Тренер від Бога: як чоловік виховує чемпіонів з дзюдо під обстрілами на Донбасі

2541
18 грудня 2018

Олександр Житюк – один з найкращих українських тренерів з дзюдо.

Останні п’ять років він навчає дітей в селищі Миронівський на лінії зіткнення.

Його запрошували працювати до Києва та інших міст України, але чоловік лишається в рідному селищі, бо знає: його потребують місцеві діти та їхні батьки.

 

***

Мешканці Миронівського вже звикли до регулярних обстрілів.

Ховатися у бомбосховищах – частина їх буденності. Коли до миронівців неможливо додзвонитись, перед очима одразу постає підвал, відсутність зв'язку і очікування, доки все скінчиться.

Під час найпершого обстрілу в Миронівському загинули 30 осіб. А у травні в будинок мого учня, чемпіона області, потрапив снаряд, і їх з татом вбило.

Хлопчикові було 12 років. Діти дуже переживали, ховали його всім селищем ділиться Олександр Житюк.

Він єдиний тренер, який залишився в селищі, а дзюдо – єдиний вид спорту. Всі батьки намагаються віддати дітей до Олександра в секцію, бо це і здоров’я, і можливість виїхати на змагання за межі зони бойових дій.

 

***

Олександр Григорович народився і виріс у Миронівському, потім навчався в Донецьку і працював там тренером, аж поки його батько не захворів.

Олександр мусив повернутися до рідного селища доглядати тата.

Важко було покинути своїх донецьких вихованців, але почуття обов'язку перед рідними перемогло.

У Миронівському Олександр влаштувався тренером до місцевої спортшколи та набрав дітей в секцію з дзюдо.

 

З приміщенням було складно – в маленькому залі Будинку культури (40 м²) займались одразу 40-50 дітей.

Справжня душегубка, дихати було нічим, але й за таких умов вдавалось виховувати чемпіонів, – згадує Олександр.

Наприклад, дзюдоїстка з Миронівського Яна Шевченко – призер Кубка Європи 2012 року.

Олександр довго шукав можливість покращити умови тренувань.

 

З початком бойових дій на Донбасі дітей-сиріт з Миронівського інтернату вивезли у безпечніші міста.

Будівля лишилась безхазяйною та без охорони, її вже почали розбирати на шматки вандали.

Тоді тренер звернувся до міської адміністрації з проханням надати приміщення колишнього інтернату для його спортивної секції. Місця стало вдосталь, але на ремонт коштів не було.

Спортзал був зовсім розбитий, комунікації не працювали. Ми з дітьми самі копали каналізацію, проводили воду.

Я навіть боявся, що мене звинуватять в експлуатації дитячої праці. Але нам просто не було від кого чекати допомоги. Дуже сильно допомогли батьки малечі, за що я їм безмежно вдячний.

Зал "до"
Зал "після"

***

Коли розпочалися військові дії, мешканці втікали з Миронівського куди очі бачили. Багато моїх дітей, та навіть ми з дружиною і донькою, поїхали на якийсь час.

Коли все трохи вляглося, перед родиною Житюків постало питання: повернутися назад чи переїхати.

Олександра запрошували тренером і до Києва, і до інших міст.

Але мати Олександра залишилась у Миронівському, а діти почали потроху повертатись і чекали на свого тренера.

 

Дружина тоді запитала мене, чи впораюсь я зі своїм сумлінням, якщо другий раз покину вихованців. Адже одного разу я вже так вчинив – поїхав з Донецька допомагати батькові.

І я вирішив залишитись у Миронівському. Інакше б усі діти селища не мали жодної спортивної секції. Без підтримки дружини я б на це не наважився.

Секцію з дзюдо наразі відвідують більше 90 дітей від 6 до 18 років, але за паперами лише 50 – формально таким має бути навантаження одного тренера.

Прохорівка. Тренування середньої групи

Решту вихованців Олександр утримує на власній ініціативі, йому не можуть за це доплачувати. Але й відмовити дитині у фізичному розвитку та можливостях тренер не хоче.

У спортшколі в дітей наче друга сім'я розповідає заступник директора обласної школи олімпійського резерву з видів боротьби у Маріуполі Наталя. – Олександр займається не лише тренуваннями, але й влаштовує дозвілля для малечі.

Щосуботи він збирає всіх на естафети з подарунками (які сам і купує), старші діти опікуються на таких заходах меншими, усі між собою дружать.

На Новий рік Олександр вдягається Дідом Морозом. Він тренер та педагог від Бога, – говорить Наталя.

 

На змагання дітей також возить Олександр власним автомобілем – місцева влада не наважується давати автобус, бо це може бути небезпечно.

Перевізники також не погоджуються брати на себе відповідальність, бо селище розташоване на лінії зіткнення і транспорт не раз обстрілювали.

Часто ми не їдемо на змагання тільки через те, що нам нічим туди їхати. Легковою машиною багатьох не повезеш. Але якщо вже приїдемо, то без перемог не повертаємось.

 

Для дітей такі поїздки – ще й цікава екскурсія Україною, якої без спортивних досягнень не було б.

Також завдяки дзюдо багато дітей змогли вступити на навчання до Києва, Харкова, Дніпра й інших міст.

Нещодавно я звозив команду дівчат до Києва, то тепер вони не пропускають жодного тренування – мріють навчатися там після школи.

Дівчата вперше побачили торговельні центри й великі супермаркети, дізнались, що таке буває. У них був шок.

 

Попри всі складнощі, Олександр не втрачає оптимізму та вважає, що бути тренером у Миронівському в такі непрості часи – його місія.

Його вихованці регулярно стають призерами чемпіонатів, вступають до вишів та не перестають дякувати тренеру за свій спортивний квиток у життя.

***

Про шляхетного тренера Олександра Житюка ходять легенди в Україні та за її межами.

Він розповідає, що до Миронівської спортшколи дев’ять разів приїздили представники різних міжнародних організацій, хвалили, називали його героєм, фотографували жахливі умови та обіцяли чимось допомогти.

Але досі так ніхто і не допоміг.

В Олександрових дзюдоїстів не вистачає кімоно для змагань, тому їх одягають по черзі.

 

Виступати можна тільки в одязі ліцензованих брендів, а вона коштує чимало – батькам це просто не по кишені, а коштів, що виділяє адміністрація, не вистачає.

Також спортсменам бракує деяких сучасних тренажерів, аби займатися ефективніше.

Якщо у вас виникло бажання підтримати спортивну секцію Олександра Житюка, можна переказати кошти на закупівлю приладдя на сайті Української Біржі Благодійності.

Титульне фото: Andreyfire/Depositphotos

Можливо, вас зацікавить:

powered by lun.ua

Головне на сайті