голос внутри говорит: ты ничего не ела целый день, съееешь этот огромный кусочек восхитительного вафельного торта. А ты такая суперженщина: "Нет, как тебе не стыдно, закрой свои двери, холодильник".

Или же кровать шепчет тебе: Настя, воскресенье, ну какая тренировка, поспи еще. А ты такая: "Нет, отпускай меня одеяло, меня ждут гантели и пробежка".

На работе перед тобой лежит стопка документов и говорит: "Ты будешь меня подписывать до сааааамой ночи, и муж будет голодным, иди домой, пусть горят дедлайны". А ты такая: "Нет, я тебя сейчас быстро распишу и разделаюсь с тобой до завтра".

И такие "нет" реально помогают в жизни.

Делают ли они нас счастливее? Может быть и нет. Но они нас точно закаляют. Иногда "нет" позволяют нам достигать целей, которые мы ставим перед собой, и не опускать руки. Они качают наши мышцы и закаляют дух.

Но все эти "нет" очень маленькие по сравнению с "нет", которые по-настоящему важны. Самые важные "нет" в моей жизни, которые я ценю в себе и людях – это нет стереотипам, нет дискриминации и нет насилию.

Никто не имеет права судить тебя за то, какой или какая ты, за твои взгляды, твои предпочтения, твой выбор. Ты имеешь свободу быть тем, кем хочешь, и мечтать, о чем хочешь.

Никто не имеет права унижать тебя за то, кто ты.

Ты имеешь право на жизнь без насилия, и никто это право у тебя не должен отнимать.

Иногда "нет" учит нас уважению – уважению к себе и другим. Прежде чем соглашаться на лень или обижать кого-то, подумай о том, что это все бумерангом тебе вернется.

И напоследок: единственное "нет", которое нельзя говорить ни при каких обстоятельствах, – это "нет" своим мечтам.

***

[L]Facebook-флешмоб отримав активну підтримку від української жіночої Instagram-спільноти – популярні в Instagram українки розміщують там свої фото у футболках проекту та з хештегом #МаюПравоСказатиНІ.

Власне, так до проекту можуть долучитися не тільки медійні зірки, але й усі бажаючі.

Футболки та екосумки з принтом "Маю право сказати НІ!" можна придбати на сайті. Всі кошти будуть спрямовані на проекти допомоги ВІЛ-позитивним дітям.

"Українська правда. Життя"