Міфічний бренд айкідо. Розтлумачує майстер Андрій Павлович

Мабуть не існує іншого бойового мистецтва, що обросло такою кількістю міфів як айкідо.

Його засновник Моріхей Уесіба без сумніву геніальна людина. В основу айкідо він поклав ідею використання енергії супротивника проти нього самого. Якщо б Уесіба в ті часи щось знав про бренд і маркетинг, то все рівно не вигадав би нічого кращого.

До ідеї створення миролюбивого айкідо засновник прийшов в досить похилому віці через війну, молитву і вчителів, зараз же це подається як готовий продукт.

"Українська правда. Життя" разом із шеф-інструктором київської школи айкідо Хірокадзу Кобаясі Андрієм Павловичем спробує розібратися, що криє в собі японське бойове мистецтво айкідо.

Андрій Павлович, шеф-інструктор київської школи айкідо Хірокадзу Кобаясі

– У світі існує величезна кількість стилів і шкіл айкідо. Андрію, з чим це пов’язано?

– Айкідо стало синтезом життєвих пошуків японського майстра бойових мистецтв Моріхея Уесіби, якого айкідоки називають О-сенсей (великий вчитель).

О-сенсей створив айкідо не в одну мить, це був досить тривалий процес. До створення айкідо він практикував декілька стилів традиційних дзю-дзюцу, кен-дзюцу (меч) та соо-дзюцу (спис). Техніки цих шкіл і стали основою айкідо.

Також слід зауважити, що О-сенсей був релігійною людиною. Протягом багатьох років він був дуже близьким з Онісабуро Дегуті (засновником синтоїської секти Омоте-кьо), котрий, як вважається, мав величезний вплив на світогляд О-сенсея.

Під впливом синтоїських практик Моріхей Уесіба змінив погляд на традиційні бойові мистецтва та їхнє призначення.

Він зрозумів, що єдиноборства марні, якщо перемога досягається силою. Вони не повинні бути тими інструментами, які доведуть світ до краху. Їхня роль у тому, щоб люди віднайшли гармонію в собі і усюди панував мир".

Багато хто з його учнів після смерті засновника створили власні стилі, такі як івама-рю, йосінкан, кі айкідо, томікі-рю, айкідо кобаясі, нісіо тохо іай, реальне айкідо і т.і., тренуючись або безпосередньо у О-сенсея, або у інших вчителів могли перейняти аспекти практики, що з якихось причин імпонували саме їм, або засвоїти певну форму айкідо, що існувала саме під час їхнього навчання.

Досить часто можна почути фразу, що ми, мовляв, робимо айкідо саме так, як заповідав О-сенсей. З огляду на зазначене вище, це, як не дивно – правда.

– Попри все. Є постулати, яких продовжують дотримуватися практично всі течії. Перерахуйте їх, будь ласка.

Практично на всіх айкідо-сайтах, чи оголошеннях про набір у секції можна побачити фразу, що мовляв вік, стать та рівень фізичної підготованості не мають значення.

У поєднанні з ідеєю, що в айкідо не потрібна сила, а техніки виконуються за рахунок енергії нападника, цей тезис є своєрідною пасткою, у яку потрапляє певна кількість людей, що практикують айкідо.

Айкідо (і не тільки ним) можна почати займатись і у досить зрілому віці не будучи при цьому атлетом. Однак, потрібно чітко усвідомлювати, чим саме ви займаєтесь та яких результатів хочете досягти. Спеціальна та загальна фізична підготовка є обов’язковими складовими тренувального процесу.

Айкідока не мусить радикально відрізнятись від представників інших видів єдиноборств. Це має бути фізично розвинена для свого віку людина.

На превеликий жаль, в айкідо часто можна побачити протилежну картину. Навіть після тривалої практики, фізичний розвиток багатьох айкідоків залишається на рівні, коли він "не має значення", та є незрівнянним з кондиціями каратеків, таеквондоїстів чи борців.

Окрім того, подекуди і самі тренери айкідо не справляють враження тренованих бійців. Буває так, що на татамі вас зустрічає огрядний чолов’яга, якого важко запідозрити у здатності вести поєдинок.

Неможливо виконати жодного руху без застосування фізичної сили. Інша річ, що ця сила має бути правильно та адекватно застосована.

Це саме те, чого ми намагаємося досягти в айкідо – мінімально необхідне вкладання власної енергії та отримання максимального результату.

Це досягається не відсутністю фізичної сили, а вмінням вчасно та правильно використати ту чи іншу техніку.

Так, в айкідо дійсно немає змагань (за винятком стилю томіки-рю).

Вважається, що відсутність змагань та суперництва сприяє створенню гармонії між учнями, більш дружній та комфортній атмосфері під час тренувань.

В айкідо відсутнє саме поняття "супротивник", натомість ми тренуємось із "партнером", по черзі виконуючи формалізовані рухи. Спаринг – як форма тренування відсутній.

Однак відсутність змагань має і зворотній бік.

Беручи участь у змаганнях, учні регулярно мають справу зі стресовою ситуацією та виконують техніки на супротивникові, який не тільки пручається, а й намагається щось заподіяти їм самим.

Окрім того, змагання, чи повноконтактний спаринг дають змогу краще оцінити власні можливості та здобуті навички, розібратися, які техніки та підходи дійсно працюють, а які – ні.

На мою думку, якщо ваша практика включає лише "комфортну" роботу з "партнером" (як, на жаль, часто і відбувається), то незалежно від того, як довго ви займаєтесь, ви ніколи не матимете уявлення про таймінг, агресію та адреналін.

Ще один, як мені здається, важливий момент – це атаки в айкідо. Треба визнати, що вони доволі специфічні. Багато хто з айкідоків не вміє ані бити, ані правильно виконувати захвати.

Я не знаю, як можна навчитися захищатись від лоу-кіка чи боксерського кроса, якщо у вашій групі немає тих, хто вмів би якісно пробити ці удари.

Але практики айкідо часто, як мені здається, дурять себе, гадаючи, що у "реальній ситуації" вони невідомо з якого дива зможуть виконати техніку потужно та швидко.

Також мені часто доводилось чути думку, що техніки, мовляв, не працюють через брак часу практики. А ось через 10 чи 15 років вони, з невідомих причин, стануть насправді ефективними.

У всіх секціях айкідо, які мені доводилось бачити, страховкам приділяється велика доля уваги.

Це цілком зрозуміло та виправдано, бо айкідо це зрештою кидкова техніка, тому вміння правильно та безпечно впасти важко переоцінити.

Знов таки, айкідо тут зовсім не унікальне. Так само багато над страховками працюють дзюдоки, самбісти та представники традиційного чи бразильського дзю-дзюцу.

– Чи дійсно техніки айкідо смертельні?

– Переважна більшість технік айкідо дійсно є досить травмонебезпечними, а деякі з них можуть й убити.

На мою думку, проблема з ефективністю айкідо не у самих техніках, а в тому, як ці техніки відпрацьовуються. Існують певні проблеми з дистанцією, таймінгом, силою, швидкістю та самою формою атак.

Всі незгодні айкідоки можуть порівняти боковий удар представника тайського чи європейського боксу та боковий удар (йокомен-уті), з яким вони мають справу під час своїх тренувань і замислитись, чи можливо у будь-якій віддаленій перспективі виконати ті техніки проти "бокового", що ви відпрацьовуєте проти першого типу удару…

Іншими словами, треба чітко усвідомлювати, чим саме ви займаєтесь.

Андрій Павлович: "Проблема з ефективністю айкідо не у самих техніках, а в тому, як ці техніки відпрацьовуються"

Якщо це певна форма мистецтва, пошук гармонії та взаємодії з партнером чи навіть просто проведення часу у приємному товаристві, і ви це розумієте – чудово.

Просто тоді не треба називати ці заняття бойовим мистецтвом та говорити про якусь практичну ефективність технік.

Величезна відповідальність лежить на тренерах айкідо. Вони мусять чітко пояснювати учням, що саме практикується у їхній групі та ні в якому разі не створювати у останніх почуття фальшивої безпеки та вміння протидіяти нападникові, якщо це не так.

– Чи дійсно для того, щоб освоїти техніки айкідо потрібні не просто роки, а десятиліття?

– На мою думку, техніки айкідо – це складні відповіді на прості питання. Тому так, вони досить складні і потребують довгого часу на засвоєння.

Я б сказав, що на засвоєння технік карате чи боксу на базовому рівні, коли ви здатні дати собі раду у критичній ситуації, треба менше часу, ніж на засвоєння бази айкідо на тому ж рівні.

Техніки айкідо – це складні відповіді на прості питання

– Існує думка, що айкідо найкраще бойове мистецтво для дітей? Чи взагалі це найкращий спосіб знайомства зі світом бойових мистецтв?

– Особисто я категорично не згоден з тим, що айкідо це вдалий вибір для дітей.

Якщо вас, як батьків, цікавить неагресивний аспект айкідо, то дзюдо чи бразильське дзю-дзюцу підійде дітям набагато краще.

Окрім того, шанси віддати дитину на заняття до шарлатана у БДД чи дзюдо незрівнянно нижчі.

– Чи можна перевірити якість виконання технік та викладання в айкідо?

– Звичайно ж можна, але, як я вже казав, техніки айкідо здебільшого травмонебезпечні, і їхнє безпечне виконання вимагає неабиякого рівня взаємодії між партнерами.

Якщо ви не розумієте, що ось саме зараз час зробити укемі (страховку), а техніка виконана "у повний контакт", вас дійсно можуть скалічити.

[L]– Чи правда, що айкідо привертає до себе увагу в першу чергу своєю містичністю?

– Мені здається, що головний секрет популярності айкідо полягає якраз у цьому містичному східному фльорі, що його оточує: гармонія, любов, виконання технік за рахунок енергії "кі", застосування сили супротивника проти нього самого і т.і.

Тетяна Крижанівська, засновниця та організатор Фестивалю бойових мистецтв "Воїн світла", шеф-редактор українського журналу про бойові мистецтва "Воїн світла", міжнародний промоутер у сфері єдиноборств, чорний пояс з дзю-дзюцу, тренер, спеціально для УП.Життя